Розділ іі

Конституційне право як наука і навчальна дисципліна у зарубіжних країнах

§ 1. Предмет науки конституційного права

Наука зарубіжного конституційного права, будучи складовою частиною загальної науки конституційного права певної країни, має своїм головним змістом вивчення досвіду інших держав із метою як виявлення загальних тенденцій і закономірностей розвитку конституційного права у сучасному світі, так і використання вдалих конституційно-правових рішень, знайдених у цих країнах, аби запобігти допущення помилок.

Наука конституційного права, як найчастіше її визначають, - це відображення норм конституційного права, а також врегульованих ними відносин у працях учених (монографіях, наукових статтях, коментарях до конституцій, законів тощо). Предметом вивчення цієї науки у будь-якій державі є: по-перше, зміст галузі конституційного права, її окремих інститутів і норм, на основі чого визначаються закономірності розвитку самої галузі; по-друге, практика реалізації конституційно-правових норм та інститутів, що дає змогу сформулювати обгрунтовані рекомендації законодавцю і правозастосувачеві щодо вдосконалення і застосування тих чи інших правових приписів, а окремим посадовим особам – рекомендації до їх застосування; по-третє, теорії і погляди, розроблені дослідниками конституційного права, тобто сама наука конституційного права у власному розумінні цього слова. Отже, предмет науки конституційного права становить не тільки нормативний матеріал, а й державна практика (конституційне право в дії), власний шлях розвитку.

Важливе значення має з’ясування співвідношення науки і галузі конституційного права. Наука конституційного права хоча і базується на однойменній галузі, але відрізняється від останньої своєю системою, яка збігається з системою галузі лише в цілому і в головному. Так, у системі науки є розділи, яких немає і не може бути в системі галузі, зокрема поняття конституційного права, його предмет, суб’єкти тощо. Ці та інші питання органічно не входять до змісту конституційного права як галузі, однак без них практично не існує сама наука конституційного права.

Водночас це не виключає тісного взаємозв'язку між галуззю і наукою, який на практиці виявляється в тому, що розвиток науки, як правило, супроводжує еволюцію галузі. З одного боку, як показують спостереження, потреби суспільного і державно-політичного життя спонукають до пошуку в сфері конституційно-правового регулювання, стимулюють розвиток науки. А з іншого, наука не тільки коментує характер і зміст такого регулювання, але й визначає напрямки його розвитку: чимало ідей, концепцій, доктрин спочатку були сформульовані в теорії і тільки згодом реалізовані на практиці.

Інакше кажучи, наука конституційного права – це не тільки сучасне, це ще і минуле, і навіть майбутнє. Так, наука конституційного права вивчає історію створення норм, історію дії норм, які у даний час, можливо, вже не діють і були скасовані. Ця історія завжди є частиною науки. Загальновідомо також, що наука завжди дає рекомендації на майбутнє. Ці рекомендації, що висловлюються вченими у своїх наукових працях, іноді враховуються, найчастіше не враховуються, але так чи інакше впливають на діюче право, оскільки рекомендації можуть бути враховані опосередковано. І  в цьому плані конституційно-правова наука завжди має не тільки теоретичний сенс, але й певне практичне значення.

Наука зарубіжного конституційного права є складовою частиною загальної конституційно-правової науки відповідної країни. Вона вивчає досвід інших країн з метою виявлення як загальних тенденцій і закономірностей розвитку конституційного права в сучасному світі, так і в цілях використання відповідним чином найбільш вдалих конституційно-правових рішень, виявлених у цих країнах, або запобігання допущених там помилок.

У розпорядженні дослідників-конституціоналістів є досить значний методологічний інструментарій. Подібно до інших юридичних наук, у конституційному правознавстві досить широко використовується метод формально-логічного аналізу, об'єк­тивно необхідний для з’ясування змісту досліджуваного нормативного матеріалу. Часто застосовується історичний метод, який передбачає виявлення історичних обставин, що зумовили конституційно-правові явища, які вивчаються. Наука конституційного права не може обійтися без застосування статистичного і методу соціологічних досліджень, коли мова йде про встановлення соціальної ефективності конституційно-правових рішень.

Для аналізу конституційних процесів наука дедалі ширше використовує системний і структурно-функціональний методи. Зокрема, системний метод дає змогу розглядати сам предмет конституційного права як цілісну взаємопов’язану систему. На основі системного аналізу є можливість виявити роль кожного правового інституту не тільки в системі конституційного права, а в цілому в правовій системі держави, так само висвітлити основоположну роль конституційних засад для нормативного регулювання суспільних відносин.

Глибокому вивченню змісту галузі конституційного права та її конкретних інститутів значно сприяє використання структурно-функціонального методу. Відповідна характеристика органів державної влади розкриває не лише конституційні повноваження, а й зміст їх владної діяльності, їхні реальні функції. Тільки за допомогою цього методу можна з’ясувати фактичне співвідношення органів законодавчої і виконавчої влади у певній країні, справжню компетенцію уряду тощо. Інакше кажучи, структурно-функціональний метод допомагає визначити, наскільки теорія тієї чи іншої конституційної системи відповідає її практиці.

За умов необхідності вивчення відповідних галузей великої кількості країн універсального значення набуває порівняльно-правовий (компаративний) метод аналізу конституційних проблем. На практиці він виявляється у порівняльному аналізі відповідних конституційних норм та інститутів. Його вміле використання створює сприятливі можливості як для глибокого і всебічного дослідження галузей конституційного права окремих країн, так і для визначення загальних закономірностей розвитку теорії і практики зарубіжного конституціоналізму. З іншого боку, цей метод є важливим інструментом виявлення та використання позитивного досвіду, накопиченого в конституційно-правовій сфері окремих країн. Зокрема, для України використання зарубіжного досвіду дає змогу втілювати у конституційну практику перевірену досвідом століть систему парламентаризму і, передовсім, побудови діяльності парламенту на професійних засадах, теорію і практику закріплення принципів розподілу влад, політичного, економічного та ідеологічного плюралізму, досвід оптимального регулювання конституційно-правового статусу громадян тощо. Усе це враховуються у законотворчому процесі при виробленні стратегії державотворення. Водночас, незважаючи на розширення застосування порівняльно-право­вого методу дослідження, його можливості далеко не вичерпані. Звичайно, згадані вище методи становлять методологічну осно­ву науки конституційного права, адже саме вони характеризують цю науку, хоча вона і не обмежується ними.