4.Структурні елементи регіону як системи.

Регіон включає такі структурні елементи.

Центральною ланкою та найважливішою структурною складовою цієї системи є населення регіону.

Природне середовище включає:

• фактори природного або природно-антропогенного походжен­ня;

• енергетичний стан, склад і динаміку атмосфери і гідросфери;

• склад і структуру поверхні землі, ґрунту і надр;

• вигляд і склад біологічної частини екологічних систем (рослинності, тваринного світу і мікробного середовища);

• щільність населення і взаємовплив самих людей як біологічного фактору

.

Виробниче перетворення може мати наступний характер:

• фізичне перетворення як результат виробничого процесу;

• зміна місця розташування як результат транспортування;

• обмін як результат роздрібної торгової операції;

• складське збереження як результат складського обслугову­вання;

• фізіологічне перетворення як результат медичного обслугову­вання;

• інформаційне перетворення як послуга телекомунікації.

Перераховані вище перетворення не виключають одне одного, а лише доповнюють визначений нижче взаємозв’язок. Перетворення, які відбуваються в типових виробничих системах на рівні надання послуг (у лікарні, ресторані, вузі, магазині, в купе потягу), реалізуються безпосередньо за участі споживачів. Хоча відбувається виробниче перетворення, в зазначених системах воно завершується під час процесу обслуговування і тому відноситься швидше до послуг, ніж до безпосереднього виробництва.

В цілому, слід зазначити, що процес перетворення у типових виробничих системах пов’язаний, в першу чергу, з задоволенням потреб споживачів, які є основними „вхідними елементами” в цих системах. Тут основною метою є досягнення соціального ефекту підприємницької діяльності, а отримання прибутку є важливою, але не основною ціллю процесу перетворення.

Соціальне середовище включає:

• комплекс галузей, соціальних організацій і інститутів, покликаних за­безпечувати соціально-відтворювальний процес: вироб­ництво, розподіл і споживання ресурсів і життєвих благ (соціально-економічна складова інфраструктури);

• підтримка, відновлення і перетворення балансу природного, штучного та популяційного середовищ життєдіяльності людини (соціаль­но-екологічна складова інфраструктури);

• вироблення зразків і норм діяльності, поведінки, спілкування та взаємодії із природ­ним, культурним і соціальним оточенням, а також залучення до цих зразків і норм кожного нового покоління людей (ідео­логічна складова інфраструктури).

Населення характеризують такі показники:

• статевовікова структура,

• соціальний склад,

• зайнятість насе­лення в суспільному виробництві,

• розподіл трудових ресурсів між сферами діяльності,

• рівень кваліфікації,

• тривалість життя,

• здоров'я тощо.

5. Цілі розвитку та рівні дослідження регіональної економіки.

Цілі визначають концепцію розвитку економіки регіону, спонукають до ділової активності суб’єктів господарювання. На основі цілей визначаються основні напрямки розвитку регіону, формуються завдання регіональної економіки.

Саме цілеспрямованість є найбільш вагомою умовою досягнення конкретних завдань у межах певного регіону, як відкритої для перетворень системи.

З метою визначення ступеню гнучкості реагування регіону на вплив (як позитивний, так і негативний) зовнішніх факторів-подразників, зазвичай виокремлюють поняття рівня дослідження.

Рівень дослідження відображає “модель” економічного оцінювання якості системи правління розвитком регіону.

Виокремлюють такі рівні дослідження регіону:

1. Регіональний рівень управління та регулювання. Провадження аналітичної роботи на цьому рівні вимагає від його суб’єктів глибокого знання теорії та практики управління територіальними економічними системами (області, району, населеного пункту), володіння методами забезпеченості збалансованості територіального виробництва, створення робочих місць та підвищення рівня зайнятості в регіоні, залучення капітальних вкладень, задоволення інтересів регіону, розв’язання соціальних питань та дотримання стандартів екологізації виробництва. Складність даного рівня дослідницької роботи пояснюється необхідністю всебічного аналізу соціально-економічної та господарської систем регіону у їх єдності та взаємопов’язаності.

2. Мікроекономічний рівень управління та регулювання. Мікроекономічна “модель” дослідження регіону висуває свій перелік вимог, серед яких найвагомішими, зокрема, є: глибоке знання теорії та практики застосування мікроекономічних моделей, кредитування, страхування, менеджменту, маркетингу, ефективного використання праці зайнятих, основного та оборотного капіталів, робочого часу та часу виробництва для забезпечення прибутковості діяльності підприємств регіону. Тобто увага концентрується довкола системи показників, що утворюється як наслідок рішень суб’єктів споживання (покупців) та підприємств, що знаходяться у межах певного регіону.

Спільною для обох рівнів дослідження є вимога наявності відповідного рівня економічного мислення у дослідника.