ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………….…3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА ………..………………………………………………......5
1.1. Характеристика джерел трудового права……………………………5
1.2. Загальний поділ джерел трудового права……………………………7
РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯННЯ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ,США………………………………………11
2.1. Джерела трудового права в США……………………………………11
2.2. Види джерела трудового права в країнах Західної Європи ……....13
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВА РОЗВИТКУ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА…………………………………………………..18
3.1.Тенденції розвитку джерел права України в контексті європейських право інтеграційних процесів …………………………………………………….18
3.2.Особливості вдосконалення джерел трудового права в сучасних умовах……………………………………………………………………………...25
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………36
ДОДАТКИ…………………………………………………………………
ВСТУП
Право завжди має бути вираженим у певній змістовій формі, тобто вміщувати певний текст, викладений юридичною мовою. Якщо норма не вміщена в певній формі, то вона залишається нормою поведінки, а не нормою права. Під формою права розуміють спосіб зовнішнього оформлення правових норм, який засвідчує їхню державну загальнообов'язковість, тобто це способи, форми вираження і закріплення волі держави.
Окрiм внутрiшньої, трудове право має зовнiшню форму вираження соцiально-трудових норм, що дiстають вiдображення у його джерелах.
Суспільні відносини, повязані з використанням праці, вимагають належного правового регулювання. Таке регулювання здійснюється через прийняття відповідних правових норм. Вони знаходять своє вираження у формі державних актів органів законодавчої влади, актів вищих органів управління, котрі видають їх у межах своєї компетенції, локальних нормативних актів, що видаються на конкретному підприємстві, в установі, організації. Форма виразу правових норм найбільшою мірою залежить від важливості суспільних відносин, що регулюються ними, а також це залежить і від компетенції органу, який створює відповідні норми.
Питання загальної характеристики джерел трудового права завжди були в центрі уваги при визначенні особливостей, які існують у країнах Західної Європи та США. У загальній теорії права до таких джерел зараховують способи вираження державної волі, яка спрямована на регулювання відносин найманої праці, складання форми трудового договору, тобто нормативні акти з праці.
Так як сутність джерел трудового права є прямим відображенням матеріальних умов життя нашого суспільства, та, якщо змінюються умови життя, то змінюються й джерела трудового права. Особливо це проявляється в сучасних умовах, коли змінюються виробничі відносини й форми власності, роздержавлюються підприємства, що спричинює зміну на них трудових відносин.
Питання джерел трудового права досліджують такі вчені як Прокопенко В.І., Іванов С.О., Лівшиць Р.З., Гусов К.Н., Болотіна Н.Б., Беззуб Б.С., Жигалкін П.І., Руденко В.М., Кисельов І.Я.
Актуальність даної теми полягає у порівнянні джерел трудового права України та інших країн, оскільки відбувається зміна всієї законодавчо-нормативної бази України, приймаються нові закони, а, отже, змінюються і джерела.
Об'єктом дослідження є джерела трудового права України, США та Країн Заходу.
Предметом дослідження є визначення правового статусу, особливостей та тенденцій розвитку джерел трудового права.
Метою роботи є комплексне дослідження джерел трудового права, визначення теоретичних засад подальшого їх розвитку спрямованих на вдосконалення трудового законодавства України.
Для досягнення цієї мети у процесі дослідження ставились такі завдання:
- визначити поняття та зміст джерела трудового права, визначити їх внутрішню структуру;
- виявити особливості джерел трудового права США та Країн Заходу
- охарактеризувати найбільш важливі види джерел трудового права
- визначити сучасні тенденції в розвитку джерел трудового права;
Структура даної курсової роботи складається – з вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, 30 використаних джерел та літератури.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА
Характеристика джерел трудового права
В юридичній літературі термін "джерело права" застосовується у двох значеннях. Під матеріальним джерелом права розуміють об'єктивні умови, які викликають й обумовлюють утворення права, тобто все те, що породжує (формує) позитивне право: ті чи інші матеріальні або духовні фактори, суспільні відносини, природа людини, природа речей, божественний або людський розум тощо[8,c.11].
