- •1. Адміністративна реформа в Україні.
- •2. Адміністративне право і правова держава.
- •3. Адмін. Право у галузевій класифікації правової системи.
- •4. Адмін. Право як юридична наука і навчальна дисципліна
- •5. Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства
- •6. Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян
- •7. Адміністративно правовий статус органів виконавчої влади
- •9. Адміністративно-правовий статус Президента України
- •10. Адміністративно-правові методи діяльності публічної адміністрації.
- •11. Адміністративно-правові відносини, їх особливості та структура.
- •12. Адміністративна юстиція і захист прав громадян.
- •13. Адміністративна юстиція як форма судового контролю за виконавчою владою.
- •14. Адміністративний договір, як засіб управлінської діяльності.
- •15. Акти публічної адміністрації як провідна форма реалізації її повноважень.
- •16. Взаємодія адміністративного права з іншими галузями права
- •17. Види адміністративно-правових відносин
- •18. Види центральних органів виконавчої влади
- •19. Вимоги до застосування норм адміністративного права
- •20. Відносини відповідальності в предметі адміністративного права
- •21. Відносини оскарження в предметі адміністративного права
- •22. Відносини послуг в предметі адміністративного права
- •23. Відносини управління в предметі адміністративного права
- •24. Відокремлення адміністративного права від інших галузей права
- •25. Відповідальність публічної адміністрації.
- •25.Відповідальність публічної адміністрації.
- •26. Відповідальність за порушення законодавства про політичні партії.
- •26. Відповідальність за порушення законодавства про політичні партії.
- •27. Громадяни як суб’єкти адміністративного права
- •28. Дефініція адміністративного права.
- •29. Джерела адміністративного права. Форми і тенденції систематизації адміністративного законодавства.
- •30. Державна служба як різновид публічної служби.
- •31. Зміст діяльності центральних органів виконавчої влади.
- •32. Загальні засади адміністративної реформи.
- •33. Законність і дисципліна: загальна характеристика та класифікація способів їх забезпечення.
- •34. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності у публічному управлінні.
- •35. Інститут представників Президента України
- •36. Історико-генетична природа адміністративного права.
- •37. Кму у системі органів виконавчої влади
- •38. Класифікація адміністративних послуг
- •39. Класифікація адміністративно-правових норм.
- •40. Класифікація адміністративно-правових норм за адресатами або суб’єктами
- •41. Класифікація адміністративно-правових норм за галузевою належністю
- •42. Класифікація адміністративно-правових норм за межею дії
- •43. Класифікація норм за повнотою викладенних велінь.
- •44. Класифікація адміністративно-правових норм за спрямованістю змісту
- •45. Класифікація адміністративно-правових норм за формою припису
- •46. Класифікація адміністративно-правових норм за юридичною силою
- •47. Класифікація адміністративно-правових норм за ступенем спільності
- •48. Координуючі і субординаційні, зобов’язуючі і розпорядницькі адміністративні договори.
- •49. Метод адміністративно-правового регулювання
- •50. Матеріальні і процесуальні норми у змісті адміністративного права та його межі.
- •51. Об’єднання громадян як суб’єкти адміністративного права
- •52. Органи виконавчої влади в системі публічної адміністрації
- •53. Органи місцевого самоврядування в системі публічної адміністрації
- •54. Особливості адміністративно-правових відносин
- •55. Особливості реалізації виконавчої влади у м. Києві
- •56. Особливості розгляду окремих видів звернень громадян.
- •57. Повноваження пу у сфері виконавчої влади
- •58. Поліструктурність предмету адмін. Права
- •59. Поліцейське і адміністративне право.
- •60. Понятійний апарат адміністративного права.
- •61. Поняття адмін. Права
- •62. Поняття адміністративно-правових відносин
- •63. Поняття адміністративно-правової норми
- •64. Поняття і властивості адміністративно-правових відносини.
- •65. Поняття і зміст предмета адміністративного права.
- •66. Поняття і види публічної адміністрації
- •67. Поняття, властивості та принципи адміністративної відповідальності.
- •68. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання та його складові елементи.
- •69. Поняття, ознаки та види актів публічної адміністрації.
- •70. Поняття і види об’єднань громадян.
- •71. Поняття і види публічної служби.
- •72. Поняття та види форм публічного адміністрування
- •73. Правовий статус державних службовців.
- •74. Принципи адміністративного права.
- •75. Реалізація виконавчої влади місцевими держ. Адміністраціями
- •76. Реалізація виконавчої влади органами місцевого самоврядування
- •77. Реалізація норм адмін. Права
- •78. Соціальне призначення адміністративного права.
- •79. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
- •80. Співвідношення публічного управління і виконавчої влади.
- •81. Структура адміністративного права.
- •82. Структура адміністративно-правової норми.
- •83. Стандарти надання адміністративних послуг.
- •84. Судовий контроль як спосіб забезпечення законності в публічному адмініструванні.
