Бурако Всес іст 11 кл підручник

Румунія, Словаччина та Словенія. Після цього союз нараховує

26держав-членів.

1травня 2004 р. десять держав Центральної та Південної Європи були прийняті до ЄС (Польща, Чехія, Угорщина, Сло­ ваччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія, Кіпр, Мальта). На­ селення Союзу зросло до 450 млн, формується найбільший у світі єдиний ринок. У цілому на спілку 25 держав припадає чверть світової торгівлі та більше половини обсягів зовнішньої допомоги і підтримки країнам, що розвиваються. ЄС прийняв нову конституцію, сформував нові структури керівництва. Со­ юз розробляє спільну оборонну політику й створює європейські воєнні сили швидкого реагування. У найближчих планах - запровадити єдине європейське громадянство. Таким чином, почало здійснюватися передбачення про еволюцію континенту

у«Сполучені Штати Європи» - нову могутню економічну та політичну силу в міжнародній політиці.

Після розпаду комуністичного блоку Сполучені Штати про­ довжували проводити зовнішню політику з позиції лідера світового масштабу. Терористичні акти в Нью-Йорку і Вашинг­ тоні 11 вересня 2001 р. кинули безпрецедентний виклик аме­ риканській адміністрації. Унаслідок цих трагічних подій заги­ нуло близько трьох тисяч людей, а завдані американській еко­ номіці збитки оцінювалися у сотні мільярдів доларів. Світ був шокований жорстокістю і зухвалістю терористів. Один день миттєво змінив світ, у якому його безсумнівний лідер - США - не зміг забезпечити власну безпеку. Міжнародний тероризм став проблемою глобального масштабу і змусив світову спіль­ ноту серйозно замислитися над своєю вразливістю, оскільки його непередбачуваність та жорстокість перекреслили усі гарантії світової безпеки й поставили під великий сумнів взагалі будь-яку здатність країн захистити себе як від внутрішніх, так і зовнішніх загроз.

Президент Дж. Буш-молодший у зверненні до нації заявив, що 11 вересня було здійснено акт війни проти США, тому американці використають усі ресурси для того, щоб знищити глобальну терористичну мережу, і закликають кожну держа­ ву приєднатися до цієї боротьби. Водночас президент поставив вимогу правлячому афганському режиму «Талібан» видати владі Сполучених Штатів усіх лідерів організації «АльКаїда», відповідальної за теракти 11 вересня, які переховува­ лися в Афганістані.

У відповідь на відмову офіційного уряду Афганістану, 7 жовтня 2001 р. США із своїми союзниками розпочали воєнну операцію й на початку грудня 2001 р. розгромили збройні фор­ мування талібів, хоча знищити лідера «Аль-Каїди» Осаму бен

352

Ладена не вдалося. Війська НАТО контролюють ситуацію в Афганістані.

Трагічні події 11 вересня кардинально змінили стратегічне бачення світу і глобальної системи безпеки серед правлячих кіл Вашингтона. Америка мобілізувала усі сили не лише для запобігання ймовірних загроз, а й на усунення можливості їх виникнення. Вашингтон почав розглядати Ірак як загрозу міжнародній безпеці, звинувачуючи режим Саддама Хусейна у розробці зброї масового ураження, у порушенні санкцій ООН,

узв’язках із міжнародною терористичною організацією «АльКаїдою». Президент СІНА назвав Ірак, Іран та Північну Корею - «віссю зла», провівши, таким чином, паралель між ними і країнами фашистського блоку в період Другої світової війни.

Адміністрація СІНА вирішила розпочати війну проти Іраку. Спроба Вашингтона скористатися ООН для схвалення своїх планів зазнала невдачі. Постійні члени Ради Безпеки - Франція, Китай висловилися проти війни, а Росія рішуче зая­ вила, що скористається правом «вето», якщо резолюція про Ірак буде поставлена на голосування. Не підтримала плани СІНА і Німеччина. Це призвело до тимчасового охолодження відносин СІНА із Францією, Німеччиною, Росією.