Останнім часом у різних наукових дослідженнях є визначення джерел трудового права як зовнішніх форм вираження правових норм, установлених нормативно-правовими актами, договорами (угодами), в тому числі міжнародними договорами, а також актами вищих судових інстанцій, за допомогою яких забезпечується правове регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними суспільних відносин на підприємствах, в установах, організаціях чи фізичних осіб, які використовують найману працю.
Під джерелами права розуміють певний вид діяльності державної влади, що полягає у встановленні юридичних норм або у визначенні юридичними інших соціальних норм (безпосереднє джерело правових норм). Джерелами права також називають матеріали, покладені в основу того чи іншого законодавства.
Під джерелом права також розуміють засоби пізнання або способи зовнішнього існування права, тобто правові документи, що містять правові норми і виступають джерелом знань про можливу або необхідну поведінку суб'єктів [7,c.32].
У матеріальному аспекті джерелом правових норм виступають реальні суспільні відносини. Сучасні економічні умови справляють суттєвий вплив на формування трудового права. Фактично ми спостерігаємо створення нової моделі правового регулювання трудових відносин. Змінюються не лише межі правового регулювання, а й внутрішня структура трудового права.
У юридичному сенсі під джерелом права розуміють документальні способи вираження і закріплення норм права, надання їм юридичного, загальнообов'язкового значення, які виходять від держави або визнаються нею офіційно. Джерела права становлять собою єдине "місце перебування" юридичних норм, резервуар, у якому юридичні норми тільки й знаходяться і звідки ми їх "черпаємо" [23,c.424].
Джерела трудового права можна класифікувати за різними підставами:
- за способом прийняття виділяють акти державно-правові, прийняті державними органами (закони, укази, постанови тощо), і договірно-правові, що приймаються за угодою між працівниками і роботодавцями (колективні угоди, колективні договори тощо);
- за територіальною направленістю виділяють внутрішньодержавні і міждержавні акти - багатосторонні й двосторонні договори, угоди, пакти про права людини, конвенції МОП;
- за юридичною силою державні нормативно-правові акти поділяють на Конституцію, закони, підзаконні нормативно-правові акти; договірно-правові акти - акти соціального партнерства поділяють на генеральну угоду, регіональні угоди, галузеві угоди, колективний договір на конкретному підприємстві;
- за сферою дії виділяються централізовані й локальні нормативно-правові акти (Додаток А).
Залежно від ступеня узагальненості розрізняють кодифіковані, комплексні та поточні нормативно-правові акти як джерела трудового права.
Розглядаючи поняття джерел трудового права, слід враховувати, що джерела трудового права - це зовнішні форми виразу правових норм; такі форми приймаються компетентними на те органами, тобто уповноваженими на їх прийняття, включаючи як органи законодавчої, виконавчої, судової влади, посадових осіб (президент), роботодавців та робітників або їх представницькі органи, які є суб'єктами локальної нормотворчості. Останні уповноважені в узгоджувально-договірному порядку регулювати відносини, що складаються в процесі застосування найманої праці [13,с.16].
Таким чином, джерела трудового права - це зовнішні форми вираження правових приписів компетентних на те органів, що видають у межах своєї компетенції акти, яким надається обов'язкова сила та за допомогою яких забезпечується правове регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними інших суспільних відносин.
Джерела трудового права складаються з норм права. Під нормою права слід розуміти загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, якими регулюються суспільні відносини чи одна з сторін таких відносин. У трудовому праві правові норми виражають поведінку, яка є обов'язковою для всіх суб'єктів трудових відносин. Ними визначаються права та обов'язки учасників трудових відносин, забезпечується реалізація конституційного права на працю. Об'єднання певних норм трудового права в тісно пов'язані між собою групи, які регулюють однорідні суспільні відносини, становлять правові інститути (трудовий договір, трудові спори тощо) [26,c.125].
Загальний поділ джерел трудового права
Джерела трудового права - це різноманітні нормативні акти органів державної влади та управління, що регулюють трудові та інші відносини, тісно з ними пов'язані.
Для всіх країн романо-германської правової системи загальними є такі джерела права: 1) нормативно-правові акти; 2) правові звичаї; 3) міжнародні договори; 4) загальні принципи права; 5) правова доктрина; 6) судова практика (судові прецеденти)[26,c.12].
