Лекція 4. Теорія грошей.

Гроші – складна економічна категорія, спецефічною особливостю якої є її системний багатофункціональний характер.

Гроші закономірно виникають у процесі генезису сфери товарного обміну. В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції походження грошей :

1. раціоналістична ;

2. еволюційна.

Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми; з огляду на необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження господарський оборот.

Еволюційна концепція підкреслює об’єктивний характер виникнення грошей. Гроші виділяються із загальної товарної маси як найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої суспільної форми товарного виробництва й обігу. Тільки на цій основі гроші стають ефективним інструментом контролю за рухом товарів.

Виникнення золотих грошей відбувається в процесі еволюції товарного обміну і форм вартості. Грошова форма вартості – це кінцева підсумкова форма товарного світу. Проте, якщо виникнення золотих грошей було в основному стихійним об’єктивним процесом, то поява паперових грошей не могла відбутися поза свідомої суб’єктивної раціональної діяльності відповідних державних структур.

Поява грошей невіддільна від відокремлення із маси товарів золота, яке починає виконувати роль і функції грошового товару. Проте історія грошового обігу показала, що роль золота як грошей є минущою. У сучасних умовах золото і срібло як реальні, повноцінні гроші вже не функціонують, їхнє місце зайняли паперові, кредитні гроші, які не мають власної вартості. Їх поява стала можливою лише на основі певної суспільної угоди – державної гарантії щодо їх повноцінності. Зникнення золота як основи (золотого вмісту) сучасної грошової одиниці, відсутність її реальної матеріальної субстанції роблять наділі гроші економічною (соціальною) умовністю, що підтримується тільки угодою між людьми.

Виникнення грошей було закономірним об’єктивним економічним процесом, завдяки якому з’явився ефективний прискорювач товарної маси, інструмент достовірної оцінки економічної інформації.

3 приводу питання про суть грошей в економічній науці склалось два основних напрямки:

1) металістичний;

2) номіналістичний.

Представники номіналістичної теорії стверджують, що гроші є тільки знаками вартості, умовними розрахунковими одиницями. Сучасні гроші мають повну незалежність від вартості золота і безпосередньо відображають вартість товарів.

Металістична теорія, навпаки, підкреслює реальність сучасних грошей, зв'язок їх купівельної спроможності із золотом.

Сьогодні реальністю стала демонетизація золота, його перетворення із грошового у, по суті, звичайний товар.

Демонетизація золота як грошового товару — це об'єктивний процес. Проте дотепер золото залишається важливою складовою офіційних резервів в багатьох країнах світу, про­довжуючи виконувати важливу роль реальних резервних активів.

Отже, сучасні паперові гроші є принципово новою формою грошей. У їхніх функціях все більше проявляється кре­дитна природа.

Гроші — це загальний еквівалент для всіх інших товарів, тобто вони служать засобом вираження вартості товарів.

Суть грошей полягає насамперед у тому, що вони є загальним еквівалентом. Тільки через обмін на гроші відбувається фактична реалізація товару, його продаж на ринку. Інакше кажучи, на ринку вартість (ціна) обліковується згідно з суспільними умовами за допомогою грошей. Завдяки гро­шам і товарно-грошовому обміну на ринку встановлюється зв'язок між незалежними товаровиробниками. Гроші — це інструмент налагодження нормальних економічних відно­син у народному господарстві.

Реальною вартісною основою сучасних грошей є сукупна товарна маса.

Функції грошей є конкретним проявом їхньої сутності. У цьому плані очевидно, що трансформація економічної при­роди сучасних грошей обумовлює й модифікацію їхніх функцій. Традиційно в економічній науці виділять п'ять головних функцій грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Усі ці п'ять функцій грошей в їх системній єдності становлять реальний рух грошей (реальне функціонування грошової маси). Зміст тієї чи іншої функції грошей відображає особливості досягнутого рівня (етапу) еволюції самих грошей.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство і еквівалентний товарний зв'язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків — національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції, міри вартості.

