2.3. Роль та значення прокурорського нагляду у забезпеченні прав обвинувачених на досудовому слідстві

Роль прокурорського нагляду за досудовим слідством полягає у тому, що прокурор не є пасивним спостерігачем за діяльністю слідчого і дізнавача, а активним учасником попереднього слідства. Він не тільки стежить за тим, щоб слідчий і дізнавач при застосуванні слідчих заходів діяли у рамках дозволеного, хоч це і є його найважливішим обов’язком, а й одночасно притаманними йому засобами, сприяє розкриттю злочинів, виконанню вимог закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, невідворотності, відповідальності за вчинений злочин [18, с. 162].

Із цією метою він може брати участь у проведенні слідчих дій, давати слідчому і дізнавачеві обов’язкові для них вказівки, перевіряти їх виконання, що фактично і є процесуальним керівництвом слідством та дізнанням.

Як доцільно зазначається у науковій літературі, прокурорський нагляд за слідством і дізнанням завдяки специфіці цієї галузі нагляду органічно включає в себе процесуальне керівництво слідством і дізнанням, виходячи з розуміння необхідності і неминучості такого керівництва. Більше того, керівництво слідством і дізнанням з боку прокурора – єдиний засіб забезпечити законність дій слідчих органів. Без нього не можливий повноцінний, ефективний нагляд за додержанням законів на стадії попереднього слідства.

Варто підкреслити, що ні в якій іншій сфері діяльності органів державної влади і управління так гостро не торкаються права і законні інтереси громадян, як у сфері кримінального судочинства. Ніякі інші порушення законів не заподіюють людям таких моральних і фізичних страждань як порушення, пов'язані з незаконними затриманнями й арештами, необґрунтованими притягненнями до відповідальності й засудження невинних [18, с. 165].

Слід не лише піднести активність прокурорів, а й усіх правоохоронних органів щодо організації протидії злочинності та порушенням законності. Маючи унікальний досвід практичного застосування законів, органи прокуратури повинні більш ґрунтовно та поглиблено аналізувати спільно з іншими фахівцями практику не лише з позицій виявлених недоліків, а й встановлення причин, чому не працює той чи інший закон, чому немає тих результатів, які очікувалися і заради яких і приймаються відповідні закони.

Тому можна говорити про те, що прокурорський нагляд є важливою гарантією забезпечення права та законних інтересів обвинувачених при провадженні досудового слідства, діяльність якого має наглядовий характер, оскільки, будучи зорієнтованою на додерджаня вимог закону, встановлення істини у кримінальній справі, запобігання порушенню його конституційних прав, вона здійснюється в інтересах не тільки обвинуваченого, але й правосуддя.

Притягнення особи як обвинуваченого — одне з найважливіших процесуальних рішень, яке приймається слідчим по кримінальній справі. Воно означає, що особа, якій пред'явлено обвинувачення, притягається до кримінальної відповідальності, і їй інкримінується вчинення конкретного злочину, з приводу якого провадиться розслідування. Воно полягає в тому, що слідчий у встановленому кримінально – процесуальному законом порядку виносить мотивовану постанову (постанову про притягнення особи як обвинуваченого), за якою певна особа обвинувачується у вчиненні конкретного злочину (злочинів), описаного і кваліфікованого у постанові (ст. 131 КПК України) [23, с. 356].

При цьому закон ставить перед слідчим та прокурором двоєдине завдання:

по – перше, щоб кожна особа, яка вчинила злочин, була притягнута до відповідальності;

по – друге, щоб жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України).

Ця вимога конкретизується в правовій нормі, яка встановлює, що «ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше, ніж на підставах і в порядку, встановлених законом» (ст. 5 КПК України).

Підстава для притягнення до обвинувачення визначена в законі як наявність достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою (ст. 131 КПК України). Порядок пред'явлення обвинувачення закріплений у статтях 140—142, 144 КПК України [23, с. 361].

Роль прокурорського нагляду знаходить своє вираження у положеннях Закону України «Про прокуратуру». Так, нагляд за законністю в діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, має своїм завданням сприяти: 1) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин; 2) запобіганню незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності (ст. 29 Закону). Прокурорський нагляд спрямований на те, щоб ніхто незаконно або необгрунтовано не був притягнений до кримінальної відповідальності [21, с. 42].

