2.2.2. Музеї мистецтва та дизайну

Друга лінія розвитку музейної справи в Норвегії – в галузі мистецтва та дизайну. У 1836 році Норвезьким Парламентом офіційно заснована Національна Галерея Мистецтв. Для громадськості вона була відкрита у 1842 році і розміщується в Королівському замку в Осло. Перша мета відкриття Національної Галерея (Nasjonalgalleriet/Nationalgalleriet) – вона повинна була містити міжнародні твори мистецтва і представляти їх Норвезькій громадськості. Приблизно з 1850 року рада змінює мета мету музею – тепер вона мала представляти якісні роботи сучасних норвезьких художників.

У 1882 Національна галерея була переміщена в окремий корпус, який був профінансований приватним ощадним банком Осло і дизайн-архітекторами Генрі Ернст Ширмером(1814-1887) та Адольфом Ширмером(1850-1930).

Значна частина колекції Національної Галереї Мистецтв представляла сучасне норвезьке мистецтво дев'ятнадцятого століття, роботи художників-романістів, таких, як Август Каппелен (1827-1852), Йохан Крістіан Даль (1788-1857), Томас Фернлей (1802-1842), Адольф Тідеманд (1814-1876) і Ханс Гьюд (1825-1903). Галерея також має колекцію робіт Эдварда Жуйте (1863-1944) і французьких художників дев'ятнадцятого століття. Між 1903 і 1920 рр. офіційна назва єдиного музею була – Державний Музей Мистецтва.

Музей Декоративного Мистецтва та Дизайну (Kunstindustrimuseet), заснований у 1876 році. Першим керівником музею був Енрік Джон Грош (1848-1929). Грош колекціонував норвезьке прикладне мистецтво. Початкова мета музею була: показати роботи норвезьких художників і дизайнерів минулого і сьогодення для їх порівняння.

У 2003 році Норвезька влада заснувала Національний Музей Мистецтва, Архітектури і Дизайну, який включав Національну галерею, Музей сучасного мистецтва, музей Норвезької Архітектури і Музей Прикладного Мистецтва та Дизайну.

Офіційною метою нового музею було «підвищення рівня знань про образотворче мистецтво, архітектуру, декоративне мистецтво та дизайн, розробити серйозний потенціал розвитку сучасного мистецтва, стимулювати новому сприйняттю мистецтва» (12). Однак, норвезька громадськість дуже критично сприйняла колекції та виставки музею. Основна критика була направлена на нову політику музею, яка не зверталася до національних канонів художників або художніх робіт. Новий швецький директор музею Карл Суне (1948-) аргументував, що норвезькі художники повинні відображатися в міжнароднвй перспективі (3).

2.2.3. Норвезький Народний Музей

Перед дослідженням розвитку музеїв під відкритим небом в Норвегії, слід ознайомитися з їх історією.

Артур Хазеліус (народився в Стокгольмі в 1833 році) - творець першого музею під відкритим небом. У 1870-і роки Артур Хазеліус відправився в подорож по країні. У різних її куточках він знаходив занепадаючи садиби, костюми , що вийшли з моди, він усвідомлював, що забуті людьми ремесла, танці, музика і фольклор поступово йшли в минуле разом зі старою аграрною Швецією. Хазеліус був стурбований ситуацією, що склалася і, щоб врятувати спадщину нації, почав збирати артефакти з усіх куточків країни. Спочатку він колекціонував селянський одяг, потім став купувати старовинні будівлі, домашнє начиння, меблі та робочі інструменти. Уже тоді майбутній творець найбільших шведських музеїв почав вести сувору реєстрацію надходжень, відзначаючи, де і ким вони були виготовлені, і хто їх використовував.

Ця колекція була вперше представлена ​​публіці в 1873 році під назвою «Скандинавське етнографічне зібрання». Виставка проходила в одному з приватних будинків Стокгольма. Для оформлення експозиції Хазеліус створив кілька діорам - картин, з предметним переднім планом, що імітують інтер'єри житлових будівель. Він відтворив їх справжню обстановку і обставив манекенами, одягненими у національний одяг (7). Через п'ять років на Всесвітній Виставці в Парижі експозиція Артура Хазеліуса отримала золоту медаль.

У 1880 році колекція значно збільшилась і була перейменована в Музей Північних Країн, і з дозволу шведського короля, на острові Юргорден почалося будівництво будівлі нового музею. Але вже майже на самому початку будівництва Хазеліус зрозумів, що традиційне розташування експонатів за склом вітрин не відповідає його власної музейної концепції. Люди, що приходять до музею, повинні отримувати нові емоції та враження і в той же час набувати досвід і знання - така була концепція музею під відкритим небом.

