Бурако Всес іст 11 кл підручник

взагалі відсутнє законодавство про обов’язкову освіту, в 48 державах рівень обов’язкової освіти обмежується 5 -6 рока­ ми. Але й ці вимоги не виконуються. За даними ЮНЕСКО, у 88 країнах, що розвиваються, лише 60 % дітей навчається протягом 4 років, тобто досягають рівня елементарної грамот­ ності. У цілому неписьменність у світі зменшується, хоча й ду­ же повільно. Розрив у рівні освіти між населенням інду­ стріальних держав і країн, що розвиваються, у 90-х роках не тільки не скоротився, а навпаки, збільшився. Як показує світовий досвід, покласти край бідності, зробити ривок до нау­ ково-технічної цивілізації можна лише підвищенням рівня освіченості суспільства, збільшенням його інтелектуального потенціалу.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ___________________________________

1.Розкрийте суть реформ освіти в індустріальних країнах у після­ воєнний період.

2.Які проблеми в організації освіти існують в країнах, що розви­ ваються?

3.Доведіть, що позбутися бідності окремим народам можна лише підвищенням освітнього рівня населення.

§44. НАУКА: ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

ІНАЙВАЖЛИВІШІ ДОСЯГНЕННЯ

Що таке наука? Я кі вам відомі найбільші досягнення науки в першій половині X X ст.?

У другій половині XX ст. людство увійшло у епоху нау­ ково-технічної революції (НТР). В усіх наукових галузях, зокрема у фізиці, хімії, біології, геології, астрономії відбулися докорінні зрушення, було зроблено численні наукові відкриття, внаслідок чого виникли нові самостійні науки і напрями наук. Надзвичайна складність наукових експериментів, постійно зростаюча вартість обладнання спонукали вчених до об’єднан­ ня своїх зусиль, створення великих лабораторій, цілих науко­ вих комплексів. Відбувається перехід від учених-одинаків до масової участі в науково-дослідній роботі людей, які створю­ ють своєрідні «мозкові центри». Близько 80 % учених, яких дало людство за весь час своєї історії, живуть і працюють сьо­ годні. Вони щорічно видають сотні тисяч книг і статей, вихо­ дить друком близько ЗО тис. наукових журналів. Різко скоро­ тився період від наукового винаходу до впровадження його у виробництво. З ’єднання науки і виробництва стало визначаль-

361

ною рисою другої половини XX ст. Внаслідок цього наука пе­ ретворюється на безпосередню продуктивну силу сучасного суспільства.

Технічний прогрес прискорено відбувався в тих країнах, де в широких масштабах було розгорнуто науково-дослідну робо­ ту і здійснювалося найбільше наукових відкриттів. У після­ воєнний період в усіх індустріальних країнах різко зросли ви­ датки на освіту і наукові дослідження. Вони становили від 4 до 10 % валового внутрішнього продукту. У СІЛА, наприклад, видатки на науково-дослідну роботу з 1950 по 1980 р. зросли в 4 рази. Тут 90 % зростання продуктивності праці забезпечува­ лося за рахунок технічного прогресу. Такі ж показники харак­ терні для Японії та ФРН.

Лідерство в галузі наукових розробок у повоєнний період за­ хопили СІЛА. Найбільша кількість лауреатів Нобелівських премій з фізики, хімії, фізіології і медицини є серед амери­ канців. З 50-х років обсяг експорту наукової продукції значно збільшили ФРН, Франція, Велика Британія, а з 70-х - Японія, яка помітно потіснила позиції СІЛА та інших країн. В окремих галузях, пов’язаних переважно з військовим виробництвом, провідне місце поряд із СІЛА належало Радянському Союзові. Серед найзначніших технологічних винаходів другої половини XX ст. вчені вважають генну інженерію, інтернет, лазери, кремнієві мікросхеми.

Розкол світу на два військово-політичні табори спричинив значні витрати на гонку озброєнь. У СІЛА, СРСР, Китаї, мен­ шою мірою - у Великій Британії, Франції, ФРН, великі кошти вкладались у галузі, пов’язані з військовим виробництвом. Донедавна кожен четвертий вчений у світі займався питання­ ми, прямо чи опосередковано пов’язаними з військово-промис­ ловим комплексом. Мілітаризація науки завдала значних матеріальних втрат людству, перешкоджала розв’язанню гло­ бальних проблем сучасності: боротьбі з голодом, неписьмен­ ністю, невиліковними хворобами.

