Розділ 3 міжнародне співробітництво органів прокуратури україни

У межах своєї компетенції прокуратура України здійснює співробітництво з спеціалізованими міжнародними організаціями, прокуратурами і відповідними компетентними органами зарубіжних країн, бере участь у розробці міжнародних договорів України, укладає угоди з питань правової допомоги.

Міжнародне співробітництво і надання правової допомоги у кримінальних справах здійснюються органами прокуратури України відповідно до Конституції України, чинного законодавства та міжнародних договорів України, а також на бездоговірній основі у випадках, коли для належної реалізації завдань і функцій прокуратури необхідне застосування норм міжнародного права або взаємодія з іноземними державними установами чи міжнародними організаціями [37, с. 71].

При здійсненні міжнародного співробітництва та наданні правової допомоги органи прокуратури України повинні дотримуватися принципів взаємної поваги до національного суверенітету і прав людини, добросовісного виконання зобов'язань та невтручання у внутрішні справи іноземних держав.

Передумови для міжнародного співробітництва органів прокуратури України з відповідними установами іноземних держав відображені у Конституції України та Законі України “Про прокуратуру”. Згідно статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України [37, с. 74].

Отже, на конституційному рівні визначається пріоритет міжнародного договору України перед законами та іншими законодавчими актами, крім Конституції України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Міжнародне співробітництво органів прокуратури України здійснюється на основі міждержавних договорів і угод, учасницею яких є Україна, законів України, а також нормативних актів і відомчих угод Генеральної прокуратури України. Надання взаємної правової допомоги можливе і за відсутності договірних відносин, якщо це не суперечитиме чинному законодавству України.

Так, нормативно – правові акти, що регламентують міжнародне співробітництво, доцільно класифікувати наступним чином:

1. багатосторонні міжнародно – правові договори;

2. двохсторонні міжнародно – правові договори;

3. міжвідомчі міжнародно – правові угоди [65, с. 17].

Стаття 26 Закону України “Про прокуратуру” передбачає, що Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги вирішує питання про порушення і розслідування кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також інші передбачені такими угодами питання.

Згідно Постанови Верховної Ради України від 17 листопада 1993 р. № 3611-ХІІ, до ратифікації відповідних міжнародних угод Генеральному прокурору України надані повноваження на підписання від імені України договорів (угод) про прийом громадян України, засуджених судами інших держав, для відбування покарання на території України та про передачу громадян іноземних держав, засуджених судами України, для відбування покарання на території цих держав.

Аналіз нормативно – правових актів у сфері міжнародного співробітництва дозволяє зробити висновок, що форми міжнародного співробітництва органів прокуратури України можливо поділити на організаційні та процесуальні.

Організаційними формами міжнародного співробітництва прокуратури України є наступні:

1) участь у підготовці і реалізації міжнародних договорів і угод у сфері надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах;

2) участь у розробці і реалізації нормативно – правових актів міжнародного співробітництва, які визначають права особи;

3) розробка, укладення і реалізація міжнародних угод в спільній боротьбі з організованою злочинністю;

4) обмін інформацією, яка має взаємний інтерес для правоохоронних органів;

5) проведення спільних наукових досліджень і розробок в галузі боротьби зі злочинністю;

6) обмін досвідом правоохоронної роботи;

7) надання допомоги у підготовці та перепідготовці кадрів;

8) взаємне надання матеріально – технічної і консультативної допомоги;

9) координація заходів при наданні правової допомоги, особливо при розслідуванні транснаціональних злочинів [29, с. 36].

Крім цього, за запитом компетентних органів країн, з якими Україна знаходиться в договірних відносинах, Генеральна прокуратура надає інформацію про діюче на її території законодавство і практику його застосування органами прокуратури, а також запрошує аналогічну інформацію у цих країн.

Органи прокуратури вправі звертатися до компетентних органів країн про допомогу у встановленні адреси осіб, які мешкають на їх територіях, якщо цього потребують інтереси реалізації прав громадян України; місця роботи і доходів осіб, які знаходяться на території цих країн і до яких органами прокуратури України (або за їх участю) пред’явлені майнові вимоги з цивільних, сімейних і кримінальних справ.

У необхідних випадках органи прокуратури вправі використовувати можливості дипломатичних і консульських установ України для проведення різних дій на території країн, з якими Україна має договірні відносини, або якщо законодавство країни не забороняє проведення таких дій, зокрема право надавати документи власним громадянам, допитувати їх за дорученням компетентних органів, в тому числі й прокуратури, через дипломатичні й консульські установи [29, с. 40].

