5) Характеристика категориального аппарата

Социальная адаптация – процесс приспособления индивида к изменениям социальной среды. Адаптация имеет две формы: активную (когда индивид стремится к влиянию на социальную среду с целью изменения) и пассивную (когда он не стремится влиять на нее).

Социальная реабилитация (лат. rehabilitatio – восстановление) – вид социальной деятельности специально уполномоченных органов государства, социальных служб, объединений граждан и других социальных институций, направленной на осуществление системы организационных, экономических, правовых, культурных, образовательных, лечебных, оздоровительных и других социальных мероприятий по восстановлению физического состояния, чести, достоинства, прав и свобод определенных категорий населения.

Социальная помощь (поддержка) – это вид социальной деятельности уполномоченных органов государства, направленной на поддержку системы гарантированного государственного уровня материального обеспечения детей и молодежи и многодетных семей с учетом их материального и физического состояния, состава семьи, возраста, здоровья, участия в общественном и другом производстве. Социальная помощь предусматривает выработку навыков самопомощи, когда личность сама научится помогать себе, решать проблемы, преодолевать трудности и неудачи.

Социальное обслуживание – вид социальной деятельности специально уполномоченных органов государства, социальных служб, созданных для молодежи, объединений граждан относительно предоставления бесплатно или на льготных условиях, на компенсационных или благотворительных основах разнообразных социальных услуг с целью удовлетворения потребностей детей, молодежи и др. Виды социального обслуживания: социально-психологическая экспертиза; консультативно-медицинская работа; социальное просветительство; психолого-педагогическая коррекция.

Социально-профилактическая деятельность характеризуется выявлением условий и факторов, которые предопределяют отклонение в психическом и социальном развитии человека, в его поведении, состоянии здоровья, а также в организации жизнедеятельности и досуга молодежи.

6)Проблема (рос. Проблема, англ. Problem, нім. Problem n) — складне теоретичне або практичне питання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження.

Тема — це матеріал, відібраний, осмислений і відтворений письменником. </> Проблема. Зміст твору не обмежується тематикою, він включає й проблематику.

Актуа́льність (від лат. actualis — справжній, теперішній, сучасний, важливий у даний момент, злободенний, назрілий) — абстрактний іменник до прикметника «актуальний». Актуальність — важливість, значимість чого-небуть на сьогодні, сучасність, злободенність. Позначає властивість інформації, відомостей, норм, яка може бути втрачена із часом, з появою свіжішої, сучаснішої інформації. Актуальність може втрачатися поступово, частинами, або в певних випадках — разово і повністю.

7) Поняття фундаментальних досліджень

У побутовому поданні поняття "фундаментальний" нерідко асоціюється з поняттями "головний, основний, важливий, суттєвий" - і це зміщення понять ставить автора заявки в помилкове положення. Єдиного визначення фундаментального дослідження не існує, але можна стверджувати, що таким є дослідження, що ставить своїм завданням розробку або перевірку гіпотези (теорії), що має загальний характер і застосовується до певного класу явищ, процесів або об'єктів. Така теорія по суті є відповіддю на запитання, поставлене дослідником Природі: як, чому, за допомогою якого механізму та енергетики реалізується даний процес або явище? З цієї точки зору не може розглядатися як фундаментальне дослідження, містить тільки описову інформацію, навіть якщо при описі використана комп'ютерна обробка, а саме опис названо модним словом "моніторинг"; не є фундаментальним дослідженням і робота, успішно розширює область застосування вже відомої методики.

Одним з найважливіших ознак фундаментальності є саме гіпотеза, покладена в основу дослідження. Як говорить грантодержатель РФФМ геолог проф. А.М. Городницький (цитується по його книзі "Слід в океані"), "краще працювати під свідомо помилкову гіпотезу, ніж взагалі під ніяку", бо тільки наявність гіпотези структурує дослідження і надає йому чітку спрямованість на з'ясування закономірності.

ЮНЕСКО відносить до суто фундаментальним дослідження, спрямовані на відкриття законів природи, встановлення відносин між явищами і об'єктами реальної дійсності.