Сполучені Штати проігнорували ООН. В ніч на 20 березня 2003 р. США і Велика Британія почали військові операції проти Іраку. Воєнні дії союзників підтримала ще один член НАТО - Польща, хоча її військовий контингент і не брав участі

убоях. Операція з розгрому саддамівських військ не була три­ валою з огляду на неспівмірність військових потенціалів обох сторін, а також тому, що іракський народ загалом не виступив на підтримку свого керівництва. 9 квітня американські війсь­ ка увійшли в Багдад, а 1 травня 2003 р. президент СІЛА офіційно оголосив про припинення «активних бойових дій». Однак війна триває. Режим Хусейна повалено, самого диктато­ ра та його найближчих соратників взято у полон, але до стабілізації політичної ситуації в країні ще далеко.

Країна поділена на три «зони відповідальності» - амери­ канську, англійську та польську. На перших порах на допомо­ гу миротворчим контингентам цих трьох держав погодилися виставити свої підрозділи Італія, Іспанія, Данія, Болгарія, Голландія та Україна, а у подальшому коло держав - учасниць миротворчої місії розширилося. Миротворчі контингенти пе­ ребувають у бойовій обстановці. Майже щотижня в Іраку відбуваються терористичні акти, спрямовані проти мирного населення, місцевих органів влади, окупаційних військ, за­ хоплення заручниками іноземців. За перший рік війни лише американські війська втратили понад 600 солдатів та офіцерів,

три тисячі поранені.

США так і не знайшли доказів існування в Іраку зброї масо­ вого ураження, зв’язків його колишнього керівництва з «АльКаїдою». Більш того, в Ірак прибули екстремісти та фанатики із транснаціональних терористичних організацій, які плану­ ють теракти й проти країн - учасниць миротворчої місії. 11 бе­ резня 2004 р. відбулася терористична атака на Іспанію, банди­ ти підірвали вибухівками дві пасажирські електрички. Під тиском громадської думки іспанський уряд прийняв рішення про виведення свого контингенту із Іраку. Так само поступили й Філіппіни з метою визволення захопленого у заручники гро­ мадянина своєї країни.

Фронт тероризму у світі шириться. Якщо раніше терористи переважно керувалися прагматичними міркуваннями щодо політичної та соціальної доцільності терактів, іншими факто­ рами, то сьогодні смерть та руйнування перетворилися на са­ моціль.

Тенденції міжнародного розвитку демонструють зростаючу нерівномірність у життєвих стандартах бідних та багатих країн, різних соціальних верств населення. Поширення куль­ турно-економічної експансії провідних країн світу дедалі частіше стикається з жорстко-агресивною реакцією незахідної спільноти, насамперед у мусульманських країнах.

У XXI ст. перед світовим співтовариством висуваються важ­ ливі завдання вдосконалення системи гарантування миру, пра­ вового регулювання конфліктів, швидкого реагування під час кризових ситуацій, захисту населення від терористів. Звичай­ но, не всі протиріччя і конфлікти можуть бути водночас розв’язані. Однак після найжорстокіших воєн в історії XX ст. людство прагне вірити в майбутнє без протистоянь і кровопро­ лиття.

ПАРИЗЬКА ХАРТІЯ ДЛЯ НОВОЇ ЄВРОПИ ПАРИЖ, 21 ЛИСТОПАДА 1990 R

(Витяг)

Ми, глави держав і урядів держав - учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі, зібралися в Парижі у період глибоких змін й історичних очікувань. Ера конфронтації і розколу Європи закінчилась. Ми заявляємо, що віднині наші відносини будуть ґрунтуватися на взаємній повазі і співробітництві.

Наш час - це час здійснення тих надій і очікувань, які жили в сер­ цях наших народів протягом десятиріч: тверда прихильність де­ мократії, заснованій на правах людини й основних свободах, процвітання через економічну свободу і соціальну справед­ ливість...

354

Десять принципів Заключного акта будуть нашою провідною зіркою у просуванні до бажаного майбутнього подібно тому, як вони висвітлювали наш шлях до поліпшення відносин протягом останніх п’ятнадцяти років...

Ми зобов’язуємося будувати, консолідувати та зміцнювати демократію як єдину систему управління у наших країнах...

(Права людини. Міжнародні договори України. Декларацій документи. - К., 1992. - С. 192-193).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ___________________________________

1.Що спричинило появу «нового політичного мислення» І В ЯКІЙ мірі це відбилося на формуванні зовнішньополітичного курсу СРСР?

