26) Метод беседы — психологический вербально-коммуникативный метод, заключающийся в ведении тематически направленного диалога между психологом и респондентом с целью получения сведений от последнего.

В психологической беседе происходит прямое взаимодействие психолога и респондента в форме устного обмена информацией. Метод беседы широко применяется в психотерапии. Его также используют в качестве самостоятельного метода в консультативной, политической, юридической психологии.

В процессе беседы психолог, будучи исследователем, направляет, скрытно или явно, разговор, в ходе которого задаёт опрашиваемому человеку вопросы.

Существует два вида беседы:

· Управляемая

· Неуправляемая

В ходе управляемой беседы психолог активно контролирует течение разговора, поддерживает ход беседы, устанавливает эмоциональный контакт. Неуправляемая беседа происходит при большей в сравнении с управляемой отдаче инициативы от психолога респонденту. В неуправляемой беседе основное внимание уделяется предоставлению респонденту возможности выговориться, при этом психолог не вмешивается или почти не вмешивается в ход самовыражения респондента.

В случае и управляемой, и неуправляемой беседы от психолога требуется наличие навыка вербальной и невербальной коммуникации. Любая беседа начинается с установления контакта между исследователем и респондентом, при этом исследователь выступает как наблюдатель, анализирующий внешние проявления психической деятельности респондента. Основываясь на наблюдении, психолог осуществляет экспресс-диагностику и корректирует выбранную стратегию проведения беседы. На начальных этапах беседы основной задачей рассматривается побуждение исследуемого субъекта к активному участию в диалоге.

Важнейшим навыком психолога в ситуации беседы является умение устанавливать и поддерживать раппорт, соблюдая при этом чистоту исследования, избегая нерелевантных (мешающих получению достоверного результата) вербальных и невербальных влияний на субъект, которые могут способствовать активному изменению его реакций. К разрушению раппорта с респондентом или же к оказанию побочных внушений на респондента могут привести неосторожные высказывания со стороны психолога, выполненные, например, в форме приказов, угроз, нравоучений, советов, обвинений, оценочных суждений касательно сказанного респондентом, успокоений и неуместных шуток.

Беседы различаются в зависимости от преследуемой психологической задачи. Выделяют следующие виды:

· Терапевтическая беседа

· Экспериментальная беседа (с целью проверки экспериментальных гипотез)

· Автобиографическая беседа

· Сбор субъективного анамнеза (сбор информации о личности субъекта)

· Сбор объективного анамнеза (сбор информации о знакомых субъекта)

· Телефонная беседа

Интервью относят как и к методу беседы, так и к методу опроса.

Выделяют два стиля ведения беседы, причём в её ходе один может сменять другой в зависимости от контекста.

Рефлексивное слушание — стиль ведения беседы, в котором предполагается активное речевое взаимодействие психолога и респондента.

Рефлексивное слушание используется с целью осуществления точного контроля правильности восприятия полученной информации. Использование данного стиля ведения беседы может быть связано с личностными свойствами респондента (к примеру, низкий уровень развитости коммуникативных навыков), необходимостью установить то значение слова, которое имел в виду говорящий, культурными традициями (этикет общения в культурной среде, к которой принадлежат респондент и психолог).

Три основных приёма поддержания беседы и контроля получаемой информации:

1. Выяснение (использование уточняющих вопросов)

2. Перефразирование (формулировка высказанного респондентом своими словами)

3. Словесное отражение психологом чувств респондента

Нерефлексивное слушание — стиль ведения беседы, в котором используется лишь необходимый с точки зрения целесообразности минимум слов и техник невербальной коммуникации со стороны психолога.

Нерефлексивное слушание применяется в тех случаях, когда существует необходимость дать субъекту выговориться. Оно особенно полезно в ситуациях, где собеседник проявляет желание выразить свою точку зрения, обсудить волнующие его темы и где он испытывает трудности в выражении проблем, легко сбивается с мысли вмешательством психолога и ведёт себя закрепощённо в связи с разницей в социальном положении между психологом и респондентом.

27) Анкетування – це одне з основоположних технічних засобів, при проведенні будь-якого соціального чи соціально-психологічного дослідження. Також, це один з найбільш поширених видів опитування, в якому комунікація між дослідником і респондентом відбувається посредствам тексту анкети.

ВИДИ АНКЕТУВАННЯ

Існує кілька класифікацій, по яких прийнято розподіляти проведення анкетування.

За кількістю респондентів

Індивідуальне анкетування – опитується одна людина.

