2. Раціональні очікування у фінансовій політиці

Англійський економіст Д.Лейдлер, розвиваючи теорію М. Фрідмена про природний рівень безробіття, зазначав, що рівновага на ринку праці залежить не тільки від макроекономічних факторів, таких як інфляція, обсяг грошової пропозиції, розмір відсоткової ставки або рівень заробітної плати. На зайнятість впливають майбутніочікування та вибір людей, зокрема між роботою та відпочинком або допомогою у зв’язку з безробіттям, надання переваг тому чи іншому виду діяльності тощо [Bordo,Piti, 2006, с. 16]. Вчений наголошував, що часто такі очікування майбутньої ситуації в економіці є помилковими, оскільки ринки та інститути не дають достатньо інформації для їх точного формування.

Невдовзі цю проблему розв’язали американські економісти Роберт  Лукас(1937 р.), лауреат Нобелівською премією в галузі економіки за 1995 р.і Т. Сарджент, розробившигіпотезу раціональних очікувань. З її допомогою вдалося розширити застосуваннякривої Філіпсадля пояснення взаємозв’язку між рівнем безробіття та інфляцією. Крім того, стало зрозумілим, що для того, щоб уникнути систематичних помилок у майбутньому, потрібно використовувати всю наявну інформацію при формуванні очікувань.

“Адаптаційні очікування”спираються на колишній досвід: знання наслідків певних економічних дій, урахування колишніх помилок. На підставі “адаптивних очікувань” фірми пристосовуються до економічної ситуації, виробляють стратегію поведінки.

“Раціональні очікування”базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної економічної моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.

Очікування раціональні, якщо вони збігаються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моделі.

Відповідно до запропонованої Р.Лукасом(1972р.) іЧ.Сарджентом(1973р.) теорії, за умови вільного ціноутворення і раціональних очікувань бюджетна політика держави, спрямована на стабілізацію кон’юнктурних коливань, не здійснює суттєвого впливу на загальну економічну ситуацію, оскільки за даних обставин дії політиків можна оцінити й попередити. Реально вплинути можуть лише несподівані кон’юнктурно-політичні заходи, до яких не здатен адаптуватися сам індивід.

На думку Лукаса,економічні агенти прогнозують наслідки будь-якого впливу на економіку, виходячи зі знання закономірностей її функціонування, і згідно з цим формують свою економічну поведінку. Вони прогнозують свою діяльність, і ці прогнози набагато досконаліші від тих, які можна отримати на підставі моделювання.

Наприклад, якщо люди знають, що бюджетний дефіцит зростає з метою стимулювання економіки, то вони чекають у найближчому майбутньому зміни цін та інфляції. За досконалої конкуренції і швидкої адаптації ринків очікування такого роду негайно нейтралізують будь-яку систематичну політику стабілізації.

Відтак Лукас робить висновок про принципову неефективність кейнсіанських аналітичних моделей та політики регулювання попиту. А у 1975р. Т.Сарджент та Н.Уоллес довели також і неефективність активної фіскальної та грошової кейнсіанської політики, що підтверджують висновки школи про недоцільність кон’юнктурної політики.

Важливою тезою є те, що будь-яка економічна політика втручання, крім випадків, коли держава свідомо регулює структуру виробництва, або підтримує вільні ринкові відносини, завдає шкоди розвитку економіки. Це стосується і кейнсіанських , і монетаристських доктрин.

В теорії адаптивних очікувань Фрідмена враховувався лише колишній досвід і цілком відсутні суб’єктивні передбачення. Модель Фрідмена ігнорувала, наприклад, зміни економічної політики, котрі, проте, завжди позначаються на поведінці економічного суб’єкта.

Лукас будує модель, що в ній ураховує як вплив на очікування всієї наявної інформації, так і зворотний вплив очікувань на майбутні економічні події. Вона фактично формалізувала ідею про оптимальність економічної поведінки суб’єкта.

З теорії раціональних очікувань випливають два суттєвих висновки:

1) гроші є не просто нейтральними (по відношенню до реальних змінних, як то зайнятість, обсяги виробництва), а супернейтральними. Якщо монетаристи визнавали нейтральність грошей лише в довгостроковому періоді, то нові класики стверджують, що вони є нейтральними й в короткостроковому періоді;

2) раціональні очікування економічних суб’єктів нейтралізують, а тому роблять неефективним державне регулювання економіки у будь-яких формах – чи то бюджетне, чи то грошово-кредитне

Томас СарджентіКристофер Сімсна основі методів прогнозування здійснили перевірку теорії раціональних очікувань на практиці й були відмічені Нобелівською премією в галузі економіки за 2011 р.

Теорія раціональних очікувань заперечує політику державного регулювання з допомогою кількох аргументів. Один з них – недоцільність, оскільки будь-яке втручання нівелюється поведінкою економічних суб’єктів. Другий – це твердження, що така політика породжує (через раціональні очікування та адаптацію діяльності) результати, протилежні прогнозованим. Третій – державна політика стосується макроекономічного рівня, ігноруючи мікроекономічний, де саме і приймаються рішення про економічну поведінку в конкретній економічній ситуації. Нові класики пропонують формувати економічну політику держави так, щоб вона забезпечувала стабільність рішень та законів, щоб зміна грошових та фіскальних правил не зв’язувалась з тимчасовими потребами державного бюджету, щоб нові правила набирали чинності через достатній проміжок часу, аби агенти могли адаптувати і прогнозувати свої дії. Прямим наслідком цього стала б цілковита деполітизація важливих короткострокових процесів фіскального та грошового регулювання.