Серед суб’єктів, з якими прокуратура України здійснює міжнародне співробітництво, можна визначити спеціалізовані міжнародні організації, відповідні структури СНД та правоохоронні органи інших держав.

Генеральна прокуратура України здійснює прямі зв’язки з такими міжнародними організаціями як Інтерпол, Європол, Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю на території СНД та іншими організаціями. Саме на базі цих організацій розповсюджується досвід боротьби з організованою злочинністю, розробляються форми взаємодій держав та їх компетентних органів з виявлення, розслідування й попередження злочинів.

Особливо ефективно міжнародне співробітництво органів прокуратури України здійснюється з прокуратурами країн СНД. Загальний механізм і основні напрямки взаємодії було визначено у Мінській Конвенції про правові відносини і правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. Також були укладені угоди: Угода про правову допомогу і співробітництво між органами прокуратури 1992 р.; Угода між Генеральними прокурорами держав-учасників Протоколу до Мінської Конвенції 1993 р.; Перспективний план спільних наукових досліджень Генеральних прокуратур держав СНД.

Пріоритетними напрямками взаємодії прокуратур країн СНД є такі: координація діяльності по боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом, незаконним вивозом стратегічних ресурсів, зброї, наркотиків, національних культурних цінностей; протидія злочинним зловживанням у сфері валютного обігу і банківських операцій з легалізації злочинних доходів.

Крім цього, у прокуратур країн СНД є специфічні риси, однією з яких є співробітництво при вирішенні цивільно - правових проблем, а також проблем, пов’язаних із міграційними процесами та їх соціальними наслідками. Є також практична потреба у розробці загальноприйнятих рекомендацій із удосконалення діяльності органів, які забезпечують організаційний механізм співробітництва прокуратур держав СНД [37, с. 54 – 56].

У 1995 р. була створена Координаційна Рада Генеральних прокурорів держав СНД, яка діє згідно Положення про неї. Основними завданнями цього органу є координація співробітництва органів прокуратури й інших правоохоронних органів у сфері забезпечення законності та боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Із цією метою здійснюється аналіз стану злочинності в СНД, розробка стратегії і узгодженої політики боротьби з нею. Координаційна Рада координує обмін необхідною інформацією, взаємні консультації, розглядає пропозиції з удосконалення правового регулювання співробітництва у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Важливим напрямком діяльності Координаційної Ради є розробка заходів з підготовки і підвищення кваліфікації кадрів прокуратури, їх наукового, методичного, інформаційного і технічного забезпечення.

При Координаційній Раді Генеральних прокурорів створений Науково-методичний центр, який займається розробкою проектів щорічних планів спільних науково – дослідних робіт, підготовкою рекомендацій про взаємодію при проведенні наукових досліджень з питань порівняльного аналізу злочинності, проблем прокурорського нагляду тощо.

Координаційна Рада Генеральних прокурорів створює постійно діючу виконавчу групу з представників прокуратур країн СНД, а також редакційні і узгоджувальні комісії, тимчасові експертні групи.

У 1997 р. Координаційною Радою Генеральних прокурорів був створений Виконавчий Секретаріат, який повинен організовувати всю спільну діяльність прокуратур Співдружності, забезпечувати контроль за виконанням рішень, які приймаються. Він вирішує конкретні питання співробітництва в окремих кримінальних і цивільних справах, сприяє оперативному виконанню окремих доручень про розшук осіб, проведенню слідчих і оперативно-розшукових дій, видачі осіб, які ухиляються від правосуддя [37, с. 59].

Під процесуальною формою міжнародного співробітництва слід розуміти конкретні процесуальні дії по наданню правової допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах.

До основних процесуальних форм міжнародного співробітництва слід віднести наступні:

1) отримання свідчень і заяв;

2) сприяння і надання допомоги в розслідуванні злочинів;

3) видача осіб, що скоїли злочин;

4) тимчасова видача осіб, що знаходяться під вартою для отримання від них свідчень;

5) вручення документів, пов’язаних із судочинством у цивільних, сімейних і кримінальних справах;

6) проведення оглядів, обшуків, експертиз тощо;

7) надання речових доказів, документів, інформації;

8) установлення місця знаходження осіб;

8) забезпечення відшкодування шкоди, заподіяні правопорушенням, та деякі інші форми [65, с. 14].

Найбільш важливим напрямком міжнародного співробітництва органів прокуратури є надання правової допомоги. Зміст правової допомоги у широкому розумінні включає підготовку і передачу до іноземних правоохоронних органів і судових установ, а також виконання на їх прохання звернень (клопотань, доручень, запитів) щодо:

1) проведення процесуальних дій (виконання слідчих дій, вручення документів, передачу предметів, надання документів тощо);

2) екстрадицію (видачу) осіб;

3) передачу провадження у кримінальних справах[48].

