- •1. Адміністративна реформа в Україні.
- •2. Адміністративне право і правова держава.
- •3. Адмін. Право у галузевій класифікації правової системи.
- •4. Адмін. Право як юридична наука і навчальна дисципліна
- •5. Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства
- •6. Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян
- •7. Адміністративно правовий статус органів виконавчої влади
- •9. Адміністративно-правовий статус Президента України
- •10. Адміністративно-правові методи діяльності публічної адміністрації.
- •11. Адміністративно-правові відносини, їх особливості та структура.
- •12. Адміністративна юстиція і захист прав громадян.
- •13. Адміністративна юстиція як форма судового контролю за виконавчою владою.
- •14. Адміністративний договір, як засіб управлінської діяльності.
- •15. Акти публічної адміністрації як провідна форма реалізації її повноважень.
- •16. Взаємодія адміністративного права з іншими галузями права
- •17. Види адміністративно-правових відносин
- •18. Види центральних органів виконавчої влади
- •19. Вимоги до застосування норм адміністративного права
- •20. Відносини відповідальності в предметі адміністративного права
- •21. Відносини оскарження в предметі адміністративного права
- •22. Відносини послуг в предметі адміністративного права
- •23. Відносини управління в предметі адміністративного права
- •24. Відокремлення адміністративного права від інших галузей права
- •25. Відповідальність публічної адміністрації.
- •25.Відповідальність публічної адміністрації.
- •26. Відповідальність за порушення законодавства про політичні партії.
- •26. Відповідальність за порушення законодавства про політичні партії.
- •27. Громадяни як суб’єкти адміністративного права
- •28. Дефініція адміністративного права.
- •29. Джерела адміністративного права. Форми і тенденції систематизації адміністративного законодавства.
- •30. Державна служба як різновид публічної служби.
- •31. Зміст діяльності центральних органів виконавчої влади.
- •32. Загальні засади адміністративної реформи.
- •33. Законність і дисципліна: загальна характеристика та класифікація способів їх забезпечення.
- •34. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності у публічному управлінні.
- •35. Інститут представників Президента України
- •36. Історико-генетична природа адміністративного права.
- •37. Кму у системі органів виконавчої влади
- •38. Класифікація адміністративних послуг
- •39. Класифікація адміністративно-правових норм.
- •40. Класифікація адміністративно-правових норм за адресатами або суб’єктами
- •41. Класифікація адміністративно-правових норм за галузевою належністю
- •42. Класифікація адміністративно-правових норм за межею дії
- •43. Класифікація норм за повнотою викладенних велінь.
- •44. Класифікація адміністративно-правових норм за спрямованістю змісту
- •45. Класифікація адміністративно-правових норм за формою припису
- •46. Класифікація адміністративно-правових норм за юридичною силою
- •47. Класифікація адміністративно-правових норм за ступенем спільності
- •48. Координуючі і субординаційні, зобов’язуючі і розпорядницькі адміністративні договори.
- •49. Метод адміністративно-правового регулювання
- •50. Матеріальні і процесуальні норми у змісті адміністративного права та його межі.
- •51. Об’єднання громадян як суб’єкти адміністративного права
- •52. Органи виконавчої влади в системі публічної адміністрації
- •53. Органи місцевого самоврядування в системі публічної адміністрації
- •54. Особливості адміністративно-правових відносин
- •55. Особливості реалізації виконавчої влади у м. Києві
- •56. Особливості розгляду окремих видів звернень громадян.
- •57. Повноваження пу у сфері виконавчої влади
- •58. Поліструктурність предмету адмін. Права
- •59. Поліцейське і адміністративне право.
- •60. Понятійний апарат адміністративного права.
- •61. Поняття адмін. Права
- •62. Поняття адміністративно-правових відносин
- •63. Поняття адміністративно-правової норми
- •64. Поняття і властивості адміністративно-правових відносини.
- •65. Поняття і зміст предмета адміністративного права.
- •66. Поняття і види публічної адміністрації
- •67. Поняття, властивості та принципи адміністративної відповідальності.
- •68. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання та його складові елементи.
- •69. Поняття, ознаки та види актів публічної адміністрації.
- •70. Поняття і види об’єднань громадян.
- •71. Поняття і види публічної служби.
- •72. Поняття та види форм публічного адміністрування
- •73. Правовий статус державних службовців.
- •74. Принципи адміністративного права.
- •75. Реалізація виконавчої влади місцевими держ. Адміністраціями
- •76. Реалізація виконавчої влади органами місцевого самоврядування
- •77. Реалізація норм адмін. Права
- •78. Соціальне призначення адміністративного права.