У функції засобу обігу гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. В сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банків­ському рахунку) обов'язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Акт реалізації товару на ринку, або акт перетворення товару в гроші, — центральний, найважливіший в ринково­му господарстві. Процес товарно-грошового обміну здійснюється за формулою: Т₁ — Г — Т₂ де Т₁ — Г — продаж товару; Г — Т₂ — купівля іншого товару на гроші. Ця формула відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових відносин гроші важливіші, ніж товар. У краще становище на ринку потрапляє той господарський суб'єкт, який має гроші (покупець), а не той, який має товар (продавець).

Обидві функції грошей як міри вартості і як засобу обігу органічно взаємозв'язані. Саме ці дві основні функції обумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості. Ідеальна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати грошей (відстрочкою платежу). Покупці сплачують гроші за товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Розвиток кредиту і банківської системи закономірно звужують поле застосування грошей як засобу обігу і значно розширюють масштаби використання кредитних грошей — грошей як платіжного засобу.

У функції засобу нагромадження гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках (в установах банків). Такі заощадження є об'єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн світу відбувається на міжнародних грошових (валютних ринках). При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей — валютний курс.

Розвиток світових економічних зв'язків зумовлює виникнення різних міжнародних засобів розрахунків. Це: 1) національні валюти найбільш сильних в економічному відношенні країн світу — американський долар, англійський фунт стерлінгів , тобто вільно конвертовані валюти (ВКВ); 2) наднаціональні грошові одиниці — СДР, євро.

Рух грошей при виконанні ними функцій засобу обігу і засобу платежу е грошовий обіг. В кожній країні в обігу перебуває певна кількість грошей.

Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто форми грошей, підпорядковуються своїм особливим законам. Загальний закон кількості грошей в обігу з урахуванням перших двох функцій грошей виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що, у свою чергу, визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний із них) і швидкості обігу однойменної грошової одиниці: К = Ц / О

де К — кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році; Ц — сума цін товарів, що реалізуються у певному році; О — середнє число оборотів за рік грошової одиниці.

З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду: Кn = ( СЦ - К + П – ВВ ) / Шо

де СЦ — сума товарних цін; К — сума цін товарів, проданих у кредит; П — сума платежів за борговими зобов'язаннями; ВВ — сума взаємопогашуваних безготівкових платежів; Шо — середня кількість оборотів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).

Основними елементами закону грошового обігу є товарна маса, що перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу. Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси.

Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є американський економіст І. Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою: K = ( P Y ) / V,

де Р — абсолютний рівень цін; Y — реальний обсяг виробництва; V — швидкість обігу грошей.

Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу, а саме: у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона є сумою купівельних та платіжних засобів, що обслуговують госпо­дарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють активні гроші, які використовуються в готівковому та безготівковому обігу; пасивні гроші (заощадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах. Грошова маса, що знаходиться в обігу, її структура і динаміка вважаються одним з головних макроекономічних показників стану народного господарства.

В основу визначення обсягу і структури грошової маси кладеться агрегатний метод вимірювання пропозиції грошей. Грошовий агрегат у цьому випадку є угрупуванням певної категорії грошових форм відповідно до рівня їхньої ліквідності. В Україні обсяг грошової маси розраховується за допомогою чотирьох агрегатів :

М 0 - готівка ;

М 1= М 0 + депозити до запитання;

М 2 = М 1 + строкові депозити ( в національній і іноземній валюті ) ;

М 3 = М 2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Грошова система — форма організації грошового обігу, що історич­но склалася у країні й закріплена в національному законодавстві.

У розвитку грошової системи виділяють два етапи: 1) коли загальний еквівалент безпосередньо пере­бував в обігу й виконував функції грошей; 2) коли роль золота як загального еквівалента знижується, воно пе­рестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кре­дитно-паперові гроші.

До грошової системи належать:

1) грошова одиниця країни (американський долар, англійський фунт стерлінгів та ін.). Нині у світі налічу­ється понад 300 найменувань національних грошових одиниць;

2) масштаб цін — вагова кількість валютного металу, прийнятого в країні за грошову одиницю;

3) види державних грошових знаків (металевих або паперових), які мають законну силу, порядок їх випуску й обігу (випуск, вилучення та ін.);

4) регламентація безготівкового обігу;

5) порядок обміну національної валюти на іноземну (ва­лютний паритет) і регульований державою валютний курс;

6) державне регулювання грошового обігу.

