диплом / статьи / 2009_6

Українська

література

в загальноосвітній школі

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

Науково методичний журнал

№ 6, червень 2009

Свідоцтво про реєстрацію

Серія КВ № 3352

Передплатний індекс 22410

Видається з січня 1999 року

Головний редактор

Н.Й. Волошина, д р пед. наук

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Н. М. Бібік, д р пед. наук

М. С. Вашуленко, д р пед. наук

С.А. Гальченко, канд. філол. наук

А. В. Градовський, д р. пед. наук

А. Б. Гуляк, д р філол. наук

С.О. Жила, д р пед. наук

В.О. Зайчук, канд. пед. наук

А. Й. Капська, д р пед. наук

Л. І. Мацько, д р філол. наук

В.В. Оліфіренко, канд. пед. наук

В.Ф. Погребенник, д р філол. наук

Г. Ф. Семенюк, д р філол. наук

А. Л. Ситченко, д р. пед. наук

О. В. Слоньовська, канд. філол. наук

В.І. Шуляр, канд. пед. наук, заслужений учитель України П. І. Розвозчик, заслужений учитель України

Редактор Олена Черниш

Верстка, дизайн Дмитро Лебедь

Затверджено Вченою радою Інституту педагогіки АПН України Протокол № 2 від 17 травня 2009 р.

За підтримки видавництва «Антросвіт»

Керівник видавничого проекту Казимир Антоневський

481—38—66

F04053, КиївC53, вул. Артема, 52CД

JРедакція журналу «Українська література в загальноосвітній школі»

Зміст

Літературознавство і школа

Фока М. Функціонування кольору в поетичних творах Павла Тичини. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2

Зінченко Н. Елементи реалізму і романтизму у фольклорно етнографічних оповіданнях О. Стороженка. . . . . . .8

Фахові проблеми

Бондаренко Л. Визначення теоретико літературних понять чи словникова робота?. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11

Вивчаємо мову художнього твору

Привалова С., Рижак О. Мовностилістичні особливості роману "Повія" Панаса Мирного. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13

Сучасний урок літератури: методика і досвід

Ситченко А. "Я жив для добра і любові"

Вивчення повісті О. Довженка "Зачарована Десна". 6 клас. . . . . . .16

Коваленко С. "Найгірше пекло — мені Україну бачить в путах". Система особистісно зорієнтованих уроків за творчістю Людмили Старицької Черняхівської. 10 клас.

Уроки другий і третій. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .19

Література рідного краю

Щерба Т. Ми — єдина родина. Інтерв'ю з Миколою Братаном. . . .23

Позакласне читання

Григорчук Ю. "Ніщо не вмирає, все перетворюється...". Тема мистецтва і духовних цінностей у повісті Віри Вовк

"Старі панянки". . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .26

На допомогу вчителеві

Єсипенко Д. Трагічна сторінка української історії, концепти Страшного Суду і Богоматері у новелі В. Стефаника "Марія". Вивчення творчості письменника у світлі християнського віровчення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .29

Виховання християнської моралі

Кислашко О. Учителеві про Біблію. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .33

Позакласна робота

Соколець В. Сорочинський ярмарок.

Літературно музична композиція. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .37

Проектна діяльність учнів

Заїка В., Шуман С., Парубець В. Основні норми вимови сучасної української літературної мови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41

Радимо почитати

Голобородько Я. Літературознавчий хронопис Михайла Логвиненка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .47

.

Індекс видання 22410

Формат 60x84/8. Ум. друк. арк. 7.5. Зам. 3674 Друкарня ТОВ «ЗАДРУГА»

м.Київ, вул. Фрунзе, 86

©«Українська література в загальноосвітній школі», 2009

Поетична творчість Павла Тичини відзначається не лише особливою музичністю, що давно стало за гальновизнаним твердженням, але й неповторною живописністю. На малярський компонент творів по ета більшою чи меншою мірою звернули увагу А. Ніковський [Див.: 4], Л. Новиченко [Див.: 5], Г. Кло чек [Див.: 2], С. Тельнюк [Див.: 10], В. П'янов [Див.: 8] та ін. Проте колір як один із важливих чинників, що генерує живописні ефекти, детально не розглядався. Таке "ігнорування" кольору не розкриває живопис ний компонент словесної творчості поета, що у свою чергу не декодує процес взаємодії слова й живопису зокрема та синтезу мистецтв загалом. Цим пояс нюється актуальність даного дослідження. У статті ставимо за мету проаналізувати функціонування ко льору в поетичних творах Павла Тичини.

Відомо, що одним із найпоширеніших засобів су гестії живописних образів на художньо словесному рівні є номінація кольору, що автоматично офарбовує візію, яка постає в уяві читача. Відтак Павло Тичина як художник живописець колоризує поетичний світ: кож не явище, предмет, почуття, відчуття набуває певного кольору. Зауважимо, що доречність визначення "ху дожник живописець" щодо постаті Павла Тичини вияв ляється в надзвичайній близькості поета до образо творчого світу. Згадаймо, для прикладу, як, навчаючись у семінарії, Тичина із запропонованих фа культативних занять обрав малювання, де навчав його відомий художник Михайло Жук. Або спадає на думку той факт, як поет навіть "готувався вступити до худож ньої Академії в тодішньому Петербурзі, але не вступив тільки через те, що коштів не було проїхати до Петер бурга на іспити…" [14, 280]. Мабуть, якби Тичина став студентом Петербурзької Художньої Академії, імовірно, він став би відомим художником. Та й не за будьмо, що сам Тичина продовжував малювати для се бе протягом життя. На жаль, багато малюнків поета зникли, а більша частина творів, що збереглася, поре волюційної доби. За підрахунками М. Шудрі, "кілька ак варельних замальовок залишилось у листах, написа них ним 1905 й 1910 року. Всі інші роботи олівцем, вугіллям, аквареллю й олією — з 1918 до 1942 року. На одному малюнку (кольоровими олівцями) зображено постать жінки, що спить; дуже тонко передано в олівці

— автопортрет (1922 року), написаний ще в Києві, пе ред виїздом до Харкова; решта — краєвиди Пісок, Свя тошина, Великої Багачки, інтер'єри помешкань в Ірпіні, Гаграх та Уфі. Всього шістнадцять творів роботи Павла Тичини, які на сьогодні осіли в архіві його Літературно меморіального музею квартири" [15, 24—25].

Таким чином, саме як художник живописець Тичи на підмічає у своїх поетичних творах, що прозолоть не

просто золота, а з червоним відтінком: "…Твої коси від смутку, від суму //Вкрила прозолоть, ой ще й кривава. //Певно й серце твоє взолотила печаль, //Що така ти ласкава" [11, 51]. І перлина не сріблясто сіра, як за звичай, а рожева: "…Плили хмарини, немов перлини… //Їх вид рожевий — уста дитини!" [11, 66]. Спостереж ливість Тичини до кольорів і найтонших відтінків барв породжує яскраву живописну картину, палітра якої складається з відтінків синього та голубого: "…Все ліс та камінь. Між квіток жарин //дорога йшла то вниз, то знов угору. //І скрізь — наскільки вистачало зору — //на всіх верхів'ях синь, ультрамарин //(коли вони під хмарами), — на всіх //верхів'ях дим блакитно бірюзо вий //(коли вони на сонці)… //Ще й по них //перебігав вітерець передгрозовий…" [12, 273].

Палітра кольорів творів поета дуже багата:

—Білий: "Мамуню, скажи, моя рідна, мені: //Чи правда, що зорі — то свічки у бога, //Що світять їх ян голи білі, ясні?" [11, 268], "Я хотів би, коли я умру. //(Ах, якби мені вмерти улітку!), //Щоб закутавши в білу намітку, //Ви спалили мене у бору" [11, 293], "…Встала Тала в білій льолі…" [11, 309], "Білі голуби злетіли — //В небі дзвони затремтіли…" [11, 425], "…І раптом вдалині — //немов рояль //в синьо зеленому тумані, — //білі //блискучі клавіші… //Хати біленькі" [12, 488].

