4.1. Лідерські позиції політико-управлінської еліти

в процесі публічної політичної діяльності

Проблема пошуку та підготовки лідерів серед політико-уп-

равлінської еліти є надзвичайно актуальною. Якщо уважно про-

аналізувати стан трансформаційних процесів в Україні на шляху

побудови демократичної держави та утвердження принципів і норм

громадянського суспільства, то стає зрозумілим, чому більшості

номенклатурної еліти, яка нині в основному заповнила політико-

управлінські ніші усіх державних інституцій, не вистачає

133

справжніх, елітарних лідерських рис. Політико-управлінська елі-

та в основному не відповідає вимогам часу, їй бракує справжніх

харизматичних, лідерських рис.

СьогодніМосква не забирає “найталановитіших”, як це було

за часів СРСР, а через своїх політтехнологів рекомендує до робо-

ти в уряді частково інтелектуалів-практиків, здебільшого ж - по-

середностей, або непрофесіоналів.

Трансформаційні процеси в Україні відбуваються досить

повільно. Народ України вірогідної інформації щодо суспільних

позитивних змін у результаті реформ поки що не отримує, оскіль-

ки чіткої філософії таких перетворень не відпрацьовано. В Україні

існує низка економічних та політичних чиновників, які стриму-

ють реформи. До економічних чинників можемо віднести: спад

виробництва і зниження продуктивності праці, безробіття та інфля-

цію, зростання боргів держави та дефіцит бюджету, до політичних -

низьку політичну культуру істеблішменту, недосконалу виборчу

систему, корупцію та клановість у системі державних та недер-

жавних інституцій, недостатню адаптованість політичної еліти та

її лідерів до соціально-політичних змін у сучасному українському

суспільстві та світі.

Проблемним полем суперечностей є стан у середовищі су-

часної політико-управлінської еліти України, яка, на думкуМ.Ми-

хальченка, розколота на три групи: а) ту, що сповідує ідеали і

цінності минулого “соціалістичного суспільства”; б) яка орієн-

тується на надію про щасливу долю країни в союзі із Західною і

Центральною Європою та цивілізованим світом; в) яка не хоче

жити ідеалами і тоталітарними нормами життя недавнього мину-

лого і мало вірить, що Україну чекає з нетерпінням цивілізований

світ [11, с. 19].

Неможливо уявити собі ґрунтовність сучасних теорій і кон-

цепцій лідерства політико-управлінської еліти без урахування ідей

Платона таАристотеля, без морально-етичних підходів до управлін-

ня Конфуція, без правових основ управління, вироблених Цицеро-

ном, без історичних портретів лідерів, створених Плутархом, Таци-

том, Тітом Лівієм та іншими мислителями різних епох та країн.

134

Сучасні підходи до формування лідерських рис політико-

управлінської еліти мають базуватися на ідеях управління та влад-

них відносин Т.Мора, Т.Кампанелли, Н.Макіавеллі, мислителів

Відродження, Реформації, Просвітництва; українських мислителів

Г.Сковороди, І.Франка, В.Липинського та ін.

Фундаментальні наукові розробки, присвячені політичному

лідерству, припадають на ХХ ст., коли з’явилася когорта блиску-

чих учених-політологів, зокрема, М.Вебер, О.Тоффлер, Ж.Блон-

дель, Р.Міхельс, Г.Лассуел та ін.

Виділимо феномен політичного лідерства, який західні

дослідники трактують по-різному. Політичне лідерство, на їхню

думку, - це: 1) центр групових процесів; 2) прояв особистісних

рис; 3) мистецтво досягнення згоди; 4) дія й поведінка; 5) інстру-

мент досягнення мети або результату; 6) взаємодія; 7) уміння пе-

реконувати; 8) справляння впливу; 9) ставлення до влади; 10) ди-

ференціація ролей; 11) ініціювання чогось та ін.

Виходячи із перерахованих ролей політико-управлінська

еліта відіграє в суспільстві активно-впливову роль, що приводить

його як до позитивних, так і до негативних змін, що спостеріга-

ються сьогодні в сучасному українському суспільстві.

Досить оригінально до дослідження лідерських функцій

політичної еліти підійшов англійський політолог Д.Томпсон, виді-

ливши такі її функції: 1) створювати політичну коаліцію на основі

вміння вести переговори та переконувати; 2) визначати програму

дій та формувати політику; 3) бути здатною викликати оптимізм

та ентузіазм; 4) формувати і підтримувати власний імідж; 5) здій-

снювати і добирати ефективний управлінський персонал; 6) зби-

рати і ефективно використовувати інформацію; 7) своєчасно вирі-

шувати насущні суспільні проблеми. Такі функції еліт будь-якого

типу та рангу є ознакою її лідерства.

Проблема харизматичних лідерських рис у представників

політико-управлінської еліти є вагомою, оскільки еліта - вибрана

верства, меншість суспільства (за В.Липинським), вона повинна

мати від природи видатні інтелектуальні, організаторські здібності

та розвивати їх у процесі життєдіяльності. Якщо взяти для при-

135

кладу Україну, то здобуття незалежності не супроводжувалося

явним розривом з попереднім періодом, люстрацією політико-уп-

равлінської еліти, якісним переходом до нового стану. На рівні еліти

спостерігається спадковість, перенесення суттєвих старих ознак

та норм у політичну культуру та політичну практику сучасної елі-

ти незалежної Української держави. Закономірно, що протягом

перших років незалежності чинився опір колишньої політико-уп-

равлінської еліти, справлявся суперечливий, деструктивний вплив

на перебіг суспільно-політичних процесів в Україні.

