36

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………...…...4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ В СТРАТЕГІЧНОМУ УПРАВЛІННІ……….....7

1.1. Основні теоретичні поняття про зовнішнє середовище організації в стратегічному управлінні…………………………………………………………..7

1.2. Історичний розвиток уявлень про зовнішнє середовище організації в стратегічному управлінні………………………………………….……………..13

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ В СТРАТЕГІЧНОМУ УПРАВЛІННІ……………………………………………….17

2.1. Аналіз макросередовища підприємства в стратегічному управлінні ….....17

2.2. Аналіз мікросередовища підприємства в стратегічному управлінні ……...21

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІЗУ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В СТРАТЕГІЧНОМУ УПРАВЛІННІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПАТ «ЗАЗ»………………..25

3.1. Особливості управління складовими зовнішнього середовища підприємства ПАТ «ЗАЗ»………………………………………………………………………….25

3.2. Підходи до оптимізації управління складовими зовнішнього середовища підприємства ПАТ «ЗАЗ»…………………………………………………………33

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………..…………………………….37

ВСТУП

Створення умов ефективного і динамічного переходу до ринкових відносин є одним з найбільш актуальних завдань сучасного розвитку економіки України є. При цьому дуже важливою є реорганізація системи стратегічного управління, удосконалення організаційних і структурних відносин, перегляд застарілих командних економічних зв’язків і методів керування.

З огляду на такі умови особливої гостроти набуває необхідність розвитку підприємницької активності, діяльність підприємств і організацій, спрямованих на споживача, і кінцевий результат – прибуток.

Основою стратегічного планування є стратегія підприємства, за допомогою якої на підприємстві зважується комплекс проблем, пов’язаних з цілеспрямованою переорієнтацією випуску продукції нової номенклатури й асортименту, впровадженням і використанням нових технологій, розвитку маркетингу, удосконаленням структури керування підприємством, своєчасною і якісною підготовкою і перепідготовкою кадрів.

Стратегічне управління – це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної її реалізації . Організації і керівники, які мислять стратегічно, дивлячись вперед і визначають напрямок, в якому вони хочуть рухатися. Не дивлячись на свою впевненість,що бізнес, як і керівники, повинен працювати добре і прямо зараз,щоб добре розвиватися в майбутньому, їх цікавить більш широкий спектр проблем, з якими вони зустрічаються, і загальний напрямок, в якому вони повинні рухатися, щоб вирішувати проблеми.

Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв'язок місії із основними цілями організації в умовах змінного економічного середовища. Стратегічне управління стосується також цілей і засобів. В площині цілей воно вимальовує загальні контури майбутнього організації; в якості засобів – показує, як ця ціль повинна досягатися.

Отже, стратегічне управління – це прогнозне управління, пов’язане з розробкою і концептуалізацією уявлень про те, куди прямує організація. Стратегічне управління повинне суміщатися з практикою поточного управління. Завжди необхідно пам’ятати, що стратегія це засіб для створення додаткової вартості.

Під впливом процесів реформування економіку в Україні поступово складається нова фінансова система, яка включає в себе різноманітні фінансові відносини, пов’язані з утворенням і використанням грошових ресурсів, а також сукупність фінансових установ країни.

Враховуючи, що за нинішніх умов фінанси розширили межі свого впливу, усе більш актуальним стає завдання розробки методів і прийомів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів, інвестування коштів в активи сип ректи, що забезпечують доходи до допустимого ризику.

Процес стратегічного управління підприємством досліджувало багато вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів,зокрема: Ансофф І., Скібіцький О., Василенко В., Шершньова З., Нємцов В., Забродська Л., Міщенко А., Мізюк Б., Пономаренко В.

Проте в зазначених працях, на мій погляд недостатньо розкрита проблема стратегічного аналізу зовнішнього середовища, функціонування підприємства, погроз і можливостей, які необхідно врахувати при виборі стратегії підприємства, тому дослідження цього питання є актуальним.

Об’єктом курсової роботи є підприємство ПАТ «ЗАЗ».

Предметом курсової роботи є особливості аналізу зовнішнього середовища організації в стратегічному управління підприємством ПАТ«ЗАЗ».

Метою даної роботи є розробка рекомендації стосовно підвищення ефективності управління зовнішнім середовищем організації.

У відповідності до поставленої мети, визначено основні завдання даного дослідження:

• уточнити основні поняття досліджень зовнішнього середовища в стратегічному управлінні;

• вивчити історичний аспект про виникнення уявлень зовнішнього середовища в стратегічному управлінні;

• оцінити особливості управління складовими макросередовища;

• оцінити особливості управління складовими мікросередовища;

• визначити особливості управління складовими зовнішнього середовища на прикладі підприємства ПАТ «ЗАЗ»;

• визначити підходи до оптимізації управління складовими зовнішнього середовища підприємства ПАТ «ЗАЗ».

Курсова робота складається зі вступу, основної частини – трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел; містить:38 сторінок, 20 джерел літератури, 4 таблиці.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ В СТРАТЕГІЧНОМУ УПРАВЛІННІ.

