lebedeva_n_i_kartografichni_metodi_v_ekologii_navchalnii_pos

охарактеризувати короткочасне забруднення повітря при НМУ у великому масштабі, за прямими даними. При цьому найважливіше значення набуває аналіз умов виникнення високих концентрацій полютантів, а також картографування цих концентрацій і умов їх виникнення.

Несприятливі для розсіяння викидів метеоумови можуть формуватися як в місті в цілому, під впливом макрометеорологічних процесів, так і на локальних ділянках внаслідок впливу мезо- й мікрометеорологічних процесів. В першому випадку визначальними факторами є повторюваності приземних і підведених інверсій, слабких вітрів, застоїв повітря, туманів, які в сукупності складають потенціал забруднення атмосфери. Наявність цих умов приводить до формування над містом шапки забрудненого повітря, в межах якої перепади концентрацій відносно невеликі. В другому випадку йдеться про локальне підвищення приземних концентрацій при небезпечній швидкості вітру, величина якої зростає в міру віддалення від джерела забруднення. Залежно від швидкості і напряму вітру зони максимальних приземних концентрацій від конкретних джерел постійно зміщуються. Положення точки по відношенню до джерел забруднення атмосфери визначає, яке поєднання швидкостей і напрямів вітру є для цієї точки небезпечним. Тому поняття несприятливих метеоумов для міста в цілому може бути не цілком однозначним. У зв’язку з цим карта, яка відображає максимальне забруднення повітря в місті, повинна характеризувати не певну несприятливу ситуацію, а їх сукупність. Така загальна карта повинна розподілятися по конкретних метеорологічних ситуаціях (в першу чергу – поєднанням швидкостей і напрямів вітру) з метою розробки профілактичних заходів, стосовно цих ситуацій. За даними метеостанції обчислюються середні значення концентрацій окремих інгредієнтів і величини ІЗА для поєднань напрямів і інтервалів швидкостей вітру. Поєднання узагальнюючих карт (ІЗА при несприятливих метеоумовах) і поінгредієнтних дозволяє проаналізувати структуру атмосферних проблем по районах урбанізованої території. Результатом такого аналізу є конкретизація поняття несприятливих метеоумов по районах міста, інгредієнтах і, відповідно, джерелах забруднення атмосфери.

Картографування забруднення вод суші. Забруднення водних об’єктів так само, як і забруднення атмосфери, є складним динамічним процесом. Концентрації різних забруднюючих речовин, присутніх у водному середовищі, характеризуються складною тимчасовою динамікою і залежать від інтенсивності їх надходження у водоймища, швидкості процесів самоочищення і осадження, об’єму водної маси і швидкості її руху. Забруднюючі речовини поступають у водоймища із стічними водами від промислових і сільськогосподарських підприємств, комунально-побутової сфери, з поверхневим стоком за рахунок змиву із забруднених територій, при осадженні з атмосфери, від вторинних хімічних процесів трансформації полютантів, від природних джерел.

Об’єми води у водних об’єктах залежать від комплексу гідрологічних причин і характеризуються внутришньо- і міжрічною мінливістю. Тому рівні забруднення водних об’єктів в різних регіонах змінюються по сезонах неоднаково, залежно від гідрологічного режиму, а також характеру

91

забруднення і його джерел. Характерним є формування підвищених рівнів забруднення в наступних випадках:

−при відносно стабільному надходженні забруднення і зниженій витраті води, в умовах низької літньої або зимової межени;

−при масованому надходженні забруднень з поверхневим стоком, під час весняних і дощових паводків;

−при залпових скиданнях, незалежно від стану водоймища. В останньому випадку результату визначаються як масштабами скидання, так і інтенсивністю самоочищення.

Картографування самоочищення поверхневих вод може виконуватися на якісному або кількісному рівнях дослідження. Перше використовується в дрібно- і середньомасштабних оцінних роботах, які виконуються для великих територій. Друге стає можливим при великомасштабних дослідженнях, присвячених аналізу конкретних ситуацій, прогнозуванню наслідків можливих і реальних випадків забруднення.

