- •8. Братства та їх роль у розвитку культури України.
- •11. Боротьба українців проти асиміляторських заходів Польщі в 16 ст.
- •12. Брестська унія та її вплив на культурне життя в Україні
- •13. Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби
- •14. Розвиток освіти у 16-17 ст.
- •15. Розвиток друкарства в Укр. У 16-17ст.
- •16. Козацькі літописи 16-17ст.
- •17. Вплив української культури на розвиток культурних процесів Росії у др.Пол 17-18ст.
- •18. Українське барокко 17 ст.
- •19. Нові тенденції розвитку образотворчого мистецтва другої половини 16ст-18ст
- •20. Культурно-мистецький процес України у 18 ст
- •21. Розвиток освіти і науки України у 18 ст
- •22. Українське національне відродження наприкінці 18 –перша половина 19 ст
- •23.Архітектура в Україні у XIX ст.
- •24.Тенденції розвитку української літератури XIX ст.
- •25. Образотворче мистецтво в Україні у XIX ст.
- •26. Меценати та колекціонери хіх – на початку хх століття в Україні.
- •27. Розвиток музейної справи в Україні у XIX -- на початку XX ст.
- •29. Реформа освіти другої пол. Хіх ст.
- •32.Політика русифікації української культури в др.Пол. Хіх ст.. Та її наслідки.
- •33. "Просвіти" та їх роль у культурному процесі
- •34. Політичне життя та культурний процес в Україні на початку XX ст.
- •35.Укр культура доби визволних змагань 1917-1920рр.
- •36. Українізація, її суть та наслідкидіяльності.
- •37. .Сутність "2культурної революції" 30-хрр 20ст.
- •43. Духовно-культурне життя урср у др.Пол.50 – пер. Пол. 80 рр. Хх ст..
- •44. Духовно-культурний «вибух» періоду «перебудови».
- •47. Тенденції та напрями розвитку сучасної української культури.
- •48.Сучасна українська література
- •49.Сучасний український живопис
- •50.Сучасна українська архітектура
- •51.Сучасний український кінематограф
- •52.Стан та тенденції розвитку освіти в сучасній Україні
- •53. Стан та тенденції розвитку науки в сучасній Україні
- •54. Проблема захисту сучасного культурно-інформаційного простору
26. Меценати та колекціонери хіх – на початку хх століття в Україні.
Доброчинність – явище, знайоме в Україні здавна. Князі Русі Київської, гетьмани Петро Сагайдачний, Іван Виговський, Іван Мазепа, Кирило Розумовський сприяли поширенню освіти, зокрема й становленню Києво-Могилянської академії, будували власним коштом храми, опікувалися най здібнішими краянами, посилаючи їх на навчання до найкращих європейських університетів. У ХІХ – на початку ХХ століття добродійництво, або, як казали римляни, меценатство, набуло особливого поширення серед шанованих, багатих і не дуже, знаних українців. Пригадаймо меценатів-земляків Тарновських, Григорія Ґалаґана, родину Симиренків, Євгена Чикаленка, батька й сина Рильських, братів Бродських, кілька поколінь Терещенків. Вони та інші шляхетні пани і пані чимало зробили для розвою вітчизняної культури та освіти, розвитку промисловості, поліпшення медичної справи тощо. А хіба не меценатом, хоч і не вельми заможним, був письменник Михайло Старицький, який продав власний маєток на Поділлі, аби допомогти звестися на ноги професійному українському театру, створивши славнозвісну театральну трупу корифеїв Марка-Кропивницького, Миколи Садовського, Панаса Сакса ганського, Марії Заньковецької? При цьому його не дуже цікавили особисті доходи. Він навіть зазнав відчутних збитків, бо платив акторам ставки, яких не мали на той час і актори російських імператорських театрів.
А хіба не меценатами були педагог Сергій Грушевський і його син Михайло, перший всеукраїнський Президент? Сергій Грушевський заповів збудувати на його капітал реальне училище для дітей робітників, яке й було споруджено на київській Куренівці, а Михайло заснував у Львові на кошти з власних гонорарів фонд для студентів і молодих учених-істориків. Микола Лисенко за гроші, які зібрала громадськість до ювілею композитора задля поправки його здоров’я, відкрив у Києві музично-драматичну школу. Богдан Ханенко, відомий меценат та археолог, почесний член Петербурзької академії мистецтв, разом з дружиною Варварою колекціонували унікальні твори західного і східного мистецтва, які потім заповіли Києву за умови, що нащадки пам’ятатимуть їхні імена. З 1919 року в будинку Ханенків розмістився музей. Козацький нащадок Василь Горленко – один з жертводавців на Публічну (нині – Парламентерську) бібліотеку в Києві, хоча й сам змушений був усе життя заробляти “свій насущник”. Згаданими прикладами не вичерпується перелік тих свідомих краян, завдяки яким не одне покоління українців мало і матиме змогу долучитися до високого духу вітчизняної науки, культури, побуту. Гідно продовжила їхню справу в XIX ст. родина Тарновських — меценатів і колекціонерів мистецьких творів. Зокрема, В. Тарновський зібрав багато рукописів та малюнків Т. Шевченка і в 1897 р. подарував їх Чернігівському земству. Його батько фінансував у 1840 р. перший випуск "Кобзаря". На базі колекцій Б. Ханенка (1858—1917) — колекціонера, мецената, археолога — було засновано Музей західного та східного мистецтва в Києві. Родина цукрозаводчика М. Терещенка зібрала велику колекцію творів російського живопису, яка стала основою Музею російського мистецтва в Києві, а також ця родина фінансове утримувала Київську рисувальну школу.
Колекція української старовини художника С. Васильківського стала основою Харківського краєзнавчого музею. Харківському земству він передав понад 5 тисяч експонатів. Великий внесок у збереження мистецької спадщини зробив одесит О. Дерибас. Земляки вшанували його пам'ять, назвавши одну з вулиць міста Дерибасівською. Один із кращих музеїв України на базі власних колекцій створили катеринославці О. Поль і Д. Яворницький, закохані в історію свого краю, особливо козаччину.
Львів'янин А. Шептицький (1855—1944) — митрополит, граф — вкладав кошти у розбудову храмів, шкіл, видавництв, колекціонував твори малярства, фінансове підтримував мистецьку школу С. Новаків-ського. Колекціонерська та благодійницька діяльність продовжувалась у XX ст. Скульптор І. Гончар зібрав велику колекцію народного декоративно-ужиткового мистецтва. На базі зібрання музеєзнавця Я. Бер-дичевського створено музей "Пушкін і Україна". Українська книга і графіка з колекції лікаря М. Грузова бажані в експозиціях, присвячених книговидавничій справі в Україні початку XX ст. Збирають колекції і здійснюють благодійні акції українці діаспори: Й. Кочан, М. Скрипник, К. Шонк-Русич (США), родини Шафра-нюків та Антоновичів; остання на власні кошти уфундувала премію за мистецькі досягнення. Не полишають благодійницької діяльності і громадські об'єднання — українські музеї Чикаго, Клівленда, Нью-Йорка, Риму, Філадельфії, Торонто та ін. Нині справу благодійництва підтримують вітчизняні підприємці.