Існують грошові системи двох типів: металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей; паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.

У свою чергу, металеві системи поділяють на біметалеві й монометалеві.

Біметалева грошова система — система, за якої за золотом і сріблом законодавче закріплена роль загального еквівалента.

У другій половині XIX ст., як уже зазначалося, утвердилася система золотого монометалізму, за якої ли­ше золото є загальним еквівалентом. Виділяють чотири різновиди золотого монометалізму:

1) золотомонетний стандарт, якому були властиві: обіг золотих монет, виконання золотом усіх функцій грошей, вільне чеканення золотих монет із фіксованим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золоті монети та ін.;

2) золотозлитковий стандарт, за якого банкноти розмінювалися на золото лише при поданні суми, встановле­ної законом (в Англії — 1700 фунтів стерлінгів за злиток золота вагою 12 кг, у Франції — 215 тис. франків);

3) золотодевізний стандарт — банкноти обмінювалися на іноземну валюту (девізи), яка, у свою чергу, обмінювалася на золото. Ця форма була запроваджена у 30 країнах світу. У другому й третьому різновидах золотого мо­нометалізму в обігу відсутні золоті монети, монетарне золото зосереджується в руках держави, а золото не виконує функцій засобу обігу й платежу;

4) золотодоларовий стандарт, за якого розмін банкнот на золото був скасований в усіх країнах, а обмін доларів на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн—членів МВФ. У 1971 р. було припинено обмін доларів на золото.

Існують такі основні види грошей: повноцінні (золоті або срібні монети); неповноцінні монети; паперові гроші (білети державної скарбниці); кредитні гроші (вексель, чек, банкнота).

У повноцінних грошей номінальна вартість переважно відповідає вартості металу, що в них міститься, а самі вони виконують всі функції грошей (роль загального еквівалента). Повноцінні гроші — це насамперед золоті монети. Щоб надати їм міцності, монети карбували з доміш­ками інших металів. Незважаючи на це, вони стиралися і поступово перетворювалися на неповноцінні. Щоб запо­бігти значному відхиленню фактичної ваги золотої моне­ти від законодавче встановленої, держава визначала межу такого відхилення (вона переважно не перевищувала 1% ваги монети).

Для обслуговування роздрібного товарообігу в багатьох країнах практикувалося й практикується нині карбування неповноцінних (білонних) монет із міді, алюмінію, нікелю, цинку та різних сплавів, що належать державі. Номінальна вартість таких монет перевищує вартість металу, який у них міститься, і витрати на карбування. Виготовлення монет із державного металу забезпечує державі отримання монетного доходу — різниці між номінальною вартістю металу та витратами на чеканення і його ринковою ціною.

Наявні гроші — це банкноти, білети державної скарбниці й монети. Безготівкові гроші — кошти на рахунках у банках; різноманітні вклади (депозити) у банках; депозитні сертифікати; державні цінні папери, а також грошові кошти, вкладені в акції інвестиційних фондів.

Значного поширення у розвинутих країнах світу (певною мірою і в Україні) набули кредитні картки — платіжно-розрахункові документи, які видає банк своїм вкладникам для оплати необхідних для них товарів і пос­луг, придбаних у кредит. Банки у цьому випадку беруть на себе ризик термінової оплати, а вкладник, як прави­ло, повертає позичку впродовж місяця. За недотримання цієї умови нараховуються відсотки з обігу.

Інфляція - багатогранний, складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Тобто, можна сказати, що за своїм походження інфляція – це явище пов'язане з рухом грошей. Але під нею передусім розуміють підвищення рівня цін. Отже можна сказати, що інфляція - це знецінення грошей, що виявляє себе через зростання цін. Треба зазначити, що коли ціна на ті чи інші товари підвищується час від часу - це не завжди є проявом інфляції. Адже вона може бути викликана, наприклад, поліпшенням якості даного товару, а отже, збільшенням його вартості. Як відомо, поступове зростання цін мало місце протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монети або зниженням вартості золота, чи першим і другим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалася вартість самої монети, що зумовлювало згідно з вимогами вартості зростання товарних цін. Проте відбувалося воно надзвичайно повільно і поступово, було майже непомітним протягом одного людського життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних пертурбацій чи соціальних потрясінь.

