УДК 379.8 (4/9)
Петрова І.В., кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри культурології КНУКіМ
Дозвілля як соціально-культурне явище у творах Сенеки
Досліджуючи дозвілля як соціально-культурне явище, необхідно, в першу чергу, проаналізувати античну філософію, у якій відображено дозвіллєві цінності Стародавньої Греції та Риму. Адже саме в Античному світі виникає відносно усталена система поглядів на зміст, форми та цінності дозвілля. У трактатах багатьох античних філософів (Платона, Арістотеля, Епікура, Ціцерона, Сенеки, Таціта, інших) розглядаються сутність та природа дозвілля, обґрунтовуються зразки ідеальної дозвіллєвої діяльності та проблеми дозвіллєвої діяльності.
Вивченню праць античних мислителів присвячено дослідження відомих вчених Асмуса В., Віндельбандта В., Кнабе Г., Лосєва О., Ніцше Ф., Підлісної Г., Рассела Б., Утченка С., Фрезера Д., Фролова Е. та ін. Значну увагу в контексті нашого дослідження привертають роботи з історії та теорії культурології Аріарського М., Єрасова Б., Іконнікової С., Соколова Е., Стрельцова Ю., Ярошенка М. Однак формування дозвілля як соціально-культурного явища в епоху античності розглядаються сучасними вченими лише побіжно. Виняток становлять хіба що дисертаційні дослідження Гєнкіної О. («Ценности античного досуга как социально-культурной системы», 1998) та Волощенка Г. («Досуг как культурное явление: кризи и развитие», 2006), у яких вивчаються передумови становлення та функціонування античного дозвілля.
Отже, наявна суперечність між об’єктивною необхідністю взаємодії античного та сучасного дозвілля й відсутністю концептуальних наукових досліджень античного дозвілля обумовили мету нашої роботи – аналіз античного дозвілля як соціально-культурного явища на прикладі концепції дозвілля Сенеки як однієї з найвпливовіших серед античних вчень про дозвілля.
Для Луція Аннея Сенеки (1 ст. н. е.) – видатного філософа-стоїка, оратора, письменника, політика, чиє життя сповнене злетів і падінь, перемог і поразок, прагнень до стоїчних чеснот і амбіційності далекого провінціала, дорікань багатьох сучасників та нащадків за розбіжність між особистою діяльністю і філософськими настановами - проблема співвідношення життя активного та життя споглядального є з найголовніших.
Лейтмотивом через усе життя та творчість філософа проходять питання пріоритетності цінностей дозвілля та громадського життя, самовідданого служіння державі та можливості повністю присвятити себе дозвіллю, обов’язку перед державою та боргу перед самим собою. Відповіді на ці питання знаходимо у працях Корнелія Таціта, Свєтонія, Касія Діона, Квінтіліана, однак найбільше ми взнаємо із власних творів Сенеки.
Сенека як спадкоємець філософських поглядів, що склалися у Греції та на елліністичному Сході, протиставляє ідеал філософського споглядального дозвілля активній громадській позиції. Порівняльна цінність державного життя та життя споглядального – основна тема трактату «Про короткочасність життя», який написано філософом в останні роки вигнання на Корсиці. Згідно з римською традицією поняття «дому» пов’язувалось лише з обов’язками перед державою. Однак, звертаючись до Пауліна, префекта аннони, Сенека намагається довести, що виконання державного обов’язку не дає людині нічого, окрім тривог та зайвих хвилювань, воно унеможливлює концентрацію уваги на власній особі.
Філософ
з презирством ставиться не лише до
високих посад (зокрема, посади Пауліна,
який займається «шлунками людей»); до
завжди «зайнятих» політичних діячів,
які прагнуть працювати довше, ніж можуть;
до торговців, яких виганяють з Базиліки,
лише «натравлюючи на них собак»; але й
до тих, хто не може «правильно» скористатися
своїм дозвіллям, чиє дозвілля «вірніше
назвати не безтурботним життям, а
зайнятим безділлям». На думку філософа,
істинним дозвіллям може бути лише те,
що віддане філософії та самовдосконаленню.
