диплом / статьи / 2009_6

інші лиш рискалями. Таку могилу висипали, як дзвіни ця. І Марія з трьома синами помагала... Як ми її доси пали, то світало, роса нас припала, і ми посідали до вкола, бо ноги боліли. А старший син Маріїн виліз на сам вершечок та й так ладно говорив до нас, що з цеї нашої могили будемо дивитиси на велику могилу на Україні, щоби ми були всі одної мислі. Дививси так див но, начеб поправді на зорях бачив Україну..." [7; 169].

(Зауважимо роль художньої деталі у письменника: роси, які "припали" молодих людей. Одним з тра диційних народних розумінь цього символу є сльози, горе, нещастя. Пророкування нещасливого майбут нього справджується).

У первісному варіанті твору було також показано, як цинічно і брутально було зневажено вияв народної пам'яті і любові ворожими зайдами: "Та шо з того, шо сипали? Лише біди селови наробили. Москалі при йшли та могилу розкидали, гроший шукали, чи чого, та

йза ту могилу і мій Михайло пропав.

Ахоч би й навіки пропав ваш Міхайло, то люди йо го ніколи не забудут. Не боявси він москалів, а сказав їм правду: "Ви, — каже, — цілу Україну перерили, як свині, та ще й до нас прийшли рити?"

Добре тобі, Катерино, говорити, а він лишив жінку та діти.

Та й мій мене лишив з дітьми.

З вас відий котрийс мусит бути письменний. Та на пишіт, аби світ знав, як нас москалі з ярма випрєгают. Ми їм ту могилу не зараз забудемо. Як ми її досипали, то свитало, роса нас припала, і ми посідали довкола, бо ноги боліли"" [3; 25—26].

Могила, насипана Шевченкові, — це можлива алюзія на його ж "Великий льох", розкопаний тими та ки "москалями". У цьому невеликому, пізніше вилуче ному цензурою уривкові Василь Стефаник порушує ду же важливі для національної історичної свідомості питання. Народ ніколи не забуде своїх героїв, тих, які не бояться нікого у боротьбі за правду (таким є молод ший син Марії Михайло). Не можна забути, треба гово рити, писати, аби весь світ знав справжню історію на шого народу. Природно, що такі викривальні слова новели не могли побачити друк і до сьогодні практично не зустрічаються у перевиданнях.

ІІ.

Ізасурмив перший ангол, —

Івчинилися град та огонь, перемішані з кров'ю, і впали на землю

(Об'явлення св. Івана Богослова 8:7) [2; 1509].

Маріїні сини і сотні таких, як вони, відразу після по чатку війни занурюються у саме горнило бою, сподіва ючись прислужитись Батьківщині: "А як настала війна, то оба старші зараз зачали збиратися, а й найменший не хотів лишитися. Лагодила їх цілу ніч у дорогу, зати кала кулаками рот, аби їх не побудити" [7; 163]. Мати тихо плакала, бо серце віщувало біду. В одну ніч вона посивіла.

Прагнення галичан завоювати у війні незалежність для України спричинило появу патріотично налаштова них військових формувань — у межах австро угорської армії. "Більша частина галицького громадянства підтримала Австро Угорщину проти царської Росії. "Ненаситність царської імперії загрожує... нашому національному життю... яке знайшло охорону в консти туційному ладі австрійської держави", — говорилося в

Маніфесті Головної Української Ради у Львові від 3 серпня 1914 р. "Український січовий союз" (у 1912 р.) сформував легіон Українських січових стрільців, а на його основі — регулярний полк із добровольців, який брав активну участь у обороні від царських військ. Мо лоді галичани сподівалися, що воюватимуть за інтере си поневоленого царською імперією українського на роду... Вони не вважали себе ні класовими, ані державними формуваннями, але використовувалися імперськими силами, як і українська наддніпрянська молодь, кинута правлячими колами на братовбивчу війну" [5].

З тексту новели ми розуміємо, що Маріїні сини та кож увійшли до складу стрілецьких формувань. "В місті (у Львові. — Є.Д.) зійшлося їх сила, паничі і прості хлопці.

Хоругви й прапори шелестіли над ними і гримів спів про Україну" [7; 164].

І почалися на українській землі жахіття війни. Бра товбивчої, апокаліптичної. Мати згадує: "…цілий світ здурів: люди і худоба.

Тікало все, що жило. Ще недавно нікому доріг не ставало. Діти несли за ними добуток, одні одних стру чували в провали, ночами ревіли корови, блеяли вівці, коні розбивали людей і самих себе.

За цими здурілими людьми горів світ, немов на те, щоби їм до пекла дорогу показувати. Всі скакали в ріку, що несла на собі багряну заграву і подобала на мсти вий меч, який простягся здовж землі. Дороги дудніли й скрипіли, їх мова була страшна і той зойк, що родився

зі скаженої лютості, як жерло себе залізо і камінь. Зда валося, що земля скаржиться на ті свої рани.

А як стрінулися над рікою, то гармати виважували землю з її предвічної постелі. Хати підлітали вгору, як горючі пивки (м'ячі. — Є.Д.), люди, закопані в землю, скам'яніли й не могли підвести руки, щоби перехрес тити діти, червона ріка збивала шум з крові, і він, як вінок, кружляв коло голов трупів, які тихенько сунули за водою.

По битві копали гроби, витягали мерців з води. По ле за кілька днів зродило богато, богато хрестів…." [7; 164—165].