2.Назвіть факти, які свідчать про завершення «холодної війни» наприкінці 80-х - на початку 90-х років.

3.Які геополітичні зміни відбулися у розстановці сил в Європі та на міжнародній арені внаслідок розпаду комуністичної си­ стеми?

4.Прочитайте уривок документа і визначте, як Паризька хартія оцінює новий період в міжнародних відносинах.

5.Визначте причини регіональних конфліктів 90-х років і про­ аналізуйте шляхи їх врегулювання міжнародним співтоварист­ вом.

6.Які міжнародні конфлікти в сучасному світі становлять найбіль­ шу загрозу миру?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ_______________________________________

Складіть хронологічну таблицю «Локальні війни і конфлікти в другій половині XX ст.» за такою схемою:

12*

РОЗДІЛ VIII

Г*ЛЬТУР.* r Pism ЗАРУБІЖНОГО

С ш і У З Д Р У П ІЇ полозмш

УХ СТОЛІТТЯ

§ 42. ВПЛИВ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ЗМІН У ПІСЛЯВОЄННОМУ СВІТІ НА РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ

Я к ви розумієте понятт я «культура»? Я ка роль нале­ жить народу і окремим особистостям у створенні куль­ т урних надбань? Я кі фактори сприяють розвиткові куль­ тури?

Культура другої половини XX ст. - це створене і нагрома­ джене людством матеріальне та духовне багатство, яке служить дальшому розвиткові творчих можливостей світового співтова­ риства, його економічному і соціальному прогресові. Сучасна світова культура базується на результатах матеріальної і твор­ чої діяльності всіх попередніх поколінь народів нашої плане­ ти. Глибокодумний вислів І. Ньютона: «Я - карлик, що стоїть на плечах гіганта!» - правдиво відтворює взаємозв’язок наших сучасників з попередніми творцями культури, залежність сьогодення від тисячолітньої цивілізації. Культура складаєть­ ся з двох основних тісно взаємопов’язаних частин: матеріаль­ ної і духовної, хоч нерідко поняття «культура» ототожнюється переважно з духовною сферою діяльності людини.

Після Другої світової війни у розвитку світової культури розпочався новий етап. Його характеризують риси, які знач­ ною мірою є наслідком суспільно-політичних змін, що відбува­ лись у світі в післявоєнні роки.

Політичне і військове протистояння, «холодна війна», нега­ тивно позначилося на розвитку всіх галузей культури. Гонка озброєнь, мілітаризація, здійснювалась у першу чергу за раху­ нок скорочення витрат на розвиток культури. У тоталітарних країнах насаджувалась уніфікована «соціалістична культу­ ра», а найменші прояви інакодумства розцінювались як анти­ державна діяльність і суворо переслідувалися. Люди були поз­ бавлені можливості користуватися культурними здобутками

356

минулих часів. Боротьба проти впливу «буржуазної ідеології», «занепадницької культури» Заходу розглядалася в усіх ко­ муністичних державах як першочергове завдання партійних та урядових установ. Так звані «культурні революції» супро­ воджувалися знищенням численних пам’яток культури. Про­ те спроби ізоляції народів «соціалістичного табору» від зовнішнього світу не мали успіху. У післявоєнні роки зросла економічна взаємозалежність, прискорився процес створення міждержавних організацій світового та регіонального масш­ табів, у тому числі міжнародних культурних організацій. Це призвело до посилення не тільки економічного, а й культур­ ного співробітництва.

Інтеграція в галузі культури, прискорена науковотехнічною революцією, є однією з найважливіших ознак куль­ турного розвитку в другій половині XX ст. Вона супрово­ джується взаємопроникненням різних культур. Разом із впровадженням таких нових форм передачі інформації, як супутникове телебачення, відеота звукозапис, потужні радіостанції, відбувається й зближення народів. Світ стає більш цілісним і єдиним. Окремі культурні події водночас спостерігають по телебаченню в усіх країнах світу. Це зближує людей планети незалежно від національності, раси, партійної та релігійної приналежності. Міжнародні фестивалі і конкур­ си, які стали вже традиційними в другій половині XX ст., сприяють духовному взаємозбагаченню народів, служать своєрідним еталоном для оцінки досягнень у різних галузях культури. Міжнародні культурно-освітні програми, які прово­ дяться під егідою ООН, сприяють вихованню в дусі глибокої поваги до культурних надбань усіх народів.

