Збереження та підтримка біологічного різноманіття на популяційно-видовому рівні

Для охорони видів і популяцій важливе розуміння причин їх вимирання. Головною причиною цього процесу є: інтенсивний антропогенний вплив, завдяки якому відбувається знищенням певного типу екосистем.

Діяльність людини може привести і до істотної зміни популяційної структури, зокрема, вилучення особин репродуктивного віку або молодих особин. Іноді людина завозить більш сильних конкурентів, потужний розвиток яких призводить до зникнення місцевих, локально розповсюджених форм (інтродукція).

Безпосередня причина вимирання є перевищення смертності над народжуваністю в популяції. Відсутність яких-небудь обмежень на вилов, відстріл і збір призводить до різкого скорочення чисельності багатьох промислових видів, зокрема, риб.

Скорочення чисельності багатьох видів пов’язане із захворюваннями, зокрема на сибірську виразку, ящур, міксоматози тощо. Свої хвороби є і у рослин. Джерелом поширення збудників часто є одомашнені тварини та рослини, популяції яких через високу щільність можуть бути вогнищами поширення збудників.

Однією з причин вимирання популяцій є також її фрагментація (розчленовування єдиної популяції на більш дрібні), що збільшує ймовірність зникнення таких груп особин завдяки випадковим факторам, а також інбридингу.

До причин, які різко зменшують чисельність та спричиняють загибель видів належать також: порушення місць існування, втрата чи скорочення кормової бази, знищення шкідників тощо.

Вагомими є наслідки зменшення видового різноманіття:

1. Вимирання одного виду негативно впливає на життєдіяльність чи може спричинити загибель ще 4 – 5 видів, які щільно пов’язані з ним трофічними та іншими зв’язками.

2. Не обов’язково повністю знищувати вид, достатньо буває знизити його чисельність до таких меж, після яких він не зможе відновитися. Знищений вид – це безповоротна втрата для біосфери як системи.

Чисельність багатьох видів і популяцій настільки мала, що реально розробити заходи для їх збереження в живій природі дуже складно. Збереження генофонду може здійснюватися за рахунок штучного розведення виду. Насіння рослин можна тривалий час зберігати в спеціальних колекціях. Останнім часом вживають спроби створити подібні колекції й для тварин.

На сьогодні здійснюється збереження та відновлення видів шляхом розведення їх у контрольованих умовах, зокрема в ботанічних садах та зоопарках, а також в межах екосистем, які охороняються.

Одним із засобів збереження виду є реінтродукція (повторне введення) виду в ті екосистеми, де вони раніше існували, але потім з якихось причин зникли.

Збереження та підтримка біологічного різноманіття на екосистемному рівні

Підтримка біорізноманіття на екосистемному рівні частково досягається за рахунок традиційних природоохоронних методів, спрямованих на регулювання або зміни окремих екологічних факторів чи форм антропогенних впливів. Частіше пропонується скорочення забруднення, ерозії, дотримання культури землеробства та скотарства.

Однак, основний спосіб збереження та підтримки біорізноманіття на екосистемному рівні – це виділення ділянок (територій та акваторій) з різним природоохоронним режимом.

Під об’єктами, які особливо охороняються розуміють ділянки біосфери (екосистеми різного рангу, які повністю чи частково, постійно чи тимчасово виключаються з господарського використання.

Один із сучасних підходів до виділення охоронюваних ділянок є визначення місць, де розмаїтість видів найбільш велика. При створенні охоронюваних природних об’єктів необхідно враховувати їх взаємозв’язок з оточенням. Охоронювана територія повинна містити в собі екосистеми, що перебувають на різних сукцесійних стадіях. Тільки в цьому випадку будуть зберігатися види, що визначають розвиток екосистеми на тім або іншому етапі.

Зараз у багатьох країнах площа охоронюваних територій досягає 10% від всієї площі країни. Площа охоронюваних територій у нашій країні є далеко не достатня.

До категорій територій, що охороняються, належать заповідники, заказники, національні парки тощо.

Заповідники – території з найбільш жорсткішими обмеженнями на діяльність людини, вони повністю вилучаються з господарського використання та туризму. В Україні заповідники є науково-дослідними установами. їх території включають непорушені або слабко порушені екосистеми. У заповіднику може охоронятися в однакової ступені весь природний комплекс (комплексні) чи для охорони виділяються окремі специфічні (унікальні) об’єкти (спеціальні).