Картини описи війни дуже подібні до сцен Біблійного Страшного Суду. Божевільні — не люди, а звірі вже; жертви світу, що стає пеклом. Кольори — ба гряний, червоний. Кров, трупи, смерть, що несуть камінь і залізо. Мстивий меч як символ покарання за гріхи людські. Дудніють дороги: чути голос сурми, що звіщає нещастя. Земля не ладна більш тримати на собі винуватців катастрофи. Гармати б'ють у саме серце життя — в землю. Люди не можуть звести руки, аби очиститися хресним знаменням — не мають права. Хрести на могилах загиблих — знаки страждання землі і народу, що живе на ній.

Війна показана Василем Стефаником у страшній руйнації основ світобудови. Вона набуває широкого узагальнення: це початок наближення Кінця людства.

На розореній землі поруч хрестів і — зовсім сама

— лишається невтішна мати, яку "…лишили …саму стерегти з совами ваших пустих хоромів" [7; 165].

З Богоматір'ю традиційно пов'язують зокрема два мотиви [1; 140]. Перший — це "клопотання про загиб лих": до Неї часто вдаються живі із проханнями про по мерлих. І дійсно: Вона часто є заступницею людей у їхній вині, у гріхах проти неба. "Прихисток грішників" —

саме такою є Діва Марія навіть до найзапекліших не правдивців, що звертаються до Неї.

Козаки з російської армії у новелі просять впустити їх до хати погрітися бо "душа замерзла в тілі" [7; 165]. Душевного прихистку просять вони, доводячи, що "Ми ваші люде…". У виданнях радянського часу та у більшості сучасних на цьому місці пропущені такі сло ва, "…не кацапи ми і не турки" [3; 26]. Марія спершу не йме віри, тому що доволі бачила вже мародерства і злочинів на війні: "А хто ж ви є? Що за одні? Відкіля приходите? Жидам позволяєте тримати свою віру й письмо, а наше все касуєте. Тепер сніг прикрив доро гу, але коли б не він, то ви би виділи, що всіми дорога ми, по всему селі розкинені наші книги з читалень. То, що бідний нарід встарав собі на науку для дітей, все то пішло під кінцькі копита" [7; 166]. Їй боляче, що все, про що дбали її сини, руйнується і занепадає. (До сло ва, Василь Стефаник і сам був ініціатором відкриття багатьох читалень на Покутті).

Проте виявляється, що приходьки не хто інші, як "…тоті, що мої сини вас любили…українці". Вони з бо лем і покутою, не криючи вимушений гріх, мовлять: "Ми самі, один одного ріжем" [7; 167].

Марія пробачає їм, як то робить повсякчас і Мати Христа. Героїня бачить шану образові Шевченка, чує пісні козацькі і переконано стверджує сусідкам: "це наші".

Вона віддає синову сорочку одному з козаків. А та

— великий оберіг на війні, бо ж освячена материним благословенням. Інші жінки також визнають гостей за "своїх", жаліються їм на визискування тих, інших, "чу жих": "Ой, ніхто, небожєта, нас не любить. Кілько пере ходило війська — всі нас не любять. А кілько вони на псували народу! Аби де було: чи в місті, чи на дорозі, чи вже в своїм таки селі, все чужі і чужі ми, і ніхто нам не дає віри" [7; 168].

Виповідають односельчанки й те, що не сказала про себе Марія: "Вона банує за синами, що два пішли до наших охітників, а найменшого взяли москалі на Сибір! Десь то він серед таких, як ви, напастував ва шого царя, що дуже мучить наш нарід. А вони лиш хап його — та й пропав. Учені були всі, маєток за ними пішов великий. В селі ні одна мама так не банує за си нами" [7; 169].

Марія — найбільша страдниця. Вона жаліє тужить за своїми дітьми — як і Марія Біблійна.

"Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут…то ка же до матері: "Оце, жоно, твій син!" " (Ів. 19:27) [2; 1339]. Богоматір стала матір'ю не лише улюбленого Ісусом Апостола Івана, а й усього роду людського.

Безмежне у своїй Любові і турботі, серце матерів Марій має не одного, не трьох синів: воно з усіма.

Тому героїня новели і відчуває, що гості її хати — це також її діти. Про це говорить і сусідка Катерина: "Ваші пісні такі самі, як Маріїних синів. Тому не будіть її, най їй здаєси, що це її сини співають..." [7; 169].

Потужні аксіологічні установки, близькі до Біблійних, виказує образ головної героїні. Однак він та кож глибоко національний, властиво український.

Марія, як кожна мати, не може відпустити синів на смерть і робить спробу утримати біля себе принаймні молодшого. Спершу вона не ідентифікує сутність синівської жертви, материна любов застилає очі: "Я не знала добре, я не винна, що моя голова здуріла, як то

та Україна забирає мені діти..." [7; 164]. Одначе згодом вона усвідомлює історичну трагедію землі української. І — дивовижним чином виявляється — це її власна до ля, вона пізнає її з пісні.

Автор досягає вивершення дорівняння Марії до образу самої матері України, люблячої і багатостраж дальної:

"Пісня випростовувала її душу.

Показувала десь на небі ціле її життя. Всі зорі, які від дитини бачила; всю росу, яка падала на її голову, і всі подуви вітру, які коли небудь гладили її по лиці.

Виймала ота пісня з її душі, як з чорної скрині, все чарівне і ясне і розвертала перед нею — і надивитися вона не могла сама на себе в дивнім світанні.

Десь там на горах сидить орел, пісня розвіває його крила, і подув цих крил гоїть її серце, стирає чорну кров з нього.

Чує, як сини держуться маленькими руками за її рукави, як ростуть з кожним звуком. Чує кожне їх сло во, коли небудь сказане, і кожну розмову за Україну. Всі невиразні і таємні назви випрядуються з волосся звізд і, як пребогате намисто, обіймають її шию.

