
- •Чернівці
- •Передмова
- •Розділ і
- •Конституційне право як галузь права у зарубіжних країнах
- •§ 1. Деякі термінологічні уточнення
- •§ 2. Виникнення та еволюція конституційного права зарубіжних країн
- •§ 3. Предмет і метод конституційного права в зарубіжних країнах
- •§ 4. Дефініція конституційного права у зарубіжних країнах
- •§ 5. Система галузі конституційного права в зарубіжних країнах
- •§ 6. Конституційно-правові відносини та їх суб’єкти
- •§ 7. Конституційно-правове регулювання: поняття, способи і форми
- •§ 8. Форми (джерела) конституційного права у зарубіжних країнах
- •Розділ іі
- •Конституційне право як наука і навчальна дисципліна у зарубіжних країнах
- •§ 1. Предмет науки конституційного права
- •§ 2. Наука конституційного права в зарубіжних країнах
- •§ 3. Конституційне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна
- •Розділ ііі
- •Загальна теорія конституції
- •§1. Поняття конституційного режиму
- •§ 2. Поняття Конституції та основні етапи конституційного розвитку сучасних держав
- •§ 3. Зміст, форма і структура конституції
- •§ 4. Прийняття та зміни конституції в зарубіжних країнах
- •§ 5. Правова охорона конституції
- •Розділ іv
- •Засади правового становища особи. Конституційні права і свободи громадян у зарубіжних країнах
- •§ 1. Основні поняття
- •§ 2. Поняття та конституційно-правове регулювання громадянства в зарубіжних країнах
- •§ 4. Система конституційних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина
- •§ 5. Правові гарантії основних прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах
- •Розділ V
- •Конституційні засади суспільного ладу в зарубіжних країнах
- •§1. Особливості конституційного регулювання засад суспільного ладу
- •§2. Конституційні принципи економічної організації суспільства
- •§ 3. Конституційні принципи соціальних відносин у зарубіжних країнах
- •§ 4. Конституційні принципи духовного життя суспільства
- •§ 5. Конституційні принципи політичних відносин
- •§ 6. Конституційні принципи організації та діяльності політичних партій у зарубіжних країнах
- •Розділ vі
- •§ 1. Сутність та юридична природа державної влади і державного суверенітету
- •§ 2. Державна влада як інститут конституційного права
- •§ 3. Принцип розподілу влад у конституційному праві зарубіжних країн
- •§ 4. Принцип єдності державної влади у конституційному праві зарубіжних країн
- •Розділ vіі
- •§ 1. Концепція форми держави у конституційному праві
- •§ 2. Конституційний інститут форми правління
- •§ 3. Конституційний інститут форми територіально-політичної організації держави
- •§ 4. Конституційний інститут політичного режиму
- •Розділ VIII
- •§ 1. Безпосередня демократія: поняття, юридична природа і форми
- •§ 2. Конституційно-правовий інститут виборів
- •§ 3. Правове регулювання виборчого процесу
- •§ 4. Виборчі системи у зарубіжних країнах
- •§ 5. Конституційні інститути референдуму та народної ініціативи
- •Розділ іх
- •§ 1. Еволюція інституту глави держави у світі
- •§ 2. Особливості конституційного статусу глав держав у сучасному світі
- •Розділ х
- •§ 1. Загальна характеристика інституту парламенту
- •§ 2. Порядок формування парламентів і статус депутатів у зарубіжних країнах
- •§ 3. Структура і внутрішня побудова палат парламентів у зарубіжних країнах
- •§ 4. Проблема компетенції та конституційна регламентація повноважень парламентів
- •§5. Порядок роботи парламентів (парламентська процедура) у зарубіжних країнах
- •§6. Законодавчий процес. Особливості бюджетного процесу у зарубіжних країнах
- •Розділ хі
- •§ 1. Загальна характеристика
- •§ 2. Конституційно-правове становище уряду в системі державних органів
- •§ 3. Порядок формування і структура уряду в зарубіжних країнах
- •§ 4. Конституційна відповідальність урядів у зарубіжних країнах
- •§ 5. Компетенція урядів та її конституційно-правове регулювання
- •Розділ хіі
- •§ 1. Поняття судової влади та судової системи
- •§ 2. Конституційно-правове регулювання судової влади у зарубіжних країнах
- •§ 3. Конституційні засади судової організації
- •§ 4. Конституційні принципи правосуддя
- •§ 5. Конституційний статус суддів
- •Розділ хііі
- •§ 1. Теоретичні та конституційні засади організації місцевого управління та самоврядування
- •§ 2. Система органів управління на місцях у зарубіжних країнах та їх правове регулювання
- •§ 3. Порядок формування, структура та організація роботи органів місцевого управління
- •§ 4. Конституційне регулювання компетенції місцевих органів та їх відносин з центральною владою у зарубіжних країнах
- •§ 1. Деякі термінологічні уточнення 7
§ 4. Конституційна відповідальність урядів у зарубіжних країнах
Важливе значення для характеристики правового статусу урядів мають питання їх конституційної відповідальності за виконання своїх обов’язків. Конституційна відповідальність настає за порушення не конкретної норми, а загальних вимог конституційно-правових приписів. Сюди насамперед можна віднести: 1) позитивну відповідальність уряду перед президентом країни і (або) парламентом; 2) "негативну відповідальність" або відповідальність у порядку імпічменту за дії, що суперечать закону.
