4. Загальний огляд сучасної фінансової науки в Україні
Протягом 90-х років XX ст. на постсоціалістичних теренах відбулися докорінні зміни у дослідженні та викладанні фінансової науки. Вони об’єктивно обумовлені зміною суспільно-економічного ладу, переходом від системи централізованого директивного планування і управління народним господарством до ринкової економіки. З нею (зміною) пов’язані зникнення попереднього об’єкта дослідження економічних наук в умовах державного соціалізму і виникнення нового – функціонуючої ринкової економіки. Ці процеси супроводжуються формуванням громадянського суспільства, створенням правової держави, розвитком демократії.
У нових соціально-економічних умовах доводиться шукати нові підходи до вирішення гострих економічних і соціальних проблем. Перед економічними науками, у тому числі фінансовою, постають важливі питання про напрямки і засоби зміцнення фінансової системи, наповнення державного бюджету, зміцнення національної валюти та ін.
Зміна об’єкта дослідження неминуче потягла за собою і зміну попередніх уявлень про становлення та розвиток радянської фінансової науки, призвела до вироблення нових поглядів вітчизняних науковців у галузі фінансів. Насамперед, йдеться про критичний перегляд основних положень радянської фінансової науки. «У вітчизняній фінансовій науці радянського періоду, — зазначає В. Л. Андрущенко, — дві ідеї посідали центральне місце в фінансовій теорії: ідея відносин та ідея додаткової (фінансової) експлуатації, хоч на самому Заході вони залишались на узбіччі основних течій фінансової думки». У марксистських визначеннях фінансів як відносин допускалися лише варіації: відносини економічні, грошові, суспільні, специфічні, виробничі. Критику таких визначень фінансів В. Андрущенко будує на тому, що свого часу концепція відносин стала бастіоном затратної економіки в державних фінансах. На думку вченого, поняття відносин не піддається рахунку, не передбачає критеріїв виміру ефективності, а тому перетворюються на теоретичне запрошення до марнотратства. Трактування державних фінансів як імперсональних відносин не відображає фундаментальних економічних характеристик фінансових явищ: кількісної вимірності, обмеженості ресурсів, порівняності якісного стану державних фінансів, ризику й невизначеності.
Альтернатива марксистським поглядам у формі немарксистських визначень сутності фінансів передбачає обов’язкове врахування зазначених вище характеристик.
Відповідно до них В. Л. Андрущенко визначив державні фінанси як сукупність завжди лімітованих грошових коштів у розпорядженні державних властей та супутньої їм інституційно-організаційної діяльності.
Важливим моментом у новітніх уявленнях вітчизняних учених про розвиток фінансової науки стало введення у її визначення поняття «парадигма», яка для дослідників виконує роль «незримого коледжа». На думку В. Л. Андрущенка, сучасна парадигма західної фінансової науки характеризується такими рисами:
– за способом дослідження – методологічним індивідуалізмом, що передбачає аналіз фінансових явищ крізь призму поглядів, поведінки, інтересів індивідуумів;
– за розумінням природи фінансів – інтерпретацією державних фінансів як грошової субстанції, двоєдиної в своїй схожості й відмінності щодо інших грошових форм;
– за соціальною спрямованістю – відмовою від старомодних уявлень про фіскальну експлуатацію народних мас державою;
– за етикою наукової полеміки – визнанням суперечливості й багатоваріантності наукового пізнання дійсності, толерантним ставленням до протилежних точок зору.
Запропоноване також нове розуміння функцій державних фінансів у новій термінологічній версії: розподільчо-аллокаційна; дистрибутивно-трансфертна; стабілізаційно-регламентуюча.
Типове радянське трактування суті фінансів як безсуб’єктних відносин піддав критиці професор О. Д. Василик. У зв’язку з цим переосмислюються зміст та завдання фінансової науки. Відомі українські науковці О. Д. Василик та С. В. Мочерний суть фінансової науки визначають таким чином: це наука, яка вивчає діяльність держави, підприємницьких структур, організацій і окремих громадян, пов’язану зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів у конкретних історичних умовах, а також закони і закономірності цих фінансових явищ і процесів у їхній взаємодії. Вивчення зазначених проблем пов’язується з обмеженістю розмірів фінансових ресурсів в економіці, а звідси – з їх ефективним використанням для повнішого задоволення потреб суспільства на основі застосування досконалих методів мобілізації фінансових ресурсів. На думку вчених, фінансова наука має дати відповідь на важливе питання: як і в яких формах слід створювати й використовувати фонди фінансових ресурсів для загальнолюдських потреб. Однак шляхи його вирішення залежать від умов, що склалися в країні, рівня економічного розвитку суспільства, форми власності, структури економіки, соціального складу населення, рівня інтеграції у світову економіку та ін. Загальна мета фінансової науки – пізнання дії об’єктивних законів і закономірностей у сфері фінансів, передавання результатів наукових досліджень для практичного використання.
Фінансова наука, фінансове право і фінансова політика розглядаються як напрямки дослідження фінансових проблем для всебічного вивчення фінансів.
Щодо змісту фінансової науки, то науковці вважають, що вона складається з таких розділів: наука про державний бюджет; наука про державні доходи і видатки; наука про фінанси підприємницьких структур; наука про державний кредит; наука про місцеві фінанси, страхування та ін.
Водночас у літературі зазначається, що традиційних поглядів на фінанси та фінансову науку ще й нині дотримується деяка частина вітчизняних учених.
Наукові інтереси сучасних вітчизняних вчених наведені у розрізі таких складових: історія фінансів та фінансової думки, фінансовий ринок, фінанси суб’єктів господарювання, страхування, міжнародні та державні фінанси (рис. 7.4).
Рис. 7.4. Основні представники фінансової науки України та їхні наукові