Якісне картографування умов самоочищення включає розподіл водних об’єктів на ряд категорій по параметрах, що визначають умови самоочищення:

−інтенсивності перемішування;

−температурам води в літні місяці;

−умовам розбавлення забруднюючих речовин.

Для річок і водоймищ виділяють 4 категорії умов самоочищення за рахунок трансформації забруднюючих речовин: сприятливі, відносно сприятливі, середні, несприятливі. По поєднанню умов трансформації полютантів і розбавлення виділяється 6 градацій інтегральних умов самоочищення: дуже хороші, хороші, відносно хороші, середні, погані, дуже погані.

Для передачі вказаних характеристик самоочищення застосовують лінійні знаки (для річок) і ареали (для водоймищ), з використанням «принципу світлофора»: відтінків зеленого, жовтого і червоного кольорів, що зміняли один одного у міру погіршення умов.

Кількісне картографування самоочищення виконується на основі відомої залежності швидкостей трансформації конкретних речовин від температури середовища. При кількісному картографуванні предметом зображення є не параметри самоочищення, а прогнозовані результати процесів самоочищення.

Показники екологічного стану водоймищ складаються в результаті взаємодії факторів самоочищення і техногенного навантаження і визначаються, головним чином, шляхом стаціонарних і експедиційних досліджень. Показники екологічного стану водоймищ включають значне число гідрохімічних і гідробіологічних характеристик. Для водоймищ, що використовуються в господарсько-питних і рекреаційних цілях, встановлено 11 основних показників складу і властивостей води, у тому числі ПДК для 420 речовин. Для водоймищ, що використовуються в рибогосподарських цілях, встановлено 8 основних показників складу і властивостей води, у тому числі ПДК для 72 речовин.

В біоекологічних дослідженнях використовуються характеристики видової

92

різноманітності, наявності і частки індикаторних видів. Для оцінки стану водоймищ частіше за все вживається індекс сапробності.

Для цілей картографування необхідні показники, що забезпечують можливість порівняння різних водних об’єктів. Як такий показник частіше за все використовується індекс забрудненості вод (ІЗВ).

Як непрямі характеристики, що відносяться до техногенного навантаження на басейни, використовуються дані про об’єми і структуру стічних вод, у тому числі віднесені до одиниці площі басейну або до об’єму стоку води.

Методи картографування забруднення поверхневих вод різні для різних масштабів. Для створення оглядових дрібномасштабних карт буває достатньо офіційної інформації про середні багаторічні рівні забруднення по гідропостам, а також про об’єми і структуру скидань по містах. В цьому випадку лінійними знаками і ареалами характеризуються класи якості води для крупних озер і протяжних ділянок великих річок, структурними знаками – рівні і склад забруднення, об’єми і склад скидань, картограмами – техногенне навантаження на річкові басейни (надходження неочищених стічних вод з одиниці площі).

При средньо- і великомасштабних дослідженнях дані, запозичені із статистичних джерел, доцільно доповнювати розрахунковими характеристиками дифузного забруднення від сільськогосподарських джерел і сільських населених пунктів, з використанням коефіцієнтів розбавлення (КР). При вивченні дифузного забруднення від джерел в сільській місцевості територія, яка картографується, підрозділяється на водозбірні басейни певного порядку залежно від масштабу дослідження. В межах кожного басейну шляхом аналізу картографічних джерел і статистичних даних визначають всі діючі джерела забруднення вод: населені пункти, тваринницькі комплекси і ферми, промислові і комунально-побутові підприємства, місця розміщення сільськогосподарської і транспортної техніки. Окремо враховуються і позначаються на карті потенційно небезпечні об’єкти: сховища пестицидів, добрив, пального тощо. Об’єми і склад стічних вод від діючих джерел визначаються за укрупненими нормативами водовідведення. Для потенційно небезпечних джерел може бути вказана територія, яка піддавалася їх дії у минулому або може бути забрудненою.

При картографуванні показників розбавлення по водозбірних басейнах доцільно враховувати і відображати на карті за допомогою знаків, картограм, картодіаграм не тільки загальний об’єм, але і склад стічних вод по їх походженню: від промислових підприємств (з підрозділом по галузях), тваринницьких комплексів і ферм, житлово-комунального господарства, транспортної і сільськогосподарської техніки.