—Чорний: "Гаптує дівчина й ридає — //Чи то ж шиття! //Червоним, чорним вишиває //Мені життя" [11, 49], "…Чорний ворон замисливсь. //[…] Чорний ворон враз кинувсь" [11, 54], "…Півні чорний плащ ночі //Вогняними нитками сточують" [11, 61], "…Поглянула

—скрізь тихо. //Чийсь труп в житах чорніє…" [11, 70], "…За чорними хмарами //(з блиском! ударами!), //за чорними хмарами мільйон мільйонів //мускулястих рук…" [11, 89], "…А вслід їм //чорні пам'ятники дзер кально очать презирливий сміх…" [11, 220], "…Ой, брате, гукни кладовище! //Дивись, яка чорна масть" [11, 221].

—Сірий: "Хоч би чи дощ, чи завірюха, //Бо це й не осінь й не зима. //Туман внизу. Вгорі щось сіре. //Ні не ба, ні землі нема" [11, 288].

—Жовтий: "…Ще літо за повним столом. //А в листі вже жовч. //Жовтіє" [11, 219], "…А береза, обтру сивши //жовте листя без числа…" [12, 128].

—Червоний: "…Всі ми серцем дзвоним, //Сним вином червоним — //Сонця, хмар та вітру" [11, 42], "Гаптує дівчина й ридає — //Чи то ж шиття! //Черво ним, чорним вишиває //Мені життя" [11, 49], "Коли йде дві струнких дівчині — ще й мак чер— //воний в косах — //— десь далеко! молоді планети!" [11, 137], "…Кому усміхаються рожі червоні?" [11, 274], "…Слідом за ним із діброви дрібночервонеє листя //кинулось, вихром заграло, мішаючись, наче у танці" [11, 193], "…Осінні

зорі //заколихались у Дніпрі. В дозорі //червоний місяць став" [12, 209].

—Зелений: "…Зомліло, крикнуло, втекло //зеле не надвечір'я" [11, 114], "…Зеленіло й //добрішало не бо" [11, 135], "Великодній дощ //тротуаром шов //ко вая зелена //ярилась з під землі. //[…] Загримів, заграв, //тупотом пішов //ковую зелену //кленокло нив день" [11, 216], "…І тут з туману все частіше //то сей, то той зелений блиск, //і божевільний темп коли ше, //мов павза на війні" [11, 397], "Покрапали на вер биці //Зеленими квачиками //Розтопіреними" [11, 506], "…Ціле літо зеленівши, //не доспавши, не до снивши, //я ж для тебе тут росла…" [12, 128], "Весна! Берізку сонце посережить, //а вітер — свій в зелене вмочить квач…" [12, 141], "…Ось ніч спливає з дзвона ми //і небо зеленіє… //А в серці теж зелена рунь //у спалахах руніє" [13, 307].

До речі, зелений колір Тичина передусім асоціює з природою (між іншим, зелений і є "кольором самої природи" [1, 82]). Вочевидь, це можна пояснити тон ким відчуттям природи поетом, що "вбирав всю її в се бе очима" [9, 468]. "Співбесідник природи" [9, 325] до дає зеленої фарби, згадуючи ліси, гаї, сади тощо: "…Що чують тумани, //Коли гай зелений цілують ми лують?" [11, 274], "…Брунчать бруньки над водою, во дою, //йде весна зеленою ходою!" [11, 366], "Сьогодні ми ходили в ліс — зелений //у продумі" [11, 408], "Сад зелений — що є краще, //як кругом цвіте, росте?" [12, 97], "…Он лащиться трава, ще й квіт ласкавчик, //мені

жніщо у серце не торка: //ні ліс, ні сад — зелений мій кудрявчик, //ані в луску розплавлена ріка…" [12, 228], "Дні весняні! Квітнуть вишні. //Зеленаве сходить жито" [12, 307], "…З зеленого саду — буде винограду! — //скільки його схочете — дітям і собі…" [12, 309], "По вна чаша кришталева! //Всі в саду в плодах дерева! //Це ж дерева з його саду, //зелен саду винограду!" [12, 357], "…Ой шумлять гаї зеленії, //ріки повно воднії…" [12, 561], "Кипить осика //зеленим //на вітрі…" [13, 257].

—Синій: "…Та коли б я забув синє небо, хмарки, //Таємничі долини, діброви…" [11, 289], "…А ген аж в сині нетрі //в зазубленнях колон //піднісся як закон //некоронований Ай Петрі" [11, 399], "…Сині води пхлю пхлю //в темний берег плюх" [11, 541], "Радійте, гори в синій піднебесності! //Радійте, ріки й давнії ліси!" [12, 133], "…Їдемо з Великої Багачки. //Сніг скрипить — на весь широкий світ! //Синьо так! Біжать собі конячки, //"И звезда с звездою говорит" [12, 135], "…Знову поле. Вітер в два весельця //нас погнав, як човна в синій млі…" [12, 135], "…Мов синім вишита по пруга, //діброву річка проріза…" [12, 356], "…В небі хо лод. Хмари ходять, //мов по синьому льоду…" [13, 9], "…В синім небі сонце грало, //аж блищав весь Ара рат…" [13, 231].

—Голубий: "…Одчиняйте двері — //Голуба бла кить!" [11, 69], "…Не має меж… і де кінці, //що ставили б сонцям семестри // у голубому молоці?" [11, 157], "…Танцюючі тучі, //ви не при собі, — //нащо вам рони ти //перли голубі?" [11, 262], "…Які світи Тебе носили //в просторі голубім?" [11, 363], "Все гомонять нам хвилі голубі //про тих, що полягли в боях, //їм над Дніпром тут спочивать… //Всім спочивать…" [12, 487], "Ти танцюй, //гомони, //в бубон радості бий, //голо сочку весни //на весь час голубий!" [13, 228].

—Фіолетовий: "Охляло сонце. На будинках //го рить гарячий фіолет" [11, 213].

Окрім основних кольорів поетичні твори Павла Ти чини грають усіма багатствами різноманітних кольC

орів і відтінків:

—Золотий (який своїм кольором нагадує золото, блискучо жовтий, оранжевий): "…Щось мріє гай — //Над річкою. //Ген неба край — //Як золото. //Мов зо лото поколото, //Горить тремтить ріка, //Як музика" [11, 39], "..Стану я, гляну я — //скрізь поточки як дзвіночки, жайворон //як золотий //З переливами…" [11, 40], "…Десь краї казкові, //Золоті верхів'я…" [11, 42], "Квітчастий луг і дощик золотий. //А в далині, мов акварелі, — //Примружились гаї, замислились оселі…" [11, 50], "Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають, //Ще половіє золотом хвиль на сонці жита ри за…" [11, 52], "Світає… //Проміннями схід ранить ніч, мов мечами, //Хмарки по всім небі й собі взолотіли" [11, 53], "…О, дайте грому, о, дайте зливи! — //Нехай не сохнуть злотисті гриви" [11, 66], "…Схід вже зло тивсь…" [11, 286], "…І настала ніби тиша, //ніби злотне плюскотіння. //Зараз, зараз я побачу, //як рождати меться сонце" [11, 403], "…Яблуні по всім просторі, //тече річка золота…" [12, 97], "Осокорі, //що під вікном моїм, //прокинулись уранці — //хоч по коліна ще вони // в тіні, //але верхів'ям золотим //вже в бо жевільнім танці" [13, 225].

—Срібний (який своїм кольором нагадує срібло): "…І вже тремтять, вже спокій сіють //Сріблясті голуби у небесах…" [11, 52], "Що у них самі ж колючки — гострі та суворії. //А у нас гінкі берези — срібні, яснокорії" [12, 31], "…Крізь хмару зірка із срібла //то вирине, ми гне, послуха, //то заховається…" [12, 143], "Люди не вертаються. //Слід їх тільки мріє… //А в вікні неначе //листя серебріє" [12, 413], "…А пісня, пісня не втиха, //летить дзвенить на цілий світ! //Дзвенить і місяць, сріблом сяючи" [13, 18], "…Як гарно у небі зоря он сія! //Від неї в воді срібна стежка яскрава…" [13, 142].

—Рожевий (світло червоний): "…Плили хмарини, немов перлини… //Їх вид рожевий — уста дитини!" [11, 66],"…Жінка //зніма білизну. Веремію //круг неї вітер закрутив //і запилив у свій мотив //рожеві ноги й повну шию…" [11, 213], "…Гора //Ай Петрі рожевіє" [12, 49].