Важливою ознакою післявоєнного розвитку є розширення географії культурного відродження. Деколонізація Азії й Африки, вихід нових держав на самостійний шлях розвитку сприяли не тільки національному відродженню, а й водночас супроводжувалися взаємовпливами культур різних регіонів. Однак прискорений процес інтернаціоналізації створює чи­ малі проблеми для розвитку власне національних культур різних народів. Не випадково ЮНЕСКО - спеціалізована установа ООН з питань освіти, науки і культури - розробляє програми збереження національних культур та їхньої самобут­ ності.

Індустріалізація сучасної культури, яка є характерною відмінністю її розвитку в другій половині XX ст., призвела до суперечливих наслідків. Технічні вдосконалення сприяють ти­ ражуванню музичних та художніх творів, і вони стають дос­ тупними для широких мас населення. Внаслідок цього змінюється співвідношення між елітарною і масовою культу­

357

рою. За доступністю і порівняно простою системою відтворен­ ня мистецьких праць криється небезпека поширення псевдо­ культури, розрахованої на невибагливого споживача. Це створює ілюзію, що не потрібно спеціальної підготовки для сприйняття творів мистецтва і належної оцінки роботи митців. У другій половині XX ст. масова культура проду­ кується численними комерційними центрами, які часто в го­ нитві за прибутком тиражують «твори», які нічого спільного не мають з високими естетичними і моральними цінностями культури.

На розвиток культури зарубіжного світу певний вплив ма­ ли широкі громадські рухи, зокрема антивоєнний, рух за права людини, а з 70-х років - рух «зелених» (організацій і партій, які виступають за збереження природного довкілля). В усіх країнах світу діячами культури створено праці різних жанрів на антивоєнну тематику, захисту прав людини, охоро­ ни природи. Глобальні проблеми, які постали перед людством у другій половині XX ст., знаходять своє відображення в усіх галузях духовного життя, підводять до усвідомлення того, що людство може врятувати від самознищення лише тися­ чолітня мудрість культури. Дедалі ширші кола громадсь­ кості світу через високий рівень культури, довершеність мис­ тецьких творів, участь у культурній діяльності зближуються й об’єднуються в своєму розумінні побудови світового співто­ вариства. Роз’єднаний світ набуває єдності в культурі.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ___________________________________

1.Якими характерними ознаками відзначається розвиток культу­ ри зарубіжних країн в другій половині XX ст. ?

2.Які відмінності між «елітарною культурою» і «масовою культу­ рою» ?

3.Обґрунтуйте судження: «Роз’єднаний світ набуває єдності в культурі».

§43. РОЗВИТОК ОСВІТИ В ІНДУСТРІАЛЬНИХ ДЕРЖАВАХ І КРАЇНАХ, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ

Я ке місце належ ить освіті в розвит ку культ ури і суспільства? В якій мірі економіка країн і добробут насе­ лення залежать від рівня розвит ку освіти?

Найважливіші соціально-економічні зміни, що відбувались у країнах зарубіжного світу впродовж повоєнних десятиліть, найяскравіше відобразились у галузі освіти. Усвідомлення

358

вирішальної ролі освіти у розвитку суспільства призвело до ра­ дикальних реформ в освітній системі. Вони стали важливою складовою частиною соціальної політики багатьох країн світу. До цієї сфери привернуто увагу урядів, парламентів, політич­ них партій і громадськості. Основна мета реформ - ліквідація неписьменності, встановлення відповідності між освітою і суспільними потребами. Реформи в системі освіти, зокрема в індустріально розвинутих країнах, охоплюють розбудову тра­ диційних освітніх ланок, осучаснення змісту й методів навчан­ ня, створення якісно нових видів навчальних закладів.

Швидко зростала кількість дітей і молоді, охоплених за­ гальною освітою. Розширення освітньої мережі є наслідком не тільки сучасних потреб суспільно-економічного розвитку, а й різкого збільшення чисельності населення світу: адже протя­ гом півстоліття воно зросло з 2 до 6 млрд чоловік. Нині систе­ мою загальної освіти охоплено понад 1 млрд дітей, яких навча­ ють 50 млн учителів. Найбільший приріст кількості учнів у школах спостерігається в країнах, що розвиваються. їхня частка становить 80 % збільшення контингенту учнів.