Обсяг правової допомоги, що надається органами прокуратури України, визначається у конкретному міжнародно – правовому акті, аналіз яких показує, що прокуратура надає правову допомогу, зокрема з таких питань:

1) розслідування правопорушень в економічній та зовнішньоекономічній діяльності;

2) охорони навколишнього середовища;

3) додержання законів про державний кордон і митну справу;

4) надання матеріалів дослідної перевірки або кримінальної справи;

4) порушення кримінальних справ і розслідування злочинів;

5) виконання окремих прохань по кримінальних, цивільних, господарчих справах;

6) розшуку підозрюваних, обвинувачених, а також відправлення етапом заарештованих та засуджених осіб;

7) видачі осіб, які скоїли злочин;

8) розшуку осіб, які пропали безвісти;

9) розшуку викраденого майна і повернення незаконно придбаних предметів і цінностей;

10) використання архівних матеріалів, що не пов'язані з державною таємницею;

11) реабілітації жертв політичних репресій;

12) виконання вироків відносно осіб, засуджених судами інших держав [29, с 10].

Значні повноваження мають органи прокуратури по нагляду за дотриманням положень міжнародних договорів України при наданні правової допомоги. Прокуратура здійснює нагляд за дотриманням законів при виконанні доручень про проведення розшуку осіб або майна, слідчих дій, особливо тих, що потребують санкції прокурора, затримання і взяття під варту осіб, які видаються іншій державі, їх звільнення з – під варти, якщо вимогу про їх видачу не отримано впродовж передбаченого законодавством строку.

Генеральна прокуратура України також вирішує питання про відстрочку видачі особи, якщо її притягнуто до кримінальної відповідальності або засуджено за інший злочин, до припинення кримінального переслідування, виконання вироку або до звільнення від покарання.

Згідно із внутрішнім законодавством України органи прокуратури здійснюють кримінальне переслідування громадян України, підозрюваних у скоєнні злочину на території іншої держави [29, с. 32].

Із метою забезпечення належної організації міжнародного співробітництва органів прокуратури, у законодавстві України про ратифікацію міжнародних договорів Генеральна прокуратура України визначена як центральний орган, на який покладаються повноваження щодо здійснення міжнародного співробітництва. Відповідно до наказу Генерального прокурора України № 8 від 05.06.05 р. „Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги у кримінальних справах” врегульовано розподіл компетенції Генеральної прокуратури України і підпорядкованих прокуратур у сфері міжнародного співробітництва [47].

Виключними обов’язками Генеральної прокуратури України є наступні:

1) забезпечення постійного контролю за діяльністю підпорядкованих прокуратур по нагляду за виконанням міжнародних договорів та їх застосуванням;

2) інформування Міністерства закордонних справ України про затримання (арешт) осіб, які підлягають видачі з України;

3) розгляд та вирішення запитів про екстрадицію осіб і про проведення процесуальних дій у кримінальних справах за винятком випадків, коли міжнародними договорами України передбачається можливість передачі таких звернень безпосередньо прокурорам обласного та районного рівнів;

4) розгляд клопотань про перейняття кримінального переслідування і запитів, про надання правової допомоги у кримінальних справах, що надходять від компетентних установ тих держав, з якими Україна не має чинних міжнародних угод або адресовані установам зазначених держав органами досудового слідства України;

5) розгляд матеріалів щодо відповідності рішень, які приймаються органами прокуратури, нормам міжнародних договорів України про правову допомогу;

6) підготовка висновків і пропозицій про доцільність укладання нових договорів і приєднання до чинних угод про правову допомогу;

7) організація міжнародних переговорів, експертних нарад, семінарів, конференцій з питань міжнародного співробітництва у сфері надання правової допомоги, а також вирішення питань про участь у таких заходах працівників органів прокуратури [47].

У структурі Генеральної прокуратури України створено Управління міжнародних зв’язків, яке включає договірно – правовий відділ та відділ екстрадиції та доручень.

Забезпечення дотримання в діяльності підпорядкованих прокуратур та підрозділів вимог міжнародних договорів України в галузі надання правової допомоги, своєчасна та якісна підготовка довідкових, аналітичних та інформаційних матеріалів і підсумкових документів, а також ініціатива інформування управління міжнародних зв’язків про проведення відповідних заходів міжнародного характеру і надання необхідної допомоги в їх організації належить заступникам Генерального прокурора України, начальникам управлінь і відділів Генеральної прокуратури України, прокурорам областей та прирівняним до них прокурорам [65, с. 20].

