Розділ 2. Історичний розвиток класифікації документів

2.1 Виникнення класифікації документів

Класифікація документів - одна з найбільш давніх і дотепер остаточно невирішених проблем. Початкові етапи її пов'язані з організацією й систематизацією зборів, створенням переліків одиниць зберігання, тобто з функціонуванням перших бібліотек і архівів, зокрема давньоєгипетських і ассірійських.

Історично першим практичним способом розподілу документів у логічній послідовності - класи, підкласи й більш дробові частини - є класифікації, що базуються на ознаках змісту документа, зокрема, його тематиці (бібліотеки середньовічної Європи IX в., країн Арабського Халіфату). Тематична ознака, покладена в основу бібліотечно-бібліографічних класифікацій, у результаті привів до розробки Десяткової класифікації М. Дьюи і її модифікацій, використовуваних переважною більшістю бібліотек світу.

Подібно класифікаціям друкованих видань, рукописів і інших документів, на основі предметизації базувалися й перші класифікації описів винаходів: англійська (1852-1855 роки), німецька (1906 р.) і ін. Перші класифікації будувалися з урахуванням інформаційної складової документа.

Комплексний підхід до класифікації документів, що враховує особливості його змісту й форми, бере свій початок в XX в. одночасно із введенням у науковий оборот понять «документ» і «документація». Перша спроба такої класифікації здійснена П. Отле в його «Трактаті про документацію» (1934 р.), де закладені основи класифікації, що враховує не тільки деякі ознаки тексту, зокрема особливості знакової природи інформації, але й характеристики форми документа, тобто матеріального носія [5, c. 101].

Активно проблема класифікації документів починає розроблятися лише наприкінці 1960-х -- початку 1970-х років У рамках інформатики, книго- і архівознавства, а наприкінці 1980-х -- бібліотеко- і бібліографознавцями. Більшість підходів було обумовлено специфікою диференціації документів, прийнятої в тій або іншій науці або області діяльності. Лише в останні роки, завдяки роботам А.В. Соколова, Ю.Н. Столярова, Г.Н. Швецовой-Водки, З.М. Кулешова, вдалося створити багатоаспектну класифікацію, що базується на обліку інформаційної й матеріальної складових документа.

А в другій половині XIX ст. розвиток науки, культури, виробництва, книгодрукування, бібліотечної справи в. вимагав створення нових класифікаційних систем, які давали б змогу вводити нові науки, теми, поняття до системи без її докорінної переробки; щоб їх можна було застосовувати в більшості бібліотек і вони були зрозумілі читачам.

Однією з таких систем стала Десяткова класифікація, створена американським бібліотекознавцем М. Дьюї. Ця класифікація набула великого поширення в бібліотеках США, дещо пізніше в Англії, а в зміненому вигляді і в бібліотеках багатьох інших країн.

М. Дьюї вважав, що наукова основа класифікації не має визначального значення, основну увагу він приділяв техніці, зручності її практичного використання. Тому наукова основа Десяткової класифікації не мала нічого нового порівняно з системами, створеними раніше. У порядку розташування основних ділень можна виявити зв'язок із класифікацією наук Ф. Бекона.

Десяткова класифікація М. Дьюї (ДКД) і нині найбільш поширена у світі, нею користуються в бібліотеках не лише США, а й ще 134 країн. Вона є однією з ІПМ Всесвітнього зведеного каталогу (OCLC). ДКД витримала десятки видань (21-ше вийшло в 1996 p.), перетворилася в комбінаційну. До неї оперативно вводяться доповнення і виправлення для відображення сучасних тем і проблем, з 1993 р. видання таблиць здійснюється і в електронній формі [5, c.101].