Література

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. –408 с.

2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

3. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Вид-во Укр.-фін. ін-ту менеджм. і бізнесу, 1998. – 165 с.

4. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.

5. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 448 с.

6. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. – К.: Вікар, 1997. – 584 с.

7. Філософія: Підручник / Заїченко Г.А., Сагатовський В.М., Кальний І.І. та ін.; За ред. Заїченко Г.А. – К.: Вища шк., 1995. – 455 с.

Семінарське заняття № 2 Тема: «філософія стародавнього сходу. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість»

Цілі та завдання заняття: дослідити генезис світової філо­софії, акцентуючи увагу на космоцентризмі античної філософії, теоцентризмі – середньовічної, антропоцентризмі – філософії епохи Відродження, наукоцентризмі – філософії Нового часу. Особливо виділити як домінантні проблеми онтології та гносе­ології, які у німецькій класичній філософії набувають рис уні­версальності, системності, прагнучи вийти на методологічні проблеми доцільної активності суб'єкта. Проаналізувати соціокультурний контекст філософствування, соціальну обумов­леність появи філософських ідей у конкретні історичні періо­ди як відповідь на виклики часу.

ПЛАН

1. Зародження та розвиток філософії Стародавнього Сходу (Стародавня Індія, Китай, Вавилон, Єгипет). 2. Особливості, умови формування та етапи розвитку античної філософії. 3. Космологічно-онтологічний характер давньогрецької думки (мілетська школа, натурфілософія Геракліта, піфагореїзм, елейська школа). 4. Атомістичний матеріалізм (Левкіпп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар). 5. Софісти та їх роль в античній культурі. 6. Сократ і сократичні школи. 7. Система об’єктивного ідеалізму Платона. Вчення про «ідеї», погляди на суспільство та державу. 8. Вчення Аристотеля про субстанцію, душу, людину, теорію пізнання, державу і суспільство. 9. Основні філософські школи епохи еллінізму.

Теми доповідей та рефератів

1. Основні принципи періодизації історико-філософського процесу.

2. Енциклопедичний характер систематизованих, філософсь­ких уявлень античних філософів.

3. Платонівська «ідеальна держава» і сучасність.

4. Раціональний зміст гегелівської діалектики.

5. Антична філософія й західноєвропейська культура: пошук ідентичності.

6. Сократ: проблема людини та діалогічної природи філософського знання.

7. Проблема знання у філософії Арістотеля.

Ключові поняття та терміни

Веди – збірник священних пісень та жертовних формул, урочистих гімнів та магічних заклинань, які використовувалися при жертвопринесенні. Всього таких вед чотири – Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа.

Брахман – вища абсолютна реальність, абстрактна вища сила, яка інколи втілює частину своїх реалій у вигляді явищ.

Атман – одне з головних понять релігійно-міфологічної системи індуїзму. У ведичній літературі (Упанішадах) означає суб’єктивну, психологічну.

Ахімса – релігійно-етичний принцип (обов’язок) – незаподіяння зла живим істотам, характерне для індуїзму, буддизму та джайнізму.

Пуруша – вище духовне начало, вища душа, частиною якої є душа індивіда.

Дхарма – багатозначний термін, який позначає буддійську доктрину, буддійський закон та першоначала Всесвіту.

Карма (від санскрит. – дія, обов’язок, діяльність). У релігійно-філо­софських системах Стародавньої Індії – певна визначеність наперед людського життя (долі), мета якої – провести людину через випробування, щоб вона шляхом самовдосконалення досягла найвищої мети морального розвитку – мокші.

Нірвана (від санскрит. – згасання) – центральне поняття релігійної філософії буддизму та джайнізму, означає повне звільнення людської душі від безперервного потоку перевтілень, страждань (Сансари) та злиття з духовною першоосновою світу.

Увей – (кит. недіяння) – поняття релігійно-філософської системи даосизму, яке означає відсутність цілеспрямованої діяльності, що не співвідноситься з процесом природного світопорядку, у вузькому сенсі – уникнення будь-якої діяльності, що заважає досягненню Дао.

Небо – верховне божество та вище уособлення розуму, доцільності, справедливості та доброчинності. Претендуючи на спорідненість з Небом, китайські правителі почали називати країну Піднебесною, а себе – синами Неба. Для них ототожнення себе з Небом означало взяти на себе відповідальність за весь світ.

Концепція Іньян – поділ всього сущого на два начала – жіноче та чоловіче. Чоловіче начало (ян) асоціювалося з сонцем і всім світлим, яскравим, сильним. Жіноче начало (інь) було пов’язане з місяцем, з усім темним та холодним. Обидва ці начала тісно взаємопов’язані та гармонічно взаємодіють.

Дао (шлях) – загальний Закон і Абсолют. Дао панує усюди і в усьому, завжди і безмежно. Його ніхто не створив, але все, що відбувається, пов’язано з ним. Постійне і невичерпне воно дає початок і форму усьому сущому. Дао проявляється через свою еманацію – «де».

Космоцентризм (від давньогрец. «космос» – порядок, краса, влаштування) – розуміння Всесвіту як розумного та закономірно впорядкованого.

Стоїцизм – напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відсторонення від благ і радощів життя.

Скептицизм (від грец. той, що розглядає, досліджує) – філософські погляди, які сповідують сумнів у можливості досягнення істини, здійснення ідеалів та ін.; давньогрецька філософська школа ІV-ІІІ ст. до н.е., яка сповідувала ці ідеї.