Із цією метою спеціально визначеним працівникам апаратів обласних і прирівняних до них прокуратур доручений нагляд за додержанням законів у міжнародно – правовій сфері. У разі необхідності вони звільняються від виконання інших обов'язків.

У випадках, коли безпосередня участь обласних, міських, районних та прирівняних до них прокурорів у питаннях міжнародного співробітництва прямо не передбачена відповідними міжнародними договорами України, вони можуть здійснювати заходи у цьому напрямі діяльності виключно на підставі повноважень, наданих їм наказами і дорученнями Генерального прокурора України. Ці прокурори повинні забезпечити нагляд за законністю діяльності органів дізнання та досудового слідства при здійсненні повноважень, наданих їм міжнародними договорами України.

Звернення про правову допомогу надсилаються до Генеральної прокуратури України через прокуратуру області (прирівняну до неї прокуратуру) з супровідним листом керівництва відповідної прокуратури, в якому обґрунтовується необхідність отримання правової допомоги від компетентних органів іноземної держави. У деяких випадках міжнародно-правові акти передбачають можливість направлення звернення про правову допомогу іншим державам безпосередньо прокурорами обласного та районного рівнів [65, с. 27].

Генеральна прокуратура України після вивчення та перевірки документів, у разі належного їх оформлення, готує відповідно до порядку, встановленого міжнародним договором України, надсилає до компетентного органу іноземної держави запит про надання правової допомоги за підписом Генерального прокурора України або начальника управління міжнародних зв’язків Генеральної прокуратури України.

Звернення про правову допомогу в кримінальних справах і додані до них документи складаються державною мовою України і повинні бути засвідчені підписом компетентної посадової особи та скріплені гербовою печаткою органу, який видав ці документи з обов'язковим дорученням належним чином завіреного перекладу мовою запитуваної сторони або передбаченою договором.

У сучасних умовах з-поміж завдань, на виконання яких спрямована діяльність органів прокуратури України, важливим є вирішення питань у галузі прокурорсько – слідчої діяльності, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та укладених Україною міждержавних договорів. Закон України “Про прокуратуру” визначає, що саме Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод у галузі надання правової допомоги з кримінальних справ вирішує питання про порушення кримінальних справ і розслідування злочинів, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування [62, с. 81].

Прокуратура здійснює нагляд за законністю виконання доручень про проведення розшуку, слідчих дій, особливо тих, проведення яких здійснюється за санкцією прокурора, а також затримання і взяття під варту особи, видача якої потребується, звільнення особи з під варти, якщо вимога про видачу не отримана впродовж строку, передбаченого законодавством України для затримання особи. Генеральна прокуратура України вирішує питання про відстрочку видачі особи, якщо вона притягнута до кримінальної відповідальності або засуджена за інший злочин, до припинення кримінального переслідування або до звільнення її від покарання. Органи прокуратури також виконують доручення компетентних органів країн, з якими Україна має договірні відносини, здійснюють кримінальне переслідування власних громадян, які скоїли злочини на території інших держав.

Чинний КПК України містить тільки загальну норму, яка вказує, що порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав, а також порядок виконання взаємних доручень визначається законодавством України і міжнародними договорами України. Тому процесуальні питання міжнародного співробітництва врегульовано у ратифікованих Україною Європейських конвенціях та Конвенціях країн СНД.

За загальним правилом компетентні органи запитуваної держави зобов’язані виконувати доручення органів слідства про проведення на їх території оглядів, обшуків, виїмок, допитів підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, свідків; експертів, інших слідчих дій, а також передавати речові докази, документі, інші матеріали (ст.3 Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах; ст.6, п.1 ст.8 Конвенції СНД про взаємну допомогу у кримінальних справах) [48].

При цьому зносини з питань виконання процесуальних та інших дій, що потребують санкції прокурора (суду), здійснюються органами прокуратури в порядку, встановленому Генеральними прокурорами країн-учасниць, а з інших питань – безпосередньо зацікавленими установами (ст.ст.5, 80 Конвенції СНД про взаємну допомогу у кримінальних справах).

Ратифікувавши Європейську конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р., Україна залишила за собою право не виконувати доручення про допит свідків, якщо вони використали надане їм законодавством України право відмовитись від свідчень (ст.63 Конституції України, ст.69 КПК України), а також не виконувати судові доручення щодо обшуку або арешту майна, якщо вони несумісні з внутрішнім законодавством.

Доручення органів прокуратури про проведення процесуальних дій на території іноземної держави складаються письмово, підписуються посадовою особою, яка його направляє, посвідчуються печаткою відповідного органу.