Яскравим показником визначних наукових досягнень у другій половині XX ст. є успіхи у дослідженні космосу. Запуск

вСРСР 4 жовтня 1957 р. штучного супутника Землі започатку­ вав освоєння людиною космічного простору. Воно відбувалося

вумовах гострого суперництва двох наддержав - СРСР і СІЛА. Успіхи в цій галузі розцінювались як гарантія перемоги у військовому протистоянні і в майбутньому світовому збройно­ му конфлікті. До середини 60-х років у цьому суперництві СІЛА помітно відставали. Перший американський супутник було запущено на орбіту 1 лютого 1958 р. На радянському космічному кораблі «Восток» Ю. Гагарін 12 квітня 1961 р.

362

уперше здійснив орбітальний політ навколо Землі, а амери­ канський астронавт А. Шепард 5 травня того ж року провів ли­ ше суборбітальний політ. Перший орбітальний політ США про­ вели лише 20 лютого 1962 р. У серпні того ж року П. Попович і А. Ніколаєв здійснили перший груповий політ, знову випере­ дивши американців, а в березні 1965 р. космонавт О. Леонов уперше вийшов у відкритий космос. Виведення американцями на стаціонарну орбіту штучного супутника зв’язку в 1964 p., висадка у 1969 р. американців Н. Армстронга і Е. Олдріна на Місяць а також запуск першого космічного апарату, який у 1973 р. вийшов за межі Сонячної системи, свідчили, що США

укосмічному суперництві з СРСР почали його випереджати.

Улипні 1975 р. вперше, відбулося стикування в космосі кораблів «Аполлон» (США) і «Союз» (СРСР), запущених з те­ риторій двох держав. Американські астронавти і радянські космонавти виконували спільну наукову програму. Цей політ продемонстрував реальні можливості співробітництва двох провідних космічних держав. З 1981 р. в США стали запуска­ ти кораблі багаторазового використання. В дослідженні космо­ су беруть участь й інші країни. Зокрема, виводили штучні су­ путники Землі на орбіту Франція (1965), Австралія (1967), Японія (1970), Китай (1970), Велика Британія (1971). Деякі країни запускали свої супутники за допомогою ракет-носіїв СПІА, СРСР, Франції. На радянських і американських кораб­ лях до середини 90-х років побувало в космосі чимало космо­ навтів інших держав. Протягом 70 - 80-х років здійснено запус­ ки космічних апаратів для вивчення інших планет - Венери, Юпітера, Марса. Спільний політ американських, французьких і російських космонавтів на станції «Мир» 1998-1999 pp., українського космонавта JI. Каденюка на американському кораблі ще раз засвідчили про широкі перспективи міжнарод­ ного співробітництва в освоєнні космосу. Американсько- українсько-норвезька програма запуску ракет з водного простору, успішно розпочата в 1999 р. на основі апаратів, виготовлених українським підприємством «Південмаш»,

розширює можливості вивчення Всесвіту.

Дослідження космосу з допомогою супутників і цілих станцій призвели до суттєвих змін в уявленнях про фізичні властивості навколоземного простору. Відкрито радіаційні по­ яси Землі, виміряно й уточнено її магнітне поле. Одна з най­ новіших галузей науки - фізика атмосфери - зробила прорив у галузі загальних знань людини про Всесвіт. З ’явилися нові на­ укові галузі: космічна медицина і космічна біологія.

Протягом повоєнних десятиліть помітно розширилися дослідження в традиційних і нових напрямах фізичної науки.

303

Відкриття в оптиці, механіці, радіофізиці, фізиці твердого тіла, в галузі рентгенофізики, магнетизму привели до комп’ютерної революції, стали основою для подальшого роз­ витку таких галузей науки, як кібернетика, автоматика, для удосконалення найновіших технологій. У 1947 р. амери­ канські вчені винайшли транзистор, який замінив електронні лампи, працював швидше і був значно меншим за розмірами. У 1957 р. на цій основі створено першу в світі мікросхему, що вміщалася на маленькій платівці кремнію. Відтоді мікросхеми почали застосовуватись у комп’ютерах - машинах, що зберіга­ ють і обробляють інформацію. У 50-60-х роках здійснено перехід до нових комп’ютерів на транзисторах. З середини 70-х років, коли з’явилися комп’ютери з дуже малими і швид­ кодіючими мікросхемами, почалась епоха масової комп’юте­ ризації.