Картографування фізичного забруднення. До фізичних факторів навколишнього середовища, трансформованих в результаті діяльності людини і є предметами гігієнічної регламентації, відносяться: шумове забруднення, електромагнітні і радіаційні поля. Картографування фізичних факторів, з одного боку, полегшується можливістю їх безпосереднього вимірювання за допомогою відповідних приладів, з другого боку, ускладнюється внаслідок високої просторової і тимчасової мінливості. Тому фізичні фактори середовища

93

стають предметами картографування там, де існують стійкі джерела відповідних впливів: в районах радіоактивного забруднення; в зонах дії автомагістралей, аеропортів і інших джерел шуму; поблизу випромінювачів радіохвиль і ЛЕП. Внаслідок високої тимчасової і просторової мінливості параметри, які визначаються й картографуються, відносять до деяких умовних моментів (конкретні дати для рівнів радіації; ранкові часи «пік» для характеристики шумового навантаження) і елементів місцевості (траси ЛЕП для електричних полів; лінії в 7,5 м від осі найближчої смуги руху при характеристиці автотранспортного шуму).

Радіаційна обстановка звичайно характеризується з використанням способу ізоліній. Ізолініями можуть передаватися рівні гамма-фону, вміст окремих радіонуклідів, загальні рівні радіаційного забруднення. Аномалії, що не виражаються в масштабі карти, позначаються значками. На спрощених картах, орієнтованих на масову аудиторію, іноді зображаються ареали радіаційного забруднення, у тому числі без кількісної характеристики.

Методика створення карт шуму при розробці генеральних планів і проектів детального планування передбачає використання лінійних знаків і, відповідно, характеристику тільки в межах вулично-дорожньої мережі. Проте розрахункова методика передбачає можливість наближеної характеристики і внутрішньоквартальних просторів. В цьому випадку було виправдано використання ізоліній.

Картографування забруднення ґрунтів і інших депонуючих середовищ.

Забруднення ґрунтів досліджується в двох аспектах: як самостійна екологічна проблема і як індикатор загального екологічного неблагополуччя територій. Найбільшу увагу при еколого-геохімічних зйомках звичайно надається важким металам.

Для оцінки забруднення ґрунтів визначають поелементні показники концентрації Кс і сумарні показники концентрації Zc. Сумарний показник забруднення відноситься до числа найважливіших і самих інформативних параметрів екологічної обстановки. Шкала значень Zc, що включає 4 градації по рівню забруднення ґрунтів: допустимий; помірно небезпечний; небезпечний; надзвичайно небезпечний. Ця шкала увійшла в нормативні документи з оцінки екологічної обстановки, в тому числі в критерії для виявлення зон надзвичайних екологічних ситуацій та екологічного лиха.

Градації значень Zc на картах приймаються відповідно до даної шкали; при детальному картографуванні можливо виділення додаткових градацій. Для значень Кс інтервали градацій не є загальноприйнятими і встановлюються для різних елементів з урахуванням фактичних інтервалів коливань.

Особливості вивчення забруднення снігового покриву. Вивчення забруднюючих речовин, що містяться в снігу, дозволяє охарактеризувати атмосферні випадання за конкретний сезон. Для отримання характеристик інтенсивності атмосферних опадів важливо визначити абсолютний вміст твердих і розчинних домішок в пробі. По відомій масі твердих (пилових) частинок визначають величину пилового навантаження, а по масі розчинних речовин в пробі визначають інтенсивність їх випадання.

94

Інтерпретацію результатів аналізу снігових проб проводять аналогічно з ґрунтовими пробами, шляхом порівняння з фоновими показниками, з визначенням поелементних показників Кс і сумарних Zc.

Особливості вивчення забруднення донних відкладень. Склад донних відкладень відображає геологічну будову, рельєф і екологічний стан водозбірного басейну. Забруднення донних відкладень оцінюється шляхом порівняння з природним фоном, з визначенням Кс і Zc, аналогічно оцінці забруднення ґрунтів і снігу.

