2.2 Сучасний розвиток класифікації документів

На початку 90-х років XIX ст. була опублікована "Розтяжна класифікація" американського бібліотекознавця Ч. Кеттера. На відміну від М. Дьюї, Ч. Кеттер вважав, що бібліотечно-бібліографічна класифікація має бути науковою, а основою розташування ділень має стати еволюційний розвиток природи. Хоча Ч. Кеттер розумів і застосовував еволюційний розвиток спрощено, ділення в основних розділах його класифікації розміщені більш логічно, ніж в інших системах того часу: зближено відділи історії та суспільних наук, мовознавства і літератури, медицину виділено з відділу прикладних наук, розділено відділи будівництва і промислового виробництва. Важливим нововведенням було застосування допоміжних таблиць -- таблиць типових ділень (форми і географічних), тобто класифікація Ч. Кеттера стала першою комбінаційною системою. Щоб класифікацію можна було використовувати в бібліотеках із різним обсягом фондів, Ч. Кеттер розробив сім її варіантів різних ступенів деталізації: до першого входили лише 11 великих відділів, і він призначався для бібліотек з незначними фондами; сьомий розрахований на бібліотеки з багатомільйонними фондами.

На межі XIX--XX ст. у США було створено класифікаційну систему для Бібліотеки Конгресу, її розробила група співробітників бібліотеки під керівництвом Ч. Мартела. Після визначення основного ряду класифікації розробку кожного відділу здійснювала група фахівців з конкретної галузі знання. Оскільки групи працювали ізольовано, багато методичних рішень між ними не узгоджено. Немає єдності і в деталізації відділів, тому що вона залежить від наявності у фонді бібліотеки літератури з тієї чи іншої галузі знання. У Класифікації Бібліотеки Конгресу використана своєрідна індексація, індексаційна база якої змішана -- буквено-цифрова, побудова індексів також змішана -- в перших знаках ступінчаста, в наступних номерна.

У 1897 р. Міжнародний бібліографічний інститут здійснив скорочене видання десяткової класифікації, яке було доповнено географічними й формальними визначниками. У 1899-- 1905 pp. вийшли з друку повні таблиці класифікації в 35 випусках, розраховані на застосування в бібліотеках і бібліографічних посібниках і відомі як брюссельський варіант Десяткової класифікації [4, c. 174]. Ці таблиці деталізовані, але порядок групування відділів порівняно з Десятковою класифікацією М. Дьюї не змінився, змінені лише деякі індекси та формулювання, значно розширився склад таблиць визначників. Друге міжнародне видання під назвою "Універсальна десяткова класифікація" (УДК) було здійснено МБІ у 1927--1933 pp. Відтоді саме під цією назвою таблиці вдосконалюють, їх регулярно перевидають і вони набувають великого міжнародного поширення.

З низки класифікацій, створених у XX ст., доволі відома "Бібліографічна класифікація" бібліотекаря нью-йоркського міського коледжу Г. Блісса, перше видання якої виходило в 1929--1935 pp. Г. Блісс наголошував, що бібліотечно-бібліографічна класифікація має базуватися на логічній науковій класифікації знань, але групування багатьох ділень у його класифікації ненаукове, штучне, формальне. До того ж він надто широко використовує принцип альтернативності, тобто можливості вибору для відділу одного більш доцільного в умовах конкретної бібліотеки місця з кількох передбачених у системі, що позбавляє класифікацію Г. Блісса стабільності, багато ділень не мають певного місця. Крім основних таблиць, розроблено допоміжні: географічні, мовні, історичні, номерних підрозділів.

Значний вплив на теорію і практику бібліотечно-бібліографічної класифікації справила "Класифікація двокрапкою" видатного індійського бібліотекознавця Ш.Р. Ранганатана. Перше видання класифікації вийшло в 1933 p., потім її неодноразово перевидавали, постійно вдосконалюючи. Основний ряд системи включає 47 основних класів, їхня послідовність певною мірою повторює інші класифікації того часу, а якоюсь мірою відповідає філософським поглядам самого Ранганатана. Взагалі її методологію можна оцінити як ненаукову) Інтерес фахівців викликає техніка цієї класифікаційної системи. Ранганатан максимально розвиває метод комбінаційної побудови індексів, відмовляючись від прагнення подати в класифікації всі можливі теми документів.

У другій половині XIX ст. в системах класифікації, які використовували в Росії, не відбулося значних змін. Найбільше класифікацій розроблялося для бібліографічних покажчиків та бібліотечних каталогів у вигляді книжкових видань. Як правило, то були перелічувальні системи, хоча окремі спроби ввести до них типові ділення робилися ще на початку століття.

