16) Теоретичне значення дослідження: теоретичне значення роботи полягає в дослідженні проблематики, образної характеристики та стилістики.

Особливість теоретичного дослідження полягає у використанні абстрактних уявлень, ідей, положень, концепцій, які мають безпосереднє відношення до процесу практичного пізнання.

Теоретичне дослідження з методологічної точки зору належить до вищого рівня наукового знання. Воно розкриває і обґрунтовує більш глибинні і суттєві сторони явищ, які вивчаються. На теоретичному рівні дослідження використовуються такі загальнонаукові методи: • аналіз; • синтез; • індукція; • дедукція; • порівняння; • формалізація; • абстрагування; • моделювання.

Аналіз (з грецького – розкладання) – метод пізнання, який дозволяє розчленовувати предмети дослідження на складові частини (звичайні елементи об’єкта або його властивості і відношення). Аналіз – метод дослідження, який включає вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожну із виділених частин аналізують окремо у межах єдиного цілого

Синтез (з грец. - поєднання, з'єднання, складання) - метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин, тобто, на противагу аналізу, даний метод дає можливість з’єднувати окремі частини чи сторони об’єкта в єдине ціле. У процесі наукових досліджень синтез тісно пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле

Отже, аналіз і синтез – у самому загальному значенні являють собою два взаємопов’язаних процеси уявного чи фактичного розкладання цілого на складові частини і об’єднання окремих частин у ціле. Аналіз і синтез – взаємозумовлені логічні методи наукового дослідження, що виникли на основі практичної діяльності людей, їх досвіду.

Індукція – форма наукового пізнання, логіка якого розгортається від конкретного до загального. Тобто, загальне положення виводиться логічним шляхом з одиничних суджень. При індуктивному методі дослідження для одержання загальних знань про той чи інший клас предметів необхідно вивчити, окремі складові цього класу та віднайти в них істотні ознаки, властиві цьому класу предметів.

Дедукція – метод логічного висновку від загального до часткового, тобто спочатку досліджують стан об'єкта в цілому, а потім його складових елементів. У навчально-дослідній практиці застосовують змістовне доведення, представлене у вигляді звичайних логічних конструкцій, рівень науковості яких відповідає потенціалу молодого дослідника.

Порівняння – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою встановлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, що може бути властивим двом чи декільком об’єктам дослідження.

Формалізація – це метод вивчення різних об'єктів, при якому основні закономірності явищ і процесів відображаються в знаковій формі, за допомогою формул або спеціальних символів. Формалізація забезпечує спільність підходів до вирішення різних завдань, дозволяє формувати відомі моделі предметів і явищ, встановлювати закономірності між фактами, що вивчаються. Символіка штучної мови (хімія, математика, економіка) дозволяє чітко і коротко фіксувати певні значення, не допускаючи різного тлумачення, що неможливо при користуванні звичайною мовою.

Абстрагування (в перекладі з лат. означає відволікання) – це уявне відволікання від неіснуючих властивостей предметів, зв’язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Абстракція являє собою одну із сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від почуттєвого сприймання до уявного образу.

Моделювання – непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об’єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких не можливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження.

Нині моделювання є одним з основних методів сучасного теоретичного дослідження. У процесі розбудови моделі і властивості і самий об’єкт дослідження звичайно спрощують (узагальнюють). Чим ближче модель до оригіналу, тим краще вона описує об’єкт, тим ефективнішими є теоретичні дослідження і тим ближче отримані результати до прийнятної гіпотези дослідження. Моделювання дає можливість експериментувати над об'єктом дослідження, (змінювати параметри, вхідні дані, умови і обмеження), з метою вияснення до яких результатів приведе зміна окремих підсистем та елементів системи, в загальній системі.