Інфляція як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Не випадково термін "інфляція" почав вживатися в 70-ті роки XIX ст. стосовно до грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон, особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох - докапіталістичної і домонополістичного капіталізму, проте саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей.

Інфляція не лише відображає у своєму розвитку динаміку цін, а й вимірюється останньою. Вона є обернено пропорційною величиною цінової динаміки. Якщо протягом року роздрібні ціни виросли на 20%, то можна сказати, що на такий же відсоток знецінилися гроші. У принциповому плані таке визначення буде правильним. Але у цьому випадку має враховуватися те, що інфляція може бути відкритою і прихованою.

Слід зазначити, що прихована інфляція є найбільш деструктивною. Вона позбавляє виробників економічних стимулів, вимагає державних дотацій, руйнує рикові відносини, породжує "тіньову" економіку, спекуляцію, хабарництво. Зрештою, все зводиться до того, що стримувані на офіційно-регульованому рівні ціни прориваються на "чорному" ринку. Власне, динаміка таких цін і є відносним вираженням прихованої інфляції. Останню називають адміністративною інфляцією, бо вона породжена "адміністративними" (регульованими) цінами.

Інфляція виникає на розбалансованому грошовому обігу, проте її віруси поширюються за межі цієї сфери, викликаючи негативні процеси і в інших частинах економічного організму: поражають виробництво, розподіл, споживання тощо. І чим більше занедбана інфляційна хвороба, тим складніші проблеми стоять перед державою, тим об’ємним має бути комплекс заходів антиінфляційного регулювання. Адже лікувати доводиться уже не тільки грошовий ринок, але й державні фінанси, інвестиційний процес, поточне споживання та інші галузі економіки.

Головною формою прояву стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто падіння купівельної спрямованості грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому ринку країни та на ринках цін країн і світовому ринку загалом. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції. Всі ці риси дуже яскраво проявилися на початку 90-х років в українському карбованцеві.

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін, який відображає відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Вказаний орієнтир, або початковий рівень, називається "базовим роком".

Найвідомішим серед індексів цін є індекс споживчих цін, з допомогою якого вимірюються ціни фіксованого ринкового кошика, який містить близько 300 споживчих товарів і послуг, котрі купує типовий міський житель. Підвищення індексу цін у даному порівняно з попереднім роком свідчить про інфляцію, а зменшення індексацій - про дефляцію.

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій, які відрізняються співвідношенням темпів зростання емісії паперових грошей і темпів їх знецінення.

На першій стадії темпи зростання емісії випереджають знецінення грошей, причому це випередження поступово зменшується, наближаючись до порівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причинами.

Для того, щоб вирахувати темп інфляції для даного року треба відняти індекс цін минулого року від індексу цін поточного року, розділити цю різницю на індекс минулого року, а тоді помножити на 100.

Інфляція має певні закономірності розвитку. Вона не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій, які відрізняються співвідношенням темпів зростання емісії паперових грошей і темпів їх знецінення.

На першій стадії темпи зростання емісії випереджають знецінення грошей, причому це випередження поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причинами.

Коли інфляція розвивалася в період переходу від золотомонетної до паперово-грошової системи, емісія грошових знаків здійснювалася переважно для заміни дійсних грошей, що вилучалися з обігу, і досягала високих темпів. У міру зменшення кількості металевих грошей в обігу з'являється лаж на золото як перша ознака інфляції. Проте ціни на товари могли залишатися стабільними. Інфляційний тиск надлишку паперових знаків зосереджувався переважно на золоті, зумовлюючи лаж на нього. Лише з повним вилученням з обігу металевих грошей інфляційний тиск зайвої емісії переключався на звичайні товари, викликаючи підвищення їх цін. Проте воно тільки "набувало розгону" і тому відставало від зростання давно розпочатої емісії паперових грошей.