Суспільство було недостатньо задіяне в боротьбі за неза-

лежність. В ньому брала участь лише менша частина національ-

ної еліти та населення, які пов’язували свої світоглядні цінності з

побудовою суверенної національної держави. Політико-владна елі-

та (номенклатура), яка значною мірою зберегла свої позиції, отри-

мала простір для активних дій згідно зі своїми інтересами, спря-

мованими на власне збагачення. Це є яскравим прикладом нечес-

ного нагромадження первинного капіталу олігархів України.

Процес самоідентифікації українських громадян та їх по-

літико-управлінської еліти перебуває під впливом євроазійської

суспільно-політичної традиції. Довгий час деформували національ-

ну свідомість народу України й тривала ізольованість та русифі-

кація у форматі “трьох братніх слов’янських народів”.

Лідерська недосконалість політико-управлінської еліти зу-

мовлена слабкою етнічною самоідентифікацією українських гро-

мадян, їх ціннісними оцінками, ототожненням себе з українською

політичною нацією, що спостерігається і досі. Незрілій політико-

управлінській еліті легко було висувати гасла про поділ України в

політичному контексті на Східну та Західну, “офіційну російську”

мову, хоча про її неофіційність ніхто законів не приймав, і т. ін. Це

перешкоджає усвідомленню власної окремішності та відповідаль-

ності за долю народу і держави, що й призвело до подій навесні

2007 р. у зв’язку з “коаліціями”, “узурпацією влади” окремими

групами та незадоволення опозиції “браком” влади, хоча в Кон-

ституції України записано носієм влади в українському суспільстві

є народ. Бажаючих мати владу багато, проте серед політико-уп-

136

равлінської еліти мало справжніх лідерів, які б спрямували свої

зусилля на побудову демократичної держави та громадянського

суспільства.

У політико-владних структурах останнім часом з’явилося

багато науковців, що є позитивним чинником, адже наука є чудо-

вою школою мислення.

Новий уряд повинен стати місцем для скоординованої чіткої

роботи, а не плацдармом для боротьби за владу. Поки що політи-

ко-управлінська еліта, весь український сучасний істеблішмент не

відповідають вимогам державотворення в Україні, оскільки аргу-

ментованої програми соціально-економічного розвитку країни хоча

б на найближчий період, а тим більш стратегія на тривалу пер-

спективу ні Президентом, ні політичними силами, які прийшли у

Верховну Раду шостого скликання, не розроблено.

Харизматичне лідерство, що базується на національній ідеї,

не могло з’явитися в посткомуністичний період України. По-пер-

ше, в Україні власну еліту нищили в усі часи бездержавності. По-

друге, вихована на ідеях соціальної рівності, еліта радянських часів

виявилася не готовою до кардинальних перетворень усієї суспіль-

ної системи. По-третє, бажано було б зламати стереотипи інтерна-

ціонального світогляду та підготувати громадян, згуртуватися на-

вколо загальнонаціональних українських цінностей, але, як засвід-

чили весняні події 2007 р., такі цінності відсунуті на задній план.

По-четверте, прорахунки в кадровій політиці, неспроможність

організувати міцну команду підірвали довіру народу доПрезидента

В.А.Ющенка як харизматичного лідера. По-п’яте, важливою особ-

ливістю в українському суспільстві є значний вплив на лідерство

родинно-дружніх стосунків, що яскраво проявився у призначенні

на керівні управлінські посади та висування у депутати в державі

(прикладом є сім’ї Кінаха, Литвина, Черновецького, Ющенка, Бо-

гатирьової, Януковича, Засухи та ін.).

Лідерство є скрізь, де є влада і організація. Феномен лідер-

ства прагнуть пояснити численні теорії. Проте створити єдину

універсальну концепцію лідерства для політико-управлінської елі-

ти неможливо, оскільки це феномен історично-епохальний, роз-

137

маїтий за своїми проявами, функціями та типами політичних сис-

тем. Вибір лідера означає вибір моделі управління країною, тому

ця проблема є надто важливою для сталого розвитку країни.

Методи комплексних досліджень у різних країнах показу-

ють, що кожному етапу суспільного розвитку, кожній політичній

системі, політичному режиму властиві свої ціннісні підходи до

формування та реалізації лідерських потреб політико-управлін-

ської еліти держави.

Однак історичні реалії засвідчують, що лише за умов де-

мократичного суспільно-політичного устрою відкриваються мож-

ливості для формування толерантних, відповідальних, професій-

но-інтелектуальних, духовних, громадянсько-патріотичних

лідерських рис у політико-управлінської еліти. Сьогодні ми праг-

немо, щоб такі ціннісні характеристики в суспільстві були влас-

тиві сучасній політико-управлінській еліті України, щоб вона на-

справді була совістю своєї нації, гідним провідником у державо-

творчих процесах.