«Только те из
людей, у кого находится время для
мудрости, имеют досуг; только они одни
и живут. Они сохраняют нерастраченными
не только собственные годы: к отведенному
им времени они прибавляют и все остальное,
делая своим достоянием все годы, истекшие
до них» (цитується мовою
перекладу) [5].тинне
дозвілля лише те, що віддане філософії
та самовдосконаленню. ть з Базиліки,
лише "
Щоранку біля будинків римської аристократії скупчуються «клієнти», які сподіваються на милість та підтримку знатної особи. Таких відвідувачів Сенека порівнює з мурахами, які бездумно бігають по усьому дереву [2, C. 12-13] і скаржиться на незручність та марнотратне життя в Римі, який перетворився на «центр метушливого безділля».
Тому
потребу заглиблення у самого себе Сенека
радить задовольняти у сільському
усамітненні: «Без спешки исполнять
истинный долг можно лишь тем, кто захочет
каждый день проводить в теснейшей
близости к Зенону, к Пифагору, к Демокриту
и другим зачинателям благих наук»
(цитується мовою перекладу)
[].тинне
дозвілля лише те, що віддане філософії
та самовдосконаленню. ть з Базиліки,
лише "
Нова життєва ситуація (повернення Сенеки із вигнання, отримання високої урядової посади претора та вихователя юнака Нерона, пізніше й найвищої державної посади – консула, зміни у соціально-політичній сфері Риму) обумовлюють суттєві зміни в поглядах Сенеки на дозвілля. Так, у трактаті “Про спокій душі” філософ стверджує, що діяльність на користь держави є “справжньою нивою доброчесності”. Ця «корисність державі» визначається філософом як основний принцип життя громадянина: якщо з якихось причин людина втрачає «обов’язки громадянина», вона повинна виконувати «обов’язки людини», а тому «самое лучшее – сочетать досуг с делами, если деятельной жизни мешают случайные преграды либо состояние государства; ведь никогда не бывает все настолько недоступно, чтобы не осталось места для честного деянья» (цитується мовою перекладу).
Відмова від влади та участі в суспільно-політичній діяльності, переїзд у заміську садибу, обумовлюють черговий перегляд поглядів Сенеки на проблему співвідношення життя активного та життя споглядального, що підтверджує трактат “Про дозвілля”, від якого до нас дійшов лише невеличкий фрагмент. Сенека обґрунтовує доцільність відходу мудреця від політики й наполягає на його праві на дозвілля: “Пусть он (мудрый) берется за дела государственные, если этому ничего не мешает” (цитується мовою перекладу) [Пр дозвілля, ІІІ, 2]. Сенека наполягає лише на повноцінному дозвіллі: якщо у трактаті “Про короткочасність життя” увага акцентується на зобов’язаннях перед собою, то з часом пріоритетним стає служіння людям: «весь світ – моя батьківщина» [4, Лист ХХVІІІ, 5]. Тут необхідно зазначити, що стоїчна філософія характеризується двома рисами – космополітизмом та індивідуалізмом, які відображають дух елліністичної епохи з її великими державами та їх розпорошеними, різноплемінними підлеглими. Служіння людям є, за Сенекою, споглядання величності усього, що створив бог: «Мы имеем обыкновение говорить: высшее благо – жить согласно природе; но природа родила нас и для созерцания сущего, и для деятельности» (цитується мовою перекладу) [Про дозвілля, IV, 2]. Тобто, споглядальне життя передбачає служіння людській спільноті – не римській громадській общині, а вселенському «співтовариству богів та людей».
Однак найповніше погляди Сенеки на дозвілля розкриваються у його «Моральних листах до Луцілія». Заклик присвятити себе філософському дозвіллю – та ідея, яка поєднує мозаїку «Листів…». «Листи…» - це сенеківська програма морального вдосконалення, необхідною умовою якого є дозвілля як дорога до самопізнання. «Листи…» Сенеки дозволяють нам уявити логічно вибудовану систему дозвілля, хоча й на перший погляд «розірвану» у викладі, однак зрозумілу для адресата й відкриту для життя.
