14.Підходи до класифікації території України на економічні райони.

На сьогоднішній день існує багато підходів до класифікації території України на економічні райони.

У складі колишнього Радянського Союзу територія України була поділена на три економічні райони (поділ здійснено на основі економічного принципу):

1) Донецько-Придніпровський;

2) Південно-Західний;

3) Південний.

Значний внесок у розробку нової мережі економічних районів України зробили такі українські вчені як: Ф.Д. Заставний, В.О. Поповкін, О.І. Шаблій, М.Д. Пистун та інші (табл. 3.1). Економічне районування потребує системно-диференційованого підходу з урахуванням природних і економічних факторів – кількості і якості структури споживання ресурсів, а також соціальної і екологічної складової.

Таблиця 3.1

Класифікація економічних районів України

Автор, принцип поділу	Економічний район			Області (міста)
1	2			3
Заставний Ф.Д. Економічний принцип, господарська однорідність території, відмінності в господарській спільності груп адміністративних областей, відмінності за рівнем розвитку і профілем господарства, обсяг виробництва товарної продукції на одного жителя	Макрорайони: Східний, Західний, Південний Мезорайони: 1. Донецький			Луганська, Донецька
	2. Придніпровський			Дніпропетровська, Запорізька
	3. Північно-Східний			Полтавська, Сумська, Харківська
	4. Центрально-Поліський			Житомирська, Київська, Чернігівська
	5. Причорноморський			Миколаївська, Херсонська, Одеська, Автономна Республіка Крим
	6. Карпатський			Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька
	7. Подільський			Вінницька, Тернопільська, Хмельницька
	8. Центрально-Український			Кіровоградська, Черкаська
	9. Західно-Поліський			Волинська, Рівненська
Поповкін В.О. Враховані природні, економічні, соціально-демографічні та історико-етнічні умови і фактори, що впливають на формування регіональних утворень		Макрорегіони: 1. Донбас та Нижнє Придніпров’я			Луганська, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська
		2. Слобідська Україна			Харківська, Сумська, Полтавська
		3. Центральноукраїнський			Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська, Кіровоградська
		4. Причорноморський			Одеська, Миколаївська, Херсонська, Автономна Республіка Крим
		5. Західноукраїнський			Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька
		Мезорегіони: Донбас, Катеринославське Придніпров’я, Середнє Придніпров’я, Слобідська Україна, Київське Полісся, Поділля, Волинське Полісся, Північне Причорномор’я, Українські Карпати, Крим.
Шаблій О.І. Соціально-економічні райони являють собою в сукупності великий регіон України. Його територія тісно пов’язана з найбільшим розташованим на ній населеним пунктом (демографічним, урбаністичним, культурним і економічним), що визначає головні зовнішні функції і просторову організацію. Основою такого поділу є переважно міста-мільйонери.		1. Центральний 2. Західний 3. Північно-Східний 4. Східний 5. Центрально-Східний 6. Південний	м. Київ м. Львів м. Харків м. Донецьк м. Дніпропетровськ м. Одеса

В залежності від ступеню переваги того чи іншого районоутворюючого фактору встановлюється основна ціль (місія) або поєднання цілей стосовно яких спрямовується регіональна економічна політика – стратегія виробництва, соціальної і екологічної сфери. В основу регіональної політики покладаються економічні умови і можливі їх зміни в перспективі. Природні умови оцінюються з точки зору їх поєднання з економічними показниками, що є основою максимально можливого раціонального їх використання та вирішення місцевих господарських проблем.

Проблемний регіон – територія, що самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми або реалізувати свій великий потенціал, і тому вимагає підтримки держави.

Основними якісними ознаками проблемних регіонів є:

кризовість прояву тієї або іншої великої проблеми, що створює загрозу соціально-економічному становищу в країні, політичній стабільності, екологічній рівновазі;

наявність ресурсного потенціалу (виробничого, науково-технічного, трудового, природного), використання якого особливо важливе для національної економіки;

особливе значення геополітичного і геоекономічного положення регіону для стратегічних інтересів країни;

нестача в регіоні власних фінансових ресурсів для розв’язання проблем загальнонаціонального та світового значення.

Території проблемних регіонів можуть не збігатись з адміністративно-територіальними одиницями (наприклад, зона ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС).

Підходи до проблемного районування зображено на рис. 3.2.

Різновидом проблемних регіонів авангардного типу є вільні економічні зони (ВЕЗ). Основою механізму ВЕЗ є економічний режим діяльності її суб’єктів, що складається з пільгового податкового, митного, валютно-фінансового і організаційно-правового режиму.

Вільна економічна зона – частина території держави, у межах якої встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності.

Особливістю ВЕЗ є наявність певних конкурентних переваг, що пояснюється, як правило, географічним розташуванням таких регіонів: прикордонне чи приморське становище, наявність експортного виробництва тощо.

Прикладом ВЕЗ може слугувати перша в Україні спеціальна (вільна) зона, розташована в Автономній Республіці Крим – Північно-Промислова експериментальна зона “Сиваш” (до неї входить території Красноперекопського району, загальна площа – 141 тис.га, чисельність населення регіону – 95,3 тис.чол.). Промислову зону становлять Кримський содовий і Перекопський бромний заводи, Кримський виробничий рибокомбінат, два великих хімічних підприємства – Кримське виробниче об'єднання “Титан” і Сиваський аніліново-фарбовий завод. До факторів, що дозволили створити привабливий інвестиційний клімат у регіоні ВЕЗ, належать: унікальні запаси ропи (мінеральні ресурси озера Сиваш і місцеві солоні озера), наявність інших природних ресурсів; значний трудоресурсний потенціал, підготовлений для роботи на підприємствах; наявність виробничого персоналу хімічної промисловості, інфраструктурна облаштованість території; вигідне транспортно-географічне положе.