37.Трудові ресурси як основа розвитку регіональної економіки

Трудові ресурси — сукупність здатних до праці людей, становлять основний елемент продуктивних сил суспільства, характеризуються потенційною масою живої праці, що в даний період є в наявності у держави,

визначають сучасний стан та перспективний розвиток економіки держави. Відрізняють соціальну та економічну сутність трудових ресурсів.

Соціальну сутність трудових ресурсів становлять люди, зайняті в конкретних виробничих умовах. Економічна сутність визначається робочим часом, необхідним для суспільно корисної праці.

Для оцінки стану трудових ресурсів певного регіону використовують кількісні та якісні показники демографічного, економічного та соціального змісту. Демографічні показники характеризують стан трудо-

вих ресурсів в залежності від відтворення населення, враховують такі характеристики як стать, вік, розселення, шлюбність, міграція та ін.

Економічні показники відображають залежність стану трудових ресурсів від розвитку виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, стан конкурентноздатної продукції тощо і відображають загальну кількість населення, зайнятого в усіх сферах економічної Діяльності, формування, розподіл та використання працездатного населення у різних галузях виробничої діяльності, на підприємствах різних форм власності.

Соціальні показники характеризують трудові ресурси з позицій впливу на їх формування соціального стану суспільства, за рівнем ос-віти, професійної підготовки, плинності, пов'язаної із забезпеченням соціальних потреб.

Вказані показники використовують для оцінки стану трудових ресурсів, а також кількості безробітних — нового прошарку населен-ня, який з'явився у суспільстві в результаті впровадження ринкових відносин.

Стан трудових ресурсів визначають показниками «кількість зай-нятого населення» — кількість людей у працездатному віці, а також коефіцієнт зайнятості (в %). Працездатний вік чоловіків становить 44 роки (від 16 до 59 років включно), для жінок — 39 (від 16 до 55 включ-но). Крім того, враховується кількість працездатних людей (працездат-ного населення) поза межами працездатного віку — кількість осіб чо-ловічої та жіночої статі пенсійного віку.

38.Поняття природного руху та основні складові,що його визначають

Сучасний стан та розвиток суспільства в значній мірі визначаються чисельністю і структурою його населення. Так, загальна кількість населення, в тому числі міського та сільського, визначає наявність на території окремих територій, надає уявлення про розподіл населення в залежності від місця їхнього проживання.

Населення – це сукупність людей, які проживають на певній території – районі, місті, регіоні, країні.

З огляду на зазначене, маємо зазначити той факт, що населення України розташоване за територією дуже нерівномірно. Так, за абсолютною кількістю населення виділяються Степовий та Донбаський регіони, де проживає відповідно 11,42 та 10,17 млн.чол., а це наближено становить 45% населення держави в цілому. У складі цих регіонів найбільш заселеними є Донецька (4,77 млн.чол.), Дніпропетровська (3,53 млн.чол.), Харківська, Луганська та Одеська області.

Проте, за період із 1990 по 2003 роки відмічено загальне зменшення кількості населення України на 3,71 млн.чол. (на 7,2%), що засвідчує той факт, що протягом останніх років значно ускладнилась демографічна ситуація, ставши серйозним гальмом соціально-економічного розвитку. Найбільші темпи зменшення кількості населення на території Поліського (на 6,7%) та Подільського (на 8,5%) регіонів. Особливо високі темпи зменшення кількості населення зафіксовано на території Чернігівської (на 13,4%), Житомирської (на 11,6%), Сумської (на 10,5%) областей. Лише у м. Києві, на території Криму та Карпатського регіону кількість населення за зазначений період залишилась сталою.

Зміна загальної кількості населення протягом тривалого періоду та нерівномірність його розселення за територією пов’язані з комплексом різноманітних природнокліматичних, географічних, соціально-економічних, історико-культурних, екологічних та інших факторів.

Поряд із цим, динаміка чисельності населення залежить від його відтворення (природного руху), постійної міграції та адміністративно-територіальних змін.

Природнийрух – цесукупністьпроцесівнароджуваності, смертності та природного приросту, темпизростання, темпи приросту.

Важливим показником природного руху є загальна кількість народжених. Рівень народжуваності залежить від умов життя людей, культури, добробуту, релігійних поглядів тощо. Рівень смертності населення пов’язаний з матеріальним становищем людей, харчуванням, способом життя тощо.

Природний приріст населення залежить від рівня народжуваності та рівня смертності. 

Вагомий влив на розвиток регіональної економіки, в цілому, та людський потенціал, зокрема, мають міграційні процеси.

Міграція населення – це переміщення людей по території, які пов’язані зі зміною постійного місця проживання та роботи і призводять до механічного приросту населення.

Міграційні процеси складаються з потоків вибуття та потоків прибуття населення за певний період.

Сальдо міграції – це різниця між числом прибулих та тих, що виїхали за цей період часу.

