3 Особливості антимонопольного регулювання в Україні

3.1 Антимонопольне регулювання в Україні

На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства України. Так, Закон України у редакції від 27.07.2011р. “ Про захист економічної конкуренції ” [3], визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, а Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” прийнятий 07.06.1996р. в редакції від 13.01.2009р. визначає недопущення недобросовісної конкуренції діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. 26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про Антимонопольний комітет України” [2], доручивши водночас підготувати і подати на розгляд Верховної Ради проект Антимонопольного процесуального кодексу України. Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначається в даний час Тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року).

Антимонопольне законодавство визначає поняття монопольне становище, під яким розуміється домінуюче становище суб’єкта господарської діяльності, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами господарської діяльності обмежувати конкуренцію на ринку певного товару [17;33].

Згідно із законодавством України монопольним визнається становище суб’єкта господарської діяльності, частка якого на ринку певного товару, перевищує 35 відсотків. Разом з тим, рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище суб’єкта господарської діяльності, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків.

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб’єкта господарської діяльності не визначається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон “Про захист економічної конкуренції” визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до Статті 13

зазначеного закону зловживанням монопольним становищем вважаються [3]:

1. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

2. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема,визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно

виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у господарській діяльності не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним становищем на ринку складає, одну групу порушень антимонопольного законодавства. Другу групу порушень складають неправомірні угоди між суб’єктами господарювання. Такими угодами між суб’єктами господарської діяльності стаття 6 Закону “Про захист економічної конкуренції” визначає угоди (погоджені дії), спрямовані на [3]:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в господарській діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Монопольна діяльність — це не лише дії чи бездіяльність суб‘єктів господарської діяльності, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами влади (управління розуміє органи державного управління, місцеві органи влади і управління, органи управління громадських організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання при виконанні ними функцій управління в межах повноважень, переданих - підприємствами, організаціями, делегованих органами державного управління.