При підготовці доручень на адресу компетентних установ іноземних держав про проведення процесуальних дій прокурори повинні:

1) забезпечувати ретельне вивчення кримінальних справ, звертаючи увагу на наявність підстав для звернення і відповідність змісту та форми доручень положенням міжнародних договорів;

2) указувати, із застосуванням якого законодавства необхідно виконувати запитувані процесуальні дії. У разі постановки питання про проведення слідчих дій згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства України долучати виписки з відповідних статей КПК України, що регламентують порядок їх виконання;

3) не допускати випадків направлення міжнародних слідчих доручень, у яких ставиться питання про проведення процесуальних дій, що обмежують права та свободи громадян, а також зачіпають інтереси юридичних осіб, за відсутності передбачених законом підстав для їх проведення та без наявності процесуальних рішень із цього приводу;

4) виключити випадки направлення міжнародних слідчих доручень, які не містять у собі достатньої інформації про зв'язок розслідування у справі з необхідністю проведення на території іноземної держави конкретних процесуальних дій [65, с. 14].

Запити про проведення на території України процесуальних дій у кримінальних справах, що надійшли до Генеральної прокуратури України, або у випадках, визначених відповідними міжнародними договорами, надійшли безпосередньо нижчестоящим органам прокуратури від компетентних установ інших держав, приймаються для виконання у разі відсутності обставин, які в силу чинного законодавства України та положень міжнародних договорів перешкоджають наданню правової допомоги.

Обласні та прирівняні до них прокурори організовують їх виконання з дотриманням вимог кримінально – процесуального законодавства України протягом одного місяця з дати їх надходження. При неможливості повного або часткового виконання запитуваних процесуальних дій у цей строк потрібно проінформувати відповідно Генеральну прокуратуру України або установу, що надіслала запит.

Оскільки особа, яка з’явилася за викликом, знаходиться поза юрисдикцією держави свого громадянства або останнього місця проживання, в міжнародних договорах передбачаються міри захисту такої особи від можливих неправомірних дій органів запитуючої держави, зокрема виклик свідка, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, а також експерта в органи прокуратури не повинні містити погроз застосування засобів примусу, наприклад, зобов’язання про явку, привід, штраф у випадку неявки [29, с. 39].

Ці особи не можуть бути притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності, затримані, взяті під варту, покарані за діяння, скоєні до перетинання державного кордону, а також вони не можуть бути притягнуті до відповідальності, взяті під варту або покарані у зв’язку з їх свідченнями або висновками, наданими по цій кримінальній справі (ст. 8 Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах; п. 4 ст. 9 Конвенції СНД про взаємну допомогу у кримінальних справах) [48].

У Конвенції СНД про взаємну допомогу в кримінальних справах передбачені обов’язки держав – учасниць за проханням надавати одна одній предмети, що були використані при скоєнні злочину, за які до особи застосовується видача іноземній державі (ст. 78). Органи прокуратури надають допомогу у встановлені адреси осіб, які проживають на їх територіях, якщо це потрібно для здіснення прав їх громадян, а також для встановлення місця роботи і розміру доходів осіб, до яких у запитуваної країни пред’явлені майнові вимоги у кримінальних справах.

Докази, отримані на території іноземної держави її посадовими особами, за дорученнями про надання правової допомоги у кримінальних справах направляються в Україну у додатку до доручення про здійснення кримінального переслідування, який засвідчений і переданий у встановленому порядку і за юридичною силою прирівнюється до доказів, отриманих на території України в повній відповідності з вимогами КПК України. Вказані докази оцінюються з точки зору їх допустимості й достовірності на загальних підставах, закріплених в ст. 67 КПК України.

Окремо зупинимося на порядку прийняття органами прокуратури рішень про видачу Україні осіб для кримінального переслідування або виконання вироку.

Так, у п.3 ст.1 Закону України від 16 січня 1998 р. "Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік; Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції" Україна визначила, що на Генеральну прокуратуру України покладаються повноваження про видачу осіб щодо запитів органів досудового слідства іноземних держав. Згідно ст.80 Конвенції СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р., відносини з питань видачі Україною осіб, які знаходяться на території інших держав СНД, здійснюються Генеральними прокурорами, прокурорами країн - учасниць.

При виникненні необхідності та наявності підстав для видачі Україні особи, яка знаходиться на території іншої держави, а також у разі затримання іноземними установами особи, яка розшукується Україною, відповідні прокурори повинні направляти всі матеріали в управління міжнародних зв’язків Генеральної прокуратури України для вирішення питання про видачу особи.