Сальдо міграції відображає збільшення або зменшення чисельності населення даної території за вказаний період і може бути позитивним (додатнім) або негативним (від’ємним).

На формування кількісного складу трудового населення регіону може здійснювати негативний вплив зменшення природного приросту населення. Якщо у розрізі вище зазначеного вести мову про Україну, то можна беззаперечно стверджувати про наявність демографічної кризи в державі, якою охоплені всі регіони. Так, надзвичайно складна ситуація існує на території усіх регіонів України – смертність перевищує народжуваність у 1,94 рази. Особливо складна ситуація склалась у Донбаському регіоні (смертність перевищує народжуваність у 2,51 рази), зокрема в Донецькій (в 2,63 рази), Луганській (в 2,61 рази) та Харківській (в 2,25 рази) областях.

В Україні кількість зайнятого населення зменшується. При чому інтенсивність цього процесу варіюється виключно в залежності від регіональних особливостей впровадження ринкових відносин. Так, на території Степового регіону зменшення склало 6,9% при практичній стабільності зайнятого населення в Одеській та Миколаївській областях, на території Донбаського регіону кількість зайнятого населення зменшилась на 16,3%, особливо в Луганські області – в 2 рази та Донецькій – на 18%.

Важливими соціально-економічними показниками розвитку регіональної економіки є:

валовий національний продукт (ВНП), який характеризує кінцеві результати діяльності національної економіки;

валовий внутрішній продукт (ВВП), що характеризує кінцеві результати внутрішньої економіки, без надходжень ззовні;

валовий суспільний продукт (ВСП), який являє собою суму валової продукції галузей матеріального виробництва;

 національний доход (НД), який являє собою ВНП за мінусом податків на виробництво і імпорт, а також суми амортизаційних відрахувань;

виробництво окремих видів продукції в розрахунку на одного жителя;

товарообмін у сфері торгівлі;

обсяги послуг, що надаються громадським харчуванням;

 забезпеченість населення житлом (якість житлових умов визначається комплексом послуг: наявністю ліфта, гарячої води, телефону; наявністю парків, скверів, зелених насаджень на одного жителя);

 забезпеченість за кількістю лікувальних закладів, санаторіїв, дитячих дошкільних закладів, вищих навчальних закладів, наявність закладів культури, бібліотек;

 показники розвитку санаторно-курортного комплексу тощо.

39.Сутність зайнятості населення та показники,що їх характеризують

До населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, від-несені особи працездатного віку і старші та підлітки, які протягом року були постійно зайняті економічною діяльністю: працювали за наймом

на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня), роботодавці, само-стійно забезпечували себе роботою, включаючи підприємців, безкоштов-но працюючих членів їх сімей, служтітелів релігійних культів та інших.

У кількості зайнятого населення не враховуються: учні працездат-ного віку, які навчаються з відривом від виробництва, військові строко-вої служби та жінки, які перебувають у відпустці з вагітності, пологів

та догляду за дитиною до досягнення нею вікузгідно з чиннимзаконо-давством, а такожіноземнігромадяни.

До населення, зайнятого в галузях економіки, відносять робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій; робітників і службовців у працездатному віці та

членів їх сімей зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві; особи, зайняті у спільних, приватних підприємствах, міжнародних організаціях, фермерських господарствах.

При вивченні структури трудових ресурсів за віком виділяють такі

основні групи:

• молодь (від 16 до 25 років);

• особи віком від 25 до 40 років;

• особи перед пенсійного віку (чоловіки 55-59 років, жінки 50-54 роки);

• особи пенсійного віку (чоловіки 60 років і більше, жінки 55 років

і більше).

Вивчаючи вікову структуру трудових ресурсів виділяють загальні закономірності у їх використанні такого змісту:Люди, що зайняті навчанням, одержують професійну підготовку, приймають участь у військовій службі, включаються в суспільне виробництво після 25 років. Тому найвища трудова активність населення

спостерігається у людей віком 25-40 років.

У людей старших 50 років трудова активність, як правило, зменшується. Однак ця категорія людей може активно використовуватись в суспільному виробництві і являє собою значний резерв у загальних

обсягах трудових ресурсів регіону.

Особливу групу становлять пенсіонери, які продовжують працювати у народному господарстві. Ці люди можуть раціонально використовуватися в галузях соціально-побутової інфраструктури.

Вивчаючи структуру трудових ресурсів за сферою діяльності, звертають увагу на співвідношення між чоловіками і жінками, які зайняті в суспільному виробництві. Використання чоловіків і жінок може

бути різним в залежності від характеру виробництва, розміщення підприємств та інших факторів. Особливу увагу приділяють зайнятості людей на фізично важких і шкідливих для здоров'я роботах.

Об'єктивною характеристикою трудових ресурсів, показником інтелектуального потенціалу суспільства служить рівень професійної