Складання эколого-геохімічних карт. Результуючими матеріалами эколого-

геохімічних зйомок є моноелементні карти і карти сумарних показників забруднення. Карти складаються з використанням способу ізоліній з пошаровим забарвленням. Обов’язковими вимогами є розташування всіх точок, охарактеризованих кількісними даними, в межах контурів відповідних градацій, а також послідовна зміна градацій. Ізолінії рівнів забруднення, як і будь-які інші ізолінії, не повинні стикатися, перетинатися, уриватися. Виключенням з цього правила є різка зміна штучних (перетворених) і природних ґрунтів з рівнями забруднення, що різко розрізняються.

Гамма пошарового забарвлення підбирається за «принципом світлофора»: зелені, жовті і червоні тони, що змінюються послідовно у міру збільшення забруднення. При необхідності шкалу доповнюють синіми і голубими тонами (найчистіші місця), оранжевим і бордовим кольорами.

Аналіз эколого-геохімічних карт. На картах забруднення ґрунтів, снігового покриву, донних відкладень, складених при зйомках, виділяються техногенні геохімічні аномалії різного походження, ступені вираженості і небезпеки, територіального обхвату. Найважливіша задача аналізу эколого-геохімічних карт – виявлення причин утворення аномалій, що є передумовою цілеспрямованої, адресної розробки планів природоохоронних заходів. Ця робота повинна спиратися на збір і аналіз матеріалів, які є в природоохоронних органах, про технологію виробництва на підприємствах, складі сировини, що використовується і відходів. При аналізі эколого-геохімічних карт може застосовуватися весь арсенал засобів картографічного методу дослідження: візуальний, графічний, картометрічний, математико-статистичний методи аналізу, математичне моделювання і використання прийомів теорії інформації. При сумісному використовуванні карт різної тематики визначають і порівнюють эколого-геохімічні параметри (середні значення Кс і Zc, показники мінливості) для представлених на картах ділянок різного характеру. Їх зіставлення між собою і з характеристиками, що знімаються з відповідних карт, дозволяє якісно і кількісно оцінювати роль різних факторів у формуванні техногенних геохімічних аномалій.

Найбільшою різноманітністю походження відрізняються педогеохімічні аномалії. Серед них розрізняють: аерогенні (зумовлені осадженням пилегазових викидів), гідрогенні (сформовані забрудненими водами), агрогенні (що утворилися внаслідок агротехнічних дій) і вейстогенні (пов’язані з твердими відходами). Для аерогенних аномалій характерні наступні ознаки: поверхневий характер, значні розміри, поступовість зміни елементного складу і

95

концентрацій. При цьому максимуми концентрації можуть відстояти від джерела на відстань до декількох кілометрів (від 10 до 40 висот у разі високих джерел гарячих викидів). У складі аерогенних аномалій звичайно переважають елементи, що відображають специфіку виробництва на підприємстві – джерела забруднення (легуючі добавки поблизу підприємств чорної металургії, профілюючі елементи поблизу підприємств по виробництву і переробці кольорових металів, ванадій і нікель в зонах дія теплових електростанцій). На урбанізованих територіях незалежно від виробничої спеціалізації, звичайно спостерігаються підвищені концентрації елементів, характерних для автотранспортного забруднення і загальнопоширених технофільних (свинець, цинк, мідь, марганець). Гідрогенні аномалії виділяються приуроченістю до заплав річок, днищам ярів і балок. Для них звичайно властиво значна участь елементів, характерних для стоків гальванічних виробництв і очисних споруд (срібло, нікель, хром). Агрогенні аномалії приурочені до сільськогосподарських земель. Для них характерна присутність фосфору і елементів-домішок, які містяться в апатітах і фосфорітах (фтор, стронцій, іноді також миш’як, свинець, рідкоземельний цинк). Вейстогенні аномалії відрізняються різкими перепадами складу і концентрацій. При їх детальному вивченні нерідко вдається виявити частинки – носії забруднення.