Клопотання про видачу осіб повинні містити назву органу, що розслідує справу, та закордонної установи, до якої звернено запит; посилання на чинну угоду між країнами про надання правової допомоги; найменування справи, по якій запитується правова допомога; опис подій та їх юридична кваліфікація; прізвище, ім'я, по батькові розшукуваної особи, повна дата і місце її народження, місце проживання або місце перебування за кордоном та інші відомості про неї, а у разі можливості також фотографію або інше зображення особи, опис зовнішності й інші матеріали, що дозволяють її ідентифікувати [65, с. 19].

До клопотання долучаються такі документи: копія постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченого; копія постанови про розшук особи; копія постанови судді про затримання розшукуваної особи або обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, чи копія вироку з підтвердженням про набуття ним законної сили; довідка про докази, якими підтверджується вина розшукуваної особи у вчиненні злочину, а також висновок компетентних органів України про громадянство розшукуваної особи та деякі інші документи.

При надходженні від компетентних органів іноземної держави згоди на видачу розшукуваної особи Генеральна прокуратура України направляє доручення Міністерству внутрішніх справ України та Державному департаменту України з питань виконання покарань щодо організації прийому цієї особи та етапування її до місця проведення розслідування у справі.

Після закінчення провадження у справі стосовно виданої особи до Генеральної прокуратури України надсилається засвідчена копія процесуального рішення для подальшого інформування відповідного іноземного органу.

Далі зупинимося на питанні прийняття органами прокуратури рішень про екстрадицію (видачу) осіб для кримінального переслідування або виконання вироку на території іншої держави.

Ратифікуваши Європейську конвенцію про видачу правопорушників 1957 р., Додаткові протоколи 1975 р. та 1978 р., Європейську конвенцію про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 1959 р. з додатковим протоколом 2002 р., Конвенцію СНД про взаємну допомогу у кримінальних справах 2002 р. Україна прийняла на себе обов’язки про видачу правопорушників.

При видачі осіб іншої держави органам прокуратури України слід забезпечувати мінімальні гарантії захисту прав цих осіб, що закріплені у ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та ст. 2, 3 і 4 Протоколу № 7 до цієї Конвенції [62, с. 78 – 80].

Запити про видачу осіб, що надійшли до Генеральної прокуратури України від органів досудового слідства іноземних держав, розглядаються Управлінням міжнародних зв’язків. Видачу Україною особи, яка знаходиться на її території, може бути здійснено для її кримінального переслідування або виконання вироку суду якщо:

1) особа вчинила злочин, за який може бути покарана позбавленням волі на строк не менш одного року або більш суворим покаранням;

2) особа, засуджена до позбавлення волі на строк не менш, чим шість місяців або до більш тяжкого покарання;

3) іноземна держава гарантує, що особа буде переслідуватися тільки за злочини, які вказані у запиті і після відбування покарання може покинути територію даної держави, а також не буде видана третій державі без згоди України.

Видача особи з території України не допускається, коли:

1) особа є громадянином України (ст. 25 Конституції України);

2) є достатні підстави вважати, що запит спрямований на переслідування, засудження чи покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками або до особи буде застосовано катування;

3) злочин, який скоїла особа, є предметом розслідування або судового розгляду в Україні;

4) особа за те ж саме діяння вже відбула покарання в Україні за вироком суду або кримінальна справа була припинена;

5) притягнення особи до відповідальності буде здійснено у надзвичайному суді іноземної держави або з метою виконання вироку цього суду.

Україна може відмовити іншій державі у видачі особи, якщо:

а) діяння, що є підставою для запиту про видачу особи, не є злочином за кримінальним законом України;

б) особа, видача якої запитується, за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров’ю;

в) особа, видача якої запитується, буде піддана кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом;

г) діяння, що є підставою для запиту про видачу особи скоєно на території України або проти інтересів України за межами її території;

д) видача особи може нанести шкоду суверенітету України, її безпеки, суспільному порядку й іншим важливим інтересам [29, с. 41 – 43].

За кожним фактом затримання іноземця або особи без громадянства, розшукуваних компетентними органами іноземних держав, проводиться ретельна перевірка наявності законних підстав для затримання; відповідності процесуального оформлення затримання чинному законодавству України; своєчасності і повноти виконання органом, що здійснив затримання, вимог статей 106, 461 КПК України.

Також органи прокуратури зобов`язані не допускати порушення передбаченого відповідним міжнародним договором України строку тимчасового арешту особи до надходження запиту про видачу. У разі неотримання такого запиту у визначені строки за дорученням Генеральної прокуратури України або зверненням Міністерства юстиції України вживати передбачених статтею 464 КПК України заходів до звільнення особи з-під варти, про що невідкладно інформувати відповідний центральний орган.