- •79. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
- •80. Співвідношення публічного управління і виконавчої влади.
- •81. Структура адміністративного права.
- •82. Структура адміністративно-правової норми.
- •83. Стандарти надання адміністративних послуг.
- •84. Судовий контроль як спосіб забезпечення законності в публічному адмініструванні.
- •85. Судовий і адміністративний порядок оскарження дій публічної адміністрації.
- •87. Служба в органах місцевого самоврядування.
- •88. Судове оскарження дій та рішень публічної адміністрації.
- •89. Характеристика окремих форм публічного адміністрування.
- •90. Юридична природа адміністративного договору.
76. Реалізація виконавчої влади органами місцевого самоврядування
Місцеве самоврядування є особливим видом управління, що забезпечує реалізацію права територіальних спільнот самостійно вирішувати питання місцевого значення, виходячи з інтересів громадян та ґрунтуючись на положеннях Конституції України (ст..140-146) та законів України, зокрема .
1. Місцеве самоврядування не є складовою частиною державного механізму управління в країні, проте, як і держава, здійснює публічну владу, владу народу.
2. Є однією з форм народовладдя. Здійснюється громадою («місцевим співтовариством») у межах певної території як безпосередньо (референдум, вибори, сходи та ін.), так і через органи місцевого самоврядування.
3. Має особливий суб'єкт — населення, громадяни, що мешкають на певній території.
4. Має особливий об'єкт управління — питання місцевого значення.
5. Має самостійність, що виражається в його організаційній відокремленості, у праві на фінансово-економічні ресурси, у виконанні значної частини суспільних справ у рамках закону та ін.
6. Несе відповідальність за свою діяльність, що забезпечується різними формами контролю з боку населення.
7. Поєднує у собі засади інституту громадянського суспільства і державної влади: баланс державних і місцевих інтересів забезпечується законом. Значна частина діяльності місцевого самоврядування — вирішення питань, на які держава впливає у багато способів (правових, фінансових та ін.). Органи місцевого самоврядування можуть наділятися окремими повноваженнями органів виконавчої влади, брати участь у здійсненні державних функцій. У цьому разі державні органи мають право здійснювати контроль за реалізацією наділених повноважень.
Відзначимо, що конституційний поділ державної влади і місцевого самоврядування в Україні має практичне підґрунтя, хоча й не носить абсолютного характеру. Важливо, щоб у самоврядуванні поєдналися дві основи — державна та громадська.
Як інститут громадянського суспільства, місцеве самоврядування:
— має децентралізований управлінський характер, оскільки не передбачає наявності ієрархічної структури;
— здійснює публічну владу на певній територіальній одиниці з метою прийняття та реалізації рішень місцевого характеру;
— є інститутом народовладдя, що забезпечує реалізацію питань місцевого значення самим суб'єктом самоврядування;
— здійснюється представниками населення, що мешкає на певній території, які обираються;
— є самостійним Інститутом, що організаційно відокремлений від державних структур і має недержавний характер;
— несе відповідальність за свою діяльність перед населенням і державою у разі невиконання чи порушення повноважень.
Самоврядування — тип соціального управління, за якого об'єкт і суб'єкт управління збігаються, що надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації. Це — одна з форм організації людського співіснування, що базується на принципах свободи, рівності і безпосередньої участі в управлінні. Самоврядування характеризується, по-перше, наявністю особливих суб'єктів, які є передусім суб'єктами не державної влади, а громадянського суспільства. По-друге, воно має особливості щодо обсягу, діапазону та правової природи об'єктів впливу, значна частина яких не характерна для державних правовідносин. Серед різних рівнів самоврядування найпоширенішим є місцеве. Воно становить політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами через самоорганізацію місцевого населення та за згодою і за підтримки держави. В Україні згідно з Конституцією місцеве самоврядування визнається і гарантується (ст. 7).
Конституція України визнає і гарантує місцеве самоврядування як інститут соціального управління та громадянського суспільства. Вона закріплює можливість представництва місцевих інтересів у органах самоврядування, встановлює власну матеріальну, фінансову та організаційно-правову базу місцевого самоврядування.
До представницьких органів місцевого самоврядування Конституція України відносить сільські, селищні і міські ради та їх виконавчі комітети; обласні та районні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ст. 140).
Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» систему місцевого самоврядування складають: територіальна громада; сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (ст. 5). Цим же Законом визначені повноваження органів самоврядування у галузі бюджету, фінансів та цін (ст. 28); управління комунальною власністю (ст. 29); житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку (ст. 30); будівництва, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту (статті 31, 32); соціального захисту (ст. 34) та інші