Зіставлення карт забруднення ґрунтів і снігового покриву дозволяє виявляти характер динаміки аномалій. Розрізняють аномалії: реліктові (виявляються по ґрунтах, але не виявляються по снігу), ті що зростають (виявляються як по ґрунтах, так і по снігу), ті що формуються (виражені в снігу, але відсутні в ґрунтах).

Картографування геолого-геоморфологічного забруднення. Виділення і картографування наслідків техногенних дій на геологічне середовище є складовою частиною великомасштабних геолого-екологічних досліджень. Методика їх проведення передбачає виділення наступних підрозділів техногенних відкладень: а) техногенно-змінені (що знаходяться в зонах впливу транспортних споруд і комунікацій, гідротехнічних споруд, відвалів, інженерно-будівельних споруд, гірничодобувних підприємств, водозаборів і водознижуючих свердловин, сільськогосподарських угідь, комунальноскладських територій, селітебних систем, звалищ); б) техногенноперевідкладені (намивні і насипні ґрунти гідротехнічних, транспортних і промислових споруд, селітебних систем, відвали гірничодобувних підприємств); в) техногенно-утворені (відвали теплоенергетичних, металургійних і хімічних підприємств, звалища промислових і будівельних відходів).

Окремі види змін (водозниження, забруднення ґрунтів) мають чіткі критерії виділення, інші впливи менш однозначні. Крім того, слід розрізняти незворотні (забруднення металами) та зворотні (зміни рівнів ґрунтових вод) впливи.

Техногенні відкладення і форми рельєфу звичайно зображаються способом ареалів або способом якісного фону. Кількісна характеристика змін порід передається способом ізоліній.

96

Картографування наслідків геолого-геоморфологічного забруднення. В рамках антропоцентричного підходу предметом картографування є оцінка ризику виникнення техногенно-спровокованих, і техногенних аварій і катастроф, з людськими жертвами та / або порушеннями функціонування геотехнічних систем. З біоцентричної точки зору в якості предмета може розглядатися зниження біопродуктивності і стійкості екосистем.

При оцінці ризику техногенно-спровокованих катастроф відправною точкою є виділення потенційно нестійких станів геосистем. Це означає розробку переліків надзвичайних ситуацій (землетрус, виверження вулкана, цунамі, повінь, обвал, обвал, карстовий провал, смерч і т.д.), можливих в межах даних територіальних одиниць.

Другою складовою оцінки ризику є аналіз місць розміщення потенційно небезпечних об’єктів (атомні електростанції, місця виробництва і зберігання небезпечних речовин, трубопроводи тощо) з оцінкою імовірності виникнення надзвичайних ситуацій. При цьому чинником, який визначає ймовірність надзвичайних ситуацій, звичайно є геолого-геоморфологічні умови. Тому контури територій з різними характеристиками ризику визначаються за матеріалами геологічного і геоморфологічного картографування. Поєднання природних і техногенних складових можливих катастроф дозволяє оцінити еколого-географічне положення конкретних об’єктів і екологічний ризик для відповідних територій. Як правило, такі оцінки виконуються у відносно дрібних масштабах для значних територій.

Середньо- і великомасштабне картографування припускає більш детальний облік динаміки природних процесів, які можуть привести до виникнення надзвичайних ситуацій, а також стану споруд на основі використання дистанційних і польових методів дослідження.

Друге (порушення функціонування екосистем) оцінюється в рамках біоекологічного картографування, незалежно від походження негативних дій. Навпаки, геолого-геоморфологічне забруднення може розглядатися як один з оцінних факторів деградації екосистем.

Біоекологічні аспекти картографування. Біота може картографуватися в аспектах свого природного існування і його зовнішніх умов або в аспектах змісту і наслідків антропогенних дій. В центрі власне біоекологічного картографування виявляються домінантні і субдомінантні види, угрупування в цілому, рідкісні види, що є предметом охорони, а також умови їх існування.

При біоіндикаційному картографуванні вивчаються види, що мають індикаційне значення, незалежно від їх ролі в асоціаціях. В обох випадках джерелом інформації є дистанційні, картографічні або польові дослідження біоти, які тісно переплітаються між собою. Складовою частиною біоекологічних проблем є вплив (головним чином негативний) біоти на людину, що підпадає під поняття біологічного забруднення.