Вони можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:
1. Залежно від формальної обов'язковості джерела права можна класифікувати на формально-обов'язкові (писані) та неформальні (неписані).
До формально-обов'язкових джерел права належать, насамперед, нормативно-правові акти, міжнародні договори та правові звичаї. Вони відіграють визначальну роль у всій системі романо-германського права.
Неформальні джерела (зокрема, правові доктрини, судова практика) в суто юридичному значенні не є обов'язковими, проте суттєво впливають на процес розвитку й удосконалення права [26,c.67].
2. Залежно від юридичної сили, соціального значення і ступеня поширеності вирізняють первинні та вторинні джерела права.
Первинними джерелами в усіх країнах романо-германського права є нормативні акти і звичаї з безсумнівною перевагою перших. Іноді первинними джерелами вважаються також загальні принципи права. Первинні джерела завжди мають обов'язкову юридичну силу, відіграють значну роль у соціальному житті, закріплюють найважливіші норми романо-германського права.
Вторинні джерела можуть мати певну юридичну вагу лише тоді, коли відсутні первинні джерела або ж коли вони є неповними чи неясними. їх використання не є юридично обов'язковим. До вторинних джерел романо-германського права належать судові прецеденти, наукові роботи відомих учених-юристів (доктрина) й інші неформальні джерела права.
3. Залежно від способу формування всі джерела романо-германського права поділяються на дві групи:
- джерела, що їх формують законодавчі і виконавчі органи держави (нормативно-правові акти);
- джерела, що їх формує суспільство (наприклад, правові звичаї, правові доктрини).
Найважливішим джерелом романо-германського права виступає закон. Закони приймаються парламентами країн цієї системи і володіють вищою юридичною силою, поширюються на всю територію держави, на всіх громадян. В усіх країнах романо-германської системи є писані конституції, за нормами яких визнається вища юридична чинність. Закон має пріоритет стосовно всіх інших джерел права. Він може заборонити чи легалізувати звичай, окремі положення судової практики, нормативні договори.
Важливе місце серед джерел романогерманского права займають кодифіковані акти (кодекси).Крім законів, у країнах романо-германської системи приймається безліч підзаконних актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри, укази, постанови та інші документи виконавчої влади [19,c.54].
В англосаксонському праві існує два види норм: законодавчі і прецедентні. Законодавчі являють собою правила поведінки загального характеру. Прецедентні — певна частина судового рішення по конкретній справі, що містить юридичний висновок у справі й аргументацію, мотивування рішення. Суд "приміряє" конкретний випадок не до вже готової норми, а до випадку, який мав місце раніше, і встановлює їх подібність, після чого приймає рішення [22,c.54].
Найважливішим джерелом англосаксонського права є судовий прецедент. Саме він тривалий час був головною формою вираження і закріплення англійського права. Прецеденти створюються в Англії тільки вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної ради, Апеляційним судом і Високим судом. Англійське правило прецеденту гласить: вирішувати так, як було вирішено раніше. Воно має імперативний характер, тобто кожна судова інстанція зобов'язана слідувати прецедентам, виробленим вищестоящим судом, а також створеним нею самою.
Іншим джерелом англосаксонського права є закон (статут). Він з'явився набагато пізніше прецеденту, але поступово набув важливого значення у правовому регулюванні суспільних відносин. Статут має певний пріоритет перед прецедентом, може скасувати його. Однак це не означає, що прецедент похідний від закону. Своєрідність англосаксонського права полягає в тому, що закон реалізується не самостійно, а через прецеденти, за їх допомогою.
Давнім джерелом англосаксонського права є звичай. Присяжні засідателі, порівняно з професійними суддями, не мали тих знань про норми раніше прийнятих судових рішень, що були необхідні для точної юридичної кваліфікації вчинків. Для них орієнтиром виступали ті традиції, звичаї, норми поведінки, що склалися в Англії й окремих графствах. З урахуванням цих норм і вироблялася загальна думка, позиція присяжних по конкретній справі [16,c.45].