**Теоретическая значимость выявляется путем определения важности теоретических выводов и положений автора, обладающих новизной, для науки военного права. Формулируется как возможность дальнейшего использования результатов исследования в конкретных отраслях знания. При отсутствии вклада в теорию военного права может не показываться или достаточно кратко описываться после объединения в «теоретическую и практическую значимость исследования».

17) Практическая значимость предполагает указание на возможность дальнейшего применения предложенных автором практических рекомендаций (содержащихся в приложениях проектов нормативных правовых актов, методических рекомендаций и т.п.). В связи с требованием к кандидатской диссертации как работе, в которой «решается важная научно-практическая задача» наличие практической значимости обязательно. Для докторской диссертации наибольшее значение приобретает теоретическая значимость.

Практичне значення одержаних результатів полягає в:

 можливості використання підприємствами різних галузей запропонованої узагальнюючої методики нарахування амортизації;

 розробці конкретних рекомендацій, спрямованих на удосконалення обліку і управління амортизацією на підприємстві;

 використанні внесених пропозицій щодо вдосконалення амортизаційної політики підприємства в ув’язуванні з основними фінансово-економічними показниками його діяльності.

Результати дисертаційного дослідження використовуються для корекції сімейних і особистісних відносин, а також гендерного виховання дітей і підлітків. Як агенти соціалізації, результати дослідження можуть бути використані в ЗМІ та рекламі для формування позитивних гендерних образів. Розроблені методики можуть бути використані як для практичних, так і дослідницьких цілей. Використання неусвідомлюваної інформації дозволяє отримувати більш достовірну інформацію про рівень гендерної самосвідомості, а її обробка не залежить від досвіду тестуючого, що об'єднує гідності опитувальників та проективних методик. Семантичний матеріал по опису класів понять гендерної самосвідомості може бути використаний для побудови психосемантических диференціалів в дослідженнях, пов'язаних з гендерними ролями і гендерними відносинами. Зібрані дані можуть використовуватися у розробці навчальних курсів з психології розвитку і психології гендерних відносин.

18) Метод (гр. methodos) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.У найбільш загальному розумінні метод – це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати.

Методика (гр. methodike) - сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи. Методика дослідження - це система правил використання методів, прийомів та операцій.

У науковому дослідженні часто застосовують метод критичного аналізу наукової і методичної літератури, практичного досвіду, як того потребує рівень методики і техніки дослідження. У подальшій роботі широко використовуються такі методи: спостереження, бесіда, анкетування, рейтинг, моделювання, контент-аналіз, експеримент та ін.

Загальнонауко́ві ме́тоди використовуються в теоретичних і емпіричних дослідженнях. До них належать:

аналіз і синтез;

індукція і дедукція;

аналогія і моделювання;

абстрагування і конкретизація;

системний аналіз.

У логіці використовуються два загальних методи отримання висновків: дедукція та індукція. Головною відмінністю індукції є те що для її застосування не вимагається знати усі факти до того як зробити умовивід. Оскільки на практиці неможливо все з'ясувати перед тим як робити умовивід, дедукція не має широкого застосування у реальному світі. Індукція, натомість, оперує набором неповних фактів, та на їх основі робить висновок який напевно слідує, не даючи жодних ґарантій щодо його істиності. Незважаючи на це, індукція дає можливість набувати нові знання, котрі не є очевидними при розгляді вихідних тверджень.

Метод пізнання - це сукупність процедур, за допомогою яких людина отримує істинне знання про світ, сукупність прийомів та операцій теоретичного і емпіричного пізнання, а також практичного освоєння дійсності.

Відмітною рисою методу пізнання є те, що він як сукупність пізнавальних процедур має відповідати об'єкту пізнання. Різні об'єкти та їхні властивості вимагають різних способів пізнавальної взаємодії суб'єкта з об'єктом (наприклад, пізнання структури фізичних тіл, їх переміщення і вивчення суспільства). Як зазначив англійський філософ Т. Гоббс, "метод повинен відповідати порядку творення речей".

