3.5. Характеристика джерел доказів.

В КПК визначено виключний перелік джерел процесуальних доказів. Потрібно зауважити, що жодному з джерел не надано переважного процесуального статусу і жодна з них не має наперед встановленої сили.

Розрізняють такі види джерел процесуальних доказів. Показання свідків – це свідчення осіб, яким відомі дані про факти і обставини, що входять в предмет доказування у справі. Слід зазначити, що “Формування показань свідків є вторинним психічним процесом, в якому бере участь особа, що допитує та особа, що допитується”.[[4] Геннадієв В.Д.; Гуляєв В.А. Оценка свидетельских показаний при судебной защите. Москва; Вид. “Юридическая литература”. 1981р. – 17ст.4] Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Допит свідка регулюється також ч. 2 ст. 68; ст. 167 КПК.

Не можуть бути допитані, як свідки певні категорії осіб згідно ст. 69 КПК. Також слід зазначити, що свідок має право відмовитись давати свідчення проти себе та близьких родичів ( п. 6 ст. 69-1 КПК; ст. 63 Конституції України). Ці права повинні бути роз’яснені свідкові перед допитом та повідомити його про відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, або відмову від дачі свідчень (за вийнятком вищевказаного випадку).

Показання потерпілого – показання конкретно визначеної особи, якій злочином заподіяно матеріальну, фізичну або матеріальну шкоду. Про визнання особи потерпілого виноситься постанова або ухвала (ч. 1 і 2 ст. 49 КПК).

Потерпілий має право давати показання, щодо фактів та обставин, які повинні бути встановлені в справі, хоча слід зазначити, що потерпілий може відмовитись від дачі показань. Але і потерпілий також несе відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

Показання підозрюваного та обвинуваченого.

Як підозрюваний може бути допитана особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжні заходи до винесення постанови про притягнення її, як обвинуваченого (ст. 43-1). Підозрюваний має право давати показання з приводу затримання, обрання запобіжного заходу, а також щодо інших обставин у справі (ст. 73 КПК).

Як обвинуваченого допитується особа, щодо якої винесено відповідну постанову про притягнення даної особи, як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43). “Давати показання і відповідати на запитання – це право, а не обов’язок підозрюваного й обвинуваченого. За відмову давати показання і відповідати на запитання і за дачу неправдивих показань вони ніякої відповідальності не несуть.”[[14] Михеєнко М.М.; Нор В.Т.; Шибіко В.П. Кримінальний процес України. Київ, вид. “Либідь”, 1999, с.14714]1) Домагатись від них показань шляхом насильства, погроз та іншими незаконними заходами забороняється (ч. 3 ст. 22КПК). Слід зазначити, що не допускається побудова обвинувачення виключно на основі зізнання підозрюваного чи обвинуваченого. Будь-які свідчення обвинуваченого підлягають ретельній перевірці (ч. 2 ст. 73; ч. 2 ст. 74 КПК).

“Висновок експерта – це документ, складений у результаті експертного дослідження експертом, якому в передбаченому КПК порядку було доручено провести експертизу і дати відповіді на поставлені йому запитання”.[14]2) Вимоги, що ставляться до висновку експерта визначені в ст. 200 КПК. “Висновок експерта, як і будь-який інший доказ, підлягає всебічній і ретельній перевірці слідчим і суддею”.[[6] Громовенко Л. Оцінка слідчим і судом висновку електроакустичної експертизи.//Радянське Право. №8; 1981р.6]

Слід зазначити, що висновок експерта не є обов’язковим для осіб, що проводять дізнання, слідчого, прокурора і суду, але ця постанова повинна бути винесена в постанові, ухвалі чи вироку (ч. 5 ст. 75 КПК).

Експертиза називається комісійною, коли вона проводиться декількома експертами, а якщо вона проводиться з залученням спеціалістів з різних галузей – то комплексною.

Також визначається поняття первинної експертизи, коли об’єкти експертизи досліджуються вперше, а коли вона є не зовсім зрозуміла чи категорична, то призначається додаткова експертиза (ч. 6 ст. 75 КПК). А якщо висновки експертизи є необґрунтовані, або викликають сумнів, то призначається повторна експертиза (ч. 7 ст. 75 КПК).

“Процесуальний закон не обмежує право слідчого та судді у виборі експерта. Разом з тим, як показує узагальнена практика проведення експертних досліджень в державних науково-дослідних установах гарантує об’єктивність, повноту і достовірність проведення експертизи на високому науковому рівні”.[[8] Іванін Є. Державна судова експертиза – гарантія одержання об’єктивних і достовірних доказів//Право України. №9; 2000р.8] В деяких випадках вимагається обов’язкове проведення експертизи.

Речові докази – це предмети, які були знаряддями вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об’єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом і всі інші предмети, які можуть бути засобом для розкриття злочину і виявлення винних осіб для спростування обвинувачення чи пом’якшення відповідальності (ст. 78 КПК). Хоча “доказами можуть служити і такі предмети, які не були виявлені, але про них є свідчення, часто докладні, в показаннях потерпілого, обвинуваченого та свідків”.[[15] Настольная книга судьи: рассмотрение уголовних дел в суде первой инстанции – за ред. Горькін А.Ф.; Куліков В.В.; Радутная Н.В.; Перлов І.Д. Москва; Вид. “Юридическая литература”. 1972р. – 271 ст.15]

Предмет, що може бути речовим доказом повинен бути уважно оглянутий, по можливості сфотографований, докладно описаний в протоколі огляду і приєднаний до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або ухвалою суду (ч. 1 ст. 79 КПК).

Речові докази зберігаються при справі за вийнятком громіздких предметів. Щодо вирішення питання про подальшу роль речових доказів, то вона вирішується постановою чи ухвалою суду або постановою органів дізнання, слідчого, прокурора при закритті справи (ст. 81 КПК).

Протоколи слідчих та судових дій визнаються джерелом доказів, якщо вони складені і оформлені в порядку передбаченому законодавством, є носіями інформації, на яких за допомогою таких засобів зафіксовуються процесуальні дії (ст. 82 КПК). Протокол згідно п. 20 ст. 32 КПК – це документ про проведення слідчих дій, крім допитів свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, очних ставок, бо протоколи допитів та очних ставок є лише засобом фіксації показань цих осіб, саме показання є джерелом доказів.”[[14] Михеєнко М.М.; Нор В.Т.; Шибіко В.П. Кримінальний процес України. Київ, Вид. “Либідь”, 1999, - ст.15614]

Під час судового засідання також ведеться протокол. В протоколах слідчих дій фіксується інформація, що отримується внаслідок цих дій. А в протоколах судового засідання відображається порядок проведення судового засідання.

“Документи – це джерело доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи.”[[14] Михеєнко М.М.; Нор В.Т.; Шибіко В.П. Кримінальний процес України. Київ, Вид. “Либідь”, 1999, - с. 15914] А якщо в них викладені такі дані, які мають доказове значення зазначені в ст. 78 КПК, то вони є речовими доказами (ст. 83 КПК).