Провідними тенденціями розвитку освіти в індустріальних країнах є її демократизація, розбудова навчальних закладів усіх рівнів, удосконалення форм і методів навчання, його технізація. Вимогу обов’язкового навчання дітей шкільного віку закріплено в законодавстві переважної більшості країн. У розвинутих державах практично всі, хто прагне вчитися, ма­ ють змогу здобути принаймні середню освіту. Зокрема, кількість випускників середніх шкіл у СПІА, Великій Бри­ танії, Франції, Японії зросла за понад п’ятдесят повоєнних років приблизно втричі. Високим рівнем освіти відзначалися й країни, що належали до «соціалістичного» табору. До числа провідних країн у галузі освіти увійшли у 70-90-х роках нові індустріальні гіганти - Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Малайзія. Вони впродовж короткого часу впровадили загальну середню освіту, зробили її доступною для більшості дітей шкільного віку, піднесли її рівень до сучасних світових стан­ дартів.

Розвиток освіти у розвинутих країнах відбувався небезпроблемно. Науково-технічна революція, прискорене економічне зростання зумовили на зламі 60-70-х років розрив між вимогами суспільного розвитку і відставанням у рівні знань випускників шкіл і вузів. Розширення шкільної мережі не супроводжувалося належним підвищенням якості знань. Нерідко навчання проводилося за довільно обраними програ­ мами, природничі та математичні дисципліни викладались у дуже звуженому обсязі. Випускники шкіл часто не могли без

359

додаткової підготовки продовжувати навчання у вищих нав­ чальних закладах. У результаті зростала кількість напівгра­ мотних випускників, не здатних виконувати найелемен­ тарніші операції на виробництві, прості професійні доручення в установах.

Для подолання кризи в системі освіти уряди розвинутих країн вкладали у цю сферу великі кошти. Зростають видатки на освіту, більше уваги приділяється професійній підготовці, вивченню природничих, математичних дисциплін. Концепцію безперервного навчання, прийняту світовим співтовариством як стратегічну, покладено нині в основу освітньої політики цивілізованих країн. «Наша головна стратегія, - зазначено в документі про реформу шкільництва в Японії (1989), - перехід до безперервної освіти, яка буде навчати і збагачувати людину протягом усього її життя». З ’явилися нові, доступні для всіх бажаючих навчальні заклади: коледжі, спеціальні школи, відкриті університети. Розширюються можливості для нефор­ мального навчання, поза межами звичних шкіл і вузів.

У 80-х роках в індустріальних країнах було прийнято закони про обов’язкове навчання у школах обчислювальної техніки і основ інформатики. Комп’ютеризація стала одним з основних чинників модернізації навчання. Провідне місце в цій справі займає Японія. Пошук нових ідей і підходів та їх реалізація спонукали до розробки і прийняття національних і міжнарод­ них проектів реформ освіти. Серед них виділяються масштаб­ ними змінами і, відповідно, чималими капіталовкладеннями програмні проекти, опрацьовані у СІЛА, Японії та Франції.

Посилюється інтеграція освіти. Найбільший її розвиток спостерігається в країнах Західної Європи. З середини 60-х років відбуваються щорічні наради міністрів освіти країн Європейського Союзу, на яких обговорюються проблеми уніфікації освітніх програм для початкових і середніх шкіл. У системі структур ЄС створено Центр досліджень у галузі освіти, який розробляє стратегію нововведень у навчальний процес, займається заснуванням експериментальних міжна­ родних шкіл, фондів для фінансової підтримки освіти.

На тлі значних успіхів в організації освіти пекучою пробле­ мою сучасності залишається масова неписьменність у країнах, що розвиваються. Тривале колоніальне панування, слабкий економічний розвиток, вкорінені етнічні та родові традиції призвели до значного відставання цих країн в організації освіти і забезпеченні письменності населення. Наприклад, в Індії, Пакистані, Бангладеш, Ірані частка письменного насе­ лення становить лише 20 %, а в Афганістані, Судані, Чаді, Мавританії - не більше 10 %. У ЗО країнах, що розвиваються,

360