На початку XX ст. помітним явищем стала класифікація, розроблена відомим бібліографом М.О. Рубакіним для його визначної бібліографічної праці "Серед книг" [4, c.176]. Він вважав, що порядок розділів у бібліотечно-бібліографічній класифікації має відповідати послідовності вивчення читачами наук у процесі самоосвіти. У класифікації детально розроблені розділи суспільних наук, оскільки саме відносини в суспільстві М.О. Рубакін вважав найбільш близькими для читачів. Для бібліотечної практики система виявилася не дуже зручною через відсутність індексів, велику кількість занадто детальних ділень, брак чітких ступенів ділення, багатослівні описові назви розділів.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. фахівці в Росії зацікавилися Десятковою класифікацією, її починають застосовувати в окремих бібліотеках. Проте ставлення до неї російських бібліотекознавців було досить суперечливим, її активно пропагували B.C. Боднарський, Е.М. Добржинський, П.О. Унде-Попов. На І Всеросійському з'їзді з бібліотечної справи (1911) Б.С. Боднарський запропонував запровадити Десяткову класифікацію в наукових бібліотеках Росії. Інші бібліотекознавці, визнаючи практичну зручність цієї системи, вказували на її наукову неспроможність, невідповідність послідовності основних відділів і їхніх підрозділів рівню наукових знань того часу. На тому ж з'їзді відомі бібліотечні діячі А.І. Калішевський, П.М. Богданов та інші виступили проти обов'язкового її застосування в бібліотеках країни.

У 1919 р. Книжкова палата України підготувала до друку "Міжнародну децимальну бібліографічну класифікацію", складену відомим українським бібліографом Ю. Івановим-Меженком. її особливістю була орієнтація на реалії українського життя. Але після Жовтневої революції використання бібліотечно-бібліографічних класифікацій, що існували на той час, стало неможливим з ідеологічних причин, а також у зв'язку з тим, що в цих системах часто просто не було місця для книг радянської тематики, особливо для суспільних наук. Тому одразу постало питання про необхідність створення нової класифікаційної системи, яка б відповідала потребам радянських бібліотек. Проте вирішити це завдання за нетривалий термін було неможливо. Саме тому в січні 1921 р. Головполітосвіта РРФСР прийняла постанову про обов'язкове застосування "Міжнародної десяткової класифікації" в бібліотеках республіки і видала відповідні таблиці. Невдовзі аналогічну постанову ухвалило Управління у справах друку і Головполітосвіта УРСР. З 1924 р. індекси десяткової класифікації зазначаються в "Літописі українського друку", а з 1927 р. на друкованих картках, які почала видавати Книжкова палата України. Проте застосування Десяткової класифікації в СРСР розглядалося як тимчасове, вимагалося вносити до неї корективи, щоб усунути ідеологічну невідповідність завданням радянських бібліотек і надати можливість відображати нові явища в житті радянського суспільства. Тому одним із напрямів розвитку бібліотечно-бібліографічної класифікації в нашій країні стала переробка і пристосування Брюссельського варіанта таблиць Десяткової класифікації до потреб радянських бібліотек. У 20--30-х роках було видано значну кількість таблиць, у яких Десяткова класифікація не зазнала значних змін. Серед них і видання Книжкової палати УРСР, призначене для масових бібліотек. Ці видання не відповідали завданням бібліотек, і тому в Інституті бібліотекознавства в Москві створили комісію на чолі з Л.Н. Троповським для більш глибокої переробки Десяткової класифікації.

У 1938, 1939, 1942 роках вийшли три видання таблиць за редакцією Л.Н. Троповського для масових бібліотек. Таблиці Л.Н. Троповського вважаються варіантом, до якого були внесені найзначніші зміни, особливо у відділи суспільних наук. Ці таблиці набули подальшого розвитку в 50--60-х pp. спочатку у "Схемі бібліотечної класифікації”, що використовується в типових каталогах і на друкованих картках для масових бібліотек", а потім у "Таблицях бібліотечної класифікації для масових бібліотек" (1959, 1961, 1968) і "Таблицях бібліотечної класифікації для обласних бібліотек". Книжкова палата України видала "Таблиці бібліотечної класифікації для масових бібліотек" (1961, 1971) [4, c. 179]. То був переклад російського видання з доповненнями, що відображали потреби бібліотек республіки щодо систематизації літератури з української національної тематики.

Намагання змінити ідеологічні настанови Десяткової класифікації, введення численних змін і доповнень призвели до порушення логічності її побудови, індексації, серйозних труднощів у разі необхідності введення нових понять. Це, звичайно, не задовольняло користувачів системи, до того ж її першооснову, яка з самого початку вважалася непридатною, не можна було змінити радикально. Тому питання створення власної класифікаційної системи, побудованої на фундаменті марксистської ідеології, не сходило з порядку денного. Проте в перші десятиліття після Жовтневої революції не було необхідних умов для розробки нової системи, насамперед у зв'язку з відсутністю достатньо, розробленої класифікації наук, браком кваліфікованих фахівців тощо.