Біоекологічне картографування здійснюється на основі якісних оцінок рослинних угруповань, які підрозділяються на абсолютно корінні, практично корінні, умовно корінні, тривало-похідні і короткочасно-похідні. Об’єктом картографування також може бути стан і тенденції розвитку рослинних

97

комплексів: відновлення сукцесій після пожеж і рубок, серійні зміни деревостанів тощо. Виявлення тенденцій дозволяє картографувати прогнозовані майбутні стани рослинності і ландшафтів в цілому.

Схожий характер має методика картографування ступеня деградації ґрунтів, для яких визначаються види деградації (фізична, хімічна, біологічна), з бальними оцінками їх рівня. Основним способом зображення є якісний фон. Умови зростання оцінюються за численними показниками тепло- і вологозабезпеченості, ресурсів поживних елементів. Найважливішим є питання вибору оптимальної кількості і складу факторів, що враховуються, а також способів їх визначення.

Картографування стану тваринного населення й умов його мешкання поширено значно менше внаслідок того, що може виконуватися лише на основі трудомістких робіт за визначенням чисельності і щільності популяцій. Стан фауни характеризується в категоріях видової різноманітності й ареалів окремих видів, включаючи їх динаміку. Відносно рідкісних видів, що охороняються проводиться польове картографування місць мешкання.

Біоіндикаційне картографування – поширений метод моніторингу стану атмосфери і гідросфери. Для урбанізованих територій основним біоіндикатором є стан здоров’я населення; в сільській місцевості і відносно слабо змінених ландшафтах вивчаються рослини з певними межами газостійкості; для водоймищ – найстійкіші або, навпаки, чутливі до забруднення організми. Основними елементами біоіндикаційного картографування є:

−вибір територіальних одиниць;

−вибір біоіндикаторів;

−спостереження за станом біоіндикаторів;

−обробка і картографічне представлення результатів спостережень. Картографування біологічного забруднення фактично є складовою

частиною санітарно-гігієнічних досліджень. В рамках біоцентричного підходу питання про те, що є біологічним забрудненням, неоднозначне. Тому картографування біологічного забруднення до теперішнього часу не склалося в самостійний напрям.

Медико-географічне картографування націлено на відображення перерахованих вище біотичних факторів середовища, що негативно впливають на людину. Залежно від того, чи є предметом показу чинники середовища або результати їх дії, тобто певні патології, карти можуть бути віднесені до різних груп медико-географічної класифікації:

−медико-географічні карти природного середовища, які відображають властивості біоти;

−нозогеографічні карти, які характеризують розповсюдження хвороб,

зумовлених переважно природними факторами.

Серед факторів хвороб, що становлять предмет медико-географічного картографування, розрізняють; а) географічні передумови, зумовлені соціальними, історичними і фізико-географічними причинами (потенційні ареали захворювань); б) області джерел захворювань, пов’язані з видовим і

98

кількісним складом переносників, інтенсивністю циркуляції збудника в природному вогнищі, які можуть розглядатися як основна складова частина предмету картографування біологічного забруднення.

Комплексність екологічного картографування припускає одночасне відображення:

−географічного середовища (ландшафтів), в якому відбувається взаємодія і розвиваються екологічні відносини між природними і соціальноекономічними системами;

−техногенних і антропогенних дій і реакції середовища на них;

−оцінок результатів дії, тобто екологічного стану елементів природного середовища. При цьому об’єктом картографування може бути як сучасний, так і минулий (в певний момент часу) або майбутній (сценаріїв розвитку, що в рамках приймаються) стан середовища.

Практично задача комплексного екологічного картографування розв’язується шляхом створення атласів і серій взаємопов’язаних карт екологічного змісту або складанням окремих комплексних карт.