Основна функція фундаментальних досліджень - пізнавальна; безпосередня мета - зробити висновки про природні закони, що мають загальний характер і закономірне сталість. Основні ознаки фундаментальності розкритих явищ:

а) концептуальна універсальність,

б) просторово-часова спільність.

8) Сутність предмета, необхідні та достатні властивості, виявлення (прояви).Склад (зміст) предмету та характеристик його елементів.

Структуру (форму) і характеристики зв'язків, відношень між елементами (горизонтальні та вертикальні) предмету.

Зовнішні зв'язки та відмінність предмету від близьких, подібних та протилежних явищ, у тому числі за функціями, призначенням у системі, до складу якої входить предмет.

Класифікації або види предмету дослідження за різними критеріями.

Динаміку (історію), тобто процеси та етапи виникнення, становлення, функціювання та зникнення (припинення існування) даного предмету, перспективи його розвитку тощо.

9)Правильне визначення їх є не менш важливим. Необхідність розрізнення цих двох понять пояснюється тим, що, насамперед, необхідно розрізняти, з одного боку, ту об'єктивну сферу, яка цікавить дослідника, а з іншого - те, стосовно чого він збирається отримати нове педагогічне знання. Змішування у визначеннях об'єкта й предмета призводить до невірогідних загальних висновків і підміни дослідження міркуванням з приводу давно встановлених істин.

Неправильним є визначення об'єктом широкої дослідницької галузі, а предметом - вужчої її частини. Інколи об'єктом помилково визначають учасників педагогічного процесу. Слід пам'ятати, що при визначенні об'єкта потрібно знайти відповідь на запитання: що розглядається? А предмет означає аспект розгляду і "... дає уявлення про спосіб розгляду об'єкта дослідження, про те, які нові відношення, властивості, аспекти і функції об'єкта розкриваються. Іншими словами, об'єктом виступає те, що досліджується, а предметом - те, що в цьому об'єкті дістає наукове пояснення"

Найчастіше об'єктами педагогічних досліджень є діяльність учителів і вихователів, дітей і учнів, педагогічні стосунки (між суб'єктом і об'єктом навчання та виховання, особистістю і колективом, навчанням і самоосвітою, вихованням і самовихованням), організація чи управління пізнавальною діяльністю дітей, навчально-виховним процесом чи навчально-виховним закладом тощо.

Предметом дослідження можуть виступати: мета освіти й виховання, прогнозування, зміст, форми й методи організації й проведення педагогічного процесу, характеристики діяльності учня й учителя, суперечності в навчально-виховному процесі, шляхи його вдосконалення, характер педагогічних вимог, впливів, педагогічні умови, особливості, тенденції розвитку навчально-виховних явищ і процесів, різні види педагогічних ситуацій, різні педагогічні відносини (між дітьми в групах та в колективах, колективом і особистістю, між різними колективами, між сім'єю і школою, школою і виробництвом, громадськістю і школою, між дітьми річного віку в трудових і навчальних об'єднаннях тощо), діяльність і навчання самої дитини (її самопізнання, самовиховання, здатність до навчання й виховання, сприйнятливість до виховання, життєвий досвід, поведінка, особистісні якості, інтереси, мотиви, потреби тощо.

Визначаючи предмет дослідження, важливо конкретизувати, хто є суб'єктом його. Основним суб'єктом дослідження має бути щось одне: або діяльність дітей, їхні особливості, інтереси, потреба, поведінка, внутрішні суперечності і рівень вихованості, або ж діяльність учителя - педагогічні чинники і засоби, характер педагогічних вимог і впливів, особливості стосунків тощо.

Звичайно, вивчаючи, наприклад, учнівський колектив чи учня, не можна забувати про педагогічне керівництво їх формуванням чи розвитком. Однак у всіх випадках доцільно досліджувати якийсь один аспект, залишаючи другий допоміжним, коригуючим.

10)Для дослідників-початківців дуже важливо мати уявлення про методологію та вимоги до визначення наукового дослідження, оскільки саме на перших кроках до оволодіння навичками наукової роботи найбільше виникає питань саме цього ха­рактеру. Передусім бракує досвіду у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правил, нових засобів і технологій. Тому є сенс розглянути ці поняття докладніше.