Вже з перших слів автор закликає свого друга звільнити час від «нікчемних дрібниць», «метушні» та відвоювати «себе для себе самого» [Листи І, ІІ]. Автор листів застерігає не марнувати часу, адже «кожен день надгризає, викрадає у нас якусь частку наших сил», а життя «пропадає - щодня», подрібнене нашою непостійністю, скорочене й розірване нами «на шматочки», на «особисті, неминучі справи» та «справи суспільні» [Листи XLV, XXVI, XXХІI,СXVІІІ].
Сенека переконує адресата, що державна діяльність негідна достойної людини як така, що не удосконалює душу; метушлива службова кар’єра, «нікчемна прокураторська посада», клопітні заняття, не дозволяють «побачити орієнтири повноцінного життя» і зрозуміти, «на якій низині» знаходяться ті «сенаторські чи суддівські крісла». [Лист LXVIII, 2]. І тому закликає свого друга залишити службу та випливати до кращого життя: «Облиш усе це, коли ти розумний… облиш і щодуху, щосили змагай до свого вдосконалення. Якщо тебе щось стримує, то розв’яжи ті пута або розітни» [Лист XVІI, 1], адже гонитва за почестями – це «пусте, марнотне, позбавлене будь-якої межі, та ще й неспокійне заняття», в основі якого «невсипуща ненажерність» [Листи XС, LXXXIV].
Мета сенеківських настанов зводиться до бажання запевнити читача у необхідності присвятити все своє життя філософському дозвіллю, спрямувавши себе до мудрості, «до її найспокійніших і водночас найповноводніших джерел» [Лист LXXXIV, 12], замість почесної посади обравши «затінок і дозвілля», над усе поцінувавши спокій [Лист, 1]. Адже за багатства, почесті, владу, «що насправді не варте й шеляга», людина платить «своїм спокоєм, своєю безпекою, своєю честю, своєю свободою, своїм дозвіллям», не цінуючи найголовнішого - себе самої [Лист XXХVІ, ХLІІ, LXXXI]. І навпаки, лише за наявності дозвілля людина досягає неоціненного блага - належати самому собі. У одному з «Листів…» Сенека радіє: «Нині у мене справжнє дозвілля, я належу собі…» [Лист LXXХ, 1].
Підкреслимо, що для римського мислителя справжнє дозвілля – не у бездіяльності чи пасивному відпочинку, а в служінні філософії: обґрунтовується така позиція тим, що філософія – це «відчуття здорового глузду, людяність, уміння жити в суспільстві»; це «сховок», «знак святості», свобода; це «справжнє здоров’я», без якого – хвора душа; це перша порадниця, що «впорядковує життя, керує нашими діями, вказує, чим треба займатися, що – відкинути» [Листи V, ХІV, ХV, ХVІ].
Сенека зазначає: «Ті, що видаються бездіяльними, повір мені, зайняті великим ділом: про людське й водночас про божественне вони розмірковують» [Лист VIІІ, 6-7]. Саме Сенека торкається започаткованої ще Есхілом («Семеро проти Фів», 570) однієї з найважливіших проблем моральної філософії – «бути й видаватися» (esse - videri): досить часто люди видаються дозвільними, але не є такими, бо ж «то велика різниця – чи дозвільне твоє життя, чи бездіяльне» [Листи LV, LVІ].
Наявність вільного часу як необхідна умова дозвілля ще не забезпечує людині «дозвільного життя» [Лист CVI, 1]. Для істинного, справжнього дозвілля необхідно «дозріти», але зробити це можна лише тоді, коли людина перестане озиратися й блукати: «хочеш погамувати дух - поклади край тому гасанню свого тіла» [Лист LХІХ, 1].
Сенека закликає Луцілія «заховавшись, зачинити за собою двері» та присвятити своє дозвілля «справам нащадків» [Лист VIІІ, 1-2]; «вдосконалювати своє життя і створювати правові засади для людського роду» [Лист XІV, 14], адже «попереду – тисячі років, тисячі поколінь: на них скеровуй погляд!» [Лист LXXIX, 17].