—Сизий (темно сірий із синюватим полиском, сіро голубий): "Десь надходила весна. — Я сказав їй: ти весна! //Сизокрилими голубками //У куточках на ву стах //Їй спурхнуло щось усмішками — //Й потонуло у душі…" [11, 41], "…Сизий ворон задумавсь. //[…] Си зий ворон схопився" [11, 54], "Вже би' заснув сиз вечір" [11, 103], "…А в одно село прийшли //(Вже бих заснув сиз вечір). //Брязнули у вечір — //Посипалося склом //Над усім селом" [11, 429].

—Блакитний (небесно голубого кольору, голу бий): "Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день ку пають…" [11, 52], "По блакитному степу //Вороний вітер!" [11, 74], "…День тане, день тане //Привітний, //Тюльпане, тюльпане //Блакитний" [11, 406].

—Смарагдовий (який має колір смарагду, яскра во зелений): "…Лиш смарагдовий сад //пташок збу див…" [12, 49].

—Бірюзовий (який має колір бірюзи, ніжно голу бий) "…Гуде, реве рвучка напруга, //Дзвенить небесна бірюза!" [12, 356].

—Волошковий (який має колір волошки, синій) "…Струнна осанна, //волошковий тон" [11, 111].

—Рудий: "…Осінь рання уже. А іще ж між кущами //рудими //Чорнобривці цвітуть. Голосами дзвенить //молодими…" [13, 191].

—Перламутровий (який своїм забарвленням та блиском нагадує перламутр, сріблясто сірий): "…Буде бій //Вогневий! //Сміх буде, плач буде //Перламутро вий!" [11, 40].

І неймовірна безліч інших відтінків, які здатне вловити око справжнього художника: "…Твої коси від смутку, від суму //Вкрила прозолоть, ой ще й кривава.

//Певно й серце твоє взолотила печаль, //Що така ти ла скава" [11, 50], "…Завіса чорно сиза //Півнеба мовчки зап'яла" [11, 52], "Не златоглавий нам потрібен, //не кво ло темпий, не чупрун, //не сам в собі старим заглибен,

—//а повен сили, золот срібен, //новий наш Київ, з юних юн!" [12, 23], "…Волга, зелень, сонце, вулиця, — //військо, молодь, дітвора… //І до міста тепло тулиться //жовто сизая гора" [12, 262], "…І раптом вдалині — //немов рояль //в синьо зеленому тумані, — //білі //бли скучі клавіші… //Хати біленькі" [12, 488].

І до повної, образно кажучи, "ахроматизації", тобто до безколірності: "…Їх творчість, мов з вулкана лава, //усе безцвітне покрива, — //безцвітне, мляве, невідпорне, //недіюче, нетрудове" [13, 166].

Вловлює око Тичини художника й переходи ко льорів. Для прикладу: "Вже сумно вечір колір свій міняв //з багряного на сизо фіалковий" [12, 253].

Оперуючи словом як основним засобом поета, Тичи на генерує кольори через слово, тобто через асоціації, які виникають у читача при назві певного явища чи пред мета, які вже є офарбованими в уяві читача. Розглянемо основні словесно художні образи, які викликають кольо рові асоціації, що домінують у поетичній творчості Тичи ни або які є, на наш погляд, досить яскравими:

—Оранжевий навіюється словом "вогонь": "…Буде бій //Вогневий! //Сміх буде, плач буде //Перламутро вий…" [11, 40], "…Моя пісне, вогниста, шалена…" [11, 48], "…Півні чорний плащ ночі //Вогняними нитками сточують" [11, 61], "…(Огняного коня вітер гнав — //ог няного коня— //в ночі )…" [11, 89], "…На стіні від сонця густорямне вікно як огнистий //дієз…" [11, 133], "…Благословенні кольори, і тембри, і огонь, //огонь, тональність всього світу, //огонь і рух, огонь і рух!" [11, 153], "…То в смутку ми, як дим кадильний. //То ми цвітем, як цвіт огонь!" [11, 295].

—Жовтий колір генерується декількома образами. По перше, образ сонця, що асоціюється з жовтим ко льором. Підкреслимо, що жовтий зазвичай трактують як "колір радості, сонячної енергії" [1, 70], тобто дана асоціація є природною та очевидною: "Не Зевс, не Пан, не Голуб Дух, — //Лиш Сонячні Кларнети. //У танці я, ритмічний рух, //В безсмертнім — всі планети" [11, 37], "…Одбивсь в озерах настрій сонця" [11, 38], "…Промені як вії сонячних очей!" [11, 44], "Припливеш, приплинеш — //Сум росте, мов колос: //З піснею про сонце! — //Сумно, сам я, світлий сон…" [11, 47], "Бла кить мою душу обвіяла, //Душа моя сонця намріяла…" [11, 267], "…Сонце хмари тушать кров'ю" [11, 296], "…І настала ніби тиша, //ніби злотне плюскотіння. //Зараз, зараз я побачу, //як рождатиметься сонце" [11, 403]…

І по друге, через образ соняшника: "Птах — ріка — зелена вика — //Ритми соняшника" [11, 56], "…Соняш ники горять…" [11, 60].

—Червоний асоціюється з трояндою: "… — Тро яндний!" [11, 58], "…По хліб шла дитина — трояндно! //:тікайте! стріляють, ідуть. //Розкинуло ручки — тро яндно…" [11, 68].

—Голубий породжується словом "блакить": "Заку черявилися хмари. Лягла в глибінь блакить…" [11, 38],

"…Думами, думами — //наче море кораблями, пере повнилась блакить //Ніжнотонними…" [11, 40], "На стрімчастих скелях, //Де орли та хмари, //Над мо гутнім морем, //В осяйній блакиті… //[…] Із долин до неба //Простяглися руки: //О, позичте, грози, //Злив ної блакиті!.." [11, 67], "…Блакить ірже" [11, 543].

—Білий колір пов'язується зі словом "сніг": "Не вірте, люди, снігу — //Холодній чистоті: //Краса його бездушна //Без палу і вогню" [11, 311], "…Зажуривсь під снігом гай…" [11, 41], "О, панно Інно, панно Інно! //Я — сам. Вікно. Сніги… //[…] Сніги, сніги,сніги…

//[…]Зимовий вечір" [11, 46].

—Чорний продукується образом ночі: "…Я — ніч, стара, //Нездужаю" [11, 64].

—Різнокольоровість чи багатство кольорів поет передає словами "рясний", "пістрявий", "квіти", "цвіт"

іт.п.: "…І ряснозорна бризь //одглибинилась скрізь //без руху…" [11, 399], "…Життя моє — молитва //Все владниці Красі, //Горіння розцвітання //В огні квіток думок" [11, 303], "…Йде весна //Запашна, //Квітами перлами //Закосичена" [11, 40], "…А я тут, в саду, на лавці, //Де квітки ласкавці…" [11, 43], "Квітчастий луг і дощик золотий. //А в далині, мов акварелі, — //При мружились гаї, замислились оселі…" [11, 50], "Десь клюють та й райські птиці //Вино зелено" [11, 55], "Сьогодні ми ходили в ліс — зелений //у продумі. Він над тобою весь — //то в зламі рис, то в формі розгалу жень, //хрусткий, як мисль, пістрявий…" [11, 408] "Ко ли в твої очі дивлюся — //Здається мені: //Мов бачу я небо прозоре. //Мов бачу брильянтових зір ціле море, //Що десь там горять усміхаються, //Чудові, ясні!.." [11, 283], "Цвіт в моєму серці. //Ясний цвіт первоцвіт" [11, 42], "Не дивися так привітно, //Яблуневоцвітно" [11, 43], "…Ти це, дятлочку рябенький, //на голівці чер воненькій?" [13, 126].

Усе багатство кольорової палітри також гене рується через образ веселки (теплі та холодні кольори в своєму поєднанні становлять веселку, причому, вар то відмітити, що в центрі веселки — білий колір): "…Люблю я любов'ю, //Що раптом зростає, //Що кро питься кров'ю, //Веселкою грає…" [11, 323], "Як ве селка многоцвітна угорі, //що стоїть у небі гордою ду гою, — //так ясно над всім світом, дорогою //височить Країна Рад у цій порі: //на зорі //виноградною обтяже на вагою… //Як веселкові кольори, що цвітуть, //вигра вають поодинці і всі разом, — //так піднесені нечува ним екстазом //всі республіки вперед у нас ідуть — виграють //і домброю, і бандурою, і сазом" [12, 52], "…І сонце погладжує, вітер остуджує. //Крізь вії дрімливії

— райдужний сад… //Та море мене од дрімливості збу джує, //то шумом шпурне, то одплине назад" [12, 311].