До завдання прокурора входить забезпечення суворого дотримання встановленого законом процесуального порядку притягнення до кримінальної відповідальності і пред'явлення обвинувачення. Як відомо, єдиною підставою кримінальної відповідальності є наявність складу злочину (сукупність означених у кримінальному законі ознаків, за наявності яких суспільне небезпечне діяння визнається злочином) в діянні особи (ст. 131 КПК).

Тому, перевіряючи законність та обгрунтованість притягнення особи до обвинувачення, прокурору необхідно визначити:

1) чи достатньо доказів для притягнення особи до кримінальної відповідальності;

2) чи відповідають висновки слідчого вимогам матеріального і процесуального закону.

Кримінально – процесуальне законодавство не містить вимоги зібрати всі необхідні, але й можливі докази по справі, встановити всі обставини, що підлягають доказуванню на момент притягнення особи до обвинувачення. Обвинувачений — ще не винний в кримінально-процесуальному розумінні, оскільки в постанові про притягнення як обвинуваченого слідчий висловлює свою думку про винність особи, яка склалася на підставі оцінки їм наявних доказів на момент прийняття рішення [26, с. 169].

На час винесення постанови про притягнення до обвинувачення повинно бути доведено, що: 1) діяння, з приводу якого провадиться розслідування, дійсно мало місце; 2) вчинене воно особою, про притягнення якої до обвинувачення вирішується питання; 3) у діянні цієї особи міститься склад злочину, передбаченого кримінальним законом; 4) відсутні обставини, які виключають провадження по справі і кримінальну відповідальність цієї особи, або ж дозволяють замінити її заходами суспільного чи адміністративного впливу.

Прокурор повинен перевірити, чи додержані слідчим вимоги, що пред'являються законом до постанови про притягнення до обвинувачення. При цьому прокурор повинен виходити з того, що обгрунтованість пред'явлення обвинувачення означає передусім відповідність висновку, який взято за основу рішення слідчого, фактичним обставинам, які встановлені по криминальній справі. Інакше кажучи, обгрунтованість притягнення до обвинувачення можна визначити як наявність встановлених у відповідності з законом фактичних даних (доказів), сукупність яких достатня для переконливого висновку про вчинення даною особою конкретного злочину [19, с. 101].

Докази, які лежать в основі пред'явлення обвинувачення, повинні бути встановлені слідчим з можливою для даного етапу розслідування повнотою, що далеко не завжди означає їх вичерпну доведеність. Обставини, що не зв'язані з суттю і формулюванням обвинувачення і що не впливають на характер висновку слідчого, можуть встановлюватися з меншим ступенем точності, оскільки їх доказування є завданням наступного етапу розслідування.

При здійсненні нагляду прокурори повинні приділяти значну увагу питанню індивідуалізації слідчим обвинувачення, коли до кримінальної відповідальності притягується декілька осіб або одній людині пред'являється обвинувачення у вчиненні декількох злочинів. При притягненні кількох осіб до обвинувачення у відношенні кожної з них обвинувачення формулюється в окремій постанові.

Індивідуалізація і конкретизація обвинувачення є необхідною умовою здійснення обвинуваченим свого права на захист. Пленум Верховного Суду України у постанові від 25 березня 1988 року «Про застосування судами кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» зазначив, що, коли пред'явлено неконкретне обвинувачення, зокрема не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття (її частина) закону, якою цей злочин передбачено, не дана юридична оцінка кожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні декількохзлочинів, то це є суттєвим порушенням кримінально-процесуального закону і безумовною підставою для повернення справи на додаткове розслідування (п. 13) [19, с. 105].

Перевіряючи законність та обгрунтованість притягнення особи до обвинувачення, прокурор з'ясовує, чи не обмежувалися права захисника, зокрема при провадженні слідчих дій, у тому числі які виконувалися за клопотаннями захисника та обвинуваченого, чи забезпечена захиснику можливість зустрітися з обвинуваченим віч-на-віч, роз'яснити своєму підзахисному суть пред'явленого обвинувачення, визначити і погодити з ним свою позицію у справі (ст. 48 КПК).