Особливе місце серед джерел англосаксонського права займає юридична доктрина (наука). Якщо в р омано-германській правовій системі вона не є самостійною формою вираження і закріплення юридичних норм (хоча і відіграє в ній значну роль), то в англосаксонському праві деякі літературні джерела мають широке визнання і використовуються при вирішенні конкретних справ. До таких джерел відносяться стародавні посібники із загального права, написані найавторитетнішими англійськими юристами, найчастіше суддями.
РОЗДІЛ 2.ПОРІВНЯННЯ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ,США
2.1. Джерела трудового права в сша
До джерел трудового права Сполучених Штатів Америки відносяться Конституція, федеральні закони, закони штатів, колективні договори, рішення судових органів, акти підприємців, ратифіковані конвенції МОП.
Конституція США не містить положень, які прямо стосуються праці, але згідно з традиційним тлумаченням вона вважається вихідною правової основи регулювання праці. У Конституції США проголошено основні громадянські права, зокрема перша поправка до Конституції забороняє Конгресу приймати закони, які обмежують свободу слова, друку, зібрань. Тридцята поправка забороняє рабство чи примусову працю [25,c.122].
Федеральне трудове законодавство регламентує головним чином відносини між власниками і профспілками (колективні трудові відносини), визначає правове становище профспілок, колективних договорів, регулює страйки, встановлює мінімум заробітної плати, містить норми щодо тривалості робочого часу, охорони праці. Деякі федеральні закони регламентують працю окремих категорій державних службовців.
Згідно з Конституцією США штати мають повноваження видавати закони про працю. Вони видають закони про працю, які поширюються на внутрішню торгівлю, тобто на дрібні підприємства місцевого значення.
За змістом закони про працю штатів, як правило, збігаються з федеральним трудовим законодавством. У більшості штатів є закони, які встановлюють мінімальну заробітну плату і максимально тривалість робочого часу, але регламентують менше коло питань, ніж федеральне законодавство[18,c.65].
Важливим джерелом трудового права США є колективні договори. Їх роль пояснюється тим, що трудове законодавство визначає в основному лише правила боротьби за встановлення умов праці. Самі ж умови праці регламентуються в колективних договорах, де містяться більша частина норм, які стосуються індивідуального найму[29,c.433].
У США велике значення належить загальному праву, яке виникло на основі судових рішень. Особливе значення мають рішення Вищого суду, які визначають судову політику щодо становища профспілок, колективних договорів, страйків.
Більшість американських законів про працю передбачає створення спеціальних адміністративних органів ,які мають забезпечувати реалізацію цих законів. До них належать, наприклад, Національне управління з трудових відносин, Управління із заробітної плати і робочого часу, Національне управління з питань посередництва і Національне управління з врегулювання трудових спорів на залізничному транспорті [15,c.98].
Зазначені органи формуються президентом США за згодою Сенату і здійснюють тлумачення відповідних законів, розглядають трудові спори, пов'язані з їх застосуванням. Суд надає рішенням цих органів обов'язкової сили і має право їх переглянути, хоча питання фактів, які підтверджені доказами і зафіксовані в рішеннях адміністративних органів, не підлягають судовому перегляду в американській літературі адміністративні органи такого типу називають «квазісудовими» .
Джерелами американського трудового права є правила внутрішнього розпорядку, які містять норми, що стосуються поведінки працівників на підприємстві, регламентують режим робочого часу, встановлюють санкції за порушення дисципліни [25,c.130].
Серед джерел трудового права – конвенції МОП, яких у США ратифіковано близько дванадцяти. Україною також ратифіковано переважну більшість конвенцій МОП, які мають основоположне значення.
Крім того джерелами трудового права в Україні є – Конституція України; Міжнародні правові акти про працю, ратифіковані Верховною Радою України; Кодекс законів про працю;Закони України, що містять норми трудового права; підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють трудові відносини; акти соціального партнерства; акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; локальні нормативні-правові акти (Додаток Б).
2.2. Види джерела трудового права в країнах Західної Європи
Способи вираження державної волі, спрямованої на регулювання відносин найманої праці, складають форму трудового права або його джерела (нормативні акти з праці). До них відносяться: ратифіковані державами міжнародні конвенції з праці; закони; підзаконні акти (постанови урядових органів, особливо міністерств праці; нормативні акти інших органів виконавчої влади); колективні договори; рішення судів і арбітражних органів; правила внутрішнього трудового розпорядку, розроблені на підприємствах адміністрацією за участю або без участі працівників та їх організацій; інші нормативні акти, що видаються одноосібно адміністрацією; звичаї; трудові договори [26,c.111].
