6. Управлінські школи:
Класична (традиційна) школа;
Метою класичної школи (А. Файоль, Л. Урвік, Дж.Д. Муні, А.К. Рейлі, Ал.П. Слоун) було забезпечення ефективності роботи всієї організації, визначення універсальних принципів управління. Варто відмітити, що останні стосувалися двох основних аспектів: розробки раціональної системи управління на базі основних функцій бізнесу; побудови структури організації та управління працівниками. її здобутком можна вважати запропоноване описання функцій управління та систематизований підхід до управління всією організацією. Необхідно наголосити, що система управління має забезпечити реалізацію основних функцій бізнесу, тобто отримання прибутку від діяльності.
З погляду управління державою «класична» школа сконцентрувала ϲʙᴏї зусилля на вивченні організаційних структур, їх ієрархії, взаємодії інформаційних потоків, статусу службовців різних рівнів, нормативного врегулювання всіх аспектів діяльності органу управління.
Школа людських відносин;
Школа людських відносин (з 1930 p.). Творцем школи людських стосунків є американський соціолог і психолог Елтон Мейо (1880—1949 pp.). Багаторічними дослідженнями, проведеними під його керівництвом у м. Хоторні (це поблизу Чикаго), було встановлено, що продуктивність праці робітників підвищується не стільки через підвищення заробітної плати, скільки через зміни взаємин між виконавцями і менеджерами в кращий бік, ріст задоволеності своєю працею і стосунками в колективі. Основна заслуга Мейо полягає в тому, що він довів залежність результатів праці від правильно підібраних прийомів управління міжособистісними стосунками.
Виникнення школи людських стосунків безпосередньо пов’язано також з іменем німецького психолога Гюго Мюнстерберга (1863 – 1916 pp.). У своїй праці "Психологія і промислова ефективність" він сформулював основні принципи, згідно з якими необхідно відбирати працівників на керівні посади, а також довів важливість гуманізації процесу управління, оскільки менеджер повинен керувати передусім людьми, а не машинами.
Серед учених, котрі досліджували цей напрям, слід відзначити роботи Мері Фолетт (1868—1933 pp.), яка проаналізувала стилі управління і розробила теорію лідерства, а також наукові розробки Ф. Герцберга, Д. Мак-Грегора, Р. Блейка, К. Арджіріса.
Школа людських відносин (М.П. Фоллет, Е. Мейо, А. Мас-лоу) пропонувала використовувати прийоми регулювання відносин між працівниками не тільки економічного плану, а й різні мотивації та потреби, що можуть бути задоволені частково або опосередковано фінансовими засобами.
Варто відмітити, що основний акцент було спрямовано на організацію як людську систему, на соціологічні та соціально-психологічні аспекти поведінки її співробітників.
Відмітим, що теорія людських відносин (так називається цей важливий етап у розвитку науки управління в період з 1930 по 1950 р.) народилася з необхідності обмежити надмірність, до якої призвела дегуманізація праці на початку XX століття. Відмітим, що теорія розглядала людський фактор як основний елемент ефективності управління.
Емпірична школа;
Емпірична школа - є відображенням попередніх течій. На думку теоретиків цієї школи, головним завданням у галузі менеджменту є: одержання, обробка й аналіз практичних даних та видача на цій основі рекомендацій для керуючих.
Виділяють два основні напрями емпіричної школи: дослідження в галузі практики організації управління та розробка теоретичних основ сучасного капіталістичного суспільства.
Емпіричну школу управління репрезентують вчені, які поєднали розробку теорії з вивченням практики управлінської діяльності на ґрунті синтезу основних ідей класичної школи та школи людських стосунків.
Одним з видатних теоретиків менеджменту і засновником зазначеної школи вважається професор менеджменту Нью-Йоркського університету Пітер Дракер (нар. в 1909 p.). Небезпідставно Дракеру приписують першість у створенні систематизованого вчення про управління як навчальну дисципліну, що дало змогу вивчати її в навчальних закладах. Найвідомішою його теоретичною засадою є концепція "управління за цілями", яка зробила "революцію", в світовій управлінській науці.
Загальна характеристика управління за цілями зводиться до трьох найбільш істотних його елементів:
визначення чітких стратегічних цілей;
залучення до процесу визначення цілей усіх працівників системи;
оцінка ефективності на підставі результатів.
До провідних представників емпіричної школи відносяться також А. Слоун, Р. Девіс, Е. Плоумен, А. Чандлер, Л. Ньюмен, Д. Міллер та інші вчені, в яких теоретичні дослідження поєднані з практичною діяльністю.
Нова школа
"Нова школа" - це напрям у теорії управління характеризується прагненням впровадити в науку управління методи і апарат точних наук. Найбільш видними представниками "нової" школи є Р. Акофф, Л. Берталанфі, С. Бір, Р. Калман, Л. Клейн, Р. Люс, Д. Форрестер. Формування "нової" школи пов'язано з виникненням кібернетики і досліджень операцій. Дослідження операцій оформилося в самостійну галузь науки, що розвивається у двох основних напрямках. Перший напрямок пов'язаний з побудовою математичних моделей явищ, що найбільш часто зустрічаються у виробничому менеджменті та пов'язаних з управлінням запасами, розподілом ресурсів, завданнями масового обслуговування, заміною застарілого обладнання, вибором стратегій поведінки в умовах невизначеності, упорядкуванням роботи в часі та ін. Друге акцентує увагу на вивченні систем, що призвело до створення системотехніки. Надалі у "новій" школі сформувалася самостійна наукова дисципліна - теорія управлінських рішень. Дослідження в цій області спрямовані на розробку :
методів математичного моделювання процесів вироблення рішень в колективах;
алгоритмів вироблення оптимальних рішень із застосуванням теорії статистичних рішень, теорії ігор тощо;
кількісних прикладних і абстрактних математичних моделей економічних явищ, у тому числі моделей відтворення в масштабі суспільства і окремих фірм; моделей балансу витрат і випуску продукції; моделей прогнозування науково-технічного і економічного розвитку та ін..
Школа гнучких систем