Кольоровим "імпульсом" для читача може слугува ти й ціла поетична картина, де "кольорові подразники" закодовані у словесній картині. Для прикладу, при гляньмося ближче до образу "Коливалося флейтами //Там, де сонце зайшло". Жодного слова кольору! Проте усі відтінки теплого червоного кольору породжу ються в уяві через сприймання образу. Зокрема Г. Кло чек так пояснює "кольоровий підтекст": "…Сонце щой но заховалося за горизонтом і останнє проміння коливається, переливається гамою найрізно манітніших кольорів на тлі вечірнього неба. Домінуючі кольорові тони і напівтони в цій гамі — тепло червоні. І саме таким теплим видається звучання флейт. Коли вається проміння, коливаються звуки, коливаються переливаються кольори — і все це виражено словами

"коливалося флейтами" [2, 230]. Або в поетичних ряд ках "…Горить тремтить ріка, // як музика" [11, 39] та кож наявна кольористична тема. У словосполученні "…Горить тремтить ріка" вловлюється переливання різноманітних кольорів і відтінків на воді від світла, що грає переважно синіми, голубими й зеленими відтінка ми з білуватими відблисками. До речі, кольорова палітра (синій, голубий, зелений, синьо зелений, біло голубий і т.п.), яка виникає на асоціативному рівні, за лежатиме від індивідуального досвіду читача.

Особливу увагу звернемо на поєднання кольоC рів, бо Тичина як художник добре розуміється на взаємодії та співвідношенні барв: "…На ланах, на тра вах, //На срібно зелених, //У житах злотистих, //струн ко колоскових — //Гей, //Там, //Там шуміли шуми! //Там шуміли шуми…" [11, 67], "…Живі землі живої, //Згадайте ви весну, //Блакитно ясні бурі //І цвітно травний шум. //Ах, небу голубому, //Ах, золотим вітрам — //Повірте, люди, — сонцю //І музиці його" [11, 311], "…Всі степи заголубіли, //Поблакитніли вітри" [11, 322], "Спочатку йшло ласкаве жовте поле, //а потім ліс мовчун, зелений холостяк" [11, 439], "Вес на встає, весна встає, //весна до мене промовляє //(дитя моє!) //зеленими листочками, //голубими оч ками //(дитя моє!)…" [11, 451], "…Щоправда, там, де берег звівсь //і де вершина біла, — //шматочок хмари зачепивсь — //і вся гора зчорніла… //У березі ж сріблиста мла. //Тріпочуть із простинь навіски… //І голі бронзові тіла, //і сміх, і плескання, і блиски…" [12, 311], "…Мов синім вишита попруга, //діброву річка проріза… //Гуде, реве рвучка напруга, //Дзвенить не бесна бірюза!" [12, 356] і т.д.

Часто Тичина вдається до поєднання кольорів, де один із кольорів поет називає безпосередньо, прямо, а інший виникає опосередковано, тобто через ак тивізацію кольорової асоціації в читача, що поро джується самим словом. Мова йде про конкретні асоціативні зв'язки різноманітних кольорів із конкрет ними предметами, явищами тощо. Наприклад, візьме мо рядок "…Півні чорний плащ ночі //Вогняними нитка ми сточують" [11, 61]. Відзначаємо пряме називання кольору ("чорний плащ ночі") та опосередковане, на асоціативному рівні, оранжевий (через слово "вогонь": "вогняні нитки"). Подібних поєднань можна виділити велику кількість: "Десь клюють та й райські птиці //Ви но зелено" [11, 55] (червоно зелений), "…Йду в поле, в гай скучати //Та сльози лить: //Блакить й зелені шати //Мене не веселить" [11, 291] (голубий і зелений), "…Живі землі живої, //Згадайте ви весну, //Блакитно ясні бурі //І цвітно травний шум. //Ах, небу голубому, //Ах, золотим вітрам — //Повірте, люди, — сонцю //І музиці його" [11, 311] (голубий — зелений — голубий

— золотий — жовтий), "Сніг, сніжок //на жовтий садок. //На воротях прапор — //червоний цвіток" [11, 355] (білий — жовтий — червоний), "…Куди не погляне — оскалений звір, //і небо у чорних кривавих слідах…" [11, 395] (чорний і червоний), "…А пройде хмара, ніби жах — //та прийде біль ізнов. //Ой, знову в чорних не бесах //зірки неначе кров" [12, 405] (чорний і черво ний) і т.д.

Або поєднання кольорів виникає лише на асоціативному рівні. Наприклад, ніч і тьма традиційно асоціюються з чорним кольором, а кров — із червоним. Таким чином у рядку "…Одчинились двері — //Гороби на ніч! //Одчинились двері — //Всі шляхи в крові! //Не зриданними сльозами //Тьмами //Дощ…" [11, 69]

маємо поєднання чорного з червоним. Таких кольоро вих поєднань, що виникають на асоціативному рівні доволі багато: "Сійте в рахманний чорнозем //з піснею, грою… //Над долиною низом — //сонце го рою!" [11, 90] (чорний і жовтий), "…Чорнозем підвівся і дивиться в вічі, //і кривить обличчя в кривавий свій сміх" [11, 91] (чорний і червоний), "Блакить мою душу обвіяла, //Душа моя сонця намріяла…" [11, 267] (голу бий і жовтий), "…Сам скапаю сонцем, //В блакиті роз тану" [11, 323] (голубий і жовтий) тощо.

Спостерігаємо посилення кольору, домінуванC ня одного тону, які виникають повтором або грою відтінків одного й того ж кольору в тексті: "Огонь жит тя лелійте, //Огонь вина. //Як мак душею рожевійте. //Серця піснями вщерть налийте //І випийте до дна. //Огонь життя лелійте, //Огонь вина" [11, 324], "…Все ліс та камінь. Між квіток жарин //дорога йшла то вниз, знов угору. //І скрізь — наскільки вистачало зору — //на всіх верхів'ях синь, ультрамарин //(коли вони під хмарами), — на всіх //верхів'ях дим блакитно бірюзо вий //(коли вони на сонці)… //Ще й по них //перебігав вітерець передгрозовий…" [12, 273], "…Ось ніч спли ває з дзвонами //і небо зеленіє… //А в серці теж зеле на рунь //у спалахах руніє" [13, 307], "…Одчиняйте двері — //Голуба блакить!" [11, 69], "Проходила по по лю — //Зелене зеленіє…" [11, 70], "…Всі степи заго лубіли, //Поблакитніли вітри" [11, 322], "…Чорний ліс гуде — стинається. //Смерть на землі вистягається. //А вгорі все ще не світається" [11, 331], "Як упав же він з коня //та й на білий сніг" [11, 93], "…Як зчорніла ніч — //за селом світило, //з співом ходило, //берегло, будило //безневинну січ" [11, 97], "До вас, казенні по ети, офіціантки, //до вас моє слово, мій гнів. //Не робіть, не робіть ви романтики //з червоної крові братів!" [11, 123], "…Червоний крик, кривавий крик, //червоних сонць протуберанці!" [11, 157], "…Я — ніч, стара, //Нездужаю. //Одвіку в снах //Мій чорний шлях" [11, 64] тощо.

Відзначимо, що іноді Тичина вказує й на домінуюC чий колір, що створює відповідну емоційну на строєність, тобто мова йде про тональність. Зокрема світ набуває оранжевих тонів, які асоціюються з во гнем: "…Благословенні кольори, і тембри, і огонь, //огонь, тональність всього світу, //огонь і рух, огонь і рух!" [11, 153].

Павло Тичина не лише бачить кольори та багатство їхніх відтінків, але й відмічає блиск чи матовість зоб ражуваних словесно живописних образів. Так, деякі образи змальовані матовими, як от: "Небо як склепіння матове, //в димці осені земля… //Любий, славний мій Саратове, //знов тебе побачив я" [12, 202]. У свою чергу блиск передається як безпосеред ньо, тобто через саме слово "блиск" чи "емаль", зокре ма: "…Скільки думав я про нього — //в блиску дня, у тьмі ночей!" [13, 10] і "А між сосон, мов емаль, //небо проступає" [13, 260], так і через перламутровий, золо тий і срібний кольори, що вже за своєю природою є блискучими, зокрема "…Як гарно у небі зоря он сія! //Від неї в воді срібна стежка яскрава…" [13, 142], "…Крізь хмару зірка із срібла //то вирине, мигне, по слуха, //то заховається…" [12, 143] "Квітчастий луг і дощик золотий. //А в далині, мов акварелі, — //При мружились гаї, замислились оселі…" [11, 50] тощо.

У живописі кольори поділяють на дві основні групи: 1. Ахроматичні кольори, тобто ті кольори, що не мають тепло холодних відтінків і що відрізняються

один від одного тільки за ступенем світлий чи темний. До ахроматичних (безколірних) відносяться білий, сірий, чорний.

2. Хроматичні кольори, тобто ті кольори, що вхо дять до складу теплої (жовтий, оранжевий, червоний та ін.) та холодної (зелений, зелено синій, голубий, синій, бузковий, фіолетовий та ін.) груп.

Відзначимо, що за живописними законами ахро матичні кольори не несуть ніякого емоційного наван таження (ні веселого, ні печального), адже вони без колірні. Яскравим прикладом можуть слугувати картини, виконані в чорно білій тональності (напри клад, простим олівцем, тушшю). У свою чергу теплі ко льори символізують радість, добро, почуття веселого настрою, любові, весни, щастя і т.п., а холодні мають зовсім протилежне емоційне значення, тобто викли кають відчуття печалі, холоду, неспокою, трагічності тощо.

Павло Тичина вдавався до колоризації з метою вказати на зовнішню ознаку, офарбовуючи пред мет/явище, або надати емоційного навантаження, символічного значення художньому образу.

Павло Тичина, який тонко відчував кольори, має свою подачу емоційного настрою того чи іншого коC льору, символіку тої чи іншої барви. Як і художники живописці, що через колір розкривають своє світоба чення й світовідчуття, Тичина індивідуально підходить до "використання" того чи іншого кольору, надає свого значення (у тому числі й емоційного) тій чи іншій барві. Наприклад, ахроматичний чорний, що за живописними законами має нейтральну емоційну характеристику, у поезіях Тичини часто символізує печаль, сум, трагічність тощо: "…Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді…" [11, 44], "…Одвіку в снах //Мій чорний шлях" [11, 64], "…Поглянула — скрізь тихо. //Чийсь труп в жи тах чорніє…" [11, 70], "…А вслід їм //чорні пам'ятники дзеркально очать презирливий сміх…" [11, 220], "…Ой, брате, гукни кладовище! //Дивись, яка чорна масть" [11, 221] "…Чорний ліс гуде стенається…" [11, 331]. Чи, наприклад, ахроматичний білий у Тичини час то символізує чистоту й радість: "Мамуню, скажи, моя рідна, мені: //Чи правда, що зорі — то свічки у бога, //Що світять їх янголи білі, ясні?" [11, 268], "…Встала Тала в білій льолі…" [11, 309], "Білі голуби злетіли — //В небі дзвони затремтіли…" [11, 425].

Упершу чергу це пов'язується з тим, що кожен колір має своє символічне значення. Відтак Тичина по своєму трактує той чи інший колір (мова йде про індивідуальне відчуття, сприймання кольорів). Цікавим

уданому аспекті, наприклад, є використання голубого кольору: "Мадонно моя, Мати Пречиста, //мій Цвіте Го лубий! //Вступає в вік новий //душа чиста" [11, 110]. Так, "Мадонну, Мати Пречисту" поет асоціює з "Цвітом Голубим", а не, припустимо, із білим, який символізує світло, чистоту (звертаємо увагу на слова "душа чис та"). Епітетом "голубий" поет виражає інше бачення Мадонни, адже цей колір "налаштовує на царину висо ких почуттів", є "кольором мира і всезагальній гар монії" [1, 94].

Узалежності від контексту емоційне значення ко льору, "емоційний тонус" може варіюватися, змінюва тися. Наприклад, порівняємо "…Твої коси від смутку, від суму //Вкрила прозолоть, ой ще й кривава. //Певно й серце твоє взолотила печаль, //Що така ти ласкава" [11, 51] і "Квітчастий луг і дощик золотий. //А в далині, мов акварелі, — //Примружились гаї, замислились

оселі…" [11, 50]. Золотий колір у першому випадку на буває мінорного звучання, що посилюється уточнен ням "ой ще й кривава", а в другому — навіює спокій і почуття радості.

Звернемо увагу, що один і той самий колір може змінювати своє емоційне значення і в одному поетич ному тексті, де це значення може варіюватися від ма жорних до мінорних тонів. У цьому випадку важливим стає контекст, який допомагає декодувати емоційне значення кольору. Наприклад, у поезії "По хліб шла ди тина" слово "трояндно", яким закінчується перший і третій рядки першого терцету вірша ("По хліб шла ди тина — трояндно! //: тікайте! стріляють, ідуть. //Розки нуло ручки — трояндно…" [11, 68]) асоціюється з чер воним кольором, емоційне значення якого варіативне, амбівалентне. Так, відомо, що червоний "з одного боку

— енергетичний, активний, символізує повноту життя, свободу, урочистість, а з іншого — ворогування, пом сту, війну, агресивність" [7, 72]. Цікаво, що двозначний символічний характер червоного кольору просте жується в одній поезії (мова йде про вірш "По хліб шла дитина"), що засвідчує тонке відчуття кольору Тичи ною: від мажорного ("По хліб шла дитина — троянд но!") — до мінорного ("Розкинуло ручки — троянд но…"). В. Марко відзначає: "…Слово трояндно, яким закінчується перший рядок, передає стан радості, за хоплення дитиною. […] …"Розкинуло ручки". Цей ря док також завершується словом трояндно. Але тут йо го зміст відмінний від першого рядка, навіть протилежний йому. Перед нами — поруйнована гар монія, незмірна трагедія, бо тут трояндно означає за перечення життя. Ситуативна оксюморонність акцен тованого слова — наслідок психологічної інерції ліричного героя, котрий ще не встиг усвідомити, що сталося, через те на стару зовнішню форму накладає нове значення, яке активізують асоціації за кольором:

троянда — кров.

Як результат, зміст слова трояндно в третьому ряд ку кардинально змінився: кров, смерть" [3, 234].

Ще одним ключем до декодування смислу цієї по езії слугує образ троянди, що є символом "життя та смерті" [7, 130]. Таким чином, символічний образ тро янди органічно поєднується з амбівалентним симво лом червоного кольору, що у своїй неподільній єдності увиразнюють бінарне враження.

Повернімося до теплих/холодних кольорів.

Відзначимо, що іноді Тичина підкреслює теплий чи хо лодний колір, відтінок для того, щоб якнайточніше ви разити почуття або відчуття ліричного героя, де тепла гама передає мажорний настрій, а холодна — мінор ний: "…Зажуривсь під снігом гай. — Я сказав їй: що ж… прощай! //Враз сердечним теплим сяєвом //Щось їй бризнуло з очей…" [11, 41], "Не вірте, люди, снігу — //Холодній чистоті: //Краса його бездушна //Без палу і вогню" [11, 311], "…В небі холод. Хмари ходять, //мов по синьому льоду…" [13, 9]. Або навпаки, руйнує тра диційний підхід, що є прикладом індивідуального сприйняття кольорів: "Охляло сонце. На будинках //го рить гарячий фіолет" [11, 213] (фіолетовий колір є хо лодним).

Підмічає око Тичини художника й вплив освітлення на колір. Відомо, що колір змінює свій відтінок залежно від освітлення. Зокрема у вже цитованому нами текс товому фрагменті (а саме: "…Все ліс та камінь. Між квіток жарин //дорога йшла то вниз, знов угору. //І скрізь — наскільки вистачало зору — //на всіх верхів'ях

синь, ультрамарин //(коли вони під хмарами), — на всіх //верхів'ях дим блакитно бірюзовий //(коли вони на сонці)… //Ще й по них //перебігав вітерець перед грозовий…" [12, 273]) простежується гра відтінків си нього та голубого кольорів залежно від освітлення: "…на всіх верхів'ях синь, ультрамарин //(коли вони під хмара ми)…" та "на всіх //верхів'ях дим блакитно бірюзовий //(коли вони на сонці)…". Або Тичина підмічає, що уве чері білий сніг набуває синього відтінку: "Вже сумно вечір колір свій міняв //з багряного на сизо фіалковий. //Я синій сніг од хати відкидав…" [12, 253]. В іншому випад ку поет навіть вловлює "відтінок" самого вечора: "Куди, машино, так біжиш //в вечірній сині посивілій?" [13, 19]. Чи звертає увагу спостереження Тичини щодо кольору "горобинця": "Горобинцю золотий, — //ой, не золотий — червоний! //Як на колір — ти простий: //усього ж два то ни. //Вранці ти ясним буваєш, //а в полудень потьміваєш, //та на вітрі вітерочку, //мов скидаючи со рочку, //загоряєш через листя…" [13, 22].

Іноді Тичина не вдається до колоризації (надання предметам кольору), підмічаючи лише, світлим чи темним є предмет, явище тощо.

Наприклад, темне забарвлення: "Світає… //Все спить ще: і небо, і зорі безсилі, //Лиш птах десь озвав ся спросоння ліниво //Та темний бовван на козачій мо гилі //Про давнє, минуле кричить мовчазливо" [11, 53], "Харків, Харків, де твоє обличчя? //до кого твій клич? //Угруз ти в глейке многоріччя, //темний, як ніч" [11, 217], "…І дні минали мов темні ночі…" [11, 310], "…Сині води пхлю пхлю //в темний берег плюх" [11, 541], "…Ось прийшов я в темний сад: //сад увесь хитається" [12, 109], "Темний ліс, стежина біла: //чудно так, не мовби сниться…" [13, 125] і т.д.

Чи світле забарвлення: "…В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум" [11, 38], "…Випливають хмари — //Сум росте, мов колос. //Хмари хмарять хвилі — //Сумно, сам я, світлий сон…" [11, 47], "…Моя пісне, вогниста, шалена //(Креше небо і котить свій гнів"), //Ах, розбийся на світлі акорди, //Розридайсь — і затихни, як грім…" [11, 48], "…Я стежу за хмарками, //Ловлю їх світлий сум. //Ах, серце ж те все в пісню //Чудову переллє!" [11, 303], "…Ллються ріки в ясні во ди…" [13, 7], "Цвіт в моєму серці. //Ясний цвіт пер воцвіт" [11, 42], "Мамуню, скажи, моя рідна, мені: //Чи правда, що зорі — то свічки у бога, //Що світять їх ян голи білі, ясні?" [11, 268] і т.д.

Зазначимо, що в живописі під "світлим" мається на увазі колір близький до білого, ясний, а під "темним" — колір, близький до чорного, неясний. У той же час сло во "світлий", як правило, символізує приємне, радісне почуття чи настрій, спокій, виражає умиротворення й заспокоєність, а "темний" символізує лихо, зло, щось невідоме та незвідане, таємниче, виражає сумний настрій чи стан.

У віршах Тичини простежується традиційна подача світлого/темного за їх кольоровою забарвленістю та/або символічною трактовкою. Наприклад: "Світає… //Все спить ще: і небо, і зорі безсилі, //Лиш птах десь озвався спросоння ліниво //Та темний бовван на козачій могилі //Про давнє, минуле кричить мовчазливо" [11, 53], "…І дні минали мов темні ночі…" [11, 310], "…Сині води пхлю пхлю //в темний берег плюх" [11, 541], "…Ось прийшов я в темний сад: //сад увесь хитається" [12, 109], "…Ллють ся ріки в ясні води…" [13, 7], "Мамуню, скажи, моя рідна, мені: //Чи правда, що зорі — то свічки у бога, //Що світять їх янголи білі, ясні?" [11, 268].

І в той же час, відмічаємо індивідуальний підхід Тичини, де світлий у поета, наприклад, набирає сим волічного значення темного — вираження сумного настрою/стану, як от: "…В душі я ставлю світлий па рус, бо в мене в серці сум" [11, 38], "…Випливають хмари — //Сум росте, мов колос. //Хмари хмарять хвилі — //Сумно, сам я, світлий сон…" [11, 47], "…Я стежу за хмарками, //Ловлю їх світлий сум. //Ах, сер це ж те все в пісню //Чудову переллє!" [11, 303]). Або навпаки, темний втрачає негативне забарвлення, як от: "Темний ліс, стежина біла: //чудно так, немовби сниться…" [13, 125].

Таким чином, візуально малярська картинність по етичних творів Павла Тичини відзначається надзвичай ною кольористикою. Колір стає одним із важливих чин ників, який генерує живописні ефекти. Мимоволі згадується подив лондонців, які відкрили для себе й урешті решт побачили, що туман не сірий, як зазвичай звикли вважати, а багровий, тобто такий, яким його змалював на картині відомий французький художник Моне [Див.: 6, 370—371]. І Павло Тичина, як і "творець лондонського туману", відкриває читачу світ в усьому його багатстві кольорів і відтінків, яке бачать і яким на солоджуються справжні художники.

Література

1.Гармония цвета. — М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2006. — 320 с.

2.Клочек Г. Д. "Душа моя сонця намріяла…": Поетика "Со нячних кларнетів" Павла Тичини. — К.: Дніпро, 1986. — 367 с.

3.Марко В. П. "Джерела слів" — "Таїна слова": Василь Сухомлинський про роботу з учнями над словом // Марко В.П. Стежки до таїни слова: літературознавчі й методичні студії: навч. посібник; для студентів філол. спец. — Кіровоград: Степ, 2007. — С. 228 — 236.

4.Ніковський А. Павло Тичина // Павло Тичина Соняшні кларнети. Андрій Ніковський Vita Nova. — К.: ВПЦ "Київський університет", [2006]. — С. 63—84.

5.Новиченко Л. Поезія і революція. Книга про Павла Ти чину. — К.: Дніпро, 1979. — 365 с.

6.Паустовский К. Г. Собрание сочинений: В 9 ти т.: Т. 3. По вести. / Примеч. Л. Левицкого. — М.: Худож. лит., 1982. — 687 с.

7.Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін. Словник символів. — К.: Народознавство, 1997. — 156 с.

8.П'янов В. На струнах вічності: Нарис та есеї. — К.: Укр. письменник, 2002. — 217 с.

9.Співець нового світу. Спогади про Павла Тичину / Упор. та прим. Г.П. Донця. — К.: Дніпро, 1971. — 512 с.

10.Тельнюк С. Молодий я, молодий… (Поетичний світ Павла Тичини (1906—1925). — К.: Дніпро, 1990. — 419 с.

11.Тичина П.Г. Зібрання творів: У 12 т.: Т. 1: Поезії 1906 — 1934 / Упор. та прим. О.І. Кудіна; Ред. тому О.Т. Гончар. — К.: Наукова думка, 1983. — 736 с.

12.Тичина П.Г. Зібрання творів: У 12 т.: Т. 2: Поезії 1938 — 1953 / Упор. та прим. А. О. Ковтуненка; Ред. тому М. П. Бажан.

—К.: Наукова думка, 1984. — 664 с.

13.Тичина П.Г. Зібрання творів: У 12 т.: Т. 3: Поезії 1954— 1967 / Упор. та приміт. Н.О. Вишневської; Ред. тому І.Ф. Драч.

—К.: Наукова думка, 1984. — 512 с.

14.Тичина П.Г. Зібрання творів: У 12 т.: Т. 11: Щоденникові і літературно мистецькі записи. Підготовчі матеріали / Упор. та приміт. Ю. І. Коваліва; Ред. тому Л. М. Новиченко. — К.: На укова думка, 1988. — 552 с.

15.Шудря М. Цвітуть мелодії поезії. Із приводу малюнків Павла Тичини // Тичина художник: [збірка]. — К.: Поліграфічний центр "Київський національний університет імені Тараса Шевченка", [2006]. — С. 3—28.

Творчість Олекси Стороженка нелегко вкла дається у визначенні літературознавством художніх етапів розвитку українського письменства XIX століття, адже вона позначена характерними ознака ми поетики та етнографічно побутового реалізму і водночас романтичного моделювання дійсності. Та все ж таки впадає в око особливість прози письмен ника — залюбленість автора в історичне минуле рідного краю, в народні звичаї і обряди, в барвисту усну поезію, багате афористичністю й гумором ук раїнське слово.

Із прозою Олекси Стороженка в літературі знай шла дальший розвиток (після Євгена Гребінки та Пантелеймона Куліша) тема козаччини, яка трак тується в різних аспектах. Для письменника основ ним взірцем і джерелом творчості була багатюща фольклорна скарбниця, котра донесла з глибини віків героїзм, мужність, саможертовність в ім'я сво боди, кращого майбутнього рідного краю.

Літературознавці 20 х років (М.Зеров, А.Шам рай) виокремлювали у прозі О.Стороженка твори гу мористичні, етнографічні, історичні. Поширеною є думка про "запізнілий романтизм" О.Стороженка, про впливи на нього І.Котляревського, П.Гулака Ар темовського, М.Гоголя. М.Драгоманов не визнавав романтичної творчості Стороженка, вважаючи її ана хронічною. І все ж він відзначав мистецький хист письменника в літературі за останні 20 років (7, с.19).

Перші українські твори письменника публікують ся в 1861—1862 рр. у журналі "Основа" під введеною П.Кулішем рубрикою "З народних уст". Згодом так було названо й цикл гумористичних мініатюр у дво томній збірці "Українські оповідання" (1863).

Ряд оповідань із циклу "З народних уст" — це мініатюрні гумористичні оповідки, в основу яких по кладені прислів'я, приказки, анекдоти. Усі вони ма ють, як правило, притчово повчальний характер, що формується у дусі християнської моралі:

—про заздрість та ревнощі ("Се та баба, що їй чорт на махових вилах чоботи оддавав") ;

—про лінощі та працьовитість ("Вчи лінивого не молотом , а голодом");

—про милосердя й жорстокість ("Два брати");

—про самовпевненість і дурість ("Лучче нехай буде злий, ніж дурний");

—про справедливий суд ("Розумний бреше, щоб правди добути") та ін.

Свого часу А.Шамрай ретельно зіставив мотиви оповідань О.Стороженка із фольклорними творами,

Наталія Зінченко,

кандидат філологічних наук Полтава

записаними І.Рудченком, П.Чубинським, М.Драгома новим, І.Манжурою, Б.Грінченком, В.Гнатюком, і ар гументовано довів, що такі твори, як "Се та баба, що їй чорт на махових вилах чоботи оддавав", "Вчи ліни вого не молотом, а голодом", "Два брати", "Лучче не хай буде злий, ніж дурний", "Розумний бреше, щоб правди добути", "Дурень", "Жонатий чорт", "Скарб" постали на основі народнопоетичних мотивів, поши рених у різних регіонах України" (9, с.17). Безпереч но, мова йде про мандрівні сюжети фольклорних творів, наявність яких переконливо доводили пред ставники міграційної школи у фольклористиці, зок рема М.Драгоманов, М.Сумцов, М.Грушевський.

Цикл "З народних уст" є свідченням того, що ук раїнська проза впродовж 30—50 х років XIX ст. про йшла етап становлення на живлющому грунті народ ної словесності. В Україні однією з істотних закономірностей розвитку ранньої прози став про цес трансформації фольклорних жанрів у суто літе ратурні види. Використання народного типу оповіді дало змогу письменникам, зокрема, М.Гоголю, Г.Квітці Основ'яненкові, П.Кулішеві та ін., висловити оцінку життєвих явищ з позицій простої людини і цим виявити народне світовідчуття і світосприймання. Приміром, у творчості Г.Квітки Основ'яненка відбу лася природна еволюція від фольклорних жанрів, на писаної цілком у дусі усної поезії ("Пархімове снідан ня") до фольклорно етнографічного ( "Мертвецький великдень") та побутового ("Салдацький патрет") оповідання. Фольклорна основа присутня в багатьох творах П.Куліша, Ганни Барвінок, А.Свидницького та інших письменників.

Оповідання впливали на вироблення фольклорної та демонологічної образності, однак вони сильніше виявляють творчу індивідуальність автора, зокрема наснаженість оповіді романтичним пафосом. Роман тична стихія домінує не тільки в тих епізодах, які є опрацюванням міфологічного матеріалу і входять як народний переказ чи легенда у твір, а й там, де виклад ведеться від конкретно окресленого образу автора оповідача. Така композиція притаманна переважній більшості творів О.Стороженка і є характерною особ ливістю його письменницького стилю.

Зразком романтичного опрацювання міфо логічних мотивів є оповідання "Закоханий чорт", ос новане на повір'ї про кохання чорта з відьмою та пе реказах про кмітливих запорожців. У творі виявляється майстерність письменника поєднати задушевний ліризм із щирим гумором. Автор прагнув

створити поетичний образ України, овіяний повір'ями, легендами, переказами, піснями. Такий підхід до змалювання життя ґрунтувався на роман тичних принципах відбору матеріалу, його своєрідно го незвичайного, художнього узагальнення.

"Закоханий чорт", як і інші легендарно фантас тичні оповідання ("Чортова корчма", "Сужена"), по значені певним наслідуванням романтичної манери молодого М.Гоголя, нагадують аналогічні оповідання ("Мертвецький великдень") Г.Квітки Основ'яненка. Типологічна схожість цих творів виявляється в побу дові сюжету на образності, переплетенні реального з вигаданим, фантастичним.

За жанром "Закоханий чорт" є зразком фантас тичного оповідання легенди. Для українського про заїка тут найяскравішим орієнтиром була творчість славетного земляка, яку він любив понад усе. Мав рацію П.Хропко, наголошуючи на романтичному ха рактері творчості О.Стороженка: " Звісно, за кілька десятиріч в письменстві відбулися значні зміни, те що було відкриттям на початку 30 х років, ставало певною мірою трафаретним наприкінці 50 х. І все ж сам романтичний тип художнього узагальнення був радикально відмінним від реалістичного, що дає підстави бачити в Стороженкові яскравого представ ника романтичної прози" ( 8, с.30).

Кілька оповідань письменника своєю тематикою та образністю звернені в минуле, поетизують картини життя й побуту запорожців в останні роки існування За порізької Січі. Пишучи на заборонену тему (зруйнуван ня Січі), Стороженко спрямовує увагу читачів на один із найтрагічніших епізодів в історії нашого народу.

Спогади про Запорізьку Січ і звитяги козацтва, про своєрідність порядків у Калі, звичаї запорожців були ще свіжими наприкінці 20 х років, коли Сторо женко разом із полком, у якому служив, перебував на Нижньому Подніпров'ї, Поділлі, у Причорномор'ї. Він особисто познайомився з колишніми запорожцями та учасниками Коліївщини, живими свідками минулої слави, багато розмовляв з ними, записував їхні спо гади, тому його твори передають дух часу.

Овіяне романтичним замилуванням сприймання козацтва виразно відбилося в оповіданнях "Кіндрат Бубненко Швидкий", "Прокіп Іванович", "Дорош", "Мірошник". Головними героями виступають колишні запорожці, а зміст творів визначається спогадами про минуле, зокрема про зруйнування Січі, про пе рехід козаків до нового способу життя, пов'язане із заснуванням хуторів у південних українських степах. Окреслюючи образи козаків, О.Стороженко вдався до романтичної вигадки, певної ідеалізації за порозької вольниці, орієнтуючись на творчість М.Го голя ("Тарас Бульба"), нариси Г.Квітки Основ'яненка ( "Головатый", "Основание Харькова"), романи П.Куліша ("Михайло Чарнишенко", "Чорна рада").

Романтична окресленість героїв цих творів про являється в незвичайності їхньої поведінки. Пись менник часто вдавався до фантастичних вигадок, щоб підкреслити неординарність лицарів степу, він

продовжував традиції народного епосу, давньої літе ратури, в яких високо піднесено образ запорожця.

Одне із найцікавіших оповідань цієї групи — "Кіндрат Бубненко Швидкий". Присвячений твір П.Гулаку Артемовському. Побудовано оповідання на спогаді про особисте знайомство з живим сучасни ком Гонти і Залізняка.

"Чи чули ви, панове, про Кіндрата Бубненка Швидкого?.. Довгенько він вештався по світу, більше, може, як сто літ. Давно вже в його на грудях лежить широкий криж сирої землі, а й досі по туль чинській околиці гоготить луна од його оповідань, і теперечки ще передають діди онукам його оповідан ня. І що то був за дід! Між дідами дід, а між молодими ж то молодий; бо серце грало у старого" (7, 135).

