61. Види екологічної сертифікації

За своїм характером будь-яка сертифікація може бути обов’язковою або добровільною.

Згідно із стандартом ДСТУ 3410-96 “Система сертифікації УкрСЕПРО”, обов’язкова сертифікація проводиться на відповідність об'єкта сертифікації вимогам чинних законодавчих актів України та обов'язковим вимогам нормативних документів міжнародних і національних стандартів інших держав, що діють в Україні.

Обов’язкова сертифікація є формою державного контролю за безпекою продукції в ДСЕУ і повинна проводитись у законодавче регульованій сфері.

Добровільна сертифікація проводиться на відповідність усім необхідним споживацьким вимогам, що не віднесені до обов’язкових, на договірних засадах між заявником та органом із сертифікації.

Добровільна сертифікація проводиться в законодавчо нерегульованій сфері. Вона може здійснюватися як у державній, так і в недержавній системах сертифікації.

Сертифікацію в недержавній сфері, на відміну від державної, може проводити як вітчизняний орган із сертифікації, так і представництво закордонного органу із сертифікації.

В Європейському союзі переважає добровільна сертифікація. Для України, з огляду її загального екологічного стану, існує потреба в посиленому державному управлінні в галузі екологічної безпеки і контролю за додержанням екологічних вимог. Саме цей чинник наголошує на першочерговому значенні для нашої держави обов’язкової екологічної сертифікації.

Вибір “обов'язковості” чи “добровільності” в процесі підтвердження відповідності встановленим вимогам має здійснюватися з обов'язковим врахуванням ступеня екологічного ризику для кожного об'єкта, який підлягає сертифікації.

Обов’язковій державній екологічній сертифікації підлягають наступні об’єкти:

ð   екологічно небезпечні продукція, технології, виробництва;

ð   системи екологічного управління на виробництвах, пов'язаних із випуском екологічно небезпечної продукції;

ð   відходи виробництва і споживання, при цьому екологічно небезпечними  вважаються і ті, що є об'єктом транскордонного перевезення;

ð   діяльність у сфері поводження з відходами;

ð   очисні споруди;

ð   технології та обладнання для підготовки питної води;

ð   види тварин і рослин, що підпадають під дію Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, які перебувають під загрозою винищення.

 

62. Сутність екологічного маркування

 Екологічне маркування – це комплекс відомостей екологічного характеру щодо продукції, процесу чи послуги у вигляді тексту, окремих графічних, кольорових символів (умовних позначень) та їх комбінацій. Він наноситься в залежності від конкретних умов безпосередньо на виріб, упаковку (тару), ярлик, етикетку чи в супровідну документацію.

Метою створення екомаркування є:

-         повідомлення споживачу інформації, яка дозволяє обирати ту продукцію, що робить найменший негативний вплив на навколишнє середовище;

-         стимулювання виробників екологічно безпечної продукції, забезпечення безпеки продукції на всіх стадіях її життєвого циклу;

-         призупинення або припинення реалізації продукції, яка не відповідає встановленим екологічним вимогам;

-         сприяння збуту продукції з кращими екологічними характеристиками;

-         запобігання ввезення в країну недоброякісних з екологічної точки зору іноземних товарів;

-         оцінка відходів виробництва з точки зору екологічної безпеки та утилізації.

Основою критерію екологічності виступає оцінка впливу на навколишнє середовище на усіх стадіях життєвого циклу продукції. Ретельне вивчення стадій життєвого циклу дозволяє визначити критерії, які враховують вимоги до ряду факторів, що виявляються екологічно небезпечними. Якщо продукція відповідає встановленим критеріям, в такому разі їй надається знак екологічного маркування.

Типи екологічного маркування в залежності від інформації:

1. Інформація про екологічність продукції загалом, яка враховує увесь життєвий цикл її виробництва.

На Заході система екомаркування продукції активно розвивається та охоплює вже практично усі групи товарів. Найбільш популярними представниками цієї системи є 2 лейбли нехарчової продукції – північний (“Північний лебідь”) та європейський (“Європейська квітка”).

8 жовтня 2004 року Україна була прийнята в Глобальну Мережу Екологічного Маркування (GEN), яка утворена в 1994 році асоціацією незалежних організацій, що здійснюють заходи щодо екологічного маркування, а національний знак екологічного маркування “Екологічно чисто та безпечно” внесений у міжнародний реєстр GEN. Сьогодні GEN поєднує екологічне маркування країн Європи, а також понад 35 країн, що не входять до ЄС.

В Україні одним з перших з проведення екологічного маркування стало підприємство “Криворіжсталь” – перше металургійне підприємство, яке отримало право використовувати національний знак екологічного маркування “Екологічно чисто та безпечно” у своїй документації. Однак досягнення таких результатів крупним промисловим підприємством країни вимагало значних зусиль, зокрема, виконувалась робота по усім основним екологічним напрямкам, в тому числі щодо зниження шкідливих викидів, утилізації відходів, впровадження нових енергозберігаючих технологій та оздоровлення навколишнього середовища; а також прагнення до розробки системи екологічного менеджменту у відповідності до вимог міжнародного стандарту ISO 14001. Все це покращує імідж підприємства на міжнародному ринку та значно підвищує конкурентоспроможність продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Екомаркування сьогодні – це запорука успіху діяльності будь-якого підприємства в майбутньому; в той же час – це зниження негативного впливу на навколишнє природне середовище та зменшення  негативної дії на здоров’я населення.

2. Інформація про екологічність окремих властивостей продукції. Сюди також відносяться знаки, які відображають відсутність речовин, які призводять до зменшення озонового шару Землі; знаки на предметах споживання, які відображають можливість їх утилізації з найменшою шкодою для навколишнього середовища, і багато інших.

3. Інформація для ідентифікації натуральних продуктів харчування (органічне виробництво).