Блискотять ріки по всій нашій землі і падають з гро мом у море, а нарід зривається на ноги. Напереді її си ни, і вона з ними йде на тую Україну, бо вона, тая Ук раїна, плаче й голосить за своїми дітьми; хоче, щоби були всі вкупі.

Те голосіння вплакується в небо; його покров мор щиться і роздирається, а пісня стає у бога коло порога

ізаносить скаргу..." [7; 168].

Вхудожніх образах персонажів новели втілена кон цепція народного бачення історії. Історіософія ця на снажена фольклорною символікою та поетикою, одвічними принципами християнського віровчення. Безмір жаху війни — на своїй землі, але за чужі імперії

— у сприйнятті головної героїні осмислюється як страшний кінець людства, початок описаного в Біблії Апокаліпсису. Війна як злам світу, встановленого Бо жого порядку, призводить до трагедії кожного і всіх.

Перша світова війна болісно пережита Василем Стефаником як народна, а значить, і особиста катаст рофа. Водночас новела "Марія" зображує моральні імперативи і цінності, що є стрижнем людського буття, надією на історичне тривання нації.

Література

1.Аверинцев Сергій. Софія — Логос. Словник — К., 2004.

—640с.

2.Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового За повіту — К., 1992. — 1528с.

3.Букса Ірина. Фальсифікація творчості Василя Стефа ника. // Творчість та словник малозрозумілих слів Василя Стефаника — К., 1996. — 128с.

4.Іванишин Петро. Основні аспекти національно духов ної диференціації. // "Покутська трійця" й літературний про цес в Україні кінця ХІХ — початку ХХ століття. Матеріали на укової конференції 14—15 травня 2001 року в м. Дрогобичі — Дрогобич, 2001. — 425с.

5.Конончук М.М. Художня концепція історизму в новелах Василя Стефаника // Вісник Запорізького державного універ ситету. №1,2001 (http://www.zsu.zp.ua/herald/articles/627.pdf)

6.Стефаник В. Вибране — Ужгород, 1979. — 392с.

7.Стефаник В. — Камінний хрест — Харків, 2006. — 256с.

8.Субтельний Орест — Україна. Історія — К., 1993. —

720с.

Виховання християнської моралі

Учителеві про Біблію*

O

ЦарCписьменник Давид

Давид був найменшим сином Ієссея, з коліна Іуди ного, правнук благочестивих Вооза і Руфи. Він народи вся, вважає більшість істориків, у 1085 р. до Р.Х. в місті Вифлеємі.

Давид був невисокий на зріст, красивий, сильний і войовничий, красномовний, хоробрий, музикальний і дуже побожний.

Його слава як музиканта привернула до нього ува гу царя Саула, який не знав, що Давид був помазаний стати його наступником. Давид став Сауловим зброєносцем і зблизився з царем і двором.

Після смерті Саула Давид, якому було 30 років, став царем в Юді, а сім років потому — царем над усім Ізраїлем. Він царював 7 з половиною років над Юдою і 33 роки над об'єднаним Ізраїлем, разом 40 років. По мер Давид на 70 му році життя.

Зацарювавши над Ізраїлем, він переніс свою сто лицю до Єрусалима. Єрусалим був розташований в не

* Продовження. Початок див. У №3—4 (2009)

Ісус Христос залюбки читав книгу

єство настільки було просякнуте псалмами, що момент Своєї смерті на хресті Його останні цитатою із Псалмів (21:2; 30:6; Матвія 23:46). Христос сказав, що багато провіщень у відносяться до Нього (Луки 24:44).

Класифікація псалмів

Книга Псалмів фактично складається із жок: псалми 1—40, псалми 41—71, псалми псалми 89—105, псалми 106—150.

З давніх часів такий розподіл був роєврейській мові і в перекладі Сімдесятьох, це імітація П'ятикнижжя.

За своєю структурою і змістом деякі месіанські, історичні, виправляючі, алілуї.

Псалом 118 є найдовшим у найбільшому Біблії. Псалом 116 є найкоротшим у розділі, який знаходиться посередині Біблії. А 117 псалмі є центральним віршем у Біблії.

Псалми були написані для співу

Мойсей співав і навчав людей співати (Вихід 15; Повторення Закону 32).

Ізраїль співав дорогою до Обіцяної Землі (Числа 21:17).

Девора і Барак співом славили Бога (Суддів 5). Давид співав усім серцем Господеві (Пс. 103:33). Співаки Езекії співали псалми Давида (II Хроніки 29:

28—30).

Христос з учнями співали в час Таємної Вечері (Матвія 26:30).

Павло і Сила співали у в'язниці (Дії 16:25).

У день творення Всесвіту "разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини" (Йо ва 38:7). У небі навколо Божого престолу багато ан гелів співали Господеві, а з ними і кожне викуплене створіння співало (Об'явлення 5:11—13). У небі всі бу дуть співати і ніхто не втомиться від співу.

Ізраїльтяни грали на струнних інструментах, пере важно арфі; духових (флейта, труба, ріжок, сурма); ударних інструментах (бубон і цимбали). Давид мав оркестр із 4000 музикантів, для яких він зробив інстру менти (І Хроніки 23:5).

Головні думки в Псалмах

Ідея "довір'я" є найголовнішою в книзі Псалмів. Це слово дуже часто повторюється в Псалмах. У різних обставинах життя, радісних і печальних, Давид завжди звертався до Бога. Незважаючи на свої моральні слаб кості, Давид завжди жив з Богом.

Слово "хвала" повсякчасно було на його устах. Да вид завжди просив чогось у Бога і від усієї душі дякував Богові за відповіді на свої молитви.

"Радуйся" — також одне із улюблених слів Давида. Постійні труднощі і переживання ніколи не могли за темнити його радості у Бозі. Частими виразами Дави да були: "співайте" і "радуйтеся . Книга Псалмів є кни гою поклоніння Богові.

Слово "милість" зустрічається в псалмах сотні разів. Давид часто говорить про справедливість і гнів Божий, але домінуючою думкою в псалмах є милість Божа.

Псалом 1. Захоплення Божим Словом

Щасливі ті, які шукають життєвої мудрості в Слові Божім, а не в своїх сусідів. Такі люди матимуть щастя й успіх у житті, чого не мають нечестиві люди. У цьому псалмі протиставляються праведні нечестивим.

Таким чином, книга Псалмів починається прослав лянням Слова Божого. Якщо Давид так любив Слово Боже, яке тоді було неповним, то тим більше ми по винні любити це Святе Писання, яке тепер є повним, з приходом Ісуса Христа і з Його чудовими повчаннями для нас. Псалми 19 і 119 також говорять про Слово Бо же. Зауважте, що книга Псалмів починається словом "блажен", подібно до Нагорної Проповіді, де слово "блаженний" часто вживається.

ПСАЛОМ І Псалом Давида, який у євреїв не надписаний

Блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і на путь грішників не стає, і на зборищі губителів не си дить.

Але в Законі Господнім воля його, і Закону Його повчається день і ніч.

І буде він як дерево, посаджене при витоках вод, що плоди свої дає в час свій і лист його не опадає, а все, що він робитиме, буде успішним.

Не так нечестиві, не так: вони як порох, що вітер змітає з лиця землі'. Тому не встоять нечестиві на суді і грішники на зібранні праведних.

Бо знає Господь путь праведних, а путь нечестивих загине.

Деякі блаженства Давида

"Блажен муж, що боїться Господа" (Пс. 111:1). "Блаженний, хто дбає про вбогого" (Пс. 40:2). "Блаженний той народ, що Богом у нього Господь"

(Пс. 32:12).

"Блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито" (Пс. 31:1).

"Блаженний, хто мешкає в домі Твоїм" (Пс. 83:5). "Блаженний той муж, що його Ти караєш"

(Пс. 93:12).

"Блаженні усі, хто на Нього надіється!" (Пс. 2:12). "Блаженна людина, що надію на Нього кладе!"

(Пс. 33:9).

"Блаженна людина, що в Тобі має силу свою" (Пс. 83:6).

"Блаженні, хто держить свідоцтва Його, хто шукає Його всім серцем" (Пс. 118:2).

"Блажен муж...що в Законі Господнім його насоло да" (Пс. 1:1,2).

1."Блаженний" — синонім слова щасливий. "Муж" — у розумінні "людина".

"Нечестивий" — внутрішньо роз'єднаний з Богом.

2.Характеристика праведника з позитивного боку.

3.Наслідком внутрішнього засвоєння праведни ком закону і життя по ньому буде його благополуччя і успіх у справах.

4—6. Не таке становище нечестивих. Воно нестійке, бо вони не живуть за заповідями Божими, і не встоять на Божому суді. Господь нагородить правед них, а нечестивих погубить.

ПСАЛОМ 149 Алілуя

Співайте Господу пісню нову!

Хвала Йому в Церкві преподобних Його.

Нехай звеселиться духовний Ізраїль Сотворителем своїм, сини Сиону нехай возрадуються Царю своєму.

Нехай хвалять ім'я Його хором, з тимпанами і гус лями нехай співають Йому, бо любить Господь людей Своїх і покірних підносить до спасіння.

Нехай звеличаться преподобні у славі і зрадіють в оселях своїх.

Нехай буде хвала Богові в устах їхніх, і мечі дво гострі в руках їхніх,

щоб учинити помсту над нечестивими і кару над беззаконними;

зв'язати царів їхніх путами і славних їхніх — кайда нами залізними,

вчинити над ними суд написаний. Слава ця буде всім святим Його.

1—2. Під час вавилонського полону пісні євреїв бу ли сумними. Тепер, після повернення з полону і відбу дови Єрусалиму, їхнє становище змінилось, змінились і пісні — замість сумних вони стали урочисто хвалеб ними і радісними.

3.Хвалити імя Господа хором, з музичними інстру ментами.

4.Любов Господа до євреїв за їхню покірливість

Йому.

5.Нехай імя євреїв буде славним в очах усіх на родів, хай торжествують перші над останніми, нехай

буде їхнє життя мирне і спокійне в оселях своїх.

6—9. Нехай залишаться євреї вірними слугами свого Господа.

В цьому — основна умова їх земної величі, сили і непереможності. Тоді меч в їхніх руках буде грізним для ворогів, язичників. Їх будуть судити всі святі його. Але, як відомо, єврейський народ не зберіг вірності своєму Господу, тим самим лишив себе цього права і честі, які перейшли і здійснюються вже новим Ізраїлем — хрис тиянами не в військовій формі, а в проповіді слова Бо жого серед язичників і навернення їх до християнства. Псалом починається і закінчується словом "Алілуя", що означає "Слава Богу".

Цар — письменник Соломон

Це було в Гівоні (3:4), де в той час перебували скинія і мідний жертовник (І Хроніки 21:29), близько 16 км на північний захід від Єрусалима, але ковчег був у Єрусалимі (3:15). Бог сказав Соломонові просити всього, що душа забажає. Соломон попросив мудрості, щоб управляти народом. Це Бог вподобав і нагородив його щедро (10— 12). В історії не знано кращої, правдивої величі, ані кра щого прикладу юнацького благословення.