Групове анкетування – опитуються кілька людей.

Аудиторне анкетування – різновид анкетування організована таким чином що, заповненням анкет займається група людей, зібраних в одному приміщенні відповідно до правил процедури проведення.

Масове анкетування – участь беруть від сотні до декількох тисяч чоловік.

За типом контактів з респондентами

Очне – опитування проводиться за участю дослідника-анкетера.

Заочне – інтерв'юер відсутня.

Розсилка анкет поштою.

Публікація анкет в пресі.

Інтернет анкетування.

Вручення та збір анкет за місцем проживання, роботи і т. д.

Онлайн-анкетування.

Даний метод має як позитивні, так і негативні сторони. До плюсів варто віднести швидкість отримання результатів і порівняно невеликі матеріальні витрати. Мінуси анкетування полягають в тому, що отримана інформація є дуже суб'єктивною і не вважається достовірною.

Анкетування в психології використовується з метою отримання якоїсь інформації. Контакт психолога з опитуваним, зведений до мінімуму. Це дозволяє говорити про те, що особистість фахівця проводить опитування жодним чином не вплинуло на результати, отримані при психологічному анкетуванні. Прикладом використання методу анкетування в психології, може послужити опитування Ф.Гальтона, який досліджував вплив навколишнього середовища і спадковості на рівень інтелекту. В якості респондентів в опитуванні взяли участь більше сотні відомих британських вчених.

28) Социометрия – это одно из теоретических и прикладных направлений в современной зарубежной социальной психологии и микросоциологии. Некоторые авторы считают, что социометрию можно рассматривать как социологически реформированную ветвь психоанализа. Она возникла в первой четверти ХХ века, когда ученые попытались применить математические методы к изучению социальных явлений. Социометрию связывают с именем американского ученого Морено (родился в 1892 г.) – психиатра и социального психолога, который был учеником З.Фрейда. По Морено  Социометрические методы – это система технических средств и процедур для метрического и качественного анализа социально-эмоциональных связей данного индивида с членами той группы, в которой человек работает и живет. Термин «социометрия» состоит из двух латинских слов «socius» – товарищ, компаньон соучастник и «metrum» – измерение. То есть социометрическое измерение – это метрическое, количественное изучение эмоционально-психологических связей между людьми. Социометрический метод – это метод опроса, направленный на выявление межличностных отношений путем фиксации взаимных чувств симпатий и антипатий среди членов группы (например, учебного, научного, армейского, спортивного или производственного коллектива). С помощью социометрии можно: получить информацию о динамике внутренних взаимоотношений в группе, выявить характер и степень развития психологических взаимоотношений, диагностировать состояние не только внутригрупповых, но и межгрупповых процессов общения, измерить степень сплоченности или разобщенности в группе; выявить по признакам симпатии и антипатии «лидера» группы и «отвергнутого»; обнаружить внутригрупповые подсистемы, то есть сплоченные образования, во главе которых могут быть свои формальные лидеры. Данные социометрии широко используются в воспитательной работе в учебных заведениях, при изучении стилей руководства в группах на производстве, в армии, спортивных организациях.

29) Під сучасну пору великого поширення набуло використання тестів у різних галузях наукового знання: біології, хімії, фізиці, а також соціології, психології і, звичайно, педагогіці. Застосування зазначеного методу бачиться цікавим та ефективним і має перспективу.

Найчастіше використання тестів у теоретичних основах педагогіки пов’язане із вивченням та оцінюванням навчальної роботи шкіл або інших інститутів освіти. Наприклад, за їх допомогою можна порівняти рівень засвоєння знань як окремих учнів (студентів), так і цілих класів (груп).

Тест у дослідженнях виступає вимірювальним інструментом, а тому він повинен відповідати певним, критеріям: конструювання, апробації, застосування, перевірки та обробки. З цих позицій слід підходити до визначення суті, завдань і функцій тестування.

Тест (від англійського tеst - випробування, спроба; дослідження) - це намагання розпізнати, вивчити цікаві явища, факти, а також певні ознаки, особливості й характерні елементи досліджуваних предметів. У такому широкому трактуванні цей термін зустрічається в техніці, природознавстві, соціології тощо. В психолого-педагогічних дослідженнях тести виступають як нормовані за часом виконання й складністю набори завдань, що використовуються для порівняльного аналізу групових та індивідуальних особливостей школярів. Відбір, формулювання, структурування пропонованих завдань (запитань, рекомендацій, графічних зображень та ін.) залежить від того, які аспекти досліджуваної проблеми цікавлять науковця.