Дещо по-іншому розвивається перша стадія інфляції за умов, коли вона розпочинається в остаточно сформованій система обігу нерозмінних грошових знаків. Надмірно емітовані гроші хоч і не поглинаються обігом внаслідок вилучення з нього металевих грошей, як і у першому випадку, проте вони зразу і не обмінюються на звичайні товари. Суб'єкти ринку певний час не відчувають зайвості в обігу цих грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільно. Сповільнюється швидкість обігу грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.

На другій стадії інфляції темпи знецінення паперових грошей випереджають темпи зростання емісії. Це зумовлюється такими факторами:

- у певний момент власники грошових нагромаджень і збережень починають розуміти їх нереальність і пред'являють на ринок для купівлі товарів, що прискорює збільшення маси грошей у поточному обігу і платоспроможного попиту порівняно з поточною емісією;

- одночасно зменшується відплив у нагромадження нових випусків грошей, внаслідок чого зростає швидкість обігу всієї грошової маси;

- виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу;

- знецінення грошей призводить до відтоку робочої сили з сфери виробництва в сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообігу, внаслідок чого зменшується потреба обігу в грошах.

Унаслідок дії вказаних факторів зайва маса грошей в обігу починає зростати швидше за їх емісію. Зростання цін, а значить, і знецінення грошей визначаються передусім динамікою зайвої маси грошей і тому випереджають темпи емісії.

Однією із закономірностей інфляції є поступове зростання темпів знецінення грошей. За цим критерієм виділяється декілька стадій розвитку інфляційного процесу, для кожної з яких властивій свій тип інфляції. Найчастіше виділяється чотири типи інфляції-повзуча, відкрита, галопуюча, гіперінфляція.

Повзуча інфляція характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що має місце на початку розвитку інфляційного процесу.

Деякий час зростання цін може розвиватися повільними темпами. Якщо вони не перевищують 3 - 5% на рік, то така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних суб'єктів, і вони можуть легко пристосуватися до неї. Тому вона може навіть штучно підтримуватися протягом тривалого часу з певними цілями, що й надає їй повзучого характеру.

Треба зазначити, що за повзучої інфляції безгосподарність і марнотратство, некомпетентність та економічна неграмотність керівництва країни покриваються за рахунок народу

Відкрита інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей перевищують 5% на рік. Наслідки інфляції стають відчутними насамперед у монополізованих секторах економіки. Зайняти в них підприємці починають прискорено нарощувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту. Їх покупці у зв'язку з цим починають нести додаткові витрати, а тому підвищують ціни на свої товари, включаючи і товар робоча сила. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи її рівномірний, збалансований розвиток.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли інфляція набуває розміру двозначного числа щорічно, або, можна сказати, коли темпи знецінення грошей досягають 20 - 25% на рік. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві, оскільки найбільш організовані групи економічних суб'єктів добиваються різкого підвищення цін на свої товари, що примушує й інші їх категорії організуватися та посилювати свої економічні та соціальні вимоги. Тому зростання цін набуває стрімкоподібного, хронічного характеру, стає важко передбачуваним і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави, різко негативно впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя країни.

Гіперінфляція характеризується підвищенням темпів знецінення цін на 40 -45% за рік. Тобто як ми бачимо це надвисока і вкрай небезпечна інфляція, яка, як правило, веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів та непередбачених катаклізмів. на передній план діяльності уряду висувається емісійна діяльність, потужність друкарського верстата. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їх роль а економіці, відбувається натуралізація господарських зв’язків, поширюються бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитні механізмі, розвиваються неорганізовані, стихійні процеси в економіці тощо.

У рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття - суперінфляція (або супергіперінфляція), за якої темпи зростання цін складають 50% і більше на місяць.

Оскільки у комплексі інфляційного процесу в різні часи й періоди окремі фактори цього складного процесу проявляють себе неоднаково, то в багатьох країнах визначення типу інфляції робиться на основі визначення провідного з них. Залежно від цього розрізняють такі типи інфляції: інфляція, викликана надлишком в обігу грошової маси, кредитна інфляція, інфляція попиту, структурна інфляція, інфляція, викликана зростанням виробничих витрат, імпортована інфляція , інфляція, викликана податками, інфляція, викликана зростанням платні.

