Тема 2.8. Правові основи безпеки підприємницької діяльності.

1.Правовий режим інформації з обмеженим доступом.

2.Правопорушення та відповідальність у сфері відносин, пов'язаних з комерційною таємницею.

Специфіка ринкового господарювання примушує серйозно ставитися до правової та інформаційної безпеки господарської діяльності. З метою забезпечення законних прав та інтересів суб'єктів господарювання в умовах ринкової економіки чинним законодавством України встановлено правові засади режиму інформації, яку суб'єкти господарювання використовують у процесі господарської діяльності.

Відповідно до ст. 30 ЗУ «Про інформацію» від 02.10.1992 р. інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні чи розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Суб'єкти господарювання, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законодавством таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, інформація, правовий режим якої встановлено ВРУ за поданням КМУ (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), а також інформація, приховування якої становить загрозу життю і здоров’ю людей.

Таємна інформація - це інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Відповідно до Закону України «Про державну таємницю» від 21.01. 1994 р. (в редакції від 21.09.1999 р.) державна таємниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані державною таємницею і підлягають охороні державою.

Відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею (ст. 36 ГКУ). Комерційна таємниця - це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових невідома та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з чим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ст. 505 Цивільного кодексу України).

Адекватними заходами захисту комерційної таємниці є:

1. Прийняття локальних нормативних актів - наказів, розпоряджень про затвердження і введення вдію Положення про комерційну таємницю. Це положення має містити перелік відомостей, які становлять комерційну таємницю конкретного підприємства, а також перелік наслідків, види юридичної відповідальності за втрату інформації, що є інтелектуальною власністю підприємства.

2. Затвердження форми зобов'язання (договору) про нерозголошення відомостей, які становлять комерційну таємницю.

3. Ознайомлення працівників, які мають доступ до конфіденційної інформації, з об'єктом правової охорони та відповідальністю за порушення правил його використання і підписання ними договору про нерозголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Якщо перелік відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, є значним за обсягом, то доцільно видати його працівнику на руки, щоб у разі необхідності він міг поновити його у пам'яті.

У зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці можуть також бути включені пункти про нерозголошення відомостей комерційного характеру не тільки в період роботи працівника на даному підприємстві, але й протягом певного часу після його звільнення. Таке зобов'язання має зберігатися в особистій справі працівника. Але до зобов'язання про нерозголошення відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, можуть бути включені тільки такі положення, які не суперечать Конституції України та чинним нормативно-правовим актам (у тому числі Кодексу законів про працю України).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 611 від 19.08.1993 р. комерційну таємницю не становлять:

• установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

• інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

• дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

• відомості про кількість і склад працюючих, їх заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

• документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

• інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

• документи про платоспроможність;

• відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

• відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Таким чином, склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання самостійно з урахуванням положень Постанови КМУ №611, а також вимог чинного законодавства.

Для забезпечення безпеки господарської діяльності та захисту законних інтересів суб'єктів господарювання чинним законодавством України передбачене віднесення комерційної таємниці до об'єктів права інтелектуальної власності. Це створює певні особливості правового статусу конфіденційної інформації, бо надає широкі можливості правової охорони і захисту від протиправних дій.

Так, відповідно до ст. 506 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1. право на використання комерційної таємниці;

2. виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3. виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збору або використанню комерційної таємниці;

4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Так, згідно зі ст. 162 ГКУ суб'єкт господарювання, що є власником технічної, орга-

нізаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона не відома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Проте відповідно до ст. 30 ЗУ «Про Інформацію» інформація з обмеженим доступом (комерційна таємниця) може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає над правом її власника на її захист.

Правопорушеннями у сфері відносин, пов'язаних з комерційною таємницею, є:

• неправомірне збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання ;

• розголошення комерційної таємниці - ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до законодавства становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання;

• схиляння до розголошення комерційної таємниці - спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання;

• неправомірне використання комерційної таємниці - впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю.

Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд. Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону.

Згідно зі ст. 47 ЗУ «Про інформацію» за неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність. Крім того, ст. 431 ЦКУ встановлює загальні засади відповідальності за порушення права інтелектуальної власності, об'єктом якого, зокрема, і є комерційна таємниця.

Відповідно до ст. 231 КК України за незаконне збирання з метою використання (комерційне шпигунство) або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, винні особи караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3-х років. Згідно зі ст. 232 КК України за розголошення комерційної таємниці, яке заподіяло істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, винна особа карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років, або виправними роботами на строк до 2-хроків, або позбавленням волі на той самий строк.

У випадках, коли правопорушення завдають суб'єктам господарювання матеріаль-

ної або моральної шкоди, особи, винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Розмір відшкодування визначається судом.