Особливу увагу індустріальні країни приділяли ядерній фізиці, результати досліджень якої використовувалися здебільшого у військових цілях. Щоправда, починаючи з 50-х років учені приступили до використання технологій, розробле­ них у процесі створення ядерної бомби, для будівництва атом­ них електростанцій. Відкриття в галузі ядерної фізики і фізи­ ки плазми привели до створення нових напрямів - атомної і плазмової технологій. Увагу фізиків-ядерників було прикуто і до елементарних частинок, які надходять на Землю у вигляді космічного випромінювання.

Великих успіхів досягли фізики-оптики. Оптичні прилади дають змогу оглядати й фотографувати з космічних просторів не тільки важкодоступні місця Землі, а й поверхні інших пла­ нет Сонячної системи. Винайдені в 1955 р. оптичні волокна, або світловоди (гнучкі скляні нитки), що пропускають світло, при­ служилися створенню ендоскопа. Виникла волоконна оптика, за допомогою якої можна вивчати внутрішні органи людини.

У галузі математичних наук у післявоєнні роки успішно вирішувалися теоретичні проблеми, а також завдання програм­ ного управління новими засобами розрахунків і автоматизації.

Відкриття в галузі хімії привели до її спеціалізованого поділу і виникнення нових напрямів. Як наука про матерію, її перетворення і використання, хімія стала повсюдною, проник­ ла в межі фізики, біології. Виникли її нові галузі - фізична хімія, електрохімія, фотохімія, радіохімія, хімія високих енергій. На сьогодні хімікам відомо близько 3 млн органічних сполук і понад 50 тис. неорганічних. Відкриття у галузі хімії та матеріалознавства дають можливість створювати матеріали із запрограмованими властивостями, які значно перевищують своїми якісними характеристиками природні.

364

Визначних успіхів у післявоєнні роки досягнуто у біології та медицині. Окремі з них - пересадка людських органів, ство­ рення штучних апаратів, які їх заміняють, - здавалися фан­ тастичною мрією ще в першій половині нашого століття. Знач­ на частина відкриттів у біології та медицині була результатом інтеграції цих наук з фізикою та хімією. На стиках інтег­ раційних процесів виникли такі нові галузі і напрями, як біофізика, біохімія, радіаційна біологія, біоніка, космічна біологія, біотехнологія. У генетиці зроблено відкриття, які по­ родили нову галузь - генну інженерію.

У1953 р. англієць Ф. Крік і американець Дж. Уотсон зроби­ ли важливе відкриття, відтворивши модель дуже складної мо­ лекули ДНК у вигляді двох переплетених ланцюжків хімічних сполук - подвійної спіралі. Це відкриття проклало дорогу тех­ нології зміни властивостей організму шляхом трансфор­ маційного генного коду. Генна інженерія дала змогу синтезу­ вати в лабораторних умовах таку органічну речовину, як людський інсулін, що застосовується при лікуванні цукрового діабету. В 1988 р. було видано перший патент на генетично мо­ дифіковану тварину, а в 1997 р. англійські вчені здійснили клонування першого ссавця - вівці на ім’я Доллі. Вчені впри­ тул підійшли до розв’язання проблеми клонування людини. Однак експерименти в цьому напрямі викликали протести в усьому світі, й такі спроби було законодавчим шляхом заборо­ нено через непередбачуваність їх наслідків.

У1955 р. вперше в хірургічній практиці здійснено пере­ садку нирки. Хірург К. Бернард (Південно-Африканська Рес­ публіка) вперше в 1967 р. здійснив пересадку людського серця.

Зтого часу аналогічні операції провели хірурги інших країн. Хоч досі ще не з’ясовано проблеми відторгнення чужорідних органів, до кінця 90-х років значно зросла кількість успішних операцій з пересадки серця. Альтернативою пересадці служить застосування апаратів, які заміняють органи або стимулюють їх роботу.

Удругій половині XX ст. майже вдалося покінчити з інфекційними хворобами, від яких раніше масово гинули лю­ ди: чумою, холерою, віспою. Прояви їх в окремих районах не­ гайно ліквідовуються. До 1978 р. повністю знищено на Землі збудника такої масової хвороби, як віспа. З 1979 р. припинено щеплення населення проти цієї хвороби в усіх країнах світу. Незважаючи на успіхи медицини, окремі хвороби і досі зали­ шаються невиліковними. У 1982 р. зареєстровано перший ви­ падок невідомого раніше захворювання - синдрому набутого імунного дефіциту (СНІДу), який через невиліковність і швид­

ке поширення названо «чумою XX століття».