Сенека пропагує дотримання епікурейського гасла «жити непомітно», уникати «небезпечних можновладців», дбати про те, щоб «заховати своє дозвілля», адже «тікати від чогось – значить його засуджувати» [Лист ХІV, 8-9]. І навіть дозвіллям не потрібно хизуватись чи шукати у ньому слави: «ним ні похвалятись не треба, ані його приховувати… Живи так, щоб твоє дозвілля було на видноті, але не вражало очей» [Лист ХIХ, 2, 3]. Вихваляння дозвіллям – то є «пусте марнославство» [Лист LXVIII, 4]: «ти не для того відійшов на дозвілля, щоб люди говорили про тебе, а для того, щоб ти сам із собою говорив». [Лист LXVIII, 6]. Свою позицію навіть філософією займатися «спокійно і скромно» письменник-стоїк пояснює визнанням подяки правителю «чиє правління, чия прозорливість забезпечують йому і щедре дозвілля, й змогу розпоряджатися своїм часом, і не скаламучений суспільними справами спокій» [Лист LXXIII, 11]. Головне - бути неподібним до інших людей «внутрішньо», але зовні бажано не відрізнятися від них [Лист V, 2,3].
Розгорнуту аргументацію проти участі в res publica знаходимо у XIV листі: державна діяльність «небезпечна» й «неприязна». Сенека, на відміну від інших опозиціонерів до влади, розуміє, що принципат – це не відновлена форма республіки, до якої повернення вже немає. Але форма правління не така вже й важлива, якщо вона не може бути гарантією чистоти нравів. Вічна система моральних цінностей не повинна пов’язуватися з певною формою держави як такою, що може бути зруйнована і повинна сформуватися лише внаслідок відповідального індивідуального відстоювання власної позиції, пошуку істини, завдяки своєму розуму, а не сліпій вірі чи безпринципному прагматизму: і саме філософія здатна «дати знання істинного блага».
Засуджуючи матеріальні багатства, статки, «пересит», розніженість багатством, Сенека підсумовує: «Наскільки величнішим є те, що нам обіцяє філософія: довічна свобода, ні тіні страху чи то перед людьми, чи перед божеством!» [Лист ХVІІ, 6]. Щоб досягнути такого «філософського дозвілля», людина мусить бути або вбогою, або подібною до вбогої. «Жодне заняття, хоч як завзято йому віддавайся, не стане помічним, коли не навчишся скромності. А скромність – це добровільна вбогість» [Лист ХVІІ, 5].
Тому до занять на дозвіллі не можна зараховувати таких, що «прислуговують розкоші» або ж мають на меті заробляння грошей. Вільні науки також не можуть розглядатись як дозвіллєві заняття, адже вони не роблять нас «вільними».
Досить системно та енергійно Сенекою критикується бездіяльне дозвілля (iners otium) та «збочені розкоші» (desidia). Роздуми Сенеки дозволяють дійти висновку, що загальне падіння нравів у римській імперії призвело до моральної деградації суспільства. Сенека різко засуджує нерозумну розкіш своїх сучасників, негативно характеризуючи їхнє дозвілля. Так, говорячи про лазні, Сенека вигукує: «Скільки там статуй, скільки колон, які нічого не підпирають, які поставлено лише для прикраси, аби дорожче було!...У своєму марнотратстві ми дійшли до того, що вже й ступати не хочемо, коли долівка не цяткована самоцвітами» [Лист LXXХVІ, 7].
Тому для Сенеки є неприйнятною формою дозвілля «гідні хіба що сміху», «пусті» видовища, які «згубні для добрих звичаїв» й роблять людину пожадливішою, марнославнішою, вибагливішою, навіть жорстокішою й нелюдяною [Лист VІІ, 2-3].