Робота зі створення класифікації тривала протягом багатьох років і була завершена комісією у складі представників найбільших бібліотек країни і Всесоюзної книжкової палати. Публікація першого видання таблиць Бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК) розпочалася з 1960 р. Упродовж 60--80-х років вийшло декілька варіантів таблиць різного призначення (для великих наукових бібліотек, скорочений варіант для наукових бібліотек, для обласних бібліотек, для масових бібліотек, для дитячих та шкільних бібліотек тощо). Створена найбільшими бібліотеками СРСР, у наш час вона стала національною класифікаційною системою Росії. За її розвиток і видання відповідальність несе Російська державна бібліотека. Переживши кризу після розпаду СРСР, критику її марксистської спрямованості, ББК продовжує вдосконалюватись. Кардинальні зміни внесено до ББК у другій половині 90-х років. У 1996 р. вийшли з друку "Робочі таблиці Бібліотечно-бібліографічної класифікації для масових бібліотек", у яких було здійснено деідеологізацію змісту, перероблено багато розділів суспільних наук, скасовано ділення на марксистську і немарксистську науку, у деяких випадках змінено структуру відділів і т. ін. У 1998 р. вийшло 3-тє видання таблиць для дитячих та шкільних бібліотек. У 2002 р. бібліотеки одержали перший з нових випусків таблиць для обласних бібліотек, що містить відділи "Суспільні науки в цілому" та "Історія. Історичні науки" [4, c. 180].

Сьогодні ця система найбільш поширена в бібліотеках України, хоч і не повною мірою задовольняє їх, адже найхарактернішою рисою ББК була насиченість марксистською ідеологією, невідповідність сучасним тенденціям розвитку суспільного життя, національним особливостям України. Після здобуття нашою країною незалежності постала гостра проблема позбавити ББК цих особливостей, пристосувати її до потреб українських бібліотек. Перший крок до цього зробили фахівці Національної парламентської бібліотеки, які внесли свої пропозиції щодо змін і доповнень до таблиць ББК для обласних, масових, дитячих і шкільних бібліотек.

За часи існування СРСР українські установи документальної сфери використовували в основному класифікаційні системи загальносоюзного значення, хоч і брали участь у створенні їх. Великі державні бібліотеки України рецензували, випробували ББК, давали свої зауваження і пропозиції, створювали національні варіанти окремих розділів. Це стосується не тільки бібліотечно-бібліографічних, а й інших систематичних документних класифікацій.

Поняття та історія розвитку класифікації документів 1.1. Поняття про класифікацію документів В загальному значенні класифікація документів – це система їх підпорядкування, яка встановлюється як зв’язок між класами документів, іншими словами це поділ документів на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Проте поняття «класифікація» використовується частіше за все одночасно і в значенні процесу, і в значенні результату, тобто розуміється як угрупування і як одержана в її результаті схема.Для розмежування процесу класифікації і його результату пропонується використовувати два терміни: «класифікування» і «класифікація».Класифікування документів - процес впорядкування або розподілу документів за класами з метою відображення відносин між ними і складання класифікаційної схеми. Також мета класифікації полягає в підвищеності оперативності робочого апарату управління та відповідальності виконавців. Класифікація документів - це система їх супідрядності, що використовується як засіб встановлення зв'язків між класами документів, а також для орієнтування в їх різноманітті. Структура класифікації зазвичай представляється у вигляді таблиці або схеми.Класифікація є одним з методів пізнання. Без неї неможливо вивчити різноманіття існуючих видів документів, систематизувати їх, встановити відмінності між видами документів, що виділяються по різних ознаках. Правильно складена комплексна класифікація відображає закономірності розвитку документів, розкриває зв’язки між ними, допомагає зорієнтуватися в будь-якій їх множині, служить основою для їх впорядкування в документарних системах. Вона має важливе значення для теорії документоведення і практичної документно-комунікаційної діяльності.При класифікуванні документів необхідно дотримуватися таких вимог:

6

а) неповторення ділень, тобто одне і те ж ділення має ділитись за єдиними ознаками;

б) співрозмірність ділень – найповніше і найконкретніше ділення,без зайвості;

в) вимога взаємного виключення ділень – ділення одного ряду мають виключати один одного;

г) вимога непереривності ділень, тобто наступні ділення мають чітко відображати структуру понять, не перестрибуючи з одного класу на інший.

У поточній роботі класифікація документів здійснюється на етапі груп та їх у справі. Їх поділяють на роди, види, підвиди, і різновиди. Рід – це перший рівень розподілу, який розкривається за допомогою видових розподілів документа. Вид – другий рівень розподілу. При цьому родове поняття «документ» ділиться на видові поняття, тобто на види документів. Третій рівень розподілу – підвид. За ним слідує різновид, поки не визначиться остаточне місце конкретного документа в цій класифікації. Ієрархія – розташування документів в порядку від вищого до нижчого. Їх розташування виглядає таким чином: Документ – видання – неперіодичне видання – книга. Дихтомія - послідовний розподіл документів одного класу на два протилежні види, підвиди, різновид. Наприклад, опублікований і неопублікований документ, періодичний і неперіодичний. Класифікація документів здійснюється за різними основами поділу, що відповідає певним аспектам аналізу документа. Кожен аспект аналізу вказує на певний фасет класифікації, тобто перелік документів за необхідною ознакою. Таких фасетів може бути декілька, тому класифікація документів називається багатоаспектною фасетною. Класифікація будь-чого означає зв’язок між елементами, виражений в їх розміщенні у визначеному послідовному ряді чи системі відносно будь-якихзагальних принципів. Предмет класифікації у нашому випадку є документ – матеріальна форма отримання, зберігання, використання і розповсюдження інформації.