Розмежування чинникових форм інфляції має винятково важливе теоретичне і практичне значення. Річ у тім, що кожна з названих форм потребує застосування не лише неоднозначних, а інколи й протилежних за змістом лікувальних заходів. Власне, складності в подоланні інфляційного процесу багато в чому визначаються зазначеною специфікою його розвитку.

Теорією грошей допускається і вужча класифікація чинникових форм інфляції. Мається на увазі виділення групи інфляційних форм, розвиток яких викликано монетарними чинниками, та форм, що розвиваються під впливом немонетарних чинників. У першому випадку йдеться, як правило, про інфляцію попиту, у другому - про інфляцію витрат. При такому підході і перший, і другий різновиди виступають як об’єднувальні чинникові форми інфляції. Слід зважити й на те, що в умовах повномасштабного інфляційного зростання названі форми тісно переплітаються між собою.

Інфляція попиту безпосередньо пов'язана з дією монетарних чинників. Мова йде про надлишкову емісію грошей, що призводить до перевищення попиту порівняно з наявною пропозицією товарів і послуг. Вважається, що в цьому випадку безпосереднім чинником інфляційного процесу є зростання грошової маси. Однак і при такому припущенні темпи збільшення в обігу грошової маси і темпи зростання цін розвиваються асинхронне. Лаг, що утворюється між динамікою грошової маси і динамікою цін, дістав у теорії грошей назву "інфляційного розриву", який утворюється під впливом цілої сукупності чинників - механізму формування і використання касових залишків, наявності в економіці вільних виробничих ресурсів, умов інвестування, інфляційних очікувань та інших об'єктивних та суб'єктивних чинників. У процесі ціноутворення величина інфляційного розриву не залишається константою. Під впливом внутрішніх саморегуляторів він звужуватиметься або розширюватиметься і може статися скоріше на відносно обмеженому відтинку часу. У довгостроковому плані встановлюється рівноважний темп інфляції. Мається на увазі ситуація, коли врівноважуються темпи зростання грошової маси і динаміки цін.

Інфляційний процес може розвиватися під впливом цілої обойми немонетарних чинників, що зумовлюють зростання цін через породження виробництва і зростання цін через подорожчання виробництва і зростання собівартості одиниці продукції. Йдеться про інфляцію витрат, що формується на принципово іншій чинниковій основі, ніж інфляція попиту.

Як я вже зазначала, інфляція витрат, як і інфляція попиту, може бути лише за умови, коли в обігу утворилися надлишкова грошова маса. Однак важливим моментом цієї ситуації є те, що в разі, коли зростання цін відбувалося під впливом немонетарних чинників, а наслідком зростання цін. Воно може виникнути як внаслідок зменшення, через подорожчання виробництва, пропозиції товарів і послуг в усій економіці, так і завдяки вимушеній додатковій кредитній емісії, скороченню касових залишків або прискоренню швидкості обігу грошей, викликаних знову ж таки суто виробничими потребами необхідністю компенсації зростання виробничих витрат.

Одним із різновидів інфляції витрат є інфляція, викликана зростанням заробітної платні. Якщо підвищення останньої випереджає зростання продуктивності праці і не супроводжується збільшенням випуску продукції, то тоді зростають витрати виробництва на одиницю продукції і підвищуються ціни. Однак і в даному разі проблема першого інфляційного поштовху зберігає своє значення. її суть полягає в тому, що відбувається настільки глибоке взаємне переплетення різних причин інфляційного процесу, що їх структурне виокремлення стає практично нездійсненним, що особливо добре видно на прикладі України, де в один клубок переплелися структурна, імпортна, бюджетна і кредитна форми інфляції, інфляція попиту та інші її різновиди. Тобто, ми спостерігаємо цілу низку чинників, які виключають один одного, надаючи інфляційному розвиткові особливої складності. Саме тому дефляційна політика держави не може зводитися до застосування суто монетарного інструментарію, а мусить мати комплексний характер.