5. Становлення та характерні риси сучасного міжнародного права.

Фундамент сучасного міжнародного права був закладений Статутом ООН. У соціальному плані Статут ООН втілив загальнолюдські інтереси і надії на те, що спільними зусиллями держави забезпечать мир і процвітання. У політичному плані положення Статуту ООН відображали нове мислення. В основу міжнародного права був покладений принцип співробітництва.

Сучасне міжнародне право декларує заборону агресивних, загарбницьких воєн, насильницьких способів вирішення міждержавних суперечок. .

Сучасне міжнародне право є загальним для всіх, у тому розумінні, що саме загальновизнані принципи і норми характеризують його основний зміст, його соціальну і загальнолюдську цінність.

Сучасне міжнародне право є основою міжнародного правопорядку, який забезпечується колективними й індивідуальними діями самих держав.

Сучасне МП характеризується таким розширенням сфери дії міжнародних норм, що можна говорити про справжній нормативний “вибух”, що настав час розділити МП на певну кількість самостійних галузей, якщо не дисциплін. До таких традиційних галузей як право війни, морське право, повітряне право, дипломатичне і консульське право, право міжнародних договорів слід додати нові – космічне право, захист прав людини, , право міжнародних організацій, право оточуючого середовища, міжнародне інформаційне право та ін.

Найтиповішою рисою сучасного міжнародного права є утвердження в ньому прав людини.

Характерні риси сучасного міжнародного права:

9. заборона застосування сили і загрози силою;

10. мирне вирішення міжнародних конфліктів;

11. відмова від концепції "міжнародне право - право цивілізованих народів";

12. гнучке поєднання універсального, загального, регіонального, локального і партикулярного регулювання міжнародних відносин;

13. наявність ефективних механізмів створення, забезпечення і застосування міжнародного права;

14. зростання питомої ваги норм, що стосуються прав і свобод людини;

15. перерозподіл ряду класичних функцій і повноважень держав за рахунок відповідних міждержавних організацій;

16. гуманізація міжнародного права;

17. зростання ролі процесуальних, процедурних компонентів МП;

18. динамізм і взаємодія з іншими системами управління в процесі регулювання міжнародних відносин;

19. розширення сфери міжнародно-правового регулювання.

.

7.Джерело міжнародного права — це форма зовнішнього виразу норм міжнародного права, яка створюється шляхом узгодження воль суб'єктів міжнародного права.

Дж.МП не є сталою категорією.

Загальновизнаним є перелік джерел, закріплений в ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН: "Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права застосовує:

а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, напевно визнані заінтересованими в спорі державами;

b) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;- це правило поведінки, яке конституйоване загальною практикою

с) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;- це є спільними правовими поняттями, логічними правилами, технічними принципами, які використовуються при тлумаченні й застосуванні права як міжнародного, так і внутрішньодержавного.

d) судові рішення і доктрини кваліфікованих спеціалістів різних націй з публічного права як допоміжний засіб для визначення правових норм (із застереженнями статті 59)". На відміну від основних джерел, судові та арбітражні рішення не є результатом узгодження воль держав, й відповідно не створюють норми права, але виступає у ролі тлумачення та застосування основних джерел.

Відповідно до статті 59 Статуту Міжнародного Суду рішення Суду обов'язкове лише для сторін, які беруть участь у справі і лише в даній справі.

За національним законодавством, як і за іншими засобами односторонньої дії визнається лише допоміжна роль у встановлені існуючих міжнародно-правових звичаїв.