Проведення перевірок про наявність обставин, які в силу чинного законодавства України і положень міжнародних договорів перешкоджають видачі особи, здійснюють прокурори областей (прирівняні до них прокурори) за дорученням Генеральної прокуратури України. Матеріали перевірок надсилаються до Генеральної прокуратури України.

Якщо видача не здійснюється, то Генеральна прокуратура України повідомляє про це компетентні органи відповідної держави з наведенням підстав відмови про видачу особи.

Рішення про видачу громадянина іншої держави або особи без громадянства, які знаходяться на території України, обвинувачених у скоєні злочину або засуджених судом іншої держави, приймається Генеральним прокурором України. Про прийняте рішення Генеральний прокурор України письмово повідомляє особу, по відношенню до якої воно прийнято [37, с. 98].

При наявності запитів про видачу особи від декількох держав Генеральний прокурор України вирішує, вимогу якої держави задовольнити. При цьому він враховує всі обставини скоєного злочину: тяжкість, спосіб, місце скоєння злочину, громадянство особи, дати направлення запитів інших держав про видачу особи, наявність у цих держав можливості видачі особи третій державі (ст. 17) Європейської конвенції про видачу; ст. 65 Конвенції СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах.

При задоволенні запиту про видачу особи Генеральна прокуратура України повідомляє державу про місце і дату видачі, а також надає доручення Міністерству внутрішніх справ України та Державному департаменту України з питань виконання покарань про організацію передачі цієї особи компетентним органам іноземної держави [37, с. 100].

Європейська конвенція про видачу правопорушників, 1957 р. також передбачає, що компетентні органи держави можуть звернутися з проханням до інших держав про тимчасове затримання розшукуваної особи з метою забезпечення видачі. Компетентні органи запитуваної держави приймають рішення з цього питання у відповідності з національним законом. Тримання особи під вартою припиняться, якщо впродовж 18 діб держава не отримала запит про видачу. У всякому випадку тримання особи під вартою не може продовжуватися більше 40 діб (ст.16). Згідно ст. 60 і 67 Конвенції СНД Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах звільнення затриманої для видачі особи країні СНД здійснюється через 15 діб після затримання, якщо запит про видачу особи не надійшов. Максимальний строк тримання особи під вартою не повинен перевищувати 30 діб.

Стаття 27 Закону України “Про прокуратуру” встановлює, що Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори областей та прирівняні до них прокурори за наявності передбачених законом підстав дають санкцію на затримання особи та її видворення в примусовому порядку за межі України.

Прокурори за місцем затримання і взяття під варту осіб, які підлягають видачі, не пізніше 3 діб з дати їх затримання, повинні інформувати про такі факти Управління міжнародних зв’язків Генеральної прокуратури України і організувати перевірки щодо:

1) законності підстав та строків затримання цих осіб, наявності документів про видачу, а в разі їх відсутності висунути вимогу щодо їх направлення від компетентних установ іноземних держав;

2) мети приїзду цих осіб в Україну, місця та часу їх проживання і реєстрації, громадянства, надання притулку, обставин і мотивів кримінального переслідування на території іноземної держави;

3) наявності можливих перешкод для видачі цих осіб іноземній державі [47].

Матеріали перевірок разом з висновком щодо можливості видачі невідкладно надаються до Генеральної прокуратури України або Міністерства юстиції України, якщо згідно з вимогами міжнародного договору питання видачі віднесено до його компетенції.

Відповідно ст. 55 Конституції України, рішення, прийняті Генеральним прокурором України як уповноваженою посадовою особою про видачу особи, та з інших питань, які виникають з цих правовідносин, можуть бути оскаржені в суді зацікавленими особами.

Особливої уваги заслуговує питання, що пов`язане із виконанням органами прокуратури клопотань про передачу (порушення) кримінального переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за кримінальним законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Якщо ці особи зазнали кримінального покарання за межами України, вони не притягуються до кримінальної відповідальності за ці злочини (ст.7 КК України). Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності в Україні у випадках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України (ст.8 КК).

Запити компетентного органу іноземної держави про здійснення кримінального переслідування громадян України та осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, за скоєння злочину на території іноземної держави до порушення по відношенню до них кримінального переслідування за місцем скоєння злочину розглядаються Генеральною прокуратурою України. Кримінальна справа може бути розслідувана органами прокуратури і розглянута судом в порядку, встановленому КПК України на підставі матеріалів, наданих компетентними органами іноземної держави в Генеральну прокуратуру України.