Через те, що різні властивості об'єктів (наприклад, фізичні параметри тіла та його хімічний склад) або навіть самі об'єкти (наприклад, елементарні частинки чи віддалені небесні тіла) можуть бути пізнані лише за допомогою відповідних методів: науки, що вивчають різні за своєю якістю об'єкти, не можуть використовувати одні і ті самі методи. Нерідко сучасне природознавство та суспільні науки змушені створювати вузько спеціалізовані методи пізнання. Оскільки нині нараховують близько двох тисяч різних наук, то кількість методів неймовірно велика.

У цілому методи пізнання слід вважати сукупністю прийомів, способів та знарядь, за допомогою яких вивчають світ, отримують істинне знання про нього.

Можлива різна класифікація методів пізнання.

По-перше, їх традиційно поділяють на емпіричні й теоретичні. До методів емпіричного пізнання належать: вимірювання, спостереження, експеримент (їх характеристику див. у філософських словниках).

До методів теоретичного (раціонального) пізнання відносять дедукцію, аналіз, синтез, метод аксіоматизації, математичного моделювання і т. д. Кожному з цих рівнів властиві свої форми відображення (див. тему "Свідомість").

По-друге, методи пізнання можна класифікувати за ступенем спільності, за масштабами застосування їх об'єктів. За такою класифікацією ці методи можна розділити на:

- окремо наукові (що застосовуються в окремих науках);

- загальнонаукові (застосовуються в багатьох науках, наприклад,

спостереження);

- всезагальні. Це гносеологічні й методологічні настанови, на які орієнтується більшість наук. Історично до цих методів належать метафізичний і діалектичний.

19) Аналіз (з грецького – розкладання) – метод пізнання, який дозволяє розчленовувати предмети дослідження на складові частини (звичайні елементи об’єкта або його властивості і відношення). Аналіз – метод дослідження, який включає вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожну із виділених частин аналізують окремо у межах єдиного цілого. Наприклад, аналіз продуктивності праці робітників провадять по підприємству - в цілому і по кожному цеху зокрема.

В загальному, розчленування цілого на складові частини дає можливість виявити будову досліджуваного об’єкта, його структуру; розчленування складного явища на більш прості елементи дозволяє відокремити суттєве від несуттєвого, складне звести до простого. Однією з форм аналізу вважається класифікація предметів і явищ (поділ на класи, групи, типи і т.і.).

Синтез (з грец. - поєднання, з'єднання, складання) - метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин, тобто, на противагу аналізу, даний метод дає можливість з’єднувати окремі частини чи сторони об’єкта в єдине ціле. У процесі наукових досліджень синтез тісно пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле (продуктивність праці виробничого об'єднання в цілому).

Отже, аналіз і синтез – у самому загальному значенні являють собою два взаємопов’язаних процеси уявного чи фактичного розкладання цілого на складові частини і об’єднання окремих частин у ціле. Аналіз і синтез – взаємозумовлені логічні методи наукового дослідження, що виникли на основі практичної діяльності людей, їх досвіду. Аналіз і синтез тісно пов’язані у будь-якому науковому дослідженні. Єдність аналізу і синтезу забезпечує об’єктивне, адекватне пізнання дійсності і разом з тим відображає єдність протилежностей у відношенні до взаємозв’язку одиничного (окремого) і загального.

Аналіз і синтез бувають:

- прямий або емпіричний (застосовуються для виділення окремих частин об’єкта, знаходження його властивостей, найпростіших вимірювань);

- зворотний або елементарно-теоретичний (базується на деяких теоретичних міркуваннях причинно-наслідкового зв’язку різних явищ або дії якої-небудь закономірності; при цьому виділяються і з’єднуються явища, які можна вважати суттєвими, а другорядними знехтувати);

- структурно-генетичний (вимагає виділення в складному явищі таких елементів, котрі чинять вирішальний вплив на всі інші сторони об’єкта).

Індукція – форма наукового пізнання, логіка якого розгортається від конкретного до загального. Тобто, загальне положення виводиться логічним шляхом з одиничних суджень. При індуктивному методі дослідження для одержання загальних знань про той чи інший клас предметів необхідно вивчити, окремі складові цього класу та віднайти в них істотні ознаки, властиві цьому класу предметів.

Абстрагування (в перекладі з лат. означає відволікання) – це уявне відволікання від неіснуючих властивостей предметів, зв’язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Абстракція являє собою одну із сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від почуттєвого сприймання до уявного образу. Абстрагування також може полягати в уявному створення об'єктів і умов, які не існують в дійсності і не можуть бути практично створені. Вона дає можливість реальним об'єктам уявно надати гіпотетичних нереальних ознак, що дозволяє вирішити завдання в закінченому виді. Наприклад, у різних галузях знань широко застосовують поняття абсолютно чорного, абсолютно білого тіла, ідеальної рідини.

Процес абстрагування проходить два етапи:

перший етап - виділення найбільш важливого в явищах і встановлення незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ від певних факторів (якщо об’єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволіктися від останнього як несуттєвого).

- другий етап - реалізація можливостей абстрагування. Він полягає у тому, що один об’єкт замінюється іншим, більш простим, котрий виступає «моделлю» першого.

Абстрагування може застосовуватись до реальних і абстрактних об’єктів (таких, що вже раніше пройшли абстрагування). Багатоступінчасте абстрагування приводить до абстракцій зростаючого ступеня узагальнення.

20) Метод індукції та дедукції. Індукція - це шлях від фактів до теорії або від окремого до загального. Дослідження починається із збиранні фактів, котрі пізніше систематизуються і аналізуються таким чином, щоб пізніше на основі них зробити певний висновок.

Дедукція - це такий метод дослідження від загального до конкретного або від теорії до практики. Дедуктивний метод передбачає формулювання неперевіреної теорії - гіпотези.

21) Одним з методів, який полегшує усвідомлення суті багатьох фізичних процесів та їх закономірностей, розвиває логічне мислення і тим самим поглиблює та систематизує

знання з фізики є метод аналогій. Під аналогією ( від грец. αναλοηα – подібність, схожість ) слід розуміти перенесення закономірностей, здобутих на основі знань з вивчення якогось об’єкта ( моделі) на інші, які є менш вивченими або менш доступними для дослідження. З аналогією тісно пов’язане моделювання. Моделювання – це дослідження об’єктів пізнання ( реально існуючих предметів і явищ ) за допомогою їхніх моделей. Це стосується як процесу пізнання в науці, так і процесу пізнання у навчанні.

Що розуміють під моделлю? Модель є відображенням реального об’єкта

дослідження, під якою розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, яка, відображаючи або відтворюючи об’єкт дослідження, здатна замінити його так, що її вивчення дозволяє отримати нову інформацію про цей об’экт. Тобто модель перебуває у певному відношенні до іншої системи, яка називається оригіналом. При цьому виконуються такі умови:

Відображення – між моделлю й оригіналом існує відношення подібності;

Репрезентації – модель у процесі наукового пізнання є замінником

досліджуваного об’єкта;

Екстраполяції – вивчення моделі дозволяє одержати інформацію про

оригінал.

Щодо методів аналогії та моделювання в науці як ефективних та активізуючи

методів модельно-наочного з’ясування суті фізичного явища, розкриття його істотних ознак або відношень без урахування деталей його протікання існує цілий ряд методичних розробок, статей, монографій.

Класифікуючи аналогії, ми виходили з того, що аналогія як модель відображає реальний або навчальний об’єкт і замінює його так, щоб за її допомогою можна було б дістати нову інформацію про цей об’єкт.

22) Метод моделювання тісно пов'язаний з такими іншими методами, як ідеалізація та формалізація. Ідеалізація – уявне конструювання понять про об'єкти, що не існують і не здійснених у дійсності, але таких, для яких є прообрази в реальному світі /абсолютно чорне тіло, крапка, окружність, інерція, лінія й т.д./.

Ідеалізація – це мисленнєве конструювання об'єктів, яких не існує у дійсності. Цей процес, з одного боку, схожий на мислене моделювання, а з другого – є абстрагуванням.

В процесі ідеалізації відбувається відволікання від реальних якостей предмета з одночасним введенням в зміст поняття ознак, які відсутні в дійсності. В результаті створюється так званий «ідеалізований об'єкт», яким ми можемо оперуватись теоретичному мисленні при відображенні реальних об'єктів.

В результаті ідеалізації створюється така теоретична модель, в якій характеристики сторони об'єкта не тільки відсторонені від фактичного емпіричного матеріалу, але й шляхом мисленнєвого конструювання виступає в більш повному вираженому вигляді, чим в самій дійсності. Ідеалізований об'єкт, в кінцевому результаті, виступає як відображення реальна; предметів і процесів.

Метою ідеалізації є:

 позбавлення реальних об'єктів деяких властивостей;

 мислене обдарування цих спрощених об'єктів певними нереальними, гіпотетичним;

властивостями, які не можна здійснити на практиці.

Основними способами досягнення такої мети є:

 просте абстрагування шляхом усунення деяких реальних властивостей об'єктів;

 багатоступеневе абстрагування шляхом переходу від реального об'єкта д ідеального, а потім від ідеальних об'єктів до інших;

 Мислений перехід до граничних випадків у розвитку реальних властивостей об'єктів.

Будь-яка ідеалізація має певні межі. У випадках, коли дослідник має справу з такими питаннями, які суттєво пов'язанні з усуненими властивостями об'єкта, то проведена його ідеалізація втрачає смисл. Межі ефективності ідеалізації визначаються практикою.

23) Характеристика методів емпіричного дослідження Аналіз змісту педагогічної документації та результатів діяльності. Педагогічні документи охоплюють рукописи, друковані видання та магніто- і відеозаписи. їх можна поділити на дві групи. Першу групу складають документи, які були підготовлені без участі дослідника: протоколи педагогічних рад, предметних комісій, конференцій, батьківських зборів, екзаменів тощо. Сюди можна віднести звіти, щоденники вчителя і учнів, записи академконцертів, сценарії виховних заходів. Така статистика є цінним свідченням про рівень організації навчально-виховного процесу, його ефективність. Другу групу складають документи, що були підготовлені за дорученням дослідника: творчі роботи учнів, їхні реферати, фіксація поглядів учителів і батьків на ту чи іншу педагогічну проблему тощо. У роботі з цією групою документів необхідно впевнитись в їх надійності та достовірності, знати з якою метою вони були підготовлені, бо подані матеріали бувають іноді дещо перекрученими. Документи, як правило, лише висвітлюють певне педагогічне явище без його характеристики чи оцінки. Але таке об'єктивне знання вельми важливе для розуміння контексту результатів зафіксованої ситуації і дає досліднику необхідний первісний матеріал. Специфічну групу складають так звані офіційні документи, які охоплюють державні постанови з питань культури та освіти, архівні матеріали, листи на радіо і телебачення, газетно-журнальну періодику та ін. Вони дають досліднику соціологічну інформацію, яка є необхідною для обґрунтування та констатації багатьох педагогічних проблем. Методи аналізу результатів діяльності мають назву проективних методів. їхнє використання у педагогічних дослідженнях є суттєвим і необхідним, бо саме на основі цих методів можна зробити висновки щодо реальних мотивів, позицій, потреб, цілей особистості. Відомо, що в процесі діяльності виявляються особливості внутрішньої життєвої сфери суб'єкта, які він не завжди висловлює вербально. Тому в педагогічних дослідженнях результати опитування респондентів важливо зіставляти і підтверджувати проективними методами. Проективними методами вивчаються результати таких творчих завдань: конструктивних (намалювати картинку, написати оповідання на задану тему, пояснити неясні малюнки); додаткових (придумати закінчення історії, мелодії, її акомпанемент тощо); експресивних (інсценувати пісню, придумати сюжет гри); рольових (участь в ігрових ситуаціях, драматизаціях, театралізованих постановах).