- •85. Судовий і адміністративний порядок оскарження дій публічної адміністрації.
- •87. Служба в органах місцевого самоврядування.
- •88. Судове оскарження дій та рішень публічної адміністрації.
- •89. Характеристика окремих форм публічного адміністрування.
- •90. Юридична природа адміністративного договору.
33. Законність і дисципліна: загальна характеристика та класифікація способів їх забезпечення.
У загальнотеоретичному розумінні «законність» розглядається як специфічний державно-правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов'язковість юридичних норм у суспільстві та державі, її сутність полягає в обов'язковості виконання приписів правового характеру.
У сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління ця вимога проявляється особливо суворо. Юридичні норми є обов'язковими для всіх і доти, доки вони не змінені чи не відмінені, всі державні та недержавні структури, їх представники, формування громадськості, громадяни України та іноземці зобов'язані суворо їх додержуватися.
Таким чином, законність, по-перше, передбачає наявність законів, що виражають волю народу і відображають пізнані об'єктивні закономірності суспільного розвитку, по-друге, означає одноманітне розуміння, застосування, безумовне та чітке виконання законів і основаних на них інших правових актів усіма державними органами, посадовими особами, громадянами, громадськими формуваннями, а також усіма іншими суб'єктами суспільних відносин. Законність у сфері державного управління грунтується на таких принципах:
1) загальнообов'язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо. Саме в цьому виявляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах;
2) єдності законності, тобто одноманітному розумінні та застосуванні законів на всій території держави;
3) неприпустимості протиставлення законності та доцільності. Це означає, що сам закон є вищим ступенем прояву доцільності.
Законність у діяльності державного апарату виявляється у такому:
1) всі рішення, що приймаються державним органом, мають відповідати чинному законодавству;
2) рішення, що приймаються державним органом, мають не виходити за межі повноважень цього органу, тобто вони можуть прийматися тільки з питань, що віднесені до його компетенції;
3) усі рішення державних органів приймаються у такому порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам;
4) взаємовідносини державних органів з недержавними структурами, громадянами та їх об'єднаннями, а також іншими громадськими формуваннями (органи самоорганізації населення) здійснюються у межах взаємних прав та обов'язків, які визначені на законних підставах.
Держава забезпечує реалізацію законності з допомогою системи її гарантій. Гарантіями законності є наявність у держави:
по-перше, загальних умов забезпечення режиму законності;
по-друге, спеціальних засобів забезпечення режиму законності.
До першої групи гарантій, тобто загальних умов забезпечення режиму законності, належать: 1) політичні передумови забезпечення режиму законності; 2) економічні передумови забезпечення режиму законності; 3) ідеологічні передумови забезпечення режиму законності; 4) організаційні передумови забезпечення режиму законності.
Політичними передумовами забезпечення режиму законності є наявність: а) громадянського суспільства та б) правової держави.
Економічними передумовами забезпечення режиму законності є наявність: а) рівня добробуту, за якого забезпечуються життєво необхідні потреби людини; б) необхідних для підтримки такого добробуту ресурсів, ринку товарів, капіталів, послуг; в) фактичної свободи колективних і індивідуальних суб'єктів економічних відносин; г) усвідомлення суб'єктами економічних відносин необхідності додержання фіскальних обов'язків перед державою.
Ідеологічними передумовами забезпечення режиму законності є наявність у держави системи ідей, поглядів, програм, які спроможні консолідувати суспільство з метою вирішення соціально-економічних проблем і конфліктів. Така система є опорною конструкцією для формування правосвідомості, основаного на визнанні абсолютної цінності прав людини, а також відповідної правової культури державних службовців. Велике значення для існування законності та правопорядку має правова культура посадових осіб і громадян, правосвідомість, які основані на визнанні абсолютної цінності основних прав людини. Велике значення має переконання, заохочення, доцільний примус, що вміло організовані.
Організаційними передумовами забезпечення режиму законності є такі фактори, як структура державного апарату, кваліфікація службовців, ефективність функціонування системи правової підготовки персоналу, чіткий і раціональний поділ повноважень та ін. Не остання роль для створення умов зміцнення та підтримки режиму законності належить організаційним заходам щодо зменшення рівня таємності, створення відомчих центрів інформації та зв'язків із громадськістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідації апаратних надмірностей та ін.
До другої групи гарантій, тобто спеціальних засобів забезпечення режиму законності, належать: а) організаційно-структурні формування; б) організаційно-правові методи. Взаємодія організаційно-структурних формувань і організаційно-правових методів утворює особливий державно-правовий механізм забезпечення законності.
Організаційно-структурні формування — це ті державні органи і недержавні структури, на які покладено обов'язок з підтримання і зміцнення режиму законності.
Організаційно-правові методи — це види діяльності організаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забезпечення законності.
Залежно від змісту, характеру, особливостей застосування юридичних наслідків розрізняють такі способи забезпечення законності: а) контроль; б) нагляд; в) звернення до державних органів із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забезпечення законності.