Тема 1.2. Державна підтримка та регулювання підприємницької діяльності.

1. Роль держави в регулюванні підприємницької діяльності та в організації і забезпеченні функціонування державного сектору економіки.

2. Державна регуляторна політика у сфері підприємницької діяльності.

3. Засоби державного регулювання підприємницької діяльності. Державна підтримка підприємницької діяльності.

Економіка як сукупність виробничих відносин певної суспільної формації опосередковується господарською діяльністю. Державне регулювання економіки — це одна з форм державного впливу на економіку, що ґрунтується на законодавстві та реалізується способом установлення та застосування державними органами правил, спрямованих на коригування економічної діяльності фізичних і юридичних осіб, яке підтримується можливістю застосування правових санкцій у разі їх порушення. Сучасна економіка має змішаний характер, що полягає в поєднанні механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання. Міра державної участі в регулюванні в різних країнах неоднакова і залежить від численних факторів.

У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

Під економічною стратегією розуміють свідомо обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на розв’язання масштабних економічних та соціальних завдань, гарантування економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу й національного багатства. Правове закріплення економічної стратегії в Україні відповідно до Конституції України здійснюється визначенням ВРУ засад внутрішньої і зовнішньої політики та затвердженням нею загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку.

Економічна тактика — це сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства. Правове визначення економічної тактики здійснюється в плануванні економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, у програмах діяльності КМУ, конкретних цільових програмах економічного і соціального розвитку, відповідних законодавчих актах. Основними формами державного планування підприємницької діяльності є плани економічного й соціального розвитку та державний і місцеві бюджети.

Правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць як складників загальної системи державного регулювання економічного і соціального розвитку держави визначаються ЗУ «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23 березня 2000 року.

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування безпосередньо не мають статусу суб’єкта господарювання, однак водночас для економіки України характерна наявність великої кількості суб’єктів господарювання, створених за участі держави.

Отже, державний вплив з погляду підстав його вияву можна поділити на загальний, оскільки держава і її органи, вирішуючи перелічені раніше завдання, виступають від імені народу і в публічних інтересах, і окремий, коли держава (її органи) виступають як власник, який керує своїми майновими фондами.

Під суб’єктами господарювання державного сектору економіки відповідно до частини 2 ст. 22 ГК розуміють суб’єкти, засновані лише на державній власності, а також суб’єкти, засновані одночасно на державній та інших формах власності, якщо частка державної власності в них перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Особливість регулювання діяльності суб’єктів державного сектору економіки полягає в тому, що на них поширюється не лише загальний вплив держави, який відчувають на собі усі суб’єкти господарювання, а й вплив держави, яка реалізовує право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Принциповим моментом можна назвати те, що суб’єктами управління щодо суб’єктів господарювання у державному секторі економіки є КМУ, міністерства, інші органи влади та організації. Їх повноваження у цьому аспекті згідно зі ст. 22 ГК визначаються законом.

Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям (наприклад положення частини 2 ст. 4 ЗУ «Про підприємництво», яка не втратила чинності з прийняттям Господарського кодексу).

Правовий статус окремого суб’єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог законодавства. Хоча це не забороняє у випадках, передбачених законом, здійснювати відносини між собою на договірних засадах.

Державна регуляторна політика у сфері підприємницької діяльності — це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання підприємницьких відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення ухвалення економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку підприємницької діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та в спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Крім того, одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління економікою визнано дерегулювання, під яким слід розуміти сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва.

Найважливішим НПА, який регламентує цей аспект діяльності держави, є ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності» від 11 вересня 2003 р.

Згідно з цим законом під регуляторними органами розуміють ВРУ, Президента України, КМУ, НБУ, Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, ВР АРК, РМ АРК, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадову особу будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово ухвалювати регуляторні акти.

До системи органів виконавчої влади, які беруть участь у загальному управлінні підприємницькою діяльністю (без урахування галузевої специфіки), відносять:

• Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України;

• Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

• Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики України;

• Державний комітет статистики України;

• Державну податкову адміністрацію України;

• Державну митну службу України;

• Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку України;

• Фонд державного майна України;

• Державну службу експортного контролю України.

Під методом державного впливу на підприємницькі відносини слід розуміти сукупність заходів впливу держави через органи законодавчої, виконавчої та судової влади на суб’єктів господарських відносин з метою створення та забезпечення умов господарської діяльності відповідно до ідеї соціально орієнтованої економіки та національної економічної політики. Існує ціла низка критеріїв розподілу методів, але найцікавішим є поділ методів за характером впливу на прямі (адміністративний примус) та непрямі (економічне та інше стимулювання).

Формою державного впливу на підприємницькі відносини доречно визнавати зовнішній вираз дії державних органів, що виникає в процесі реалізації їх специфічних завдань і функцій у разі застосування обраного методу державного впливу на економіку. Розрізняють такі основні правові форми: планування (директивне й індикативне), індивідуальне управлінське рішення, контроль, нагляд, координація, формування звітності, інформаційне забезпечення суб’єктів підприємницьких відносин, припинення правопорушень, поновлення правового становища, покарання винних у порушенні підприємницького законодавства, нормативне регулювання тощо.

ГК оперує терміном «засоби регулюючого впливу», щоправда не даючи його визначення, а лише наголошуючи, що вони застосовуються державою для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного й соціального розвитку. Основними засобами регулюючого впливу держави на суб’єктів господарювання відповідно до ст. 12 ГК є:

• державне замовлення, державне завдання;

• ліцензування, патентування і квотування;

• сертифікація та стандартизація;

• застосування нормативів та лімітів;

• регулювання цін і тарифів;

• надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

• надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Державна політика підтримки підприємництва – сукупність пріоритетних рішень, які визначають основні напрямки і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання. Під державною підтримкою слід розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних форм становлення і розвитку підприємництва, а, з іншого боку, - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.

Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування; на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів; на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках. Конкретні підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначаються законами України.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності; надають підприємцям інші види допомоги.

Держава також сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього: гарантує усім підприємцям незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, а також недоторканість майна і забезпечує захист їх майнових прав.