24) Спостереження являє собою спеціально організоване систематичне цілеспрямоване і планомірне сприймання об’єктів і явищ навколишньої дійсності з метою виявлення їх суттєвих ознак. Як метод пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних даних.

Вимоги до спостереження:

- наявність чіткої мети;

- наявність пpогpами і пpотоколу спостеpеження;

- оптимальна кількість досліджуваних ознак (показників фіксації);

- проведення спостереження в реальних природних умовах;

- порівнюваність результатів спостережень, здійснених різними дослідниками;

- отpимання дозволу на пpоведення спостеpеження.

В соціології і соціальній психології розрізняють просте (звичайне) спостереження, коли події фіксують збоку, і співучасне (включене) спостереження, коли дослідник адаптується в якомусь середовищі й аналізує події начебто «зсередини».

Для досягнення своєї мети спостереження повинно відповідати таким вимогам:

- навмисності (спостереження проводиться для вирішення певного, чітко визначеного завдання);

- планомірності (відбувається за планом, складеним відповідно до мети спостереження);

- цілеспрямованості (спостереженню піддаються тільки ті сторони явища, які цікавлять дослідника);

- активності (дослідник активно вишукує потрібні об’єкти, риси явища);

- систематичності (спостереження проводиться безперервно або за визначеною системою).

Важливою умовою наукового спостереження повинна бути його об’єктивність, тобто можливість контролю шляхом або повторного спостереження, або застосуванням інших методів дослідження (наприклад, експерименту).

Послідовність підготовки та пpоведення спостереження:

1. постановка мети;

2. виділення показників фіксації (7-9), наприклад для вивчення активності учнів на уроці визначимо такі показники фіксації:

а) концентpація погляду;

б) зосередженість;

в) читання іншої літеpатуpи;

г) pозмова;

д) списування;

е) пеpедавання записок;

3. розробка форми пpотоколу і пpогpами;

4. пpоведення сеpії спостеpежень;

5. зведення pезультатів спостеpеження, їх аналіз та фоpмулювання висновків.

25) Вивчення психолого-педагогічної наукової та методичної літератури, рукописів, архівних матеріалів, матеріалів на магнітних та інших носіях, що містять факти, які характеризують історію і сучасний стан досліджуваного об'єкта, служить способом створення початкових уявлень та вихідної концепції про предмет дослідження, його сторони та зв'язки, виявлення прогалин, неясностей у розробці обраної для вивчення проблеми. Ретельне вивчення літератури допомагає відокремити відоме від невідомого, зафіксувати вже розроблені концепції, встановлені факти, накопичений педагогічний досвід, чітко окреслити межі предмета дослідження.

Робота над літературою починається з складання бібліографії - списку підлягають вивченню творів, їх переліку, наукового опису, приведення необхідних покажчиків. Бібліографія зазвичай включає книги, підручники, навчальні та навчально-методичні посібники, журнали, статті в збірниках наукових та методичних праць, тези доповідей на різного рівня конференціях, монографії, реферативні огляди, автореферати дисертацій та ін.

Для того щоб охопити основну літературу за обраним напрямом дослідження, при роботі в бібліотеці використовуються два найбільш поширені види каталогів (складених у певному порядку переліку літературних джерел): систематичний та алфавітний. У першому література розташована по проблемам або наук, у другому - за алфавітом (прізвища автора або назвою колективної монографії, підручника або навчального посібника). Поряд з цими джерелами, можна звернутися до довідково-бібліографічних покажчиках, електронних бібліотечних каталогів, інформації про виходить літературі і рецензіях на неї, а також до довідкового та бібліографічного апарату книг, наявних у розпорядженні самого дослідника.

