136

Опорний конспект лекцій Лекція 1. Економічна теорія: предмет та методи пізнання.

Економічна теорія, як самостійна наука, склалась у ХVІІ от. До того часу економічні знання виявлялися в розвитку економічної думки, яка ще не перетворилася на окрему форму мислення.

Уже в працях мислителів Стародавнього світу розглядались економічні проблеми тогочасної епохи. А твори старогрецьких авторів - Ксенофонта, Платона, Аристотеля - увійшли до скарб­ниці економічної спадщини людства.

Ксенофонт (430-366 рр., до н.е.) у праці "Економікос" розглядав правила, закони ведення домашнього (великого рабовласницького) господарства, давав рекомендації щодо ефективної експлуатації рабів.

У середні віки у різних зведеннях законів розглядалися проблеми організації та раціонального ведення феодального помістя.

Розклад феодалізму та формування капіталістичних відносин зумовили становлення політичної економії як самостійної науки. Термін "політична економія" уперше ввів до наукового лексикону французький економіст Антуан де Монкретьєн. 1615 року він опублікував працю "Закони суспільного господарства" ("Трактат по­літекономії"), де йшлося про закони розвитку суспільного, а не домашнього господарства.

Сам термін "політична економія" утворене з трьох старогре­цьких слів: "політейя" - суспільний устрій, "ойкос" - дім, господарство і "номос'' - закон.

Першою школою буржуазної політичної економії був меркантилізм, прихильники якого єдиним видом багатства вважали гроші, а його джерелом - обіг, зовнішню торгівлю.

Розвиток капіталістичних відносин зумовив формування класичної буржуазної політичної економії. Її представники перенес­ли дослідження зі сфери обігу у сферу виробництва, заклали основи трудової теорії вартості. Найвищого розвитку класична буржуазна політична економія досягла в працях англійських економістів А. Сміта (1723-1790) і Д. Рікардо (І772-І823).

У середині XIX ст., сформувався новий напрямок у політичної економії - пролетарський, який дістав назву марксизм. У рамках цієї концепції було розроблено вчення про суспільно-економічні формації та причини їх зміни як основу історичного процесу.

У марксистській теорії досліджується далі трудова теорія вартості. Маркс розробив теорію двоїстості характеру праці, дав аналіз еволюції форм вартості. Він показав різницю між вартістю і міновою вартістю, сформулював теорію додаткової вартості, а також розробив концепцію ціни виробництва. Висновок про не­минучість загибелі капіталізму Маркс виводить з огляду на факт нагромадження капіталу.

У Другій половині XIX ст. була сформована теорія граничної корисності - маржиналізму ( австрійська школа) і гра­ничної продуктивності (американська школа).

Новий напрямок економічної теорії дістав назву неокласич­ного. Його прихильники вважають, що капіталізм здатний до са­морегулювання через ринковий механізм.

Неокласичний напрямок - одна а і складових частин сучасної політичної економії.

1936 року англійський економіст Д.М. Кейнс опублікував пра­цю "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", що поклала початок ще одному напрямку в буржуазній політекономії - кейнсіанству. Кейнс обґрунтував необхідність втручання держави в економічний процес.

Третій напрямок сучасної політичної економії становить інституціоналізм - концепція, яка склалась наприкінці ХІХ - на початку XX ст. в різних своїх модифікаціях. Прихильники інституціоналізму в основу розвитку суспільства кладуть не еко­номічні фактори, а соціальні інститути.

Крім буржуазних економічних теорій значного поширення набувають соціал-демократичні теорії, основою яких й реформізм.

Щодо предмета політичної економії то буржуазні економісти не дають його чіткого визначення. Політекономію вони тлумачать, як науку про багатство, народне господарство, ефективне використання людьми обмежених матеріальних ресурсів тощо. Марксистська політична економія предметом науки вважає виробничі відносини як відносини класові.

Сучасна політична економія відкидає масовий підхід в економічній теорії як однобічний і визнає в суспільному розвитку пріоритет загальнолюдських цінностей.

Очевидно, найприйнятнішим визначенням предмета політичної економії слід вважати таке: це наука про економічні закони.

Економічні закони - виражають суттєві, сталі (тобто такі, що повторюються) зв’язки і залежності між економічними явищами. Розрізняють: загальні, особливі та специфічні закони. Загальні - діють у всіх формаціях, особливі - у кількох формаціях, специфічні - дива в одній.

Вивчаючи закономірності функціонування економічних процесів. політекономія виводить відповідні теоретичні узагальнення, формуючи логічні поняття, або абстракції - так звані економічні категорії. Економічні категорії - це теоретичні відображання ре­ально існуючих економічних відносин (товар, гроші та ін.).

Економіка - важлива сфера лепської діяльності. Вона вивча­ється багатьма економічними науками. Розглянемо лише співвідношення політичної економії та економікс.

Політична економія, як уже зазначалося, вивчає економічні закони. Що ж до предмета економікс, то загальновизнаним є таке визначення: економікс - це наука, ява вивчає поведінку людини з точки зору співвідношення між її метою щодо задоволення потреб і обмеженими ресурсами, що допускає альтернативне використання останніх.

Щодо об'єкта дослідження, то економікс містить у собі: макроекономіку (вивчення сукупних показників); мікроекономіку (аналіз функціонування суб'єктів в ринковій економіці), елементи політичної економії (аналіз дії економічних законів).

У політичній економії, як і в усіх науках використовується діалектичний метод. що вимагає дослідження економічних явищ згідно із законами діалектики.

Метод наукової абстракції - полягає у вивільненні процесу дослідження об’єкта від випадкових, поодиноких чинників. З до­помогою цього методу формулюються економічні категорії, що виражають істотні властивості досліджуваних об’єктів і процесів.

Метод функціонального аналізу. Функції - це змінні величи­ни, що залежать від інших змінних величин. Вивчаючи функції ми досліджуємо описувані ними конкретні явища. Якщо одна змінна величина залежить від іншої змінної величини, то між ними існує функціональна залежність. Наприклад, функціональний зв’язок між ціною і попитом тощо.

Метод єдності історичного і логічного - означає, що еконо­мічні явища, економічні категорії розглядаються в логічній послідовності, яка становить, проте, не що інше, як звільнене від історичних випадковостей відображення історичного процесу в абстрактній і теоретично послідовній формі.

Методи індукції і дедукції. Індукція - рух думки від часткового до загального, а дедукція - від загального до часткового.

Математичний метод - дав змогу у формалізованій формі виз­начити причинні зміни економічних явищ, їх закономірності і наслідки, виявити кількісні зв’язки економічних явищ.

Функції політичної економії - розкривають її спрямованість, а також роль у житті суспільства.

Пізнавальна функція - покликана вивчати й пояснювати проце­си та явища економічного життя суспільства на всіх стадіях його розвитку.

Методологічна функція - полягає в тому, що політекономія в теоретичною основою економічних наук.

Практична функція - полягає в тому, що політична економія є теоретичною основою всякої економічної діяльності і насампе­ред економічної політики держави.