З характеристики методів регулювання, властивих трудовому праву, випливає, що переважне місце серед його джерел займають закони і колективні договори. Співвідношення між ними значною мірою залежить від національної специфіки трудового права. Якщо в більшості країн континентальної Європи (Франція, ФРН, Італія, Бельгія) провідну роль традиційно відігравало законодавство, то в Великобританії до 60-х років, а в США до 30-х років XX ст. серед джерел трудового права превалювали колективні договори.
В останні десятиріччя спостерігається зростання ролі трудового законодавства в англосаксонських країнах і колективних договорів у більшості європейських континентальних країн. У деяких з них, наприклад у Франції, значення колективних договорів наблизилося до трудового законодавства, а в Данії та Швейцарії воно перевищує роль законодавства про працю. Специфічно положення в Скандинавських країнах, де важливу роль відіграють колективні договори (особливо основні угоди між загальнонаціональними організаціями профспілок і підприємців), проте в більшості з них існує розвинене трудове законодавство [17,c.54].
Загальна історична тенденція розвитку двох методів правового регулювання трудових відносин, як це випливає з наведених даних, така: у тих країнах, де традиційно переважали колективні договори, стало активно розвиватися трудове законодавство, яке в ряді сфер потіснило колективні договори. А там, де раніше переважало трудове законодавство, значно активізувалося колективно договірне регулювання праці.
Таким чином, у країнах Заходу поступово виробляється оптимальна модель співвідношення законів про працю та колективних договорів, загальна для більшості країн.
У більшості західних країн конституції або зовсім не містять норм, які прямо стосуються питань праці (наприклад, в США), або включають лише окремі норми такого роду (у ФРН, Данії, Норвегії). Разом з тим в конституціях, прийнятих після Другої світової війни, на гребені революційного підйому, які зазнали вплив ідеологічних позицій робітника і профспілкового руху, є широкий круг соціально-економічних прав, у тому числі в галузі праці (наприклад, в Італії, Франції, Іспанії, Португалії). ФРН та Іспанія оголошені в своїх конституціях соціальними державами [19,c.88].
Слід зазначити важливу роль виконавчих органів держави як в право установчій , так і в правозастосовній діяльності в галузі праці, а також наявність в цій області в ряді країн (Франція, Італія) делегованого законодавства, тобто мають силу закону актів, прийнятих органами виконавчої влади (президентом, урядом) за дорученням парламенту. Разом з тим роль парламентів у виданні найбільш важливих актів трудового законодавства є досить вагомою, а кількість законів з праці в більшості країн велика і має тенденцію до зростання.
В даний час єдиною країною, де серед джерел трудового права головне місце належить примусовим рішенням арбітражних органів, є Австралія. В інших країнах роль рішень арбітражних органів незначна.
Повсюдно зменшилася роль трудових звичаїв, правил внутрішнього трудового розпорядку і в той же час зросла значення ратифікованих міжнародних конвенцій з праці. У деяких країнах вони мають пріоритет по відношенню до внутрішнього законодавства [9,c.62].
Трудовий договір розглядається як джерело трудового права в тих країнах (наприклад, у Данії), де трудове законодавство грає відносно невелику роль, а багато аспектів трудових відносин, умов праці встановлюються за угодою сторін договорів про працю, в тому числі в індивідуальних трудових контрактах.
Роль судів особливо велика в англосаксонських країнах, де судовий прецедент - найважливіше джерело трудового права (і права взагалі), а також у ФРН, де рішення Федерального трудового суду суттєво доповнюють норми законодавства, особливо в сфері колективних трудових відносин. Значною є роль судової практики у Франції, Швеції, Нідерландах.
Суди окреслюють сферу застосування, межі трудового права, пристосовують закони до нових соціально-економічних умов. В цілому роль судової практики не тільки в застосуванні, але й у формуванні трудових законів вельми велика у всіх західних країнах.
