- •8. Братства та їх роль у розвитку культури України.
- •11. Боротьба українців проти асиміляторських заходів Польщі в 16 ст.
- •12. Брестська унія та її вплив на культурне життя в Україні
- •13. Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби
- •14. Розвиток освіти у 16-17 ст.
- •15. Розвиток друкарства в Укр. У 16-17ст.
- •16. Козацькі літописи 16-17ст.
- •17. Вплив української культури на розвиток культурних процесів Росії у др.Пол 17-18ст.
- •18. Українське барокко 17 ст.
- •19. Нові тенденції розвитку образотворчого мистецтва другої половини 16ст-18ст
- •20. Культурно-мистецький процес України у 18 ст
- •21. Розвиток освіти і науки України у 18 ст
- •22. Українське національне відродження наприкінці 18 –перша половина 19 ст
- •23.Архітектура в Україні у XIX ст.
- •24.Тенденції розвитку української літератури XIX ст.
- •25. Образотворче мистецтво в Україні у XIX ст.
- •26. Меценати та колекціонери хіх – на початку хх століття в Україні.
- •27. Розвиток музейної справи в Україні у XIX -- на початку XX ст.
- •29. Реформа освіти другої пол. Хіх ст.
- •32.Політика русифікації української культури в др.Пол. Хіх ст.. Та її наслідки.
- •33. "Просвіти" та їх роль у культурному процесі
- •34. Політичне життя та культурний процес в Україні на початку XX ст.
- •35.Укр культура доби визволних змагань 1917-1920рр.
- •36. Українізація, її суть та наслідкидіяльності.
- •37. .Сутність "2культурної революції" 30-хрр 20ст.
- •43. Духовно-культурне життя урср у др.Пол.50 – пер. Пол. 80 рр. Хх ст..
- •44. Духовно-культурний «вибух» періоду «перебудови».
- •47. Тенденції та напрями розвитку сучасної української культури.
- •48.Сучасна українська література
- •49.Сучасний український живопис
- •50.Сучасна українська архітектура
- •51.Сучасний український кінематограф
- •52.Стан та тенденції розвитку освіти в сучасній Україні
- •53. Стан та тенденції розвитку науки в сучасній Україні
- •54. Проблема захисту сучасного культурно-інформаційного простору
32.Політика русифікації української культури в др.Пол. Хіх ст.. Та її наслідки.
Русифікація України посилилася у другій половині 19 ст.: Валуєвський циркуляр 1863 p. та Емський указ 1876 p. загальмували до революції 1905 український літературний процес. Для остаточного знищення української мови у 1895 р. було заборонено українські книги для дітей та викладання рідною мовою в початкових школах. Одночасно російська культура й література, яка досягла великого розквіту у 19-20 ст., особливо впливали на духовість українських й інших народів, що перебували під політичним чи культурним впливами Росії. Незважаючи на офіційні заходи й заборони, до 1917 русифікація мала вплив майже винятково на міста і промислові центри, куди напливали росіяни й вищі прошарки українського суспільства (інтеліґенція, землевласники, духовенство, частина міщанства). Проте частина цих прошарків залишилася під впливом української національної стихії і не втрачала зв'язку з українськими традиціями, мовою й культурою. Головна маса населення українських земель під Росією – селяни (вони становили 95% всього українського населення), залишилася україномовною і на неї не мали значного впливу ані школа, ані церква, тільки подекуди військова служба. Русифікаторська політика царату поширювалася на громадські організації – громади, «Просвіти», товариства, братства, гуртки, клуби, бібліотеки. Під тиском реакції припиняли свою видавничу та пропагандистську роботу Громади, а їх організатор М.Драгоманов змушений був емігрувати до «Женеви», де почав видавати журнал «Громада», в якому виступав проти абсолютистського режиму в Росії з його антинародністю, особливо відносно національних меншин. Він вважав, що кожен народ, який проживає на території держави має право на свою самобутню мову та культуру, проте єдине що було можливо за тодішніх обставин, це збереження і поширення української культури і науки.
33. "Просвіти" та їх роль у культурному процесі
Бурхливий розвиток індустрії великих міст, використання найманої праці в різних галузях виробництва, встановлення ринкових відносин у другій половині XIX ст. зумовили потребу підвищення кваліфікації, загальнокультурного рівня робітників. Потяг народу до освіти і культури сприяв діяльності громадських організацій. Створюються Харківське та Київське товариства грамотності; при них відкриваються недільні школи, бібліотеки-читальні, де читаються лекції та провадяться інші просвітницькі заходи.
"Просвіта" як громадське товариство засноване 8 грудня 1868 р. у Львові. Першим його головою став А. Вахнянин. Головним завданням товариства було поширення освіти серед народу та сприяння формуванню національної свідомості. У містах і містечках Галичини діяли його філії. На східноукраїнських землях "Просвіти" з'явилися під час революції 1905—1907 pp. — у Катеринославі, Одесі, Києві, Кам'янці-Поділь-ському, Чернігові, Житомирі. Дев'ять "Просвіт" мали 30 філій, їх діяльність була пов'язана з революційною та національно-визвольною боротьбою, і на відміну від галичанських, які були централізовані, кожна з них працювала автономно.
"Просвіти" видавали книги для народу, здійснювали театральні постановки, створювали народні хори, вели боротьбу за право викладання у школах українською мовою. Столипінським циркуляром 1910 р. східноукраїнські "Просвіти" були закриті.
У роботі "Просвіт" брали участь прогресивні діячі української культури — М. Шашкевич, Ю. Федькович, І. Франко, Г. Хоткевич, Леся Українка, М. Коцюбинський та багато інших.