Оповідь у ІІІ книзі Царств (3.16—28) свідчить про мудрість Соломона, отриману ним від Бога. До нього прийшли дві блудниці, які народили дітей в одному домі і син однієї помер, бо вона заспала його. Та, в якої помер син, вночі забрала сина від другої, коли та спала, а свого мертвого поклала до грудей другої. Коли прокинулась друга і хотіла нагодувати свого сина, то побачила, що він мертвий, а коли уважніше придивилась, то побачила, що то не її син. Сперечаючись за живого сина, пішли до ца ря Соломона, щоб він їх розсудив.

Цар звелів принеси меч, щоб зарубати живе дитя. Мати, яка родила, скрикнувши, попросила, щоб він віддав дитя іншій, щоб хлопчик залишився живим. Інша сказала, що зарубати, щоб не було нікому.

Цар віддав дитя першій — рідній матері. Він мудро викрив таємницю. Авторитет молодого царя зміцнивсь у народі.

Він унаслідував трон наймогутнішого царства на той час. Це була доба миру і добробуту. Соломон роз винув широку торгівлю з сусідніми народами і просла вився літературними досягненнями. Він написав 3000 приповідок, 1005 пісень, наукові трактати з ботаніки та зоології (32,33), три книжки Біблії: Приповідки, Ек клезіяст і Пісню Соломонову. Розділи 5,6,7,8.

Доба Давида і Соломона була золотим віком єврейської історії. Давид був вояком, а Соломон — будівничим. Давид створив царство, а Соломон побу дував храм. Ізраїль був наймогутнішим царством у світі; Єрусалим був найпишнішим містом, а храм — найкращим будинком на землі. Люди з усіх кінців світу приходили, щоб почути мудрість Соломонову і побачи ти його славне царство. Славна цариця Шеви скрикну ла: "Мені й половини не сказали про багатство муд рості твоєї!"

Річні прибутки Соломонові і запаси золота були ве личезні: великі і малі щити з золота, золотий посуд в його палаці, його трон із слонової кості був оздоблений золотом. Золото в Єрусалимі було так розповсюдже не, як простий камінь (10:10—22; 11 Хроніки 1:15). Че рез 5 років після смерті Соломона Шішак, цар єги петський, прийшов і забрав усе це золото (14:25,26; II Хроніки 12:2; 9:11).

В 1939 р. була знайдена мумія Шішака в Танісі (Єгипет) у труні, покритій золотом. Можливо, що част ково це було те золото, яке він забрав від Соломона.

Славне царювання Соломона було затемнене ве ликою помилкою: його одруженням з ідолопоклонни ми жінками. Він мав 700 жінок і 300 наложниць (11:3), що само по собі вже було великим злочином як для нього, так і для тих жінок. Таким чином, поганство, яке Давид так ревно викорінював, розвелось знову в па лаці. Це призвело до занепаду золотого віку Ізраїля. Очманіле відступництво Соломона в його старості є одним із найжалюгідніших видовищ у Біблії. Можливо, що цю оповідь Бог хотів вжити як приклад, щоб показа ти до чого призводять навіть найкращого з людей розкіш і безперестанні пошуки різних тілесних утіх.

ПРИТЧІ СОЛОМОНА

З молодих літ Соломон мав велике бажання здо бувати знання і набиратись мудрості (І Царів 3:9—12). Він став визначним письменником свого часу. Його інтелектуальні досягнення були. Гідні подиву в тодішньому світі. Зі всіх кінців землі царі приходили, щоб послухати його. Соломон був добре обізнаний з ботанікою і зоологією. Він був науковцем, політичним діячем, торговцем і власником великих торговельних підприємств, поетом, моралістом і проповідником. (Див. І Царів 4і9).

Його притчі — це короткі, стислі, що не потребують доказів вислови, суттю яких є антитеза або порівняння. Притчі не пов'язані між собою і загалом були призна чені для молоді. Вони були і вченням, і повторенням практичних порад у такій формі, щоб вони легко за пам'ятовувались.

Книга Притч Соломона вважається однією з найк ращих книжок повчань для молодої людини, бо вона веде до успішного і мудрого життя.

Розділ 1. Поширювати мудрість, настанови, знан ня, праведність, правосуддя, розсудливість, ро зуміння, розважливість, освіту і добрі поради (2—7). Які чудові ідеї!

На першому місці в житті мусить бути богобояз ливість, яка є початком мудрості (7). Також треба слу хати порад батьків (8—9) і уникати поганих друзів (10— 19). Мудрість ясно вказує людині правильну дорогу в житті (20:33).

Розділ 2. Усім своїм єством треба прагнути до му дрості. Вона знаходиться в Божому Слові (6). Також у цьому розділі часто попереджується, щоб уникати жінки блудниці.

Розділ 3. Величний і чудовий розділ. Тут дається повчання про милість і правду, довге життя і мир, довір'я до Бога, пошанування Бога добрими ділами, достаток і матеріальне забезпечення, щастя і благо словення Боже.

Розділ 4. Найголовніше в житті — це мудрість, тому понад усе здобувайте її. "Путь праведних — ніби те світло ясне, що світить все більше та більше аж до по вного дня! Дорога ж безбожних — як темність: не зна ють, об що спіткнуться".

Розділ 5. Любов і щастя в подружжі. Застереження від шлюбної невірності. Соломон мав багато жінок, але він не одобрює багатоженство. Здається нам, що він згоден, що краще мати одну жінку (18—19).