Пріоритетними джерелами трудового права, як правило, вважаються закони та інші акти державних органів. Вони встановлюють недоторканний мінімум трудових прав[19,c.123].
Трудові звичаї в даний час відіграють помітну роль тільки в Великобританії. У європейських континентальних країнах звичаї застосовуються як джерела трудового права в рідкісних випадках, передбачених законодавством.
Договори про працю (колективні, індивідуальні), згідно традиційною, загальноприйнятою трактуванні, не можуть погіршувати становище працівника порівняно з законодавством, але можуть поліпшити (принцип in favorem). Цей принцип застосовується не тільки до співвідношення договорів про працю із законодавством. Він має універсальне значення і діє при визначенні взаємин усіх джерел трудового права. Будь-який нормативний акт, може, як правило, тільки покращувати становище працівника порівняно з нормативними актами більш високого рангу[13,c.26].
В останнє десятиріччя у зв'язку з економічними труднощами і поширеним переконанням у необхідності посилення гнучкості трудових законів принцип in favorem став піддаватися нападкам як негативний чинник, що перешкоджає гнучкості правового регулювання праці, адекватному відображенню їм реалій та потреб ринкової економіки . А в деяких країнах (ФРН, Франція, Греція) в законодавстві і судовій практиці з'явилася тенденція до часткової відмови від нього і допущенню в певних межах принципу in peius, тобто погіршення становища працівника порівняно з законодавством, фіксованої в колективній угоді або індивідуальному трудовому договорі.
Щодо застосування трудового права у часі зазвичай діє принцип "закон зворотної сили не має". На трудові і колективні договори поширюється дія законів, що мали силу в момент укладення цих договорів. Зворотну силу мають лише закони пояснювального характеру і деякі акти, що відносяться до охорони громадського порядку, які діють стосовно договорів про працю, укладених до прийняття цих актів[17,c.236].
Особливістю форми трудового права є відсутність у більшості країн Заходу кодексів законів про працю. Виняток - Франція, де до Другої світової війни (в 1910-1927рр.), була здійснена систематизація трудового законодавства, на основі якої був створений і схвалений парламентом Кодекс праці. У 1973 р. була здійснена нова кодифікація трудового законодавства.
У Канаді з 1972 р. діє федеральний Трудовий кодекс, що поширюється на підприємства федерального рівня.
У Новій Зеландії 1991 р. було прийнято закон щодо договорів про працю, який здійснив часткову кодификацію трудового законодавства.
У таких країнах, як Великобританія, Японія,Бельгія, Нідерланди, питання про кодифікацію трудового законодавства взагалі не ставилося ні в теоретичному, ні в практичному плані, а у ФРН спроба створити трудовий кодекс не мала успіхом [17,c.44].
У країнах Заходу кодифікацію трудового законодавства, як правило, не здійснено. Відсутність такої кодифікацію підсилює гнучкість і стабільність трудового права, його динаміку і реакцію на потреби і вимоги виробництва, що відповідає інтересам економічної рентабельності, більшій ефективності підприємництва, але водночас послаблює захищеність найманих працівників, ускладнює сприйняття трудового законодавства, утруднює індивідуальним працівникам, необізнаним з тонкощами юриспруденції, застосування трудових норм у своїх інтересах та на свою користь [18,c.56].
Кодифікація трудового законодавства - традиційна вимога профспілок, лівих політичних партій. Але на Заході її в повному обсязі не реалізовано. Проте, останнім часом деякі країни (Великобританія, Ірландія) прийняли консолідовані парламентські акти, що систематизували основні закони, які становлять колективне трудове право. Наприклад, у Великобританії 1992 р. прийнято Консолідований закон про профспілки і трудові відносини - акт кодифікаційного типу, який являє собою систематизацію норм, що стосуються профспілок, організацій підприємців, колективних договорів, страйків, адміністративних установ, що діють у сфері колективних трудових відносин. 1996 р. було прийнято ще один консолідований акт - Закон про трудові права[19,c.61].
Таким чином, у деяких країнах виявляються тенденції до часткової кодифікації трудового законодавства, здебільшого у своєрідній формі консолідованих актів.
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВА РОЗВИТКУ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА