Історія становлення музейної справи Норвегії

У Норвегії влада почала розробляти музейну політику відразу після 1814 року. Вже у 1767, група вчених засновує Музей Природничих Наук та Археологічних Знань в Тронхеймі, в 1820-их рр. в Бергені був схожий музей, а в столиці Хрістіанія (Осло) колекціонери і вчені сформували публічні колекції (1).

Норвегія не сформувала Національний музей протягом дев'ятнадцятого століття. Насправді все почалось з того, що деякі центральні музеї норвезької столиці послідовно розвивались і взаємодіяли. Деякі з цих музеїв були ідеологічно нвціональними в перспективі і на практиці, але вони ніколи не були визнані державою як такі. У 1863 р. археолог Ніколей Ніколейзен(1817-1911), запропонував заснувати Норвезька Riks музей і професори університету обговорювали це питання протягом кількох років, але так і не дійшли згоди. Інший археолог Інгвалд Ундсет (1853-1893) знову підняв питання про відкриття музею в 1885 р, але ж знову безрезультатно.

Університет Осло був заснований в 1811 р. році і на дуже ранній стадії колекції і музеї були сформовані в рамках встановленої структури. Колекції природознавства, історії культури ('старожитностей') і монет були частинами університету Осло із самого початку. На початковому етапі ці колекції були фактично результатом приватних зібрань. В 1811 р. Королівське товариство розвитку Норвегії (це офіційний англійська назва товариства, створеного в 1809 р.; більш історично вірний переклад: Королівське товариство для користі Норвегії, Det Kondželidž Selskab for Norges Vel), створила так звану Комісію Старожитностей (Antikvitets commissionen). Ця Комісія почала формувати колекцію 'Старожитностей' пов'язану з Норвезькою історією. Об'єкти були виставлені в столиці для громадськості. Ця колекція була передана університету в 1823 р. році як основа Колекції Старожитностей Національного Університету (Universitetets Oldsaksamling). З 1829 р., нову виставку, пізніше досліджену професором Радольфом Кеізером (1803-1864), була відкрито для громадськості – колекція Скандинавської старовини. Ці ранні колекції формально не вважалися музеями, незважаючи на те, що вони були доступними для громадськості. З іншого боку, вони були тісно пов'язані з академічною діяльністю – дослідженні і вивчені професорами університету. Колекції офіційно вважалися власністю університету, який в свою чергу, належав до Норвезька держави. В 1852 році колекції були переміщені до новозбудованих корпусів, які знаходились недалеко від Королівського палацу.

Після більш ніж 20 років, обговорення і планування, Норвезький Парламент у 1897 році вирішив фінансувати нову будівлю для розміщення історико-етнографічних колекцій університету. Будівництво було завершено в 1902 році і відкрита для громадськості в 1904 році (17).

Головною причиною чому Норвезький Національний Музей не відкривався ще в XIX столітті було те, що мобілізувати громадську думку було важко, тому що Рада Університету розглядає можливі запити від власників колекції індивідуально, перед надсиланням їх Уряду або Парламенту.

2.2.1. Тематичні дослідження в хронологічному порядку

Колекція національних старожитностей (Universitetets Oldsaksamling) – є найбільшою в Норвегії і найбільш всеосяжною колекцією експонатів з її ранньої історії і до Лютеранського Перетворення (1537 р.). Колекція Комісії Старожитностей 1811 року була основою для цієї колекції. Крім того, колекція містить значну кількість об'єктів від періоду вікінгів і Середньовіччя.

У 1867 році, перший з відомих і важливих в національному масштабі кораблів вікінгів (Tune Ship) був розкопаний і включений в Колекцію Національних Старожитностей. Дві наступні важливі розкопки проводилися в Вестфолді в 1880 (судно Гокстаде) і в 1904 (судно Осеберг). Усі судна були тимчасово розміщені в Саду Університету в центрі столиці разом з Рунічними каменями. У 1913 році, Професор Габріель Густафссон (1853-1915)запропонував кораблі Вікінгів помістити в окрему будівлю. Парламентом Норвегії було надано необхідне фінансування, а також між 1926 і 1932 всі три кораблі були передані в Музей кораблів вікінгів в Бьогдов, недалеко від приміщення Норвезького Народного Музею. Переможцем конкурсу архітектора для нового Музею Кораблів Вікінгів був Арнстейн Арнеберг(1882-1961), один з найвідоміших і національно визнаних норвезьких архітектори свого часу. З його білим фасадом і симетричні структурованими проходами, музей нагадує церкву.

У 1905 році першим Норвезьким законодавством щодо збереження старожитностей і культурної спадщини був складений список колекцій старожитностей національного університету, який був відповідальний за старожитності і середньовічні об’єкти в Південно-Східній Норвегії, від імені Норвезької держави. Однак, відповідно до акту про культурну спадщину 1978 року, об'єкти з віком старше 1537 року автоматично визначається як «належить Норвезькій державі» (2).

Університетька колекція монет і медалей (Universitetets Myntkabinett) була створена в 1817 в результаті придбання 6 000 одиниць Старовинних монет з королівської колекції в Копенгагені. Засновник цієї збірки був професор грецької мови, Георг Свердруп (1770-1850). Колекція не була відкрита для громадськості до 1835 року. У 1876 році, колекція монет і медалей складалася з 43 000 об'єктів, було включено важливі об’єкти від періоду Вікінг і раннього Середньовічного періоду а також медалі та замовлення Фрітьофа Нансена (1861-1930) та Роалда Амундсена (1872-1928). В даний час кількість об'єктів - більше 250 000 одиниць.

У 1854 році була сформована етнографічна колекція (Universitetets etnografiske samling), яка фінансувалася Норвезьким Парламентом і була розташована в нових будівлях університету. Колекції сформувались переважно на основі пожертв від норвезьких дослідників, місіонерів, антропологів та моряків. Перша виставка була відкрита для публіки у 1857 році і була розроблена професором історії – Пітером Арнеас Жуетом (1810-1863).

В кінці 1800 років були створені архіви Рун завдяки плідній академічній роботі над норвезькими Рунами.

Руни - писемність стародавніх германців. Вживалася з I - II по XII століття на території сучасних Данії, Швеції і Норвегії, за X - XIII століття в Ісландії та Гренландії, а у шведській провінції Даларна аж до XIX століття. Після прийняття християнства в країнах Північної Європи руни як писемність були витіснені латиницею, але з XX століття їх почали використовувати для ворожіння і як символіки . Сам термін "руни" має зв'язок з давньогерманських коренем run ("таємниця"). Усього відомо близько 5000 рунічних написів, велика частина була знайдена в Швеції. Крім того, в середньовічній Європі існували рунічні календарі (9).

Перший офіційний директор архівів був призначений в 1948 році, і на сьогоднішній день відомо 1600 норвезьких Рун, які складають 4 збірки.

Тільки у 1999 році ці збірки офіційно об'єднані як одна музейна організація в межах університетського музею. У 2004 році ім'я музею було змінено на Музей Історії Культури (Kulturhistorisk Museum).