Політична відповідальність уряду в країнах з парламентарними та змішаною республіканською формами правління нерідко називають парламентською відповідальністю, пов’язуючи це її визначення з тим, що усі відповідні процедури відбуваються у парламенті. В президентських же республіках уряд, тобто кабінет при главі держави, несе політичну відповідальність перед президентом, який може відправити у відставку міністрів при несхваленні їхніх дій. Але у будь-якому разі вона у певній мірі є правовою відповідальністю у тому розумінні, що вона передбачена правовими нормами (насамперед конституції та контрольними правами парламенту).
Політична відповідальність уряду як елемент конституційної відповідальності настає у зв’язку з незадовільною його роботою або окремого міністра. Згідно з самою ідеєю власне політичної відповідальності уряду, останній здійснює свої функції до того часу, доки його діяльність задовольняє парламент. Конституції визначають, як правило, чи розповсюджується парламентська відповідальність на окремих членів уряду, чи тільки на уряд у цілому.
Конституційній теорії і практиці зарубіжних країн відомі два різновиди політичної відповідальності уряду – колективна та індивідуальна. Наприклад, в Іспанії, Казахстані, Росії, Чехії та Японії та в деяких інших країнах припускається тільки колективна відповідальність. У ст. 108 Конституції Іспанії, зокрема, зафіксовано таке положення: "За свою політичну діяльність Уряд несе солідарну відповідальність перед Конгресом депутатів". За конституційним же правом ФРН ця відповідальність має індивідуальний характер, що знайшло свій відбиток у ст. 65 Основного закону: "Федеральний канцлер визначає основні напрями політики і несе за них відповідальність. У межах цих основних напрямів кожний федеральний міністр самостійно і під свою відповідальність веде справи своєї галузі".
Розглянемо докладніше конституційну практику ФРН. Тут на конституційному рівні (ст. 65 Основного закону) визначають також найважливіші сфери діяльності Федерального канцлера і міністрів, на які розповсюджується їх парламентська відповідальність – це основні напрями політики (для канцлера) і відання справ своїх галузей (для міністрів). Відповідальність уряду в цілому розповсюджується на всі його рішення, що приймаються ним як колегіальним органом. Щодо обов’язку звіту, то він реалізується за допомогою інформації про стан справ у підзвітній сфері. Для цього використовується право виклику до комітетів Бундестагу, право депутатів на запит і право нижньої палати проводити розслідування (ст. 43, абз. 1). Можливі також публічні дебати у Бундестазі. На практиці конституційно-правовим виходом із кризових ситуацій служать передусім пропозиції з приводу несхвалення або осуду діяльності канцлера або окремих міністрів.
Особливостями відрізняється практика Великобританії а також інших англомовних країн, які сприйняли засади британської конституційної системи. У Великобританії уряд несе індивідуальну та колективну відповідальність перед парламентом. Найбільш серйозна її форма – це відмова урядові в довірі (у ХХ ст. застосовувалося двічі – в 1924 і 1979 рр.), а також резолюція осуду (у цьому столітті не застосовувалась). Питання же довіру в умовах режиму матеріалізму ставиться самим урядом, як правило, у зручний для нього час з метою здійснення тиску на парламент і заставити його прийняти урядовий білль. Якщо ж у довірі буде відмовлено, уряд буде змушений піти у відставку або запропонувати монарху розпустити Палату громад.
Звичайно, колективна відповідальність міністрів може поєднуватися з індивідуальною відповідальністю останніх за доручену їм сферу діяльності. Ця практика характерна для таких держав, як Гватемала, Греція, Коста-Рика, Колумбія, Уругвай, Словаччина.
Можливе також притягнення міністрів до судової відповідальності за ініціативою парламенту (Румунія, Фінляндія, Франція), Розгляд справ може бути віднесений до юрисдикції верхньої палати (США), конституційного суду (Італія, ФРН) або спеціального судового органу (Висока палата правосуддя – у Франції, Марокко, Габоні; Державний суд – у Фінляндії).