1.1. Основні теоретичні поняття про зовнішнє середовище організації в стратегічному управлінні.

Застосовуючи наукові надбання та досягнення останніх десятиріч для ґрунтовного розкриття сутності дослідження зовнішнього середовища організації в стратегічному управлінні маємо зупинитися на уточненні основних понять, таких як: управління, організація, управління організацією, середовище організації, стратегічне управління тощо.

Уточнивши складові елементи комплексного поняття, що обґрунтовується, маємо виробити власне розуміння «дослідження зовнішнього середовища організації в стратегічному управлінні» в контексті нашого дослідження.

Управління є дуже важливою сферою діяльності для будь-якої організації, оскільки в умовах розподілу праці тільки оптимальним чином скоординована робота дозволить організації добитися поставлених цілей.

Пропорційно зростання організації зростає обсяг роботи по управлінню. Для того, щоб організація могла успішно функціонувати, робота з управління має бути чітко розмежована від інших видів роботи. Організації повинні призначати керівників, визначити круг їх обов’язків і відповідальності і визначити, від кого кожен з них має приймати вказівки [3,с.14].

Слід розрізняти поняття управління і менеджмент. Галузь знань і професійної діяльності, спрямовані на формування і забезпечення досягнення цілей організації шляхом раціонального використання наявних ресурсів, називають менеджментом. Слід зазначити, що поняття управління значно ширше, ніж поняття менеджмент.

У найзагальнішому підході слово менеджмент трактується як сукупність дій і процедур, спрямованих на забезпечення цілеспрямованої, ефективної і раціональної колективної праці.

Багато науковців вважають справедливим наступне визначення. Управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для формулювання і досягнення цілей організації оптимальним чином. Під оптимальністю розумітимемо, що досягнення цілей організації здійснюється таким чином, що при цьому вирішуються ряд соціальних і екологічних питань зовнішнього середовища організації і досягається соціальна задоволеність працівників усередині організації [20,с.121].

Інше визначення запропонував провідний теоретик в області управління і організації Пітер Ф.Друкер. На його думку, управління – це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп на ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу. Управління як таке є і стимулюючим елементом соціальних змін, і прикладом значних соціальних змін.

Інший науковець Д.С.Сінк в своїй роботі «Управління продуктивністю» дав наступне визначення: управління є сукупність мистецтва і науки, завдання яких, по-перше, стимулювати людей і направляти їх, щоб вони діяли в рамках дорученого ним поділа так само, як вони поступали б за власною ініціативою за умови розуміння ними всіх взаємозв’язків, причин і наслідків кожної конкретної ситуації; і, по-друге, об’єднувати діяльність всіх людей усередині організації [4,с.121].

Існує багато визначень як терміну «управління», так і терміну «менеджмент». В залежності від контексту дослідження одні науковці розглядають дані поняття як синонімічні, інші їх розводять, говорячи про те, що поняття управління значно ширше за поняття менеджменту. Але тут завжди варто пам’ятати про те, що обидва поняття мають як широке, так і вузьке тлумачення, тому говорити про їх співвідношення можна тільки у контексті конкретного дослідження.

Отже, маємо визначити, що в контексті нашого дослідження, де управління розглядається як управління організацією, відмінності між цими поняттями управління і менеджменту є майже несуттєвими. Обидва поняття служать для позначення цілеспрямованого скоординованого управлінського впливу. Тож, під поняттям управління (менеджменту) в контексті дослідження управління середовищем організації матимемо на увазі діяльність з втілення функцій планування, координації, мотивації та контролю за допомогою реалізації процесів прийняття рішень та комунікації, що провадиться управлінським персоналом з метою досягнення загальноорганізаційних цілей, формує, мобілізує та приводить у рух потенціал організації для вирішення поставлених перед нею задач в ринкових умовах [1,с.112].

Говорячи про процес управління в контексті конкретної організації маємо визначитись, що ми розумітимемо власне під самим поняттям «організація».

В науковій літературі приводиться два основних трактування поняття організація. Перше – трактування організації як діяльності та процесу, друге – як соціальної групи. В контексті нашого дослідження застосовні обидва трактування, але все ж таки основним виступатиме визначення організації як соціальної групи.

Організація – 1) група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної цілі або цілей; 2) складова частина управлінської діяльності, яка представляє собою процес, що таким чином комбінує працю індивідів або груп людей, наділених якостями, необхідними для його виконання, коли забезпечуються найкращі канали ефективного, систематичного, позитивного та скоординованого застосування знань, вмінь та навичок співробітників; організація – процес розподілу роботи серед співробітників або груп співробітників та координація їх діяльності (тобто виступає однією з функцій управління).

Таким чином, зазначимо, що в контексті нашого дослідження організація – це спільнота людей, які координують власну діяльність для досягнення спільних цілей. Під цим словом можна розуміти як малу фірму, так і велику корпорацію, як державну установу, так і комерційне підприємство. Різноманітні підприємства і фірми, контори та заклади, регіональні та міжнародні об’єднання – ось приклади того, що ми розумітимемо під поняттям «організація». Організація – один з основних суб’єктів господарських відносин у ринковій економіці [7,с.182].