Сенека засуджує політику держави у сфері дозвілля. Говорячи про Рим у дні святкувань філософ пише: «місто – мов той вулик: силою закону попущено віжки для розкоші та насолод. Усе дзвенить, аж одлунює розмахом непомірних приготувань. Начебто Сатурналії чимсь одрізняються від буднів…» [Лист XVІІІ, 1,2]. За подібними висловлюваннями ми бачимо «справді хворе суспільство, в якому те, що раніше вважалося пороком, стало звичаєм».
Сенека – чи не єдиний з римських філософів та політиків, який висловлює негативне ставлення до гладіаторських боїв, вбачаючи в таких змаганнях особливу жорстокість, а не різновид дозвілля. Саме в ці дні треба «якнайсуворіше повеліти душі, щоб вона одна утрималася від насолод, і то, кажу, якраз у той час, коли розкошує геть-чисто весь люд» [Лист XVІІІ, 3]. Саме утримання буде доказом стійкості душі проти знадливої спокуси. Сенека закликає до «поміркованості» у святкуванні, однак, знову ж таки, радить при цьому «не відрізнятись», «не протиставляти себе іншим»: «…робити те ж саме, що всі, але не так само, як усі… не віддаючись розкоші» [Лист XVІІІ, 4].
Нагадуючи Луцілію, що «всі права забрала собі душа» [Лист LXVI, 22], Сенека застерігає свого друга від надмірного захоплення фізичними вправами як занять, які не личать освіченій людині [Лист XV, 2], не навчають її доброчесності, не живлять, а «лише розніжують, ослаблюють нас» [Лист LXХХІV, 11] і є благами лише для тіла, а не для душі. «Яка ж бо користь з того, що правиш конем… коли тебе самого несуть наосліп розгнуздані пристрасті?» [Лист LXXХVІІІ, 19]. Навзамін Сенека пропонує «легкі й короткочасні вправи, які одразу ж роблять тіло пружним», і головне – «заощаджують час» [Лист ХV, 4,5,6].
Виклавши свої роздуми щодо занять на дозвіллі, Сенека ще раз стверджує: «Одна тільки річ може вдосконалити душу: стійке знання добра і зла, що є перевагою лише філософії, - жодна інша наука не досліджує, що таке добро, а що таке зло» [Лист LXXХVІІІ, 28-29]. Судити про вже відомі й досліджені речі, міркувати про невідоме, знаходити поживу для душі, можна лише читаючи. Саме книга дозволить повноцінно жити, не задовольняючись лише собою, «живитиме розум», бо ж дозвілля без книжки – це «смерть і похорон живої людини» [Лист LXXХIІ, 4]. Як зазначає Содомора А., «що «перетравлене», тобто засвоєне душею, розумом, - те «наше», а що просто пам’ятаємо, те все ще залишається «чужим», а навіть, як і неперетравлена їжа, - обтяжливим» [4, С.25].
Необхідно ще раз наголосити, що дозвілля в епоху Античності було не просто формою побутової поведінки, але відображенням певних життєвих та політичних позицій, важливим критерієм для оцінки соціальної ролі людини в суспільстві. Тому морально-філософські роздуми Сенеки не будуть здаватися нам абстрактними, якщо врахувати події часів принципату Нерона.
Проблема дозвілля (otium) за часів правління Нерона перетворюється на центральну в політичному та ідеологічному житті римлян. Нерон відверто не дотримується традиційної системи цінностей, присвячуючи свій час не вирішенню державних питань, а дозвіллю. Вважаючи себе володарем неабияких поетичних та артистичних здібностей, Нерон часто виступає у театрі та цирку як декламатор, співак, наїзник.
Навряд чи такі незвичні й навіть чужі староримському ідеалу інтереси можна пояснити лише індивідуальними особливостями молодого принцепса, умовами його виховання та матеріальними можливостями, не враховуючи при цьому морального переродження суспільства, пов’язаного із кризою полісних цінностей [1, 3, 6].
Якщо перші імператори римської держави намагалися створити уявлення про нерозривний зв’язок вікових традицій, вірувань та усталених навичок, вкорінюючи в громадську общину створюваний ними режим, то Нерон був повністю «вільним» від традицій та орієнтованим на модель культури, центром якої стає індивідуалістичний споживацький ідеал otium.