Так розпочинає автор свою розповідь про славне життя старого січовика, про злигодні і гноблення, яких зазнав народ від свавільного панства, які, про те, не вбили в Кіндрата життєрадісного настрою, а найголовніше — справжньої людяності, чутливого серця і благородної душі.

У цьому оповіданні виявляється одна із характер них ознак індивідуального стилю Стороженка — вико ристання форми подвійного оповідача: автор оповідач час від часу передає слово оповідачеві персонажу. Ось як описано першу зустріч автора зі своїм героєм:

"Тільки переступив поріг, як побачив дідизного стар ця. Спершу, поки не розглядів, здався він мені яки мось то обскубаним птахом: таке зморщене, мир шавеньке, голомозе; нижня челюсть задралась догори, ніс похнюпивсь, неначе спорять, кому перш у рот лізти, руки — як курячі ніжки, спина стулилась з грудьми, і так увесь висох, як сплющений чорноб ривчик між листами Псалтиря. Людей найшло повна хата, і реготались. Дідуган гостро глянув на мене; його очі світились ще тим вогнем, що тліє у серці і не потух у грудях.

—Се наш постоялець, — сказав хазяїн діду, — той, що я вам казав. Уміє по нашому.

—Де б то йому не вміть, — одказав дідуган, пиль но на мене дивлячись, — хіба не бачите, яка в його пика... настоящий козак півник, біля боку віник!

Усі засміялись, і я за ними.

—Що се ви, діду? — озвалась хазяйка, смикнув ши його за рукав. — А як пан розсердиться?

—Не розсердиться, — одказав дідуган, усе див лячись на мене. — не взяв його кат! Глянь, він і сам сміється! Сідай же , синку, та будеш гостем" (7, 136).

За влучним спостереженням І.Приходько, "перед нами не звичайний опис зовнішності людини, дід очи ма оповідача. Тут складніша психологічна вибудова: з перших слів так і прозирає весело грайлива й неза лежна вдача самого діда, при цьому через деталі у мові автора оповідача проглядає вже й дідове бачення са мого себе. Це непрямий автопортрет, самоіронічний, до того ж портретні деталі не лише "натякнули", вони "випередили", вони наперед "сказали" про характер діда — "козак півник"... У деталях поєдналося два кути бачення: оповідача і самого діда" (6, 177).

Узмалюванні образу Кіндрата Бубненка Швид кого узагальнення домінує над ідеалізацією. Пись менник прагнув художньо передати найкращі риси козацького характеру: патріотизм, життєздатність, енергійність, сміливість, мужність, стійкість, уміння знайти вихід з будь якого становища, упевненість у собі, гумор, кмітливість. Як справедливо зазначив А.Іщук, "говорячи про те, що Олекса Стороженко справді в окремих своїх творах без розбору ідеалізу вав і романтизував минувшину, не треба змішувати з такою ідеалізацією його щирого захоплення славни ми, героїчними, кров'ю і сльозами освяченими діла ми своїх предків співвітчизників" (2, 15).

Романтизовані Стороженком герої оповідань про Запорожжя, безсумнівно, мали реальних прототипів.

Іхоча ці твори традиційно відносять до жанру оповідання, але, як слушно зауважував П.Хропко, "мабуть, їх правильно було б називати нарисами, своєрідними белетризованими портретами" (8, 31).

Малюючи образ запорожця Кіндрата Бубненка Швидкого, автор називає конкретну місцевість — тульчинську околицю на Поділлі. Трагічна доля суди лася колишньому "колієві" — у боях проти шляхти за гинув його син, самотнім залишився зі своїм не виліковим болем старий козак.

Доживаючи віку в сільській громаді, старий Кіндрат ховає своє горе за сміхом і жартами. Очі діда "світились ще тим вогнем, що тліє у серці і не потухає у грудях" (7, с.95), а саме він щиро вважає, що чуже лихо для людей сміх, то нехай краще вони "сміються з моїх смішок, як з мого плачу" (7, с.98).

Уциклі "Оповідання Грицька Клюшника" розгор нено картини нелегкого переходу січовиків до мир ного побуту, однак замилування автора патріархаль ною старовиною, прагнення переконати, якими добрими і справедливими були колись ті пани, що вийшли з козацтва, звучали фальшиво, особливо ко ли згадати, що ці твори написано в період боротьби за знищення кріпосництва.

Романтизм Стороженка, характер цього істориз му відповідав програмним настановам журналу "Ос нова", де побачила світ більшість оповідань прозаїка. Ці твори стоять в одному ряду з оповіданнями й на рисами, де йшлося про екзотику хуторянського жит тя, старосвітські традиції.

Помітне місце в спадщині О.Стороженка посіда ють оповідання "Вуси" та "Голка". Вони виконані в ре алістичному дусі, а їх гумористична спрямованість часом набуває соціального звучання. На анекдо тичній основі грунтується оповідання "Голка", однак факт присікування магната Потоцького до дрібного шляхтича підноситься до соціального узагальнення, зображує в усій оголеності нелюдські стосунки в кріпосницькому суспільстві.

На основі легенд і повір'їв запорозької старовини виникла у Стороженка і повість "Марко Проклятий" — один із перших зразків "готичної" прози. За народними переказами, Марка, за його гріхи, не приймає земля,

він осуджений на вічні блукання. Стороженко пов'язує пригоди страдника мандрівника з подіями Хмельнич чини, однак твір не є історичним. "Зображені картини повстання на Лубенщині, очоленого Максимом Криво носом, більше відповідають народним переказам, аніж історичним документам"(8, 32). Стороженко часто за хоплює уяву читача незвичайними, барвисто змальо ваними сценами. Інколи він, щоправда, цим надто за хоплюється і "невиправдано затримує читацьку увагу на жорстокостях повстанців" (4, с. 142).

Добре знаючи українську мову і усну народну творчість, навчаючись майстерності у Гоголя, Сторо женко урізноманітнює манеру, почату Квіткою Ос нов'яненком, розширює її можливості, збагачує за соби характеристики персонажів, прийоми композиції і підготовлює грунт для нового етапу в розвитку української художньої прози, який почали І.Нечуй Левицький і Панас Мирний.

За спостереженням С.Єфремова, О.Стороженко був міцно пов'язаний із попередньою літературною традицією, все ж цей "неабиякий знавець народної мо ви, якою вмів орудувати по мистецькому" (1, с.402), сприяв розвитку українського письменства в нову істо ричну добу. Наслідуючи традиції Квітки Основ'яненка та Гоголя в гумористичному баченні дійсності, стильо вій манері, Стороженко виявляє особливу закоханість у національну старовину, яка, за влучним спостере женням О.Гончара, "у своїх кращих виявах мирних часів зображується — відповідно до його гедоністич но оптимістичного світобачення — як ідеал людських взаємин та естетичних норм" ( 3, с.558).

Отже, талановитий прозаїк О.Стороженко зробив істотний внесок у скарбницю української літератури, збагативши образно стильові форми епічного зоб раження, засоби романтичної поетики, виявив твор чий підхід і фантазію щодо художнього переосмис лення реального світу.

Література

1.Єфремов С. Історія українського письменства. — К.,

1995.

2.Іщук А.О. Олекса Стороженко // Стороженко О.П. Твори: У 2 т. — К., 1957. — Т.1.

3.Гончар О.І. Проза // Історія української літератури ХІХ ст.: У 2 кн. / За ред. М.Г.Жулинського.— К., 2005.

4.Нахлік Є.К. Українська романтична проза 20 60 х років ХІХ ст. — К., 1988.

5.Пойда О.А. Олекса Стороженко на Поділлі //Літера

тура рідного краю /Тези доп. і повідом. наук. метод. конф.— Вінниця, 1990.

6.Приходько І. Козацький дух Олекси Стороженка // Березіль. — 2000. — № 3 4.

7.Стороженко О.П. Марко Проклятий. Оповідання. — К., 1989.

8.Хропко П. Яскравий представник романтичної прози

//Дивослово. — 1995. — №8.

9.Шамрай А.П. Українські оповідання Олекси Сторо

женка // Стороженко О.П. Твори: У 4 т. — Харків, 1928. — Т.1.