Відомості про літературу зазвичай виписуються на картки (стандартний розмір 7,5 х 12,5 см), заповнювати які слід чітко і правильно, або вони можуть бути скомпоновані в окремий файл і зберігатися в пам'яті комп'ютера.

Важливо точно вказати автора або редактора книги, статті, брошури; назву та рік видання; видавництво, том, випуск і номер видання. Якщо використовуються окремі цитати і номери сторінок, на яких вони наведені. Корисно вказати і бібліографічний шифр видання.

Первинне ознайомлення з літературою та іншими джерелами має дати уявлення про проблематику, основний зміст того або іншого твору. Для цього корисно спочатку ознайомитися з анотацією, введенням, змістом, укладенням, побіжно переглянути зміст джерела. Після цього визначається спосіб опрацювання видання: ретельне вивчення з конспектуванням; вибіркове вивчення, що супроводиться виписками; загальне ознайомлення з аннотированием і т. д.

Дані для аналітичної роботи вимагають іншої системи записів. Цікавлять дослідника положення, методики, тези, ідеї записуються на окремих аркушах, які мають відповідні графи: назва джерела, основне поняття або проблема, цитоване положення або ухвалу із зазначенням сторінки, власні коментарі цитованого та ін Те ж саме можна зробити і на комп'ютері у вигляді окремого файлу (файлів).

Результати цієї роботи систематизуються у відповідності зі структурою наукової праці. При вивченні літератури особливу увагу необхідно звертати на основні поняття, які будуть використовуватися у дослідженні. Вони повинні бути чіткими та однозначними.

Результати роботи з літературою по кожному досліджуваному питанню бажано оформити у вигляді тематичних оглядів, рефератів, рецензій та інших джерел, у яких викладаються основні цікавлять дослідника наукові положення. При цьому важливо розкрити існуючі протиріччя у підходах до досліджуваної проблеми, виявити збігаються і незбіжні точки зору на предмет дослідження, розроблені положення, існуючі в них неясні і дискусійні питання. Слід виділити, що нового автор кожної роботи вносить у дослідження проблеми, які оригінальні підходи і рішення він пропонує, ніж їх наукова новизна, теоретична і практична значущість.

На цьому ж етапі доцільно висловити і зафіксувати своє ставлення до авторських позицій, отриманими дослідниками висновків.

Часто при аналізі досліджуваної проблеми поряд з друкованими матеріалами доводиться залучати рукописні матеріали. Це дисертаційні роботи за темою дослідження, опис змісту яких дається в спеціальних авторефератах, а також звіти про науково-дослідних роботах. Крім того, можуть широко використовуватися матеріали історичних та поточних архівів, в яких містяться звіти, протоколи засідань, акти перевірок, стенограми виступів, доповіді і повідомлення з питань досліджуваної проблеми за певні історичні етапи розвитку системи освіти. Джерелами фактичних матеріалів служить різноманітна поточна документація навчальних закладів (плани робіт, звітно-облікова документація, накази і розпорядження керівників, журнали контрольних перевірок тощо).

При вивченні будь-яких матеріалів, що стосуються предмета дослідження, важливо чітко визначити цілі і відповідно з ними виділити показники для збору даних, вибрати способи їх оформлення (таблиці, графіка, тематичні огляди і вибірки тощо).

Вивчення літератури і різного роду джерел продовжується в ході всього дослідження. Знову виявлені факти спонукають по-новому продумувати і оцінювати зміст вже вивчених книг і документів, стимулюють увагу до питань, на які раніше не було звернено належної уваги, дозволяють рефлексувати аналітичну діяльність самого дослідника. Ґрунтовна документальна база наукової роботи - важлива умова її об'єктивності і глибини.