Акцентування уваги «золотою молоддю» (чиїм кумиром був Нерон) на дозвілля пояснюється тим, що ідеали «істинної республіки» стали чужими й незрозумілими молодому поколінню, яке неможливо було надихнути справами дідів та прадідів.
Конфлікт “res publica - otium” розгортається, передусім, у сферах суспільної психології та ідеології й зумовлений розбіжностями між формою принципату («видимістю» республіки) та його сутністю (одноосібною диктатурою). Поступово він призводить до втрати імператорами потужної соціальної опори, залежності від настроїв армії, зростання недовіри до навколишніх. Тіберій, Калігула, Нерон, систематично вдаються до репресій, заколотів, інтриг, конфіскації майна, доносів, шаленого марнотратства, перетворивши своє керування на «череду свирепых приказаний, бесконечных обвинений, лицемерной дружбы, истребление ни в чем не повинных и судебных разбирательств с одним и тем же неизбежным исходом» (цитується мовою перекладу) [6, С.166].
Таке протистояння було боротьбою двох культур. «Одна, традиційна, породжена civitas, передбачала служіння res publica, інша – відкидала полісні цінності, відстоюючи індивідуалістичний ідеал otium» [3].
Отже, проаналізувавши погляди Сенеки на дозвілля як соціально-культурне явище, можемо дійти таких висновків.
І. У працях Сенеки проблема пріоритетності життя активного чи життя дозвіллєвого (споглядального) є головною. Відповідь на питання про порівняльну цінність активної чи споглядальної соціальної позиції людини знаходимо у трактатах «Про короткочасність життя», «Про спокій душі», фрагментах праці «Про дозвілля», а найгрунтовніше – у «Моральних листах до Луцілія».
ІІ. Погляди Сенеки на сформульовану вище проблему змінюються протягом усього життя: від пріоритетності дозвілля у житті людини («Про короткочасність життя») до активної суспільної позиції, яка є «справжньою нивою доброчесності» («Про спокій душі») та можливості поєднувати життя практичне із життям споглядальним, якщо у цьому є бажання чи потреба «мудреця» («Про дозвілля»).
ІІІ. Однак позиція Сенеки щодо сутності дозвілля, розуміння його впливу на людину (розвиток її фізичних та духовних якостей) залишається незмінною протягом усього життя. Це дає нам підстави сформулювати сенеківську концепцію дозвілля, яка характеризується такими рисами:
ідеальним дозвіллям є дозвілля філософське. Саме воно забезпечує людині «безтурботне життя», можливість морального самовдосконалення, пізнання самого себе;
хоча кожна людина володіє вільним часом, однак не кожна може дозволити собі «справжнє» дозвілля, до якого потрібно «дозріти», лише ставши мудрецем, людиною добра. Більше того: на шляху до морального самовдосконалення дозвілля є необхідною умовою, дорогою до самого себе;
Сенекою засуджується дозвілля, пов’язане з розвагами, розпустою, розкошами, марнотратством, невиправданими людськими жертвами. Тому ним різко критикуються яскраві видовища, гладіаторські бої, надмірні фізичні вправи, змагання на рингу, захоплення зовнішнім виглядом, ігри в м’яч тощо. Такі заняття не можна назвати дозвіллям, а лише «зайнятим безділлям», яке сприяє розвитку в людини різноманітних пороків і робить її «пожадливою», «спокусливою», метушливою, непостійною, нездатною «побачити орієнтири повноцінного життя» та досягнути найважливішого життєвого блага – «належати самому собі».
Сенека радить жити «згідно з природою», споглядати те, що створив бог, пізнавати самого себе через власну безпеку, скромність, мужність, відмову від слави, багатства, влади й високих посад. Досягнути життєвого блага можна читаючи, роздумуючи про добро і зло, спілкуючись з друзями, «живлячи розум» новими знаннями, «перетравлюючи їх», тобто засвоювати душею та розумом.