Прокурор повинен виходити із того, що, допускаючи захисника до участі у справі, слідчий зобов'язаний створити йому необхідні умови для виконання покладених на нього функцій. Закон зобов'язує особу, що провадить дізнання, слідчого вчасно повідомляти захиснику про час і місце провадження слідчих дій, які здійснюються за участю підозрюваного або обвинуваченого, або за клопотанням захисника; розглядати у строк не більше, ніж три дні клопотання підозрюваного, обвинуваченого і захисника про провадження будь-яких слідчих дій і задовольняти їх, якщо обставини, відносно встановлення яких заявлене клопотання, мають значення у справі (ч. 4 ст. 48, ч. 1 ст. 129 КПК України). Про результати розгляду клопотань слідчий зобов'язаний повідомити зацікавленій особі, а при повній або частковій відмові у задоволенні клопотання — винести постанову з зазначенням мотивів відмови (ч. 2 ст. 129 КПК).

Здійснюючи нагляд за забезпеченням права обвинуваченого (підозрюваного) на захист, прокурору слід враховувати, що активна участь захисника у попередньому розслідуванні кримінальних справ необхідна не тільки для забезпечення інтересів обвинуваченого, але і для підвищення якості розслідування даного злочину. Захисники знаходять у справі різноманітні недоліки і помилки слідчого, на що звертають його увагу, складають відповідні клопотання. За своїм характером ці клопотання можуть бути пов'язані з неповнотою слідства, неправильністю сформульованого обвинувачення, неправильною кваліфікацією злочину і таке ін. Захисник має право оскаржити будь-які дії та рішення слідчого. Ці скарги направляються прокуророві, який зобов'язаний розглянути їх протягом трьох днів і повідомити заявнику про результати розгляду (ст. ст. 234, 235 КПК).

Отже, роль прокуратури в досудових стадіях кримінального процесу характеризується насамперед тим, що саме прокурор є його учасником. Основне ж призначення цього процесу – здійснення нагляду за виконанням законів органами досудового слідства, дізнання, а також за законністю оперативно-розшукової діяльності.

Значення прокурорського нагляду за додержанням прав обвинувачених полягає у:

1) опротестуванні чи скасуванні незаконних або необґрунтованих рішень слідчого;

2) здійсненні нагляду стосовно слідчого, який володіє процесуальною самостійністю в достатньо широких межах при вирішенні найважливіших питань розслідування, пов'язаних з оцінкою доказів та основними процесуальними рішеннями по кримінальній справі;

3) нагляд являє собою невід'ємну частину досудового провадження (так, постанова слідчого про порушення кримінальної справи фактично набуває юридичної сили лише після отримання згоди прокурора), хоча прокурор і знаходиться на більш високому рівні, забезпечуючи попередження, виявлення й усунення порушення закону в процесуальній діяльності органів дізнання й досудового слідства;

4) прокурор виступає в кримінальному судочинстві представником сторони обвинувачення і разом з наглядом здійснює кримінальне переслідування [56, с.7].

Отже, роль прокурорського нагляду полягає у здійсненні кримінального переслідування. Зміст кримінального переслідування становить діяльність учасників кримінального судочинства з боку обвинувачення. Залежно від етапу кримінального судочинства кримінальне переслідування реалізується спочатку у викритті особи, яка вчинила злочин, потім набуває форму підозри, й нарешті – обвинувачення [55, с. 230].

Із цього можна зробити висновок, що як діяльність кримінальне переслідування включає систему будь – яких дій і рішень, передбачених кримінально – процесуальним законом і здійснюваних стороною обвинувачення з метою викриття підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні злочину. Ті ж дії й рішення, що приймаються судом або стороною захисту, не є проявами кримінального переслідування.

Указана діяльність провадиться стосовно конкретної особи, вже поставленої в статус обвинуваченого. Якщо поняття “кримінальне переслідування“ досліджувати в поєднанні з іншими нормами, зокрема з тими, що визначають процесуальний статус підозрюваного (обвинуваченого), то цілком очевидним є висновок, що кримінальне переслідування розпочинається з моменту: а) порушення кримінальної справи щодо конкретної особи; б) затримання особи за підозрою у вчиненні злочину; в) застосування стосовно неї запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення; г) притягнення особи як обвинуваченого. Таким чином, поняттям „кримінальне переслідування” не охоплюється порушення кримінальної справи за фактом [5, с. 37].

