45.Військові нагороди срср у 1920-30 рр.

Орден Леніна був вищою нагородою СРСР за особливо видатні заслуги в революційному русі, трудовій діяльності, захисті соціалістичної вітчизни, розвиток дружби і співпраці між народами, зміцненні миру і інші особливо видатні заслуги перед Радянською державою і суспільством. О́рден Черво́ної Зі́рки — один з перших радянських військових орденів. Впроваджений наказом ВЦВК від 6 квітня 1930 року, одночасно (одним наказом) з орденом Леніна.За статутом орденом Червоної Зірки нагороджувались військовослужбовці, співробітники органів державної безпеки та інші громадяни СРСР, а також військові частини, з'єднання та об'єднання; окрім того, особи, що не були громадянами СРСР, які особливо відзначились в боях проти ворогів Радянської влади. Орден Трудового Червоного Прапора(1920) вручався за великі трудові заслуги перед СРСР і суспільством в області виробництва, науки, культури, літератури, мистецтва, народної освіти, охорони здоров'я, у державній, суспільній та іншій сферах трудової діяльності. Революційна трофейна зброя.

46.Мусульманський календар.

Мусульманський календар (або Ісламський календар) — місячний календар, що застовується в ісламі для визначення дат релігійних свят, а також як офіційний календар у Саудівський Аравії, країнах Перської затоки та деяких інших мусульманських країнах. Літочислення ведеться від Хіджри (16 липня 622) — дати переселення пророка Мухаммада та перших мусульман з Мекки до Медини. Тому у мусульманських країнах календар називають календарем Хіджри (араб. التقويم الهجري‎). Епоха до початку літочислення називається джахілія — епоха невідання.

Мусульманський календар побудовано винятково на зміні фаз Місяця. За традицією, першим днем нового місяця вважався перший день після молодика, коли незабаром після заходу сонця на небі можна було побачити серп місяця. Причому засвідчити появу місяця мали двоє поважних мусульман. Через це початок нового місяця, а також і релігійні свята могли не збігатися в різних ісламських країнах, оскільки через різницю в часі між заходом сонця на різних географічних широтах, умови видимості молодого місяца також можуть бути різними.

Оскільки синодичний період обертання Місяця становить приблизно 29,5 днів[1], місяці ісламського календаря налічують 29 або 30 днів. Додаткові дні місяця заборонено, крім єдиного дня, що слугує для втримання молодика поблизу 1-го числа місяця. Цей день входить до останнього місяця зуль-хіджа, який може налічувати 29 чи 30 днів. В останньому разі рік називається високосним.

Наразі для розрахунку високосних років застосовують так звані "арабський цикл" та "турецький цикл". Арабський цикл засновано на 30-річній послідовності і високосними вважають кожен 2, 5, 7, 10, 13, 16, 18, 21, 24, 26 та 29-й роки циклу. У восьмирічному "турецькому циклі" високосними вважають 2, 5 та 7-й роки циклу. Високосні роки 8-річного циклу не збігаються з високосними роками 30-річного циклу.

Один рік складається з 12 місяців і налічує 354 або 355 днів. На відміну від низки інших місячних календарів (наприклад вавілонського), додатковий тринадцятий місяць для узгодження місячного календаря з сонячним циклом не вводиться, оскільки вважається, що це заборонено Кораном. Таким чином початок року та дні мусульманських релігійних свят поступово зсуваються за сезонами і можуть припадати на різні пори року

Доба у мусульманському календарі розпочинається із заходом сонця (а не опівночі). 47. Сфрагістичні пам’ятки Галицько-Волинської держави.

Печатка Романа Мстиславича і новгородського посадника Якуна. Князю Роману Мстиславичу дослідник В. Янін запропонував атрибутувати печатку, де на одній стороні зображені св. Борис і Гліб, на другій – св. Федір. Відомо сім її свинцевих екземплярів, діаметр яких 21–26 мм. Він також вважав, що хресним іменем Романа було Борис, але підтвердження висловленої ним думки відсутнє у джерелах.А. Молчанов вважає, що новгородський посадник Якун (1167–1170) мав хресне ім’я Кирило, а княжий знак належав Роману Мстиславичу, який князював у Новгороді в 1168–1170 рр. Печатка в єдиному екземплярі, а місце її знаходження невідоме. Вона була куплена в Парижі з колекції, зібраної у Стамбулі до 1917 р.М. Лихачов запропонував атрибутувати її київському князеві ВсеволодуОльговичу (1138–1146), якийносив, як вважав цей дослідник, хресне ім’я Кирило. Тому ідентифікацію підтримали деякі дослідники.

Печатка Лева Юрійовича. Печатка безсумнівно використовувалася для документації, що функціонувала всередині держави і найімовірніше призначалася для вихідців із західноєвропейських країн. Писемні джерела зберегли скупі звістки про їх перебування у галицько-волинських землях.

Юрій львович. Найвідомішою сфрагістичною пам’яткою Романовичів є маєстатична печатка короля Юрія Львовича, що вціліла у п’яти воскових екземплярах різного ступеня збереженості. Перший із них був прикріплений до документа датованого 1316 р., яким князі Лев і Андрій Юрійовичі пролонговували союз із Тевтонським орденом. У писемних джерелах наявні численні звістки про печатки, які були при грамотах князя Лева. В 1565 р. ревізори пропонували вважати автентичними ті документи цього правителя, при яких збереглися печатки “з зубом”. 3 січня 1470 р. шляхтич Микола Балицький подав до лавничого судум. Перемишля грамоту князя Лева про продаж Іванові війтівства та кам’яної церкви у Перемишлі “з підвішеною на шовковому шнурку печаткою з простого воску, на якій знак у вигляді зуба” .