365

Значно розширили сферу досліджень гуманітарні науки. Різко зросла кількість науковців-гуманітаріїв, зокрема після здобуття незалежності і виходу на міжнародну арену більш як 60 новоутворених держав. їх національне відродження відбу­ валося в умовах зростання інтересу до історії, мови, фольклору свого народу і супроводжувалося розбудовою дослідницьких центрів. Гуманітарії почали успішно впроваджувати досягнен­ ня математичних і технічних наук. Комп’ютеризація, моделю­ вання, застосування кількісних методів прискорюють науководослідницькі роботи в усіх гуманітарних науках, допомагають глибоко і всебічно вивчати питання, які раніше були незро­ зумілими і недосяжними для вчених.

У галузі філософії, історії, юриспруденції, психології зроб­ лено спроби з вершин наукових досягнень XX ст. узагальнити підсумки розвитку цих наук. Проте на гуманітарних науках негативно відбилось ідеологічне протистояння демократії та тоталітаризму, оскільки розвиток цих наук перебуває в прямій залежності від таких суспільно-політичних умов, як свобода слова та інших невід’ємних атрибутів демократичного суспільства. Цілком очевидно, що найбільших успіхів гу­ манітарні науки в післявоєнний період досягли в країнах тра­ диційної демократії. У тоталітарних державах, в яких наса­ джували єдину ідеологію, а плюралізм думок розцінювали як антидержавну діяльність і всіляко переслідували, гуманітарні науки були приречені на пристосовництво, появу різно­ манітних антинаукових схем і побудов. Тривале насаджування комуністичної ідеології в СРСР, країнах Центральної та Східної Європи, яке супроводжувалося переслідуванням, а не раз і фізичним знищенням інакодумців, завдало непоправної шкоди розвиткові всіх галузей гуманітарних наук. Лише на­ прикінці 80-х років виникли передумови для їхнього успішно­ го розвитку. Однак і нині в комуністичних країнах та інших тоталітарних державах відсутні належні умови для розвитку гуманітарних наук. У центрі уваги гуманітаріїв усіх країн стоїть питання про ставлення до загальнолюдських цінностей: свободи особистості, рівності людей незалежно від раси, статі, національної та релігійної приналежності, розуміння добра і зла. Гуманітарним наукам, які в основному формують сві­ домість людей, належить вирішальна роль у будівництві демократичних суспільств.

У цілому, в другій половині XX ст. наука набула прискоре­ ного розвитку, її плоди стали доступними для загалу, вони до­ помагають людям полегшити працю, зробити її більш продук­ тивною, зменшити страждання від хвороб і взагалі позбутися їх, продовжити вік і зробити життя людини духовно і

зве

матеріально багатшим. Спираючись на наукові досягнення, людина зробила ривок в навколоземні простори з метою даль­ шого пізнання світів, щоб прогнозувати планетарні та космічні загрози і уберегти від них Землю, забезпечити життя людства.

ЗАПИТАННЯ ЇА З А Р А Н Н Я

1.Розкрийте основні тенденції розвитку науки в другій половині XX ст.

2.Складіть таблицю «Основні наукові досягнення в другій поло­ вині XX ст.» за такою схемою:

3.Які три наукові винаходи другої половини XX ст. є, на вашу дум­ ку, найвизначнішими?

§45. ЛІТЕРАТУРА

Н азвіт ь відомих вам письменників - лауреатів Нобелівсь­ кої премії першої половини X X ст. Я кі основні тенденції проявились у розвит ку літератури міжвоєнного періоду?

Література другої половини XX ст., спираючись на кращі світові традиції класиків попередніх поколінь, утверджувала ідеї гуманізму, сприяла загальнолюдському прогресу. На її розвитку позначались трагічні наслідки Другої світової війни, розкол світу на два табори з ідейним і ядерним протистоян­ ням, глибокі екологічні та соціально-політичні проблеми, породжені науково-технічною революцією. Певні зміни суспільних настроїв людей післявоєнного світу спричинила високорозвинута технологія виробництва та інформації, яка сприяла перетворенню кожного члена суспільства в інтеграль­ ного робота.