Розділ 6. У цьому розділі Соломон застерігає від нечесних торговельних махінацій, лінивства, хитрості, зарозумілості, брехні, порушників порядку, непошани до батьків, проти перелюбу.

Позакласна робота

Сорочинський ярмарок

Літературно'музична композиція

O

Мета: формувати у дітей моральну культуру, толе рантне ставлення до давніх традицій та культури ук раїнського та інших народів; розвивати моральні чес ноти на основі зразків українських традицій, залучати школярів до збереження культурних надбань, їх ро зуміння крізь призму історико культурного розвитку української нації.

Сцена 1

На сцені стіл. Родина збирається вечеряти. Госпо дар миє руки. Господиня подає вечерю. Чути спів со лов'я. За сценою голос — учень читає уривок з твору М.В.Гоголя "Майська ніч, або утоплена".

Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте ук раїнської ночі! Пригляньтесь до неї. Із середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніше. Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч! Нерухомо, натхненно стали ліси, сповнені темря вою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їхніх похмуро оточений тем но зеленими стінами садів. Незаймана гущавина че решень та черемхи боязко простягли своє коріння в студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердя чись та гніваючись, коли прекрасний зальотник — нічний вітер, підкравшись умить, цілує їх. Увесь ланд шафт спить. А вгорі все дихає, усе чудове, усе урочис те. А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч! І раптом усе ожило: і ліси, і стави, і сте пи. Сиплеться величний грім українського солов'я, і здається, що й місяць заслухався його посеред неба… Як зачароване, дрімає на пагорбі село. Ще більше, ще краще блищать проти місяця гурти хат; ще сліпучіше вирізуються з темряви низькі їх стіни. Пісні замовкли. Скрізь тихо. Благочестиві люди вже сплять. Де не де тільки світяться вузенькі вікна. Перед деякими тільки хатами, біля порога, запізніла сім'я сидить за пізньою вечерею.

—То що, Горпино? А чи зібралася ти завтра до яр марку?

—Аякже. Десять повнісіньких міхів пшениці наси пала, тютюну та махорки набрала.

—Микола також з тобою поїде?

Валентина Соколець,

учитель зарубіжної літератури Хмельницька обл.

—Авжеж, підсобить мені, коли потрібно

—А ти що ж, Горпино, з нами не поїдеш? баба з воза, то й коням легше? І як то ми без зарувати будемо?

—Ой, йой! Не плещи язиком. Пізно вже. ідіть спати. Завтра рано вставати, щоб добре вати.

Сім'я встає з за столу, іде зі сцени. (учень читає уривок із твору Гоголя марок").

Який чарівний, який розкішний літній день росії! Які млосно гарячі ті години, коли серед тиші й спеки, і блакитний, незмірний гучим куполом схилившись над землею, снув, весь потонувши в млості, пригортаючи й ючи прекрасну в ніжних обіймах своїх! На хмаринки. У полі ні звуку. Все начебто

тільки в небесній глибині тремтить жайворонок, пісні летять повітряними сходами на закохану та зрідка кигикання чайки чи дзвінкий голос пролунає в степу. Ліниво й бездумно, ніби певної мети, стоять підхмарні дуби, і сліпучі нячного проміння запалюють цілі мальовничі тя, кидаючи на інші темну, як ніч, тінь, на яку великому вітрі бризкає золото. Смарагди, яхонти ефірних комах сиплються над родами, отіненими стрункими соняшниками. ти сіна й золоті снопи хліба табором

полі й кочують по його безкрайності. Нагнулося ги плодів розлоге гілля черешень, слив, небо, його чисте дзеркало — ріка в зелених,

піднятих рамах… Яке повне розкоші й солодкої ги малоросійське літо!

На сцену виходить учень. Читає уривок із голя "Сорочинський ярмарок".

Такою розкішшю сяяв один із днів гарячого року тисяча вісімсот… вісімсот… Та років з де тому, коли дорога, верст за десять до

рочинців, кипіла народом, котрий поспішав з лишніх і далеких хуторів на ярмарок. З тяглися нескінченною валкою чумаки із сіллю бою. Гори горшків, закутаних у сіно, поволі здається, нудьгуючи, зі своєї неволі й темряви; ди тільки яка небудь розмальована яскраво

макітра хвастовито висувалася з високо піднятого на возі плоту й привертала погляди прихильників розкоші. Багато з подорожніх поглядало з заздрістю на високо го гончара, власника цих коштовностей, який, повільно ступаючи, йшов за своїм крамом, дбайливо закутуючи глиняних своїх чепурунів та кокеток ненависним для них сіном.

Самотою збоку тягнувся стомленими волами віз, навалений мішками, прядивом, полотном і всякою хат ньою поклажею, а за ним брів, у чистій полотняній со рочці та в забруднених полотняних шароварах, його хазяїн.

За сценою чути пісню:

Їде, їде, їде, їде люд, Курява клубочиться, І з усіх, усіх, усіх усюд—

Ярмарок в Сорочинцях.

Історична довідка

Ярмарковий рух в Україні має багатовікову історію. Уже в 40 х роках ХІХ ст. тут діяло 12 тисяч ярмарків, у тому числі 178 великих і середніх. Сорочинський не був ні найбільшим з них, ні найвідомішим. Село Великі Со рочинці Миргородського повіту, напевне, й залишило ся б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на віки наш великий земляк — український і російський письменник Микола Васильо вич Гоголь. Саме тут, у будиночку, який на початку ХІХ ст. належав відомому тоді на Миргородщині лікареві Трохимовському, і народився майбутній письменник.