Навіть у рамках дидактичного дослідження, тести не можуть розглядатися як універсальний та всеохоплюючий інструмент педагогічного контролю. Кожне завдання окремо і всі разом скеровані на виявлення обмеженого комплексу ознак засвоєння та розуміння. І чим менше ознак включено для перевірки, тим яснішою є можливість інтерпретації наслідків, й тим краще тест виконає свою функцію. Оптимальним є варіант, коли завдання виявляє (вивчає) одну ознаку, наприклад засвоєння школярем певного технічного поняття.

Як і всі інші методики дослідницької та практичної роботи, тест має свої переваги і недоліки.

До його переваг можна віднести те, що попередньо обдумані, експериментально перевірені завдання розкривають систематично і в комплексі, за короткий проміжок часу досліджувані ознаки іспитників (знання школярів у певній галузі наук та розуміння ними предметів і явищ). У цьому розумінні тест переважає будь-який інший спосіб перевірки знань і розуміння навчальної інформації.

Наступною перевагою слід вважати об’єктивність. Тест, який проводиться в різних групах при строгому дотриманні певних умов, дає більшу впевненість в адекватності здобутої інформації, ніж наприклад, бесіда із школярами. Існують такі області вивчення, в яких саме тести є найбільш зручним та об’єктивним методом. Зокрема, це: порівняння ефективності викладання за різноманітними методиками, різними підручниками; аналіз певних знань в окремих школах та інше.

Надійність тесту – це ступінь збігу результатів багаторазового тестування одних і тих же людей в одних і тих же умовах.

Валідність тесту (від лат. validus - міцний, здоровий) - поняття, яке вказує нам, що тест вимірює і наскільки добре він це робить.

30) Метод вивчення продуктів діяльності– це дослідницький метод, що дозволяє опосередковано вивчати сформованість знань, умінь і навичок, інтересів і здібностей людини, розвиток різних психічних якостей і властивостей особистості на основі аналізу продуктів її діяльності.

Слід зазначити, що в тому або іншому ступені всі методи психології і педагогіки спрямовані врешті решт на аналіз діяльності. У цьому значенні даний спосіб дослідження є синтезуючим. На думку В.І. Загвязинского[5], «особливість цього методу полягає в тому, що дослідник не вступає в безпосередній контакт з самою людиною, а має справу з продуктами її попередньої діяльності або роздумами про те, які зміни відбулися в самому випробовуваному в процесі і в результаті його включеності в певну систему взаємодій і стосунків».

Наприклад, об’єктом вивчення можуть розглядатися продукти дитячої діяльності: твори, контрольні і перевірочні роботи, малюнки, зошити по окремих дисциплінах, вироби, різні моделі, деталі тощо. Зокрема, перегляд виконаних дітьми малюнків може надати істотну допомогу у визначенні їх здібностей в художній творчості, виробленості навичок, рівня розвитку творчих можливостей. Якщо ж звернути увагу на те, як діти використовують різні відтінки кольорів у зображенні предметів, то можна отримати додаткову інформацію про розвиток у них окремих психічних якостей і властивостей.

Використання методу аналізу продуктів дитячої діяльності вимагає справжнього мистецтва. По об’єктивних результатах дослідник повинен відновити не тільки сам процес протікання діяльності (часто вона недоступна спостереженню), але і динаміку мотивів, суб’єктивного її компоненту. Порівняльний аналіз дозволяє більш конкретно виявити умови і передумови підвищення ефективності діяльності певного виду. Досліднику важливо співвіднести продукт дитячої діяльності з мотивами, умовами цієї діяльності, з поведінкою дитини, групи.