Особливість соціально-економічних систем полягає в мінливості їх окремих параметрів в непередбачуваності їх поведінки. В той же час зміни цих параметрів мають межі, визначувані наявними ресурсами. Ці системи здатні пристосовуватися до умов, що змінюються, здатні протистояти руйнівним тенденціям. Вони здатні змінювати свою структуру і формувати різні варіанти поведінки, здатні до цілеутворення всередині системи.

, що всі чотири образи організації є справедливими для визначення сутності процесу управління організацією, просто акцентують увагу на різних його аспектах.

Переходячи до розгляду поняття «середовище організації» необхідно зазначити, що будь-яка організація може бути представлена як відкрита система, ніби «вбудована» в оточуюче середовище. На вході організація отримує ресурси із зовнішнього середовища, а на виході – віддає середовищу створений в середині організації продукт [12,с.217].

Зовнішнє середовище організації непрямого впливу, або макросередовище, – чинники, які можуть не здійснювати прямого негайного впливу на організацію, але, проте, позначаються на її діяльності: політичні чинники, соціокультурні чинники, стан економіки, міжнародні події, науково-технічний прогрес тощо.

Зовнішнє середовище організації прямого впливу, або мікросередовище, – чинники, які безпосередньо впливають на діяльність організації і самі відчувають прямий вплив цієї діяльності: постачальники, трудові ресурси, закони і установи державного регулювання, споживачі і конкуренти тощо.

Внутрішнє середовище організації – це сукупність ситуаційних чинників усередині організації: цілі, структура, завдання, технологія і люди.

Виходячи з цих понять, можна зазначити, що управління середовищем організації – це робота (аналіз, прогноз тощо) із ситуаційними чинниками середовища існування організації в різні проміжки часу та координація діяльності організації найоптимальнішим для ефективного досягнення цілей чином в конкретних умовах ринкового середовища. Врахування умов середовища в різні проміжки часу та його мінливості забезпечує стратегія організації .

Однією з основних характеристик сучасного ринкового середовища є його мінливість та невизначеність, саме в цих умовах стратегія та стратегічне управління набувають особливого значення [16,с.271].

Невизначеність зовнішнього середовища – функція кількості інформації, яку має в своєму розпорядженні організація (або особа) з приводу конкретного чинника, а також функція упевненості в цій інформації. Якщо інформації мало або є сумніви в її точності, середовище стає більш невизначеним, ніж за ситуації, коли інформація є адекватною і є підстави вважати її високонадійною.

Кожне середовище також характеризується своєю рухливістю. Рухливість середовища – це швидкість, з якою відбувають зміни в оточуючому середовищі.

Таким чином, зовнішнє середовище включає дві складових: макросередовище, або середовище непрямого впливу, та середовище прямого спливу. Макросередовище включає економічні і правові умови, в яких функціонує організація, споживачів її продукції або послуг зі своїми складними, мінливими і, часто, важко передбаченими перевагами, конкурентів, що мають однакові або схожі цілі, посередників, що живуть своїм життям, культуру і систему цінностей в суспільстві, суспільні погляди і технології, що безперервно змінюються, і багато що інше. Середовище прямого впливу включає трудові ресурси, постачальників, клієнтів та споживачів, конкурентів тощо [9,с.253].

Велике значення має та обставина, що організація залежить від зовнішнього середовища, яке знаходиться поза сферою впливу організації. Тому аналізу зовнішнього середовища необхідно приділяти найпильнішу увагу.

Внутрішнє середовище організації характеризує внутрішні змінні. Це ситуаційні чинники усередині організації, які, в основному, є контрольованими і регульованими. До них відносяться технології, структура організації, матеріально-технічні ресурси, персонал, основні цілі, культура організації і ряд інших чинників.

Питання адаптації організації до мінливих умов зовнішнього середовища з урахуванням факторів внутрішнього середовища та управління середовищем організації стосуються стратегії управління та знаходяться «у компетенції» стратегічного менеджменту [12,94].

Так як управління організацією являє собою багатопланове явище, що охоплює процеси, які відбуваються в організації і пов’язані як з її внутрішнім життям, так і з взаємодією з її оточенням, його розгляд залежить від того, які процеси будуть більш пріоритетними та може вестись з різних точок зору.

Стратегічне управління можна визначити як таке управління організацією, що спирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, здійснює гнучке регулювання і своєчасні зміни в організації, що відповідають виклику з боку оточення і що дозволяють домагатися конкурентних переваг, що в сукупності дозволяє організації виживати і досягати своєї цілі в довгостроковій перспектив

[13,с.516].

В контексті нашого дослідження доцільно розглядати управління організацією з точки зору стратегічного управління, в рамках якого власне і розроблялися основні підходи до аналізу зовнішнього середовища організації.