5. Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу.

Стаття 100. Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу

1. Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу;

2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

2. Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу.

Стаття встановлює вичерпний перелік підстав відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу:

• заявлено вимогу, яка не передбачена ст. 96 ЦПК;

• із заяви та поданих документів вбачається спір про право.

За наявності вказаних підстав суддя повинен роз’яснити заявнику, що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову. Таким чином перевірка всіх обставин, необхідних для виникнення і руху наказного провадження, здійснюється судом уже на стадії вирішення питання про прийняття заяви.

2. Відмова у прийнятті заяви оформляється ухвалою, яка повинна відповідати вимогам ЦПК та містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК вказана ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п’яти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

6. Поняття, види підсудності та загальні правила про підсудність.

Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називають підсудністю.

Підсудністю ще називають коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду.

Територіальна підсудність — компетенція із розгляду цивільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція.

Видами територіальної підсудності є:

загальна;

альтернативна;

договірна;

виключна;

за зв'язком справ;

за вказівкою суду.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Альтернативна територіальна підсудність встановлена законом і зумовлена необхідністю чи доцільністю надання позивачу права вибору суду, який розглядатиме справу.

Виключна територіальна підсудність встановлюється у ни-падках, передбачених законом, і означає, що заява може бути подана тільки до певного суду. В цьому випадку застосування інших видів підсудності виключається.

Договірна територіальна підсудність передбачає надання сторонам права вибору суду, до якого подаватиметься SUM і який розглядатиме справу.

Підсудність за зв'язком справ визначає суд, який розглядатиме спір, виходячи із первісного спору, шо є предметом судового розгляду.

Підсудність за ухваюю суду — це новий вид територіальної підсудності, за якого територіальна юрисдикція суду визначається на підставі ухвали суду. Застосовується у випадках, чітко визначених законом, а саме:

коли стороною у справі виступає місцевий чи апеляційний суд чи суддя цього суду (ст. 108 ЦПК),

коли спір виник між громадянами України, якщо обидві сторони проживаюіь за її межами, а також у разі вирішення справи про розірвання шлюби між іромадяниномУкраїниі~а іноземцем чи особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111 ЦПК).

Питання дотримання правил про підсудність вирішується судом при відкритті провадження у справі.