Таманський брактеат. Загадковою нумізматичною пам’яткою залишається пошкоджений бронзовий брактетат, знайдений на Таманському півострові. У його центрі знаходиться “знак Рюриковичів”, оточений кириличним написом, що зберігся частково.Перший публікатор О. Орешніков датував її другою половиною XI ст., вважаючи належною одному з нащадків князя Святослава Чернігівського. З напису він зміг прочитати тільки слова “Госпо-ди помози”. Через кілька десятиліть дослідник Н. Енговатов приписував брактетат на основі “знака Рюриковичів” князеві Всеволоду (Кирилу) Ольговичу. Реконструювавши напис, він пропонував його читати: “помози ми, гсди Кирилу”. На думку інших дослідників, “знак Рюриковичів” на брактеаті ідентичний з геральдичним знаком, зображеним на печатці з написом “Sigillum Leonis”, тому ця монета належала князеві Леву Юрійовичу.

Печатка Юрія 1 львовича. Напис: «S[igillum] Domini Georgi Regis Rusie» — Печатка пана Георгія-Юрія, короля Русі. На звороті: «S[igillum] Domini Georgi Ducis Ladimerie» — Печатка пана Георгія-Юрія, князя (Во)лодимирії. Юрій Львович використовував у міжнародних відносинах латиномовну печатку, якою, найімовірніше, скріплював латиномовні документи. Під час князювання Лева Юрійовича (1308–1323) зросла чисельність вихідців із західноєвропейських країн, особливо у Львові, тому, очевидно, і збільшилася кількість латиномовної документації, призначеної для внутрішнього використання, власне тоді й виникла потреба виготовити латиномовну печатку.

64. Проект всесвітнього календаря. Новий проект під назвою Всесвітнього календаря було схвалено лише у 1954 p. Економічною і Соціальною радою ООН. Структура Всесвітнього календаря така: у році 12 місяців з тими самими назвами; тиждень залишається семиденний; рік поділено на 4 квартали по 91 дню; кожний квартал складається з трьох місяців; перший місяць має 31 день, два наступних — по 30 днів; 1 січня завжди припадає на неділю; квартали починаються з неділі і закінчуються суботами. Кількість робочих днів на місяць — 26. Отже, 4 квартали у Всесвітньому календарі мають 364 дні, тобто на один день менше від простого року у григоріанському календарі. Цей день рекомендовано вважати міжнародним святом — Днем миру і дружби народів, або днем Нового року. Встановлюється він між 30грудня і 1 січня. У високосному році слід додати ще один неробочий день поза датами місяця — (після 30 червня) — День високосного року. Проект Всесвітнього календаря, схвалений більшістю країн, проте не прийнятий, бо США і Англія не погодились з ним "з політичних і релігійних міркувань". Переваги Всесвітнього календаря очевидні. Прогресивні суспільні сили продовжують роботу з метою введення Всесвітнього календаря.

48. Предмет і завдання топоніміки. ТОПОНІМІКА(від гр. - місце, місцевість і ім'я) - розділ ономастики, що вивчає географічні назви, або топонімію. Топоніми - імена власні географічних об'єктів. Великі і різнобічні зв'язки топоніміки з іншими історичними дисциплінами, з історією в цілому як засобом пізнання. По-перше, це обумовлено необхідністю критичного вивчення інформаційних можливостей, дійсності і специфіки відображення дійсності історичними джерелами, що містять топонімічні дані. По-друге, - необхідністю вивчення по історичних джерелах характеру і часу вживання назв, без чого не можна встановити їхнє реальне значення.Топонімічні дослідження важливі і для географії. З їхньою допомогою встановлюються історичні назви для карт, з'ясовується географічне положення різних об'єктів. В останні роки практикуються зв'язки топонімічних, археологічних і інших історичних досліджень.

49. Предмет і завдання геральдики Геральдика - спеціальна історична дисципліна, яка вивчає історію виникнення і використання гербів. Герб - це знак, зображення, складений за певними законами і правилами, що відповідає світоглядним, історичним та пануючим політичним і моральним принципам, узаконений як своєрідний паспорт держави, землі, міста, родини, установи тощо. Геральдика тісно пов’язана з нумізматикою, сфрагістикою, фалеристикою, вексилологією, генеалогією та іншими допоміжними історичними науками. Як наукова дисципліна, геральдика формується з XIX ст. і в основному викладається в університетах. Наукових праць з геральдики небагато, але вона приваблювала увагу багатьох істориків та інших дослідників. Серед науковців -геральдистів виділяються праці О. Лакієра, П. Вінклера, Г. Милорадовича, К. Болсуновського, Г. Нарбута, В. Модзалевського, які належать до кінця XIX-початку XX ст.

У радянський час геральдикою займались А. Арциховський, Н. Устюгов, О. Камєнцева, В. Драчук, Н. Соболева, В. Румянцева, Б. Якимович, В. Сергійчук, А. Гречило та інші. У 70-ті - 90-ті роки геральдику стали вивчати з різних позицій. Основним напрямком стало вивчення державних, земельних та міських гербів, їх еволюції та використання. Другий підхід - більш прагматичний і стосується вивчення конкретної символіки у чітко визначений відрізок часу. Третій напрямок пов’язаний з Державним герботворенням і стосується обґрунтування права на існування окремих символів, знаків, кольорів.