Не можна ігнорувати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне використання. 3міст нового в науці не завжди бачить сам дослідник. Нові наукові факти і навіть відкриття, значення яких погано розкрите, можуть тривалий час лишатися в резерві науки і не використовуватися на практиці.

При науковому дослідженні важливо все. Концентруючи увагу на основних або ключових питаннях теми, не можна не зважати на побічні факти, які на перший погляд здаються малозначущими. Проте саме такі факти можуть приховувати в собі початок важливих відкриттів.

Для дослідника недостатньо встановити новий факт, важливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, розкрити його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення.

Виклад наукових фактів має здійснюватися в контексті загального історичного процесу, історії розвитку певної галузі, бути багатоаспектним, з урахуванням як загальних, так і специфічних особливостей.

Накопичення наукових фактів у процесі дослідження – це творчий процес, в основі якого завжди лежить задум ученого, його ідея.

філософському визначенні ідея – це продукт людського мислення, форма відображення дійсності. Ідея відрізняється від інших форм мислення тим, що в ній не тільки відображається об’єкт вивчення, а й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності. Тому важливе значення має історичне вивчення не лише об’єкта дослідження, а й становлення та розвитку знань про нього.

Ідеї народжуються з практики, спостережень навколишнього світу і потреб життя. В основі ідей лежать реальні факти і події. Життя висуває конкретні завдання, однак часто не відразу знаходяться продуктивні ідеї для їх вирішення. У такому разі на допомогу приходить здатність дослідника проаналізувати ідеї, погляди попередників, запропонувати новий, зовсім незвичний аспект розгляду завдання, яке протягом тривалого часу не могли вирішити при загальному підході до справи.

Вивчення історичного досвіду, визначення етапів становлення, розвитку об’єкта дослідження та ідеї від часу виникнення до стадії вирішення завдання значно збагачує наукове дослідження, свідчить про достовірність його результатів і висновків, підтверджує наукову об’єктивність і компетентність дослідника.

Існує шість основних вимог визначення наукового дослідження.

1. Всяке наукове дослідження повинне бути визначене через найближчий рід і видову відмінність.

2. Визначення повинне бути розмірним, тобто обсяги означуваного і означального поняття повинні бути однакові.

3. Видовою відмінністю є ознака або група ознак, властивих тільки певному науковому дослідженню і відсутніх в інших, що належать до того ж роду.

4. Визначення не повинне містити логічного кола, тобто означуване дослідження не може визначатися за допомогою такого поняття, що саме стає ясним тільки через означуване поняття.

5. Визначення не може бути тільки негативним.

6. Воно не повинне містити в собі логічної суперечності.

Нечіткість у визначенні наукових досліджень зазвичай дуже утруднює, а іноді робить просто неможливим практичне використання його результатів. Розпливчастість ознак – одна з основних помилок у визначенні наукових досліджень, які знижують наукову і практичну цінність роботи. Іншими типовими помилками є такі: неповне ділення обсягу понять наукових досліджень, занадто велике ділення, перехресне ділення і стрибок у діленні. Неповне ділення обсягу поняття – це таке явище, коли при перерахуванні видових ознак деякі з них пропускаються. Занадто велике ділення полягає в тому, що в обсяг подільного поняття вводяться види, які у ньому самому не містяться. У такому разі сума обсягів видових ознак перевищує обсяг подільного, означуваного поняття. Помилка перехресного ділення полягає в тому, що в процесі ділення обсягу поняття береться декілька підстав для ділення. Стрибок у діленні – помилка, викликана порушенням правила безперервності ділення.

Сучасне науково-теоретичне мислення прагне проникнути у сутність явищ і процесів, що вивчаються. Це можливо за умови цілісного підходу до об’єкта вивчення, розгляду його у виникненні та розвитку, тобто застосування історичного підходу до його вивчення. Перш ніж вивчати сучасний стан, необхідно вивчити генезис та розвиток певної науки або сфери практичної діяльності. Відомо, що нові наукові і накопичені знання перебувають в діалектичній взаємодії. Найкраще і прогресивне зі старого переходить у нове і надає йому сили й дієвості. Інколи забуте старе знову відроджується на новій науковій основі і живе друге життя в іншому, досконалішому вигляді.