31) Передовий педагогічний досвід фіксують у процесі внутрішкільного контролю на педагогічних читаннях, конференціях тощо. Щоб він став надбанням масової практики, його потрібно вивчати й узагальнювати. Педагогічна наука пропонує таку етапність вивчення педагогічного досвіду. Визначення педагогічної проблеми та об'єкта вивчення. На цьому етапі формулюють тему досвіду, обґрунтовують її актуальність, формують групу для його вивчення. Попереднє вивчення досвіду. Цей етап передбачає попереднє ознайомлення з об'єктом досвіду через відвідування навчальних занять, бесіди з педагогами, попереднє вивчення шкільної документації. Виходячи з цього, визначають ідеї передового досвіду, уточнюють методи його вивчення. Теоретична підготовка. Особам, які вивчають передовий досвід, треба знати теоретичні та методичні положення з цієї проблеми, вже розроблені в педагогічній науці та практиці. Це дасть змогу визначити ступінь новизни досвіду, з'ясувати педагогічні умови, які забезпечують його результативність. Основне вивчення досвіду. На цьому етапі збирають емпіричний матеріал, вивчають окремі ланки навчально-виховного процесу, проводять контрольні зрізи. Зібраний матеріал класифікують на типовий і випадковий, відтак його систематизують та узагальнюють. Визначення провідних педагогічних ідей досвіду. Аргументуються і підкріплюються емпіричним матеріалом вихідні теоретичні положення, сформульовані на етапі теоретичної підготовки. У процесі систематизації та узагальнення досвіду саме вихідні теоретичні положення є основою визначення провідних його ідей, вироблення методичних рекомендацій щодо вирішення досліджуваної проблеми. Дається оцінка перспективності цього досвіду. Під час вивчення передового педагогічного досвіду розкривають його авторів, технологію — сукупність методів педагогічної діяльності, особливість їх співвідношення та взаємодію, що забезпечують бажаний результат і визначають педагогічну майстерність автора досвіду. Важливо чітко визначити критерії передового педагогічного досвіду, які дадуть змогу розглядати його не як випадкове явище, а як систему діяльності, а також умови формування досвіду, що допоможе зробити висновок про можливість його відтворювати. Необхідно визначитися і щодо засобів вивчення передового педагогічного досвіду, шляхів його поширення та популяризації. У практиці склалися такі форми й методи втілення передового досвіду: відкриті уроки та інші заняття; усні повідомлення результатів вивченого, узагальнення передового педагогічного досвіду у виступах педагогів у школі, на нарадах, курсах, семінарах представників народної освіти; письмові повідомлення результатів вивченого, узагальнення передового педагогічного досвіду у формі методичних листів, методичних розробок, статей у газетах і журналах, видання брошур, монографій, збірників матеріалів конференцій і семінарів; наочно-демонстраційна популяризація передового педагогічного досвіду — організація виставок, спеціальні стенди при методкабінетах та ін. Дієвість передового педагогічного досвіду забезпечує органічна взаємодія педагогічної науки та шкільної практики, яка застерігає вчителів від можливих випадковостей і помилок у пошуках нових методів навчання та виховання. Педагогічне співтовариство з особливим зацікавленням знайомиться з доробком В. Сухомлинського, В. Шаталова, М. Ґудзик та інших. Наводимо деякі гуманістичні поради-заповіді В. Сухомлинського педагогам-практикам.

32) Групуючи педагогічний досвід за різними підставами, В.І. Журавльов пропонує його класифікацію:

♦ за якістю: передовий, позитивний, ефективний, неефективний, раціональний, нераціональний, негативний. Негативний, у свою чергу, може бути застарілим, відстаючим, помилковим;

♦ за масштабом: одиничний, типовий, індивідуальний, груповий, колективний, масовий;

♦ за новизною та значущістю: новаторський і модифікуючий.

Для прикладу розглянемо зміст класифікації передового досвіду за критерієм новизни і значущості. Новаторський досвід – це досвід розробки і реалізації нових педагогічних систем навчання і виховання або систем, що містять істотні елементи новизни. Досвід модифікуючий містить менш виражені, менш оригінальні елементи нового. Він побудований на серйозному удосконаленні, розвитку існуючих форм і підходів, проте корисний і відносно легше розповсюджується.

33) Психолого-педагогічний експеримент (є варіантом природного експерименту) – передбачає активне формування психічних якостей, процесів, що досліджуються безпосередньо під час навчально-виховної діяльності.

Психолого-педагогічний експеримент передбачає:

1. Цілеспрямоване відокремлення досліджуваного явища від інших.

2. Активну позицію дослідника при втілені інновацій в педагогічний процес.

3. Контрольований педагогічний вплив на вихованців.

4. Наявність умов, за яких досліджуване явище піддається обліку.

5. Повтор педагогічних явищ в приблизно одних і тих самих умовах стільки разів, скільки необхідно для перевірки гіпотези.

В основному для вирішення завдань наукового педагогічного дослідження застосовується природній експеримент, хоча, відмінності між природним та лабораторним експериментом досить умовні.

34) Одне з основних понять при описі експерименту - змінна. Так називають будь-який реальний умова ситуації, що може бути змінено.

Незалежна змінна - це умови, які змінює сам експериментатор.

Залежна змінна - фактор, що змінюється у відповідь на введення незалежної змінної.

Контрольовані змінні - ті умови, які в ході експерименту не повинні змінюватися. Інакше порушиться правомірність емпіричного доказу: динаміку залежної змінної можна буде пояснити не впливом ЗП, а іншими, незапланованими і непоміченими самим експериментатором впливами.

Спонтанні змінні - не піддаються строгому контролю, але неодмінно враховуються фактори, на практиці знаходяться між незалежними і залежними змінними, що опосередковують їх вплив один на одного. Наприклад: фізіологічне або психологічне стан випробовуваних (стрес, втома, інтерес до роботи, байдужість та ін.) Логіка експерименту вимагає, щоб такого роду характеристики не були упущені з виду, так як вони здатні істотно змінити поведінку піддослідних, вплинути тим самим на якість отриманих результатів.

Таким чином, експериментувати - це значить вивчати вплив незалежних змінних на залежні при константних характеристиках контрольованих змінних і врахованих спонтанних.

35) Одним з найбільш надійних способів збору емпіричного матеріалу є експеримент. Суть експерименту полягає в тому, що експериментатор створює і варіює умови, фактори (звані незалежними змінними) і простежує їх вплив на зміну в психічних процесах, функціях (званих залежними змінними). Експеримент - це активне вторгнення дослідника в досліджувану область, простежування залежності одних змінних від інших. В експерименті психолог не тільки створює умови для виникнення нових якостей психічного явища, а й організовує спеціальний контроль через управління змінними. Експеримент - це збір емпіричних даних в контрольованих умовах (засобами контролю може бути створення експериментальної та контрольної групи, вимір і фіксація параметрів психічного явища до і після введення незалежних змінних та ін.)

Експеримент як емпіричний метод завжди супроводжується операціями вимірювання тих станів досліджуваного об'єкта, які піддаються навмисному запланованому експериментатором зміни, причому чим точніше вимірювання, тим надійніше висновки дослідження. Такі ознаки класичного експерименту, званого природно-науковим.

В акмеології (як і в психології праці) експеримент проводиться для людини і за участю самої людини як суб'єкта праці, суб'єкта виробничих відносин в ході праці. Тому експеримент в цих науках знаходиться на стику природничо-наукового і соціального експерименту.

Для природничо-наукового експерименту характерно наступне: об'єктом є матеріальні явища світу природи; експеримент будується за суворої класичною схемою ізоляції змінних; засобами є прилади; можливі помилки і проби, коли найбільш значущим може стати не передбачений раніше результат, можливі руйнування і незворотні зміни експериментального об'єкта. Для соціального експерименту властиві дещо інші характеристики: об'єктом є суспільні явища; сам об'єкт має власну активність, об'єкт в соціальному експерименті не просто живий активний суб'єкт, але саморефлексірующій, що ставить свої цілі, що має певні ціннісні орієнтації; засобами є не тільки прилади, а й ідеальні норми, правила організації діяльності; в соціальних явищах важче ізолювати, вимірювати і контролювати змінні, є багато неконтрольованих змінних; вивченню в соціальному експерименті можуть піддаватися лише ті сфери соціальних об'єктів, де експериментальне втручання і управління не призводить до порушень функціонування системи діяльності людей, до шкідливих впливів на людину Тут необхідно, як правило, згоду учасників на включення їх в особливі умови діяльності і створення мотивації у випробовуваних до вирішення додаткових професійних завдань або до дій у змінених умовах діяльності.

У соціальному експерименті проби і помилки повинні бути зведені до мінімуму (або винесені в уявний варіант експерименту).

Особливу роль в експерименті з людьми має методологічне та етичне обгрунтування експерименту.

36) Найбільш важливою складовою частиною наукового дослідження є експеримент (лат. experimentum – проба, дослід) - метод емпіричного дослідження, що базується на активному та цілеспрямованому втручанні суб’єкта у процес наукового пізнання явищ та предметів реальної дійсності шляхом створення умов, що контролюються та управляються, які дозволяють встановлювати визначені якості та закономірні зв’язки в об’єкті, що досліджується, та багатократно їх відтворювати.

Експеримент є одним з основних методів наукових досліджень. Розрізняють два види експериментів - пасивні (спостереження) й ак­тивні (керовані). У першому випадку здійснюють тільки реєстрацію подій на входах та виходах системи. Прикладом спостережень є астрономічні дослідження. У цьому разі людина не має змоги будь-як впливати на досліджувану систему, а може тільки збирати й упорядковувати інформацію про неї. При проведенні активного експерименту здійснюється цілеспрямований вплив на деякі з входів. Як правило, дослідник прагне зафіксувати постійний рівень впливу на більшість контрольованих ним входів і цілеспрямовано змінювати його на одному чи декількох інших входах.

