42.Господарство регіону як територіально-економічна система

Господарство регіону в науковому і практичному сенсі доцільно розглядати як велику і складну територіально-економічну систему – регіональний господарський комплекс.

При розгляді проблем ринкової економіки важливо визначати регіон як місце прояву зв’язків і залежностей суб’єктів господарювання у відтворювальних процесах. Це важливо для розуміння господарства регіону як системного утворення.

“Система” – це ціле, що складається з частин. Близьке за змістом до поняття “система” і поняття “комплекс”.

Комплекс – це також система, що характеризується органічною єдністю елементів; вони, як правило, утворюють єдине (нерозривне) ціле. 

Такою цілісною системою і є регіональний господарський комплекс.

Регіональний господарський комплекс (РГК) – це регіональне поєднання об’єктів, тісно взаємозв’язаних у процесі виробництва й транспортування до споживачів продукції і/або послуг.

Цілісність РГК забезпечується дією законів регіональної цілісності (природи, населення й виробництва) та регіональної інтеграції виробництва.

РГК формуються внаслідок взаємодії таких факторів:

-     внутрішніх (сировинні і трудові ресурси, споживчий попит, інфраструктурна забезпеченість території тощо);

-     зовнішніх (рівень економічного розвитку країни, спосіб виробництва матеріальних благ, технологічний рівень виробництва тощо).

У РГК прийнято виділяти галузеву (або секторальну), функціональну і територіальну структури.

Типізація РГК здійснюється на основі таких ознак: територіальний ранг, генезис, провідний технологічний уклад, спеціалізація, напрям структурно-технологічної трансформації, стадійність розвитку й конфігурація опорного каркасу території.

Наприклад, господарський комплекс Вінницької області, є мезорегіональним за територіальним масштабом. Він в основному сформувався в післявоєнний період. До галузей його спеціалізації відносяться: сільське господарство, харчова промисловість і переробленнясільгосппродуктів, виробництво електроенергії та машинобудування. За розмірами виробництва переважають галузі перших двох технологічних укладів (харчова та ін.), хоча достатньо розвинутими є й галузі третього (електротехнічна) та четвертого (електронна) укладів. Ринкова трансформація комплексу передбачає насамперед інноваційно-стабілізаційну стратегію розвитку. У складі комплексу переважають полюси росту, а це означає, що   він знаходиться  на  другій  стадії розвитку. Опорний каркас території, на якій він базується, має радіально-концентричну форму, проте асиметричну, тому що основний полюс розвитку – Вінницький промисловий вузол – зміщений від центра області на північ.

43.Фактори трансформації регіональних господарських комплексів

З переходом до ринкових відносин РГК інтенсивно трансформується під впливом певних факторів та умов.

Фактори трансформації РГК – це ті рушійні сили, які викликають якісні зміни в ньому або так звані трансформаційні переходи (зникнення певних суб’єктів господарювання, перехід від одного якісного стану до іншого).

По відношенню до виробничої підсистеми РГК усі інші підсистеми та їх елементи (ресурсні, споживчі, екологічні тощо) є факторами трансформації, тобто вони є внутрішніми джерелами розвитку (саморозвитку) виробничої підсистеми і господарства регіону загалом.

Умови трансформації господарства регіону виступають як сили зовнішнього (по відношенню до нього) впливу. Вони можуть посилювати або послаблювати дію факторів трансформації, але самі безпосередньо на виробничу підсистему господарства регіону не впливають.

Фактори трансформації господарства регіону слід вважати чинниками прямої дії, а умови – непрямої.

Водночас між умовами та факторами трансформації господарства регіону немає неперехідної межі, бо фактори не лише виростають з умов, а і приводяться ними в дію.

Існує чотири фундаментальні фактори (фактори першого порядку), або “колеса” економічного розвитку:

людські ресурси;

природні ресурси;

капітал;

інновації.

Зазначені фактори поділяють на ті, що мають матеріальні (речовинні) форми і ті, що їх не мають.

До факторів, що мають матеріальні форми, відносяться людські і природні ресурси, фізичний капітал (основні й оборотні фонди), до других – фінансові ресурси (фінансовий капітал) та інновації.

Фактори другої групи матеріалізуються у факторах першої групи. Так, фінансовий капітал через інвестиції живить фізичний капітал і сприяє матеріалізації інновацій – у вигляді більш досконалих засобів виробництва та більш кваліфікованої робочої сили (через інвестиції в людський капітал).

Крім фундаментальних факторів, на трансформацію господарства регіонів впливають і інші фактори (другого порядку), що базуються переважно на елементах його споживчої та інфраструктурних підсистем. Критерієм їх виділення має бути наявність відповідних статей у структурі витрат на виробництво. Так, фактор ринкової інфраструктури доцільно виділяти, виходячи з того, що у структурі витрат з’явилися так звані інституційні витрати (за послуги консалтингових, маркетингових та інших фірм, плата за банківський процент тощо). Разом з тим із переходом до ринку деякі фактори можуть зникати або їх роль зменшується. Наприклад, зняття з балансу промислових підприємств об’єктів соціальної сфери виводить їх із складу елементів промислової підсистеми господарства регіону, а, отже, і факторів трансформації.

Сила впливу окремих факторів суттєво відрізняється. Так, екстериторіальні фактори, тобто ті, що не мають жорсткої територіальної локалізації, – інвестиційний, інноваційний тощо – приблизно однаково впливають на промислове виробництво. А територіальні фактори (з чіткою просторовою локалізацією) – працересурсний, природно-ресурсний, споживчий тощо – особливо сильно впливають на промислове виробництво в місцях їх зосередження.

Ринок вносить суттєві корективи в територіальну мобільність факторів. Якщо раніше, наприклад, трудові ресурси відносились до маломобільних факторів, то з розвитком міжрегіональних та міжнародних ринків праці вони стають факторами, мобільність яких швидко зростає.

Фактори трансформації РГК можна класифікувати і за напрямом дії:

а) фактори позитивного впливу (фактори-стимулятори);

б) фактори негативного впливу (фактори-дестимулятори).

Одні і ті ж самі фактори в одних системах можуть справляти стимулюючий вплив, а в інших – дестимулюючий.