Змістовий модуль 2. Правові засади державного регулювання, охорони та захисту підприємницької діяльності.

Тема 2.1. Підприємницько-договірні зобов’язання. Підприємницько-правова відповідальність.

1. Підприємницькі зобов’язання. Підприємницький договір.

2. Виконання та припинення підприємницьких зобов’язань.

3. Підприємницько-правова відповідальність.

Під час здійснення підприємницької діяльності у суб'єктів господарювання постійно виникають ті чи інші зобов'язання. підприємницьке зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, через що один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію підприємницького чи управлінсько- підприємницького характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, утому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 174 ГКУ підприємницькі зобов'язання виникають з таких підстав:

1. підприємницькі договори;

2. прийняття нормативно-правових актів, які встановлюють певні обов'язки для суб'єктів господарювання;

3. створення об'єктів інтелектуальної власності;

4) заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Основними видами комерційних зобов'язань є: майново-комерційні та організаційно-комерційні зобов'язання.

підприємницький договір - це угода суб'єктів господарювання, що спрямована на встановлення, зміну або припинення між ними підприємницьких зобов'язань і передбачає їх співробітництво в досягненні визначених нею підприємницьких результатів.

Різноманітність підприємницької діяльності обумовлює широке коло підприємницьких договорів. Тому їх класифікують за кількома критеріями.

1.За суб'єктним складом:двосторонні та багатосторонні договори;

2.Залежно від розподілу прав і обов'язків:односторонньо зобов'язуючі та двосторонньо зобов'язуючі;

3. Залежно від характеру переміщення матеріальних благ:відплатні та безоплатні;

4. Залежно від юридичної підстави укладення договору:плановані та вільнорегульовані;.

5. Залежно від способу та часу виникнення правовідносин: консенсуальні та реальні;

6. За способом оферти і визначення змісту:договір вільного волевиявлення, примірний договір, типовий договір, договір приєднання;

7. За регулятивними функціями:попередній договір та основний договір;

8. Залежно від періодів виконання обов'язків:генеральні договори та поточні (разові).

Підприємницький договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій, а саме:

регулятивну, координаційну, інформаційну, контрольну, гарантійну, правозахисну

Підприємницькі договори укладаються за правилами, встановленими ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Підприємницький договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні комерційного договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну і термін дії договору. Підприємницький договір за загальним правилом укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення підприємницьких договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 188 ГКУ зміна та розірвання підприємницьких договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Виконання підприємницьких зобов'язань здійснюється в такому порядку:

1. Суб'єкти господарювання та інші учасники підприємницьких відносин повинні виконувати підприємницькі зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

2. Зобов'язання має виконуватися належними сторонами.

3. Зобов'язання має виконуватися у належний термін..

4. Зобов'язання має виконуватися у належному місці.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконане належним чином.

Заходи щодо забезпечення виконання підприємницьких зобов'язань встановлюються ст.ст. 199 - 202 ГКУ та гл. 49 Цивільного кодексу України.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, інакше він є нікчемним.

Згідно зі ст. 202 Господарського кодексу України, гл. 50 Цивільного кодексу України загальними умовами припинення підприємницьких зобов'язань є:

1) виконання, проведене належним чином;

2) передача боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо);

3. зарахування зустрічних однорідних вимог;

4. за згодою сторін (зокрема, угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами - новацією);

5. прощення боргу;

6. поєднання боржника і кредитора в одній особі;

7. через неможливість виконання (у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає,— непереборна сила, смерть чи ліквідація сторони у зобов'язанні);

8. в інших випадках.

Підприємницьке зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним згідно з рішенням суду. Відповідно до ст. 207 ГКУ підприємницьке зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них підприємницької компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або частково.

Якщо підприємницьке зобов'язання визнане недійсним як таке, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін — у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все, що було одержане ними за зобов'язанням.

У разі наявності наміру лише в однієї з сторін усе одержане нею має бути повернене другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави (одностороння реституція).

У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима (двостороння реституція).

Порушення зобов'язання є підставою для застосування підприємницьких санкцій передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Учасники підприємницьких відносин несуть підприємницько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників підприємницьких санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Підприємницько-правова відповідальність - це економічні за змістом і юридичні за формою методи впливу на економічні інтереси суб'єкта господарювання — правопорушника. Підприємницько-правова відповідальність виконує наступні функції: компенсаційно-відновлювальну, попереджувальну, сигналізаційну.

Підставою підприємницько-правової відповідальності учасника підприємницьких відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник підприємницьких відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання підприємницького зобов'язання чи порушення правил здійснення підприємницької діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Якщо інше не передбачене законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення підприємницького зобов'язання несе підприємницько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили.

Підприємницькі санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників підприємницьких відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Підприємницькі санкції — визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види санкцій:

а) відшкодування збитків;

б) штрафні санкції;

в) оперативно - підприємницькі санкції:

г) адміністративно - підприємницькі санкції.

Учасник підприємницьких відносин, який порушив підприємницьке зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення підприємницької діяльності, повинен відшкодувати заподіяні ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій учасник підприємницьких відносин, чиї права порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав може звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом (в деяких випадках пред’явлення претензії є обов’язковим, наприклад ст.315 ГКУ).

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГКУ.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через 1 рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення

господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.