Вданий час комплексні екологічні карти ділять на:

−інвентаризаційні – показують елементи природного середовища (природні зони, ландшафтні райони, ландшафти) і характер їх використання (сільське і лісове господарство і ін.), а також джерела і об’єми техногенної дії на них;

−на інвентаризаційно-оціночних картах додається характеристика реакції середовища на техногенні дії на неї. Оцінки носять наближений, якісний характер і ґрунтуються головним чином на біоіндикаційних даних або на матеріалах дослідження геокомпонентів;

−на комплексних оціночних картах основним елементом змісту стають оцінки екологічних ситуацій, які можуть характеризувати стан як окремих геокомпонентів, так і середовища в цілому.

Контрольні питання:

1.Дайте визначення поняттям екологічна ситуація, екологічна обстановка, екологічна проблема.

2.Які ознаки характеризують несприятливу екологічну ситуацію?

3.За якими ознаками класифікують екологічні ситуації?

4.На яких принципи базується класифікація проблем і ситуацій?

5.В які групи об’єднують екологічні проблеми, пов’язані з порушенням окремих компонентів природного середовища?

6.Як розподіляються ситуації за ступенем гостроти? Дайте характеристику цих ситуацій.

7.В чому полягають особливості картографування атмосферних проблем?

8.Які фактори складають потенціал забруднення атмосфери?

9.З чого складається картографування забруднення атмосфери?

10.В чому полягають особливості картографування забруднення вод суші?

11.З чого складається картографування забруднення вод суші?

12.В чому полягають особливості картографування фізичного забруднення?

13.В чому полягають особливості картографування забруднення ґрунтів, снігового покриву, донних відкладень?

14.В чому полягають особливості складання еколого-геохімічних карт?

15.В чому полягають особливості аналізу еколого-геохімічних карт?

16. В чому полягають особливості картографування геолого-геоморфологічного

99

забруднення?

17.В чому полягають особливості біоекологічного картографування?

18.В чому полягають особливості картографування біологічного забруднення?

19.Медико-географічне картографування та його особливості.

20.Комплексне екологічне картографування, його мета, задачі та особливості.

21.Як класифікуються комплексні екологічні карти?

Література: основна – 5, 6, 9, 11, 12; додаткова – 7, 14.

Складання карт екологічних проблем і ситуацій

−Картографування екологічних ситуацій.

−Метод експертних оцінок.

−Метод формалізованих оцінок.

−Складання комплексних та синтетичних екологічних карті.

−Складання карти екологічних проблем регіону.

Основні поняття: метод експертних оцінок, метод формалізованих оцінок, комплексні екологічні карти, синтетичні екологічні карти.

Картографування екологічних ситуацій процес складний, особливо при виявленні гострих ситуацій, які вимагають узагальнення великої кількості картографічних матеріалів.

Під виявленням екологічних ситуацій мається на увазі:

−просторова локалізація екологічних проблем – залежить від специфіки об’єкту картографування і ступеня інформаційного забезпечення;

−встановлення переліку (набору) екологічних проблем – залежить від масштабу дослідження (чим дрібніший масштаб, тим більш узагальнено формулюються проблеми, на перше місце виходять значущіші і важливіші, а при укрупненні масштабу (до регіонального рівня) з’являється деталізації проблеми, які властиві певній території;

−визначення комбінації (поєднання) екологічних проблем і віднесення виявленого ареалу до того або іншого ступеня гостроти екологічної ситуації.

Існують два алгоритми складання карт екологічних ситуацій: за відсутності необхідних кількісних даних і при достатньому інформаційному забезпеченні. Обидва варіанти передбачають представлення вихідної (початкової) інформації в картографічній формі у вигляді одномасштабних карт. В першому випадку використовують аналітичні експертні оцінки, в другому – метод формалізованих оцінок.

Метод експертних оцінок дозволяє вирішувати 2 задачі:

−виявлення екологічних проблем;

−виявлення їх просторової локалізації.

Даний метод має обмеження: аналіз повинен проводити експерт-еколог, обізнаний з територією. Виявлення проблем відбувається при зіставленні рівнів техногенного навантаження на дану територію і потенціалу стійкості самої території. Використовуються відомі екологічні проблеми, але вони не мають точної прив’язки. Просторова локалізація їх проводиться експертом. При цьому

100