Приклад: дослідження залежності сили струму в провіднику від напруги, що подається на його кінці. Єдиною змінюваною дослідником величиною є ця напруга. Всі інші істотні фактори (матеріал зразка, його геометричні розміри, температура тощо) дослідник прагне підтримувати постійними.

Основною метою експерименту є виявлення властивостей досліджуваних об’єктів, підтвердження наукових гіпотез і на цій основі більш широке та поглиблене вивчення теми наукового дослідження.

Проведення експериментальних досліджень передбачає здійснення ряду пізнавальних операцій:

– визначення цілей експерименту на основі існуючих теоретичних концепцій з урахуванням потреб практики та розвитку самої науки;

– теоретичне обґрунтування умов експерименту;

– розроблення основних принципів, створення технічних засобів для проведення експерименту;

– спостереження, вимірювання та фіксація виявлених у ході експерименту властивостей, зв’язків, тенденцій розвитку досліджуваного об’єкта;

– статистична обробка результатів експерименту;

– попередня класифікація та порівняння статистичних даних.

37) Звісно, коли гіпотезу не підтверджено, для дослідника це важке випробування. Разом з тим, експеримент — це найнадійніший спосіб прирощення наукового знання. Експериментатор має бути готовий до того, що на шляху психологічного пізнання трапляються складні ситуації, коли важко сприйняти реальні факти і можна припуститись цілого ряду помилок. Для позначення помилок, що виникають у психологічних дослідженнях, вживають спеціальний термін - артефакт.

Артефакти (від лат. artefactum - штучно зроблене) - це експериментальний результат, який виникає через відхилення в проведенні дослідження або дефекти методик, що використовуються. Джерелом артефактів у психологічному експерименті може бути як саме оточення, так і діяльність дослідника. Причиною артефактів може стати також неадекватність використовуваної експериментальної процедури, коли дослідник не може передбачити ті чинники, що змінюють поведінку досліджуваних осіб.

Розглянемо найпоширеніші артефакти, які психологи визначили на основі свого досвіду.

38) При організації та проведенні психолого-педагогічного дослідження необхідно дотримуватися певної послідовності дій:

1. Визначення проблеми дослідження. Вона має бути актуальною, значимою, відображеною у темі дослідження. Розпочинаючи психолого-педагогічне дослідження з'ясовують його об'єкт, предмет та мету.

2. Ґрунтовне і всебічне вивчення наукових фактів, положень, висновків. Спрямоване на з'ясування під час вивчення літературних джерел головної ідеї, позиції автора та особливостей наукового доробку з досліджуваної проблеми. Важливо простежити логіку полеміки автора з іншими дослідниками, особливості його аргументації, виробити власну думку щодо його позиції, сформулювати завдання для глибшого вивчення проблеми.

3. Вивчення шкільної практики. Передбачає аналіз літератури про досвід школи, з'ясування проблем, які змушений вирішувати вчитель, типових недоліків у його роботі.

4. Формулювання гіпотези дослідження. Гіпотезу дослідження (наукове передбачення його результатів) потрібно формулювати так, щоб виявити положення, які потребують перевірки у процесі дослідження.

5. Виконання експериментальної роботи. Передбачає: взаємодію з предметом дослідження, з'ясування його ознак, властивостей; вибір методики, процедури дослідження; організацію експериментальної роботи за обраною методикою.

6. Зіставлення експериментальних даних з масовою практикою. Порівняння одержаних результатів дослідної роботи з існуючими в шкільній практиці, опублікованими в науковій, психолого-педагогічній літературі.

7. Узагальнення результатів дослідження, формулювання наукових висновків, доведення або спростування гіпотези. Використовують спеціальні методи (контент-аналіз - для узагальнення змістовної інформації), кореляційний, факторний та інші види аналізу - для узагальнення інформації переважно кількісного характеру та підтвердження закономірних зв'язків між явищами).

8. Оформлення результатів дослідження, втілення їх у життя. Подання результатів та висновків дослідження найбільш інформативним способом (графічне, схематичне моделювання, ілюстративне відображення), планування та організація перетворюючих, розвиваючих впливів на сутність досліджуваних явищ.