Учень. У часи М.В.Гоголя поселення мало статус містечка. У давнину воно ще називалось Краснопіль, а з 20 х років ХVІІ ст. вже відомо під назвою Сорочинці.

Учениця. Ярмарки продовжували існувати аж до 20 х років ХХ ст., коли були закриті зовсім. Вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль дер жави.

З 1966 року ярмарки починають відроджуватись і започатковує, відновлює ту давню традицію Соро чинський ярмарок.

Учень. На сьогоднішній день ярмарок у Великих Сорочинцах — це єдиний загальнодержавний ярмарок в Україні, який за наказом Президента з 1999 року має статус Національного. Він збирає сотні тисяч гостей не тільки з України, а й з інших країн світу. Ярмарок об'єднує товаровиробників та бізнесменів, є відобра женням економічного та культурного життя держави. Описаний М.В.Гоголем Сорочинський ярмарок зберігає народні елементи в його проведенні. Він увібрав у себе історію та традиції України, став виявом національного буття, відображенням історії ук раїнського народу.

У залі створюється ярмаркова атмосфера. Всі

поспішають, намагаються зайняти зручне для продажу місце, розкладають і пропонують свій товар.

Звучить пісня "Сорочинський ярмарок".

Ложки, мед і пироги, Ще й намиста дорогі Хто купля, хто продає, А хто байдики б'є…

Перший хоче більше взять, Другий дума сторгувать, Третій хвалить так і сяк, Покуштує на дурняк:

Приспів:

Ярмарок! Ярмарок! Сорочинський ярмарок! Ярмарок! Ярмарок! Душу звеселя. Ярмарок! Ярмарок! Сорочинський ярмарок!

Сорочинський ярмарок гуля!

Ну чого тут лиш нема,

Єковбаси і корчма,

Єтут юшка з карася Ще й городина уся! Тут і борошно, й зерно,

Ситець, шовк і полотно… Той везе, а той несе — Тільки дорого усе!

Приспів:

Ведуча. Увага! Увага! Спішіть, поспішайте, Господарі й гості, — глядіть, не минайте. На ярмарок прошу, гуртом, поодинці, Чекають на вас тут чудові гостинці.

На ярмарку нашім, веселім, багатім, Є чим дивуватись і є що придбати.

Тут речі умільців, ні з чим незрівнянні — Барвисті стрічки, рушники вишивані. Мерщій бо на ярмарок всі поспішайте, Купуйте, милуйтесь, танцюйте і грайте.

Господиня. Ще й сіріти на дворі не починало, а під дверима, мов із гучномовця: — На ярмарок! Уставайте! На ярмарок.

На ярмарок слід зарані вирушати, бо до нього двадцять верстов, а приїхати туди треба так, щоб і місце вибрати, і стати як слід, і щоб не проґавити жод ної хвилини з того ярмарку. Дехто іще з вечора волами посунув.

Жартівлива пісня "На ярмарок".

—Но о, малий! Гей! Цоб! Цабе! Но!

1. — Куди їдеш, Явтуше? Куди їдеш, мій друже?

—Не скажу.

—А як твоя та й добрая ласка, То й скажеш.

—На базар.

2.— А що везеш, Явтуше? А що везеш, мій друже?

— Не скажу.

— А як твоя та й добрая ласка, То й скажеш.

— Грушечки.

3.— Ой дай мені, Явтуше,

Ой дай мені, мій друже.

—Не дам.

—А як твоя та й добрая ласка, То й даси.

—Візьми одненьку, та й ту гниленьку, корінчика відкрути, а грушечку назад поклади.

4. — Люблю тебе, Явтуше, Люблю тебе, мій друже.

—Не бреши.

—А як твоя та й добрая ласка,

То й цілу грушечку даси.

—Не дам!

—Но! Цоб! Цабе! Но.

Ведучий. Пливе річка селянських возів:

— На ярмарок!

Їдуть малинівці, їдуть брованці, їдуть василівці, їдуть федорівці, їдуть ясинівці, їдуть хуторяни.

Іїдуть, і їдуть, і їдуть…

Івже десь спереду чути:

— Тпру! Приїхали!

— Квасу! Холодного квасу! Ось квас, Тільки в Москві та в нас!

За п'ятака! Продам за одного лиш п'ятака.

— Добирайте тараню! Тараню велику й малу. Ку

пуйте.

— Ось яйця! Отут яйця!

Господиня. Ларьок тріпоче червоною вивіскою. Справжнє баб'яче царство. Мануфактура, хустки!

Сценка

—І ви тут, кумо? Здрастуйте!

—Здорові були! На спідницю берете?

—Та ні, кумо, це Федькові на сорочку.

—А чи ж міцне?

—Зубами не розірвеш (пробує).

—Невже? А почім?

—Тридцять п'ять.

—Та й дорого ж як! Ходімо, я дешевший товар по

кажу.

—А я оце дітям гостинця… Піду пошукаю.

(Ідуть до іншої лавки з цукерками.)

—Цукерки! Тістечка! Конфетики купуйте!

—Почім?

—На копійку три штуки.

—Дорого дуже.

—Є й по дві на копійку.

—І це дорого.

—А оці по п'ять на копійку.

Виходять, продавець навздогін:

—А ось по двадцать на копійку, беріть, сьогодні добрі, давайте.

—По двадцать? На копійку? Оці берем.

Сценка

Виходять два куми

—Куме, куме! А йдіть но, куме, пирогів скуштуємо.

—Аби були пиріжки, то знайдуться і дружки.

(З лавки чути голос.)

—Пітухи! Півні! Справжні індики! (Куми йдуть туди.)

—А що за цих пару курчат?

—Та сто гривен.