Спеціально для нового музею на Юргордені була придбана ділянка землі - пагорб Скансен. Метою створення музею було відобразити, показати народний побут, повсякденні заняття людей, святкування - культурні особливості, притаманні шведській нації. Саме тому все в Скансені повинно було бути автентичним, справжнім. Відповідно до цього, музейні предмети, що доставляються на Юргорден, розміщувалися в правильному порядку з точки зору географії: об'єкти з південної Швеції - в південній частині комплексу, об'єкти з півночі - в північній частині (8).

Артур Хазеліус зробив все, щоб його музей перетворився на мікрокосм, мініатюрну аграрну Швецію всередині Швеції промислової - навіть працівників набирали в Скансен саме з тієї місцевості, звідки привозили будівлю. Люди одягалися в традиційний національний одяг, жили в будинках-експонатах і займалися звичною працею.

Відкрився Скансен в жовтні 1891 року.

В даний час не можна з точністю сказати, що саме послужило ідеєю для створення музею під відкритим небом. Чи була це шведсько-норвезька експозиція, відкрита на Всесвітній Виставці в Парижі в 1867 році, яка представляла глядачам копії історично відомих будівель і зразки національного одягу, чи відкрита всім бажаючим стара норвезька ферма, реконструйована недалеко від Осло, в маєтку короля Оскара II, або ж індонезійське село, яке можна було бачити на виставці в Амстердамі на початку 1880-х років, але, так чи інакше, створення Скансена стало важливою віхою в історії культури.

Становлення Скансенів Норвегії ми розглянемо на прикладі Норвезького Народного музею.

Норвезький Народний Музей (Norsk Folkemuseum) був заснований в 1881 році, шведсько-норвезьким королем Оскаром II, який почав збирати колекцію старих будівль, щоб показати свою зацікавленість Норвезькою культурою (14).

Мабуть найкращим предметом королівської колекції була ставкірка з Гуля – каркасна церква, збудована в ХІІ ст. Це відмінний приклад середньовічної архітектури і до цього дня. У період від 1600 до 1800-х років, ставкірка не раз була реконструкйована та реструктуризована для розширення внутрішнього приміщення для парафіян, але вже в 1870 році, місцева релігійна спільнота виросла настільки, що ставкірку було вирішено замінити новою і просторою церквою, що звичайно означало, що потрібно було знести стару будівлю. Цією проблемою зацікавилась Спілка Охорони Старовинних Норвежських Пам’ятників. В 1881 році вона викупила ставкірку і при фінансовій підтримці короля відновила її в новому музеї під відкритим небом в Бюгдей, де знаходилась літня резиденція Оскара ІІ. Слід зазначити, що місце для музею було вибрано не випадково: спочатку ставкірку хотіли перевезти в Хрістіанію, але через труднощі з перевезенням повністю розібраної церкви, було вирішено доставити її в Бюгдей. Незабаром ставкірка була реконструйована в стилі XVII-XVIII ст., і перебудована в дусі каркасних церков західного узбережжя Норвегії.

Ставкірка з Гуля, безумовно, було перлиною королівської колекції, навіть сам Артур Хазеліус мріяв створити в скансені копію цієї церкви. Але колекція Оскара ІІ так і не змогла стати офіційним музеєм під відкритим небом в свій час, вона була передана Норвезькому музею історії культури в 1907 році і на сьогоднішній день входить в склад одного з його відділів. Тепер вона представляє своїм відвідувачам 158 будівль з сільських і міських районів країни, показує умови життя, побут і повсякденне життя жителів Норвегії, показує відміну між сільською і міською культурою, різницю між соціальними класами, починаючи з Середньовіччя і закінчуючи ХХ ст. Тут експоуються: ферма, садиба, старе місто, колекція Оскара ІІ і сучасний житловий будинок.

Ферма включаю в себе житлові будинки, склади, спальні квартали, вівчарні і інші будівлі. Відповідно концепції Скансену, всі будівлі розміщені у відповідності з регіональними особливостями країни.

В Старому Місті представлені будівлі з Осло і його околиць. Кам'яні та цегляні будівлі тут почали зводити тільки після того, як вогонь 1624 року, знищив все місто. Яскравим прикладом міських будівель можуть бути будівлі з Бревіка, який на даний момент знаходиться на території музею. У скансені ці споруди представляють собою маленький комплекс, які утворюють міський будинок, комору для сіна, корівник і сарай для дров, що оточують внутрішній дворик. Таким образом, комплекс представляє собою типовий образ норвезького міського будинку. Крім усього іншого, в Старому Місті постійно відкриті кабінет дантиста, банк, пивний бар і аптека, які одночасно виконують функції музеїв (15).

У 1897 році Норвезький Парламент вперше профінансував музей. У 1906 році Етнографічний Музей в університеті Осло передав свою колекцію (близько 1600 об’єктів), яка представляє норвезьку культуру та Колекцію Національних Старожитностей (3000 об’єктів) Норвезькому Народному Музею.

Музейна справа в Норвегії отримало широке поширення, тут була закладена основа скансенів Північної Європи, і Норвегія по праву може вважати себе прабатьківщиною музеїв під відкритим небом.