39) Експертні методи, або методи розуміння (за традицією, вони часто фігурують під назвою «клінічні методи»). До них відносяться проективні і діалогові методи. Експертні методи більшою мірою розраховані на професійний досвід, психологічну інтуїцію самого психодиагноста. Ці методи виявляються незамінними скрізь, де не розроблені (чи невідомі) стандартизовані процедури. Вони часто виявляються більш ефективними по відношенню до психічних явищ, що погано піддається об'єктивації (суб'єктивні переживання особистісні смисли, глибинні шари досвіду), по відношенню до надзвичайно мінливим явищам, для яких важко створити фіксовану операциональную модель (динаміка цілей, станів, настроїв, багатопланових відносин у групі). Якщо їх застосовує експерт високої кваліфікації, вони виявляються більш надійним засобом у разі індивідуальної діагностики. Крім того, не слід забувати, що глибокий експертний аналіз - необхідний первинний етап у розробці якої стандартизованої процедури. У міру стандартизації експертні методи також підлягають кількісному обгрунтуванню.

Основні поняття

Експерт - 1. сведущее особа, запрошуємо в спірних або важких випадках експертизи

2. спеціаліст, який дає висновок при розгляді певного питання.

Експертиза - дослідження та дозвіл за допомогою досвідчених людей будь-якого питання, що вимагає спеціальних знань, наприклад, лікарська, бухгалтерська, судово-медична, педагогічна експертизи.

Експертиза психологічна - залучення фахівців-психологів для вирішення питань у практиці судово-слідчих органів, органів охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти і працевлаштування.

Експертна оцінка - мотивоване експертне судження. Можливі індивідуальні, групові та колективні експертні оцінки. Індивідуальні оцінки можуть бути отримані за допомогою ранжирування, бальної та парної оцінок.

Метод групових експертних оцінок (колективна експертна оцінка, метод «Дельфі» О. Хелмера) застосовується для прийняття важливих експертних висновків. Для одержання узагальненого судження експертів, перевірки узгодженості ранжирування використовують коефіцієнт рангової кореляції Ч. Спірмена або коефіцієнт конкордації.

Експертна система - система штучного інтелекту, що включає базу знань з набором правил і механізмів виведення, що дозволяє на підставі правил і експонованих користувачем фактів розпізнати ситуація, поставити діагноз, сформулювати рішення або дати рекомендацію для вибору дії. Знання експертів є джерелом формування баз даних.

Експертний висновок - документ, що приймається в результаті експертної оцінки.

Експертний метод - комплекс логічних та математичних процедур, спрямований на отримання від експертів інформації, її аналіз і узагальнення з метою підготовки і прийняття компетентного рішення. Суть методу полягає у проведенні експертами аналізу проблеми з якісною і кількісною обробкою результатів індивідуальних експертних оцінок.

Етапи експертної оцінки - взаємопов'язані між собою процедури, за допомогою яких реалізується експертний метод. Початковий етап включає визначення мети і завдань, які повинні бути вирішені експертами, міри відповідальності і прав робочої групи, термінів проведення експертизи, підбір експертів для проведення експертизи, визначення їх компетенції. Наступний етап - найважливіший заключний етап експертної оцінки, що забезпечує основу для компетентного рішення.

Ситуація експертизи - ситуація, коли суб'єкт залучається до діагностики (наприклад, рівня психічного розвитку людини, причин поведінки, що відхиляється підлітка, стану злочинця в момент скоєння злочину, професійної придатності і т.д.) обов'язковою (примусовою) чином за адміністративним запитом сприймає її як іспит .

Статус експерта - сукупність прав та обов'язків, повноваження і відповідальність експерта.

40)

