5. Інструменти гкп

У процесі здійснення грошово-кредитного регулювання НБУ використовує інструментарій, за допомогою якого, залежно від економічної ситуації в державі, збільшується, або зменшується маса грошей в обігу і до якого включаються:

- визначення норм обов’язкового резервування;

- процентну політику;

- рефінансування банків;

- операції з цінними паперами на відкритому ринку;

- підтримання курсу національної валюти;

- регулювання імпорту та експорту капіталу.

1. Визначення норм обов’язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов’язкового резервування залучених коштів, розмір яких встановлюється в процентному відношенні до кожного окремого їх виду. Резерв зберігається на коррахунку банку в НБУ, проценти на ці резерви не нараховуються. Для різних видів залучених коштів можуть встановлюватись різні норми резервування. Вимоги обов’язкового резервування можуть поширюватись на всі депозити чи на окремі їх види, залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ в конкретній економічній ситуації.

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму резервування, в результаті чого збільшується сума резерву, зменшується ресурсний потенціал кожного банку і, як наслідок зменшується загальна маса грошей в обігу.

Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму резервування. Відповідно у кожного банку збільшується ресурсна база, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу.

Часті зміни норм обов’язкових резервів негативно впливають на діяльність банків, оскільки цей інструмент ГКП є досить сильним. На грошову масу він впливає не лише через зміну обсягів ресурсів банків, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу.

2. Процентна політика полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними і обліковими кредитами, які він надає банкам для рефінансування їх активних операцій.

Якщо НБУ проводить політику стримування, або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади тощо) або осідають на депозитах банків в НБУ. Як наслідок відбувається зменшення грошей в обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже й кредитну діяльність банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в ц.п. або розміщені на депозитах в НБУ) в первинні, внаслідок чого збільшуються залишки грошей на їх коррахунках в НБУ і загальна маса грошей в обігу.

3. Рефінансування банків тісно пов’язане з процентною політикою, але й має власні риси, оскільки цей інструмент базується на функції НБУ як „кредитора в останній інстанції”. Банки звертаються до НБУ за кредитом найчастіше у разі дефіциту коштів на їх коррахунку. Такі позики вони просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу ц.п. в тому числі й векселів. Ці кредити мають відповідно назви: обліковий і ломбардний.

НБУ може кредитувати банки і через операції РЕПО, які полягають в обов’язковій купівлі-продажу державних ц.п., але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності банківської системи.

Надаючи кредити, НБУ збільшує первинні резерви банків а отже й загальну масу грошей в обігу. Регулюючи процес облікового і ломбардного кредитування, НБУ може впливати на масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватись двома способами:

• встановленням ліміту кредитування;

• визначенням рівня процентної ставки.

4. Операції з цінними паперами на відритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів, які здебільшого мають високу ліквідність, користуються широким попитом за незначних коливань ринкової вартості. НБУ продає ц.п. зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити грошову масу, стримати платоспроможний попит, а отже сприяти підвищенню процентної ставки і, в кінцевому підсумку, знизити інфляцію. НБУ купує ц.п. на відкритому ринку, коли ставить за мету збільшити грошову масу, знизити вартість грошей, тобто знизити рівень ринкової процентної ставки і в такий спосіб активізувати підприємницьку діяльність, пожвавити кон’юнктуру ринку. Таким чином, купівля НБУ ц.п. означає емісію грошей, а продаж – вилучення їх з обігу.

5. Політика підтримання курсу нац. валюти охоплює операції НБУ з валютними резервами. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу інвалюти з метою як підтримання курсу нацвалюти, так і впливу на загальний попит і пропозицію грошей в державі. Якщо на ринку попит на інвалюту перевищує пропозицію, то це може призвести до девальвації нацвалюти. Щоб цього не допустити НБУ продає частину валютного резерву, що забезпечує стабілізацію курсу нацвалюти і одночасно скорочує її масу в обігу.

6. Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу, який застосовується НБУ шляхом:

- реєстрації імпорту та експорту капіталу;

- установлення максимальних чи мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами у вітчизняних банках;

- установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов’язкового безпроцентного вкладення певної частини заборгованості в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталів відчутно впливає на стан грошового обігу в країні і як наслідок виникає необхідність вживання з боку НБУ певних монетарних заходів.