У юридичній літературі момент, з якого починається кримінальне переслідування, чітко не визначено, проте навряд чи правильно безмежно розширювати розглядуване поняття. Так, деякі правники відносять до кримінального переслідування також діяльність, здійснювану на стадії порушення кримінальної справи, і навіть не процесуальну.

На нашу думку, кримінальне переслідування є діяльністю процесуальною і тому за рамками кримінального судочинства існувати не може. Якщо розглядати кримінально-процесуальну діяльність на стадії порушення кримінальної справи, то її призначення полягає не у викритті особи, яка вчинила злочин, а лише у встановленні необхідних передумов для початку провадження по кримінальній справі, у тому числі і для здійснення кримінального переслідування.

Вважаємо, що кримінальне переслідування розпочинається з моменту порушення кримінальної справи й завершується набранням вироком законної сили [9, с. 68].

На досудовому провадженні кримінальному переслідуванню властива низка форм: а) порушення кримінальної справи; б) вжиття заходів по встановленню події злочину й викриттю особи (осіб), винної (-их) у вчиненні злочину; в) висунення стосовно неї обвинувачення в останньому; г) формулювання і пред'явлення їй (їм) обвинувачення у вчиненні злочину; д) доведення обвинувачення; е) направлення кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду [3, с. 37].

Із моменту порушення кримінальної справи й до закінчення досудового слідства кримінальне переслідування здійснюється прокурором, уповноваженим наглядати за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а після передачі кримінальної справи до суду – прокурором, який підтримує державне обвинувачення.

Отже, під кримінальним переслідуванням ми маємо на увазі кримінально-процесуальну функцію уповноважених законом учасників судочинства, яка полягає в кожному випадку виявлення ознак злочину вжити заходи по встановленню події злочину, викриттю особи (осіб), винної (-их) у його вчиненні.

Прокурор здійснює кримінальне переслідування й на досудовому провадженні, і в суді. На відміну від інших учасників – представників сторони обвинувачення, він, з одного боку, володіє ширшим баченням судової перспективи кримінальної справи, а з другого – заінтересований у якісному законному провадженні справи. Таким чином, прокурор виступає провідним, головним органом кримінального переслідування.

Отже, роль та значення прокурорського нагляду на стадії досудового слідства полягає у встановленні дійсних обставин справи, сприянні розкриттю злочинів, виконанню вимог закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, невідворотності, відповідальності за вчинений злочин.

З вище викладеного можна дійти висновку, що для здійснення нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства прокурор наділений відповідними владно – розпорядчими повноваженнями, характер яких зумовлений специфікою кримінально – процесуальної діяльності зазначених органів, які з метою швидкого і повного розкриття та розслідування злочинів нерідко застосовують заходи процесуального примусу, обмежують конституційні права особи.

Реалізація владно – розпорядчих повноважень під час здійснення нагляду за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства дозволяє прокуророві своєчасно виявляти порушення законів, тож прокурорський нагляд виступає гарантією законності в діяльності органів дізнання та досудового слідства.

Головною вимогою, що пред'являється до використання прокурором своїх повноважень є те, що застосування кожного з них має базуватися на вимогах закону, бути обґрунтованим і мотивованим. Здійснюючи свої повноважен­ня, прокурор не повинен обмежувати процесуальну самостійність слідчого, його відповідальність за повноту, всебічність та об'єктивність розслідування справи.

Також важливу роль у забезпеченні конституційних прав та законних інтересів обвинувачених відіграють форми та методи прокурорського нагляду за досудовим слідством. Вважаємо, що форми та методи прокурорського нагляду мають розглядатися у нерозривному зв’язку не тільки в теоретичному плані, але й і на практиці, оскільки вони є складовими елементами такого правового явища, як прокурорський нагляд за досудовим слідством.

Безумовно, прокурорський нагляд має важливе значення у забезпеченні конституційних прав обвинувачених, що досягається шляхом здійснення постійного, всебічного нагляду за додержанням законів органами досудового слідства.