41) Результати наукового дослідження узагальнюються з метою перетворення їх у джерело інформації. Формою узагальнення результатів дослідження може бути усний виклад або друкована праця. Усний виклад являє собою повідомлення або виступ перед аудиторією. Друкованою працею може бути реферат, стаття, науковий звіт, дисертація, монографія. За результатами дослідження його автори також можуть підготувати до друку навчальний чи методичний посібник. Усний виклад. З усним викладом науковець може виступити на науковій нараді, семінарі, конференції, симпозіуми та ін. Зазвичай, час виступу обмежений. Тому повідомлення, а тим більше доповідь, повинні бути стислими, конкретними, чіткими і якнайповніше відображати суть виступу. Для досягнення цього виступ доцільно будувати за такою схемою: Вихідні позиції. Показується, яку наукову концепцію покладено в основу наукового дослідження. Коротко дається виклад стану досліджуваної проблеми, обґрунтовується вибір теми дослідження і її актуальність. Гіпотеза, завдання і мета дослідження. Методи дослідження. Показується, які методи було обрано для вирішення конкретних завдань дослідження. Основні аргументовані результати дослідження. Дається виклад основних кількісних результатів дослідження, аргументується їхдостовірність, наводиться коротка інтерпретація і обґрунтованість цих результатів. Висновки та пропозиції. Наводяться основні висновки з результатів дослідження і висуваються пропозиції щодо вдосконалення об'єкта дослідження. Теоретична і практична значимість дослідження та його новизна. Показується, що нового вносять результати дослідження у наукову галузь, до якого воно відноситься, яку практичну цінність мають ці результати, які невідомі раніше науці факти відкриті у процесі дослідження. Упровадження результатів дослідження у практику Дається виклад того, як результати дослідження відображено у публікаціях, які доповіді зроблено на нарадах, семінарах, конференціях. Перспективи дослідження. Відкриваються перспективи подальших досліджень у даній роботі. Слід підкреслити, що усний виступ повинен розкривати тільки основну ідею проведеного дослідження і ні в якому разі не деталізувати окремі його положення. Для цього дослідник повинен глибоко усвідомлювати одержані результати, знайти найдоцільнішу форму їх викладу, глибоко аргументувати і обгрунтувати їх як фактичним матеріалом, так і логічними міркуваннями. Головним у науковому виступі повинна бути його змістовність і наукова аргументація. Зайві слова, маловідомі терміни тільки знижують якість повідомлення чи виступу. Часто виступу учасників наукових зібрань публікують у вигляді тез доповідей. Обсяг тез доповіді зазвичай не перевищує 1-2 друкованих1 сторінок тексту. Тому тези доповіді повинні відобразити тільки головні думки виступу.

42) Диссертация обязательно должна содержать обоснование актуальности темы, характеристику проблемы, объекта и предмета, задач исследования, формулировку гипотезы и выносимые на защиту положения, обоснование и описание методики, хода и результатов научных изысканий. Автор должен также обосновать новизну, теоретическую и практическую значимость результатов исследования.

Кандидатская диссертация представляет собой оригинальную научную работу, содержащую новое решение актуальной научной задачи, имеющей существенное значение для соответствующей отрасли знания. Докторская диссертация — решение крупной научной проблемы или разработка нового научного направления.

Для ознакомления научной общественности с результатами исследования небольшим тиражом (100 экз.) издается автореферат, в котором кратко (1-2 печатных листа) излагается содержание диссертации.

Научный отчет (отчет по научно-исследовательской работе — НИР) — официальная форма представления результатов научной работы творческого коллектива ученых. Выполняется в виде подробного описания задач, методики, содержания, хода и результатов поисковой работы. Она содержит следующие разделы: характеристика авторского коллектива; обоснование актуальности темы, объекта, предмета, задач и методики исследования; аналитический обзор литературы; анализ существующей практики; теоретическое обоснование результатов работы, их характеристика — научная новизна, теоретическая и практическая значимость; научные выводы и рекомендации; библиография. Стиль изложения — научный.

43)

44) Монографія - це наукова праця, яка містить повне або поглиблене;; дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або декільком авторам. Є два види монографій: наукові і практичні.

Наукова монографія - це науково-дослідницька праця, предметом якої є вичерпне узагальнення теоретичного матеріалу з наукової проблеми або теми з критичним його аналізом, визначенням вагомості, формулюванням нових наукових концепцій. Монографія фіксує науковий пріоритет, забезпечує первинною науковою інформацією суспільство, слугує висвітленню основного змісту і результатів наукового, дисертаційного дослідження.

Наукову монографію характеризує єдність змісту і вона свідчить про науковий внесок здобувача в науку і розглядається як кваліфікаційна наукова праця. За цих умов вона заміняє дисертаційну роботу. Обсяг індивідуальної монографії здобувача наукового ступеня доктора наук, яка зараховується як дисертація, має становити не менше 10 авторських аркушів у галузі технічних та природничих наук і не менше 15 авторських аркушів у галузі гуманітарних і суспільних наук.

Другий тип наукової монографії - це наукова праця, яка є засобом висвітлення основного змісту дисертації і однією з основних публікацій за темою дослідження, при цьому до неї висуваються вимоги:

обсяг - не менш як 10 обліково-видавничих аркушів;

наявність рецензій двох докторів наук, за відповідною спеціальністю;

наявність рекомендації вченої ради науково-дослідної установи або вищого навчального закладу;

тираж не менше 300 примірників;

наявність міжнародного стандартного номера ІSBN.