66. Основні засади еколого-правової відповідальності

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Основними видами стягнень при дисциплінарній відповідальності є догана та звільнення з посади.

Адміністративна відповідальність настає при порушенні встановленого порядку використання природних ресурсів.

Основними видами стягнень при адміністративній відповідальності є штраф, вилучення об’єктів правопорушення, конфіскація знарядь порушення, позбавлення права займатись спеціальною діяльністю.

сновними санкціями при цивільній відповідальності є зобов’язання відшкодування збитків у добровільному порядку.

Кримінальна відповідальність настає при екологічному правопорушенні з високим рівнем екоризику і еконебезпеки.

Основними видами стягнень при кримінальній відповідальності є виправні роботи, кримінальний штраф, позбавлення волі, позбавлення права обіймати певні посади.

Аналіз практики застосування екологічного законодавства свідчить про те, що частіше всього мірою відповідальності за екологічні порушення є адміністративні стягнення (штрафи і відшкодовування спричиненої шкоди). Найбільш жорсткою мірою адміністративного впливу є рішення про зупинення виробничої діяльності або закриття підприємства. У сучасних умовах стає більш поширеною кримінальна відповідальність.

Ефективність системи відповідальності за екологічні правопорушення є не досить високою, тому що розмір штрафів невеликий, відношення до екологічних порушень поблажливе внаслідок низької екологічної культури суспільства.

Для того, щоб закон був дієвим, він повинен спиратися на етичні норми свого часу. Із соціальним розвитком у людей змінюються етичні уявлення, що приводить до необхідності коректувати закони. При цьому відношення до природи настільки точно характеризує стан суспільства, що за ступенем розвитку екологічного законодавства можна судити, наскільки правовою є дана держава та цивілізоване саме суспільство.

О

 Цивільна відповідальність настає при порушенні природоохоронного законодавства або порушенні екологічних прав громадян.

 Дисциплінарна відповідальність настає при здійсненні протиправних дій, що порушують екологічні вимоги у процесі недотримання дисципліни праці.Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим законом, а також розробленими відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

67. Збалансованість природно-ресурсного потенціалу України

Реальний стан та можливості використання природно-ресурсного потенціалу України в реальних умовах потребують врахування в господарській діяльності регіонів країни таких об’єктивних чинників:

- вичерпність природних ресурсів;

- екологічна стійкість та ресурсно-екологічна місткість довкілля;

- екологічна стійкість довкілля до негативних антропогенних дій.

Забезпечення збалансованості природокористування закладено у керівних принципах сталого просторового розвитку Європейського континенту, які були сформовані Європейською Конференцією міністрів Регіонального Планування в Ганновері (в 2000 році), рішенням Всесвітнього самміту в Йоганнесбурзі (в 2002 році), V Всеєвропейською конференцією Міністрів навколишнього середовища “Довкілля для Європи” (Київ, 2003 рік). Дотримання важливих рішень Конвенції щодо збереження європейської природи та природного середовища, Загальноєвропейської стратегії біологічного та ландшафтного різноманіття сприятиме збереженню та збагаченню природних ресурсів України, забезпечить привабливість територій, підвищить їх рекреаційну цінність та якість життя в цілому.

Раціональне використання природно-ресурсного потенціалу України ґрунтуються на вирішенні таких основнихпроблем:

1.     Загальний високий рівень антропогенного навантаження на територію та забруднення навколишнього природного середовища.

2.     Нераціональна галузева структура виробництва, надмірно високу частку займають екологічно небезпечні природозатратні галузі.

3.     Високий рівень енергоємності української економіки.

4.     Нерівномірність територіальної концентрації виробництва, поєднання в одних і тих же високо урбанізованих районах значних масштабів концентрації промислового та сільськогосподарського виробництва.

5.     Високий рівень зношеності основних виробничих фондів.

6.     Загальний низький технологічний рівень української економіки.

7.     Нераціональне використання природоресурсного потенціалу країни (в т.ч. земельних, водних, рекреаційних ресурсів).

8.     Дефіцит (особливо на рівні окремих регіонів) якісних водних ресурсів.

9.     Проблеми із достатнім забезпеченням населення країни доступом до якісних рекреаційних ресурсів.

10.    Проблеми, пов’язані з аварією на ЧАЕС, негативні екологічні на­слід­ки якої не мають світових аналогів.

Заходи, спрямовані на раціональне використання природних ресурсів, не завжди оптимальні з таких причин:

- відсутність єдиного комплексного підходу та координації у вирішенні проблем;

- недостатнє фінансування природоохоронних заходів;

- недосконалість діючого економічного механізму природо­користу­ван­ня;

- нестабільність організаційних структур управління в цій сфері.

В поєднанні національної екологічної мережі з екологічними мережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екологічної мережі, Україна може забезпечити зв’язки зонального характеру як основного комунікаційного елементу національної екологічної мережі. Слід врахувати, що окремі ядра загальнодержавної екологічної мережі мають локальний характер і можуть бути основою для вирішення проблем природокористування в регіонах країни.

Наприклад, при створенні спільних транскордонних елементів екологічної мережі Україна – Польща – Білорусь у межах природних районів країн, необхідно досліджувати не лише національні екологічні мережі України, але і суміжних країн.

Вироблені спільні програми використання та охорони природно-ресурсного потенціалу повинні мати наступні напрямки:

ð   підвищення збалансованості енергозабезпечення країни;

ð   освоєння мінерально-сировинного потенціалу;

ð   раціональне використання земельних ресурсів;

ð   поліпшення та оптимізація водозабезпечення та лісокористування;

ð   розширення рекреаційної сфери;

ð   забезпечення біологічного та ландшафтного різноманіття.

Використання міжнародного досвіду та співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища дасть можливість:

- забезпечити зайнятість і ріст матеріального добробуту населення;

- досягти раціонального використання і охорони природних багатств країни;

- сформувати конкурентноспроможний ринок рекреаційних послуг.