—Сто, кажете ?

—Сто, кажу.

—Довго рахувати треба. Кажіть ділом, щоб менше було рахувати.

—Як ділом, то п'ятдесят.

—Ото вже інша справа.

(Куми смакують пироги.)

— Поїли, тепер можна й заспівати.

(Співають пісню "З сиром пироги".)

Конкурс української народної пісні (виступають представники від кожної лавки).

Ведучий. На ярмарку не лише набирали крам на сорочку чи спідницю, купували дітям гостинці чи жінкам прикраси, не лише торгували півнями та пиро гами, а й зустрічали друзів, знайомих, і навіть підшуку вали женихів своїм дочкам.

Сценка за участю героїв гоголівського твору "Со рочинський ярмарок".

(Неподалік стоять хлопець з дівчиною.)

—Еге ге ге, земляче! Та ти майстер, як я бачу, обійматися! Щоб мене дідько взяв, коли я не на чет вертий тільки день після весілля навчився обіймати покійну свою Хвеську, та й то дякувати кумові, бувши дружкою, вже напоумив.

—Ти, певно, чоловіче добрий, не знаєш мене, а я тебе відразу впізнав.

—Може, і впізнав.

—Коли хочеш, то й як звати, і на прізвище, і всяку всячину розкажу: тебе звуть Солопій Черевик.

—Так, Солопій Черевик.

—А придивись но гарненько: чи не впізнаєш

мене?

—Ні, не впізнаю. Не в гнів сказати, на віку стільки довелось надивитися пик усяких, що чорт їх і пригадає всіх!

—Шкода, що ти не пригадуєш Голопупенкового

сина!

—А ти ніби Охрімів син?

— А хто ж інший? Хіба тільки лисий дідько, як не він.

(Тут приятелі взялись за шапки і почалося чолом кання; Голопупенків син, одначе, не гаючи часу, нава жився одразу ж запосістись на нового свого знайо мого.)

—Ну, Солопію, ото, як бачиш, я й дочка твоя поко хали одне одного так, що хоч би і вік жити вкупі.

—Що ж, Параско, може, й справді, щоб уже, як то кажуть, вкупі, і той… щоб і паслись на одній траві! Що? По руках? Ану лишень, новообраний зятю, став мого рич!

(До дружини, на весь ярмарок.)

—Агов, Хвесько, диви но, якого я дочці жениха знайшов.

(А десь з іншого боку ярмарку "пересварюються" дівчата і хлопці.)

Перша дівчина. Агов, дівчата, а чи не соромно, що ми сидимо, хіба з хлопцями не посперечаємось?

Друга дівчина. Чом ні? Давайте позмагаємось. А чи знаєте ви, хлопці, переспівки жартівливих пісень?

Хлопці. Знаємо! Знаємо!

Порубаємо яворика На білі трісочки, Гей співаємо всі разом Наші співаночки.

Дівчата. Ой кувала зозуленька

Влузі на калині,

Вмене очка, в мене очка, Як волошки сині.

Хлопці. По дорозі жук, жук, По дорозі чорний, Подивися, дівчинонько, Який я моторний.

Дівчата. Неглибока криниченька — Качата купаються, А з Іванка нечепури Кури насміхаються.

Хлопці. А вже вечір, вечоріє, Буйний вітер віє, Мамця хату підмітає, Бо доня не вміє.

Дівчата. Полюбила хлопця я — Така доля моя.

Я ж думала кучерявий — В нього чуба нема.

Хлопці. В Лепешисі густо хати, Вітер не провіє, Сама мати ложки миє, Бо доня не вміє.

Дівчата. Чом ви, друзі, сидите, Танцювати не йдете?

Ми ж до танців беручкі, Нумо вдарим в каблучки.

(Хлопці та дівчата танцюють хоровод.)

Хлопець.Ну й молодці у нас дівчата. А красунечки ж які! Ніде більше таких не знайти.

Звучить пісня "Що ж є краще за дівочі коси?"

Закрутили кучері дівчата Ще й підвели брови для краси,

Тільки ж ти роби, як вчила мати, Не відрізуй русої коси.

Хай вона росте густа та пишна — Чорнобровим хлопцям на біду.

Я ж тобі, моя чарівна вишне, Сам троянди в коси заплету.

Стигнуть коси, як ранкові роси, В пелюстках срібляться золотих, Що є краще за дівочі коси І троянди, вплетені у них?

Проводиться ярмарковий конкурс "Чарівна коса". У цьому конкурсі дівчата, які мають довге волосся, по винні назвати якнайбільше прислів'їв, приказок про дівочу косу.

Господиня. Гості дорогенькі! Запрошуємо вас на наш ярмарок.

(Виходять діти, виконують народні пісні Польщі, Англії та Франції.)

Господиня. Придбайте щось про ярмарок на згад ку. Купуйте все, чого душа бажає. Ми недорого бере мо, майже даром продаємо.

(Гості купують речі, виготовлені дітьми.)

Ведучий. Сорочинський ярмарок 2008 року зібрав понад 1,5 мільйона відвідувачів. Тут зустріли ся понад 3 тисячі учасників художніх колективів та зірки сучасної української естради, проводились конференції, круглі столи, семінари. Завдяки М.В.Го голю зберігається культурна традиція нашого наро ду, яскраво забарвлена національним колоритом, — Сорочинський ярмарок.

Література

1.Гоголь Микола Васильович. Повісті. — Х.: Прапор, 2007. — 416с.

2.Таланчук О.М. Українознавство. Усна народна творчість: навч. посібник. — К.2001.

3.http://www.yarmarok.poltava.ua/ukr/yarmarok/history/