(Література розвивалась у найтіснішому зв’язку з філо­ софією та іншими гуманітарними науками. Друга половина XX ст. - це й час зародження національних літератур багатьох народів, які стали на шлях самостійного розвиткуJjf

(У світовій літературі другої половини XX ст. знайшли рельєфний прояв два стовпові шляхи розвитку: традиційний реалізм і модернізм у різних його формах. Як і в попередні періоди, найбільшої художньої майстерності й виразності досягли ті письменники, які реально відображали життя, відгу­

367

кувались своїми творами на найболючіші проблеми людства і зрозуміло трактували антагонізми сучасної цивілізації^

Яскравої виразності літературі післявоєнного періоду нада­ ють твори письменників - лауреатів Нобелівської премії: Франсуа Моріака (1885-1970), Альбера Камю (1913-1960), Сен-Жон Перса (1887-1975), Клода Сімона (1913-1987) (Франція); Томаса Еліота (1888-1965), Вільяма Голдінга (1911-1983) (Англія); Вільяма Фолкнера (1897-1962), Ернеста Хемінгуея (1899-1961), Джона Стейнбека (1902-1968) (США); Генріха Белля (1917-1985) (Німеччина); Кавабата Ясунарі (1899-1972) (Японія); російських авторів Бориса Пастернака (1890-1960), Олександра Солженіцина (нар. 1918 p.), Йосифа Бродського (1940-1996), польської поетеси Віслави Шимборської (нар. 1923 р.) та ін.^7

У перше повоєнне десятиліття в художній літературі біль­ шості країн Європи провідною темою стало зображення анти­ фашистської боротьби, в тому числі руху Опору, трагічних наслідків війни, її злочинної жорстокості для мільйонів людей. Авторами цих творів, як правило, були фронтовики, учасники руху Опору, політв’язні концтаборів.

Західнонімецькі письменники у своїх творах осмислювали національну катастрофу і відображали її гіркі наслідки для «малої людини». Від імені покоління, яке перенесло всі жахи окопного життя і повернулося до розореної і окупованої країни, виступив Вольфганг Борхерт. Герої його романів страждають від національного і соціального приниження, голоду, бездомності (романи «Ввечері ворони відлітають додо­ му», «Кава без смаку», драма «За дверима»). Його послідовники об’єдналися після смерті письменника в 1947 р. в «Групу-47» (Г.В. Ріхтер, Е. Шнабель, А. Ауерт). Пізніше до «Групи-47» примкнув Г. Белль, який поряд з воєнною тематикою започат­ кував у ФРН нову тему «нездоланного минулого». Її в 50-60-ті роки продовжили В. Каппен (роман «Смерть у Римі»), 3. Ленц («Дуель з тінню», «Людина в потоці», «Хліб та ігри»).

Французькі письменники, зображаючи жахливі роки оку­ пації, героїчний рух Опору, намагалися проаналізувати і при­ чини національної катастрофи. Цій тематиці присвятили свої твори Робер Мерль («Смерть - моє ремесло»), Жан Фревіль («Колабораціоністи»), Луї Арагон («Рабство і велич фран­ цузів»), Жан Лаффіт («Ми ще повернемося за пролісками»).

середині 50-х років в літературах індустріальних країн майже одночасно відбувається відхід від класичного жанру «традиційного роману». На перший план висуваються твори «нового роману», або «антироману», для яких характерними ознаками є відмова від ідейності, соціальної відповідальності, традиційного розгортання сюжету і зображення персонажів.^

368

Після тривалих років фашистської диктатури відбувається відродження італійської літератури. Основною тенденцією в її розвитку був неореалізм з епічними полотнами про долю наро­ ду в роки історичних випробувань. Творам неореалізму прита­ манне поєднання ліризму і розвінчання соціального зла. Анти­ фашистська тематика та ідеї відродження нації характерні для творів Р. Вігано («Аньєзе іде на смерть»), В. Пратоліні («Квар­ тал», «Повість про бідних закоханих»), Фр. Іовіне («Землі Сак­ раменто»), В цих творах головними героями є проста людина - ремісник, селянин. Взагалі селянська тематика в післявоєнній італійській літературі користується широкою популярністю.

В літературі США і Великої Британії воєнна тематика не стала провідною. На перше місце висувалися проблеми присто­ сування до життя солдатів, що поверталися з армії, політич­ ний кар’єризм. Викриття конформізму, аморальності кар’є­ ристів і політиків, осмислення колізій сучасного політичного життя - на довгі роки стали визначальними для американсь­ ких і англійських письменників.

