3. Морально – ціннісні та психологічні характеристики професії документознавця. Професійна культура документознавця.

У контексті підготовки документознавців для органів державної влади одним із проблемних завдань є розкриття особистості професіонала у комплексному понятті „образ світу”, при чому, актуальним є розкриття того „образу світу”, який формується під впливом відповідної сфери діяльності. Визначаючи професію документознавця як таку, що відноситься (за Є.О.Клімовим) до класу „людина-знакова система”, а професію держслужбовця – до класу „людина-людина”, зауважимо, що неминуче відбудеться взаємопроникнення, взаємовплив і взаємодія їх „образів світу” у процесі професійної діяльності з документно-інформаційного забезпечення в органах державної влади.

Професія документознавця поки що знаходиться на етапі інституціоналізації, який в цілому характеризується:

• ­  наявністю суспільної потреби у спеціалізації діяльності;

• ­  формування спеціальних вимог, норм і стандартів, які характеризують даний вид діяльності;

• ­ визначення характеру спеціальних здібностей, знань і навичок індивідів, необхідних для виконання даного виду діяльності;

• ­  поява методів і способів визначення таких здібностей і навчання спеціальним професійним знанням, прийомам і навичкам;

• ­ формування стимулів і мотивів для занять саме цим видом діяльності як на рівні індивіда, так і на рівні суспільства уцілому, що пов’язано з престижем професії;

• ­ виявлення певних професійних інтересів, цінностей, норм, стилів і зразків поведінки , професійних ролей, які сприяють  згуртуванню людей за ознакою приналежності до даної професії і конкретної професійної спільноти;

• ­ поява особливих професійних організацій для захисту цих інтересів (професійні союзи, об’єднання тощо).

Як можна бачити, поки що не всі ознаки інституціоналізації притаманні професії документознавця.

Важливість професіологічних досліджень для розвитку наукової дисципліни „документознавство„ постулюється у проекті нового паспорту наукової спеціальності 27.00.02 „Документознавство. Архівознавство” – серед основних напрямів досліджень теоретико-методологічні основи розвитку документознавчої професіології посідають чільне місце, отже, слід сподіватись на розвиток наукових досліджень у галузі професіології такої важливої сфери соціальних комунікації, як документно-інформаційні комунікації.

на стан професіоналізму державних службовців впливає ослаблення їх професійних управлінських якостей внаслідок соціального характеру деформацій перехідного періоду українського суспільства, серед яких порушення дії механізмів відповідальності, дисципліни та соціального контролю, посилення традицій архаїчного суспільства з його системою привілеїв, відновлення гірших стереотипів традиційного чиновництва, меркантилізації відносин службовців (протекціонізм, хабарництво, бюрократизм, корупція та інше).

у професійній  культурі держав­ні службовці синтезують пласти професійної  етики та загальньнолюдські цінності, цінності державної служби та професійні цінності своєї соціальної групи і вважаємо найбільш доцільним  саме такий шлях розв’язання проблем і виявлення особливостей підготовки фахівців з інформаційного забезпечення державно­го управління.

Узагальнивши погляди науковців, можна зробити висновок, що у межах наукової дисципліни «Державне управління» систематизовано вимоги до держслужбовця, які відображають, насамперед, ціннісні, морально-етичні, соціально-психологічні аспек­ти його особистості, визначено основні риси професіоналізму державних службовців. Незважаючи на детальний аналіз названих аспектів узагальненої моделі держслужбов­ця, практично не приділено уваги питанням взаємозв’язку розглянутих рис із соціально-психологічними та професійними рисами фахівця, який одержав спеціальну професійну освіту (у контексті нашого дослідження – освіту в галузі документознавства та інформаційної діяльності) і здійснює свою професійну діяльність на державній службі. Отже, слід конкретизувати вимоги до фахівців з інфор­маційного забезпечення у сфері державного управління, які працюють на посадах держслужбовців.

«культура діловодства»:

-- це поєднання наявних знань і умінь щодо документаційного забезпечення управління, застосування специфічних прийомів і способів обробки документів, зокрема електронних, а також здібностей і навичок працівників служби діловодства щодо ефективного використання набутого досвіду в організації діяльності конкретної соціальної системи з верхньої ланки до нижньої;

-- це відображення організації раціональної роботи з документами, на основі найефективніших засобів, технологій, форм і методів їх створення, контролю обігу та переданні до архіву. Щоб дієво керувати організацією, необхідно забезпечити її якісною документацію, впроваджувати інноваційні інформаційно-аналітичні методи і новітні технології роботи зі службовими документами;

-- це комплекс найбільш стабільних і довготривалих характеристик щодо документування та побудови роботи з документами, а також досконалого інформаційного, організаційного, правового та технологічного її забезпечення у процесі виконання управлінських дій;

-- це система знань про шляхи упорядкування документування і управління всіма системами документації з метою скорочення документообігу, підвищення якості документів, своєчасного забезпечення керівництва актуальною інформацією, необхідною для виваженого прийняття рішень за умов вдосконалення сучасного виробництва, його комп'ютеризації та застосування засобів новітньої інформаційної техніки.

Дослідження культури діловодства може включати такі напрями:

– визначення ролі і місця діловодства в системі взаємодії сукупних соціально-виробничих відносин, що склалися в системно-діяльністному процесі створення, обробки, передавання і збереження документної інформації, побудові його методологічних засад;

– аналіз розвитку діловодства у нерозривному зв'язку з розвитком інформаційного менеджменту, вдосконаленням технологічних засобів реалізації документно-інформаційних процесів, впровадженням найбільш раціональних методів роботи з документами в органах управління;

– вивчення підходів і методів суспільно-економічної оцінки документних ресурсів, забезпеченя їх збереженості, впливу економічних чинників на процеси впровадження інноваційних систем документообігу в умовах одночасного функціонування документів на паперових і електронних носіях традиційного й сучасного діловодства;

– формування теоретичних засад побудови досконалого документаційного забезпечення менеджменту, встановлення єдиних уніфікованих правіл і методів велення діловодства в установах незалежно від їх відомчого підпорядкування;

– аналіз практичної діяльності служб діловодства і мотивації працівників у створенні якісного документаційного забезпечення управління здійснення моніторингу і контролю за дотриманням правил і норм міжвідомчого документообігу;

– визначення ролі і місця керівника в процесі реалізації завдань документаційного забезпечення управління, його відповідальності за досконалість цього процесу, набір, розстановку, підготовку й перепідготовку документознавців й інформаційних аналітиків.

Білет №8