96.Принципи права єс.

Принципи ЄП характеризують своєрідність даної системи права, її взаємовідносини із іншими системами права. До них можна віднести:

1. принцип пропорційності та субсидіарності (від МД у ст. 5/2 ДЄСп, Протокол до АД про використання засад субсидіарності і пропорціональності) означає, що свобода діяльності особи не може бути обмежена більше, ніж це є необхідно з огляду на суспільний інтерес. Цей принцип також веде до того, що винятки з Договорів не можуть переходити меж важ­ливості для досягнення поставлених цілей (

2. верховенство права Співтовариств по відношенню до національного права;

3. принцип прямої дії права Співтовариств;

4. принцип юрисдикційного захисту права Співтовариств;

5. принцип інтегрованості норм права Співтовариств в національні системи права

Загальні принципи права, що активно використовуються Судом ЄС. Відповідно до точки зору англійського юриста В. Кернза вони можуть бути визначені таким чином:

1) загальні принципи, які походять з природи права Співтовариств;

2) ті, які є спільними для правого порядку однієї чи більше держав-членів;

3) основні права людини;

4) загальні принципи міжнародного права.

Загальні принципи, що походять з права Співтовариств, включають наступні:

1. Рівність.

2. Солідарність.(Проявляється в солідарності багатших держав із біднішими, зокрема в різниці поміж розмірами внесків до бюджету ЄС та користання з нього)

Оскільки зростає кількість держав-членів, значною мірою ускладнюється можливість встановити для них спільні принципи. Однак існує значна кількість принципів, що притаманна правовим системам держав-членів:

1. Правова визначеність.

2. Законні очікування.

3. Пропорційність.

97.Джерела права єс.

Система джерел ЄП відрізняється певними особливостями. До джерел ЄП слід віднести:

• міжнародні договори (конвенції), в тому числі й установчі, нормативно-правові акти ЄС,

• загальні принципи права. Спірним залишається питання про

• судові рішення Суду Європейських співтовариств, Це питання залишається спірним оскільки деякі вчені розглядають їх в подібній якості, інші – ні.

Установчі договори належать до “первинного права”, яке за точкою зору англійського юриста В. Кернза представляє собою всі розроблені внаслідок міжурядових дій і ратифіковані національними законодавчими органами відповідно до своїх конституційних процедур документи, якими керується Союз. Відповідно, до цієї категорії слід віднести:

1. засновницькі договори – Договори про заснування ЄОВС та Євроатому, про ЄС;

2. важливі міжнародні договори – Єдиний Європейський Акт, Бюджетний договір 1975 р., Договір про об’єднання 1965 р.,

3. різноманітні протоколи і схожі додатки до договорів (такі як Соціальний протокол і Протокол про економічне та соціальне зближення до Договору про ЄС).

Установчі договори прийнято вважати актами прямої дії в тому розумінні, що їх положення діють незалежно від прийняття національних актів імплементації. Однак, як розтлумачив Суд ЄС, пряма дія норми, що має джерелом установчу угоду, підкоряється таким вимогам як ясність, незалежність, непротирічивість та відсутність необхідності в спеціальних актах застосування, без яких дана норма не може породжувати правових наслідків.

Важливу групу джерел ЄП складають нормативно-правові акти ЄС. Вони відносяться до вторинного (похідного) права, їх перелік та коротка характеристика наведені в ст. 189 Угоди про ЄС. Відповідно до положень даної статті до них відносяться регламенти, директиви та рішення.

Регламенти визначені як акти, що мають “загальне застосування” і є цілком обов’язковими в усіх своїх елементах, мають пряму дію в усіх державах-членах. В тому факті, що регламенти мають загальне застосування, передається їх загальна та абстрактна природа. Тому вони застосовуються до всіх осіб та утворень, які відповідно до права ЄС володіють правосуб’єктністю, а саме держав-членів, фізичних та юридичних осіб.

Директиви є обов’язковими щодо результатів, що мають бути досягнуті. Можна виділити певну класифікацію директив:

1)рамочні директиви та 2) звичайні директиви.

Перші створюють самостійну групу актів, ієрархічно не підпорядкованих регламентам. Другі можуть містити більш детальну регламентацію, особливо якщо вони приймаються на основі та до виконання регламенту. В цьому випадку має місце ієрархічна підпорядкованість.

Директиви, адресовані всім державам-членам, публікуються в “Офіційному віснику ЄС” і набирають чинності із зазначеної в них дати, якщо ж її не вказано, - на 20 день після опублікування. Інші директиви мають бути повідомлені адресату (державі-члену) і набирають чинності на момент такого повідомлення.

Рішення є обов’язковими в усіх своїх елементах для тих, кому вони адресовані. Тому вони являють собою індивідуальні норми, адресатами яких можуть бути як держави-члени, так і юридичні особи. Рішення повинні бути повідомлені адресатові та набувають чинності з моменту такого повідомлення.

Стаття 189 Угоди про ЄС передбачає також можливість прийняття ще двох видів актів – рекомендацій та висновків.

До джерел права ЄС відносять також загальні принципи права, що активно використовуються Судом ЄС. За В. Кернзом вони можуть бути визначені таким чином:

1) загальні принципи, які походять з природи права Співтовариств;

2) ті, які є спільними для правого порядку однієї чи більше держав-членів;

3) основні права людини;

4) загальні принципи міжнародного права.

Загальні принципи, що походять з права Співтовариств, включають наступні:

1.Рівність

2.Солідарність.(Проявляється в солідарності багатших держав із біднішими, зокрема в різниці поміж розмірами внесків до бюджету ЄС та користання з нього)