У рік закінчення світової війни у США вийшов роман Р.П. Уоррена «Вся королівська рать», який перевидавався понад ЗО разів. В основу роману покладено історію карколом­ ної кар’єри аморального політика, для якого не існує ніяких суспільних і етичних норм, переконаного, що для завоювання влади підходять усі засоби.

Нестабільність і тривожність післявоєнних років, крах життєвих надій, негативні сторони індустріального виробни­ цтва - все це викликало незадоволення людей, виразником інтересів яких у 50-ті роки стали письменники, що отримали в Англії назву «розгнівані молоді люди». Серед них виділяються своїми романами Дж. Уейн («Поспішай вниз»), Кінгслі Еміс («Щасливчик Джим»), Джон Брейн («Шлях нагору»). Типовим героєм цих романів є молода претензійна людина, що постійно потрапляє у неприємні ситуації, конфліктує з сім’єю, началь­ ством. Часто такий герой стає комічною людиною. В США в цей же період зародився рух письменників «бітників», що виражали інтереси охопленого духовною кризою «розбитого покоління», яке намагається протиставити свою поведінку традиційному способу суспільного життя.

Найвидатнішим представником американських «бунтів­ ників» був Джек Керуак, який у своїх творах зображав цей рух як бунт молоді. Одночасно з напрямком «бітників» у амери­ канській літературі 60-х років з’являються твори про пробле­ ми буття афроамериканців у США, становлення їх політичної свідомості, боротьбу з расизмом. Осмислення історії США не білою людиною, а чорношкірим американцем, усвідомлення

369

власного «я» є центральним мотивом таких творів. Серед них широкої популярності набули твори Дж. Болдуїна («Інша країна», «Скажи, коли пішов поїзд»), Гарпера Jli («Вбити пересмішника»), П. Моріссона («Пісня Соломона»).

Великий вплив на розвиток американської післявоєнної літератури мали твори Е. Хемінгуея. «Старий і море» - лірич­ на повість про рибалку, в якій прославляється дух боротьби при повній відсутності матеріальної вигоди. Його остання велика публікація - автобіографічна книга «Свято, яке завжди з тобою» (1960).

/Ррагнення письменників до більш поглибленого вивчення таємниць людської душі, тема людини як індивіда і його відно­ шення до суспільного буття призвів окремих письменників до екзистенціалізму - течії, яка найяскравіше проявляється у творах французьких, англійських і американських письмен­ ників. Навколишній світ у творах екзистенціалістів виступає як хаотичне і некероване царство, позбавлене розумного нача­ ла і будь-якого глузду. Людина в цьому світі одинока, її внутрішній світ недоступний для інших, вона приречена на коротке існування. Найвидатнішими представниками цього напрямку були Ж.-П. Сартр, А. Камю (Франція), А. Мердок,

К.Вінстон (Англія), Н. Мейлер (СІПА).^ Дослідження проблеми свободи сприяють розвиткові філо­

софського роману. (Йайбільших успіхів у зображенні людсько­ го буття досягнув А. Камю. В романах «Бунтівна людина», «Чума», повісті «Падіння» він звертається до теми вини і мо­ ралі^ Розглядаючи теорію і практику протесту проти влади, піддаючи критиці тоталітарну ідеологію, в тому числі ко­ муністичну, та диктаторські режими, які посягають на свобо­ ду і гідність людини, він розкриває вирішальне значення людської совісті у протистоянні гнобленню та брехні. Частина письменників-екзистенціалістів велику увагу в своїх творах приділяла зображенню інтимного життя. В романах Н. Мейле­ ра «Американська мрія», «Дружні пари», «Вилікуваний кролик» герої не здатні протистояти розтлінному впливу бездуховності, не чинять ніякого опору аморальності, для них не існує ніяких ідеалів, а всі духовні запити зводяться до інтриг і любовних стосунків.

У драматургії протистояння між реалізмом і екзис­ тенціалізмом знайшло прояв у творах німецького письменни­ ка Б. Брехта і основоположника «абсурду драми» ірландця С. Беккета та француза Е. Іонеско. Реалізм Брехта і його послідовників спирався на просвітницькі традиції, поєднував інтелектуальну глибину з поетичною духовністю. Як творець теорії «епічного театру», Брехт своїми п’єсами допомагав кри­

370