1.2. Історичний розвиток уявлень про зовнішнє середовище організації в стратегічному управлінні

Усвідомлення необхідності систематизації досвіду в сфері управління відбулося лише на початку ХХ століття, хоча цей вид діяльності людини існує дуже давно. Поштовхом для осмислення того, що управління повинно ґрунтуватися на об’єктивних наукових засадах стала опублікована 1911р.книга Ф. Тейлора «Принципи наукового управління».

Ф. Тейлор показав можливість підняття продуктивності праці в кілька разів шляхом стандартизації інструментів і методів виконання робіт та шляхом спеціалізації управлінської діяльності на конкретних прикладах – замість одного майстра вводяться декілька майстрів-спеціалістів, інструкторів, інспекторів з якості [17,с.436].

Основоположником класичної системи управління прийнято вважати А. Файоля. В 1916р. він публікує працю «Загальне і промислове управління», де систематизує основні функції управління, основні принципи управління та основні елементи управління. Наведена у цій праці класифікація з певним доповненням і уточненнями використовується і до цього часу. Приблизно в цей самий період М. Вебер описує «найбільш досконалу» форму управління – раціональну бюрократію.

В США вже в 30-х роках ХХ століття більша частина великих підприємств безпосередньо управляється не одноосібними власниками і їх сім’ями, а контролюється найманими менеджерами або через механізм акціонерної власності. А під час великої депресії в США консультанти з ефективної організації виробництва в основному займались реорганізацією підприємств,які знаходились на межі банкрутства.

Набутий практичний досвід призвів до висновку, що життєздатність компанії залежить не тільки від ефективності виконання роботи працівниками і від наявності сучасних станків та технологій, а й від ефективної діяльності вищого керівництва підприємства. В цей час був сформований принцип, відповідно до якого основна причина довгострокового існування компанії знаходиться поза її межами, тобто головне, що б результат діяльності компанії був потрібен споживачам [11,с.247].

Постійні зміни зовнішнього середовища компанії можуть носити як сприятливий характер так і загрози. Так само постійно змінюються і потреби споживачів.

Якщо конкурент швидше зреагує на побажання клієнтів, то саме він виживе у цьому змаганні. Ці обставини дали дослідниками можливість провести аналогію з біологічними системами і вживанням в них. Як наслідок головним завданням вищого керівництва повинно бути управління змінами в компанії з метою адаптації внутрішнього середовища відповідно до змін у зовнішньому середовищі [18,с.423].

Отже, місія організації, сформульована з точки зору вимог зовнішнього середовища, повинна бути відправною точкою для прийняття правильних рішень. Остаточно сформулював цю концепцію в 1957р. Ф.Селзнік в книзі «Керівництво в адміністрації:Соціологічна інтерпретація». Наслідком осмислення організації як відкритої системи було створення методу SWOT-аналізу (аналіз слабких і сильних сторін внутрішнього середовища організації та сприятливих можливостей і загроз з боку зовнішнього середовища).

Згодом консультування по реорганізації виробництва поступово переросло в консультування по ефективному організовуванню загальної діяльності компаній і виникла професія управлінський консалтинг, призначенням якої є надання вищому керівництву організаційної допомоги в створені та вдосконаленні системи стратегічного управління, розробці стратегій і проведені організаційних змін [18,с.216].

П. Друкер в книзі «Практика менеджменту» запропонував концепцію управління по цілям. Відповідно до цієї концепції організація буде діяти більш ефективно, якщо в ній створено чітку ієрархічну систему цілей, де кожний наступний рівень цілей сприяє досягненню цілей вищого рівня, а всі окремі цілі разом узяті повинні бути скоординованими між собою, та такими що забезпечують досягнення загальних цілей організації [12,с.126].

При цьому складність системи контролю та самоконтролю повинна знаходитися в межах необхідних для досягнення цілей організації, контроль не повинен бути самоціллю.

В 50-х рр. на вимогу військових запроваджувались нові методи організації і управління високотехнологічними проектами, в яких брали участь велика кількість підрядників. В цей час широко почали використовуватись органістичні організаційні структури, які створювались індивідуально під окремий проект, були розроблені нові методи використання ЕОМ, широко почали застосовуватись математичні методи оптимальних рішень [14,с.316].

Післявоєнна ж конверсія та зазначені вище обставини застосування системного підходу, сприяли створенню концепції маркетингу – відповідно до якої завданням організації повинно бути виявлення і задоволення потреб споживачів на цільових ринках кращим способом ніж у конкурентів.

В 1962р. А. Чандлер публікує книгу «Стратегія і структура: Глави з історії американських промислових підприємств». В ній він, ґрунтуючись на фактичних даних про результати діяльності великих корпорацій, дійшов до висновку, який став основою стратегічного управління: «Структура визначається стратегією». У випадку, якщо структура не відповідає стратегії, підприємство діє неефективно [19,с.229].

Термін «стратегічне управління» був введений в ужиток на стику 60-70-х рр. ХХ ст. для того, щоб відображати відмінність управління, здійснюваного на вищому рівні, від поточного управління на рівні виробництва. Систематизував попередні підходи і поклав початок концепції стратегічного управління І. Ансов в к класичній роботі «Корпоративна стратегія».

В процесі стратегічного управління в кожен даний момент фіксується, що організація повинна робити в даний час, щоб досягти бажаних цілей в майбутньому, виходячи при цьому з того, що оточення і умови життя організації змінюватимуться, тобто при стратегічному управлінні ніби здійснюється погляд з майбутнього в сьогодення [13,с.416]. Тобто, визначаються і здійснюються дії організації в даний час, що забезпечують їй певне майбутнє, а не виробляється план або опис того, що організація повинна буде робити в майбутньому.

При цьому для стратегічного управління характерна не тільки фіксація бажаного в майбутньому стану організації, але, і це є найважливішим завданням стратегічного управління, вироблення здатності реагувати на зміни в середовищі, що дозволяють досягти бажаних цілей в майбутньому, управляти середовищем [15,с.113].

Таким чином, ми розглянули історичний аспект виникнення уявлень про стратегічне управління, в рамках якої розглядається дана робота.

РОЗДІЛ 2.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ В СТРАТЕГІЧНОМУ УПРАВЛІННІ.