У випадку скоєння злочину на території України іноземцем або особою без громадянства, які перебувають поза межами України, порушується кримінальна справа, і на території України у повному обсязі здійснюють процесуальні дії, які можливо провести без їх участі. Після проведення цих дій матеріали кримінальної справи передаються у Генеральну прокуратуру України, яка вирішує питання про їх направлення в компетентні органи іноземної держави для продовження кримінального переслідування цих осіб.

При підготовці клопотань про передачу кримінального переслідування іноземних громадян (осіб без громадянства) відповідні прокурори повинні ретельно перевіряти достатність доказів, що свідчать про наявність у діях підозрюваних (обвинувачених) складу злочину, а також чи у повному обсязі проведені всі слідчі дії, проведення яких можливе на території України без участі обвинувачених [65, с. 15 – 20].

Клопотання про передачу (порушення) кримінального переслідування осіб повинні містити: назву органу, що розслідує справу, та назву закордонної установи, до якої воно звернено; посилання на чинну угоду про надання правової допомоги; найменування справи, по якій запитується правова допомога; опис подій, що є предметом розслідування, їх юридична кваліфікація; прізвище, ім'я, по батькові особи, стосовно якої розслідується справа, повна дата і місце народження, місце проживання або місце перебування за кордоном та інші відомості про неї.

До клопотання долучаються такі документи: матеріали кримінальної справи (копія матеріалів кримінальної справи залишається в органі, який проводив розслідування); наявні речові докази; текст статті Кримінального кодексу України, за яким кваліфікується інкримінований злочин; висновок компетентних органів України про громадянство особи, складений відповідно до вимог Закону України “Про громадянство України”.

Для визначення ефективності прокурорського нагляду за дотриманням прав та законних інтересів осіб, а також розслідуванням кримінальних справ можна виділити наступні критерії оцінки дієвості прокурорського нагляду за додержанням законів у міжнародно – правовій сфері:

1) дотримання встановлених процедур, строків, повноти, а також належної якості підготовки та виконання звернень про правову допомогу у кримінальних справах;

2) забезпечення прав громадян та юридичних осіб, інтереси яких зачіпаються при наданні та отриманні міжнародної правової допомоги у кримінальних справах;

3) своєчасність і повнота дій з усунення порушень закону та притягнення винних осіб до відповідальності, а також вжиття передбачених КПК України заходів до оскарження прийнятих судами рішень, які суперечать вимогам кримінально – процесуального законодавства або міжнародного договору України;

4) повнота та достовірність відображення статистичних показників роботи за зверненнями про правову допомогу у кримінальних справах [47].

Таким чином, під міжнародним співробітництвом органів прокуратури слід розуміти засновану на міжнародних договорах і угодах України взаємодію Генерального прокурора України і підпорядкованих йому прокурорів з відповідними компетентними органами інших держав і міжнародними організаціями з питань надання правової допомоги при екстрадиції (видачі) осіб для кримінального переслідування або виконання вироку, передачі провадження у кримінальних справах, а також проведення процесуальних дій.

Отже, міжнародне співробітництво органів прокуратури України відіграє велике значення для забезпечення ефективного розслідування злочинів, притягнення винних до кримінальної відповідальності, а також протидії транснаціональній злочинності. З іншого боку, органи прокуратури України приймають важливі рішення про екстрадицію (видачу) осіб для кримінального переслідування або виконання вироку на території іншої держави. Тому додержання прав та законних інтересів громадян є принципово важливою позицією органів прокуратури при здійсненні прокурорського нагляду у міжнародно – правовій сфері.

Міжнародне співробітництво органів прокуратури здійснюється у організаційній та процесуальній формах. Досить важливим напрямком міжнародного співробітництва органів прокуратури є надання правової допомоги, що включає підготовку і передачу до іноземних правоохоронних органів і судових установ, а також виконання на їх прохання звернень (клопотань, доручень, запитів).

Здійснюючи міжнародне співробітництво, законодавець визначає Генеральну прокуратуру України як центральний орган, на який покладаються повноваження щодо здійснення міжнародного співробітництва в міжнародних справах на стадії досудового слідства. Такий підхід законодавця цілком відповідає функції нагляду за додержанням законів при провадженні дізнання та досудового слідства. Крім законодавчих актів, які стосуються діяльності Генеральної прокуратури України, міжнародне співробітництво здійснюється також на підставі міжнародних договорів і угод, учасницею яких є Україна. Надання взаємної правової допомоги можливе і за відсутності договірних відносин, якщо це не суперечитиме чинному законодавству України.

Особливе місце в міжнародному співробітництві прокуратури України відіграє Координаційна Рада Генеральних прокурорів країн – учасниць СНД, де приймаються і рішення з координації спільних дій у сфері боротьби з організованою злочинністю, виконання законів у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави.