5. Кличний відмінок. Моделі побудови звертань

Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються у різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет. Спілкувальний етикет – це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність (ідіоетнічність). В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату..., Ви, мамо.... Суттєвою диференційною ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного відмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, товаришу генерале.

Необхідним складником комунікативної діяльності людини, а відповідно і її мовної та комунікативної компетенцій є володіння нею достатнім комплексом інформації про мовні засоби апеляції (зверненості), притаманні певній мові, наявність стійких та свідомих навичок доречного та ефективного використання вказаних засобів у найрізноманітніших ситуаціях. Оскільки диференційною рисою морфологічного ладу української мови є наявність особливих форм кличного відмінка, нявністю форм вокатива українська мова вирізняється з низки мов (російської, англійської, німецької і т.д.), водночас об’єднуючись з іншими (чеською, польською тощо).

Українська мова для граматичного оформлення звертання використовує кличний відмінок із прадавніх часів. Тривалий час у мовознавстві питання про статус кличного відмінка було дискусійним. У всіх підручниках з української мови він кваліфікувався як клична форма. Лише у третьому виданні «Українського правопису» (1990 р.) клична форма офіційно набула статусу відмінка. З цього часу у граматиках сучасної української мови стали виділяти сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Форми кличного відмінка (вокатива) властиві переважно іменникам – назвам істот. Від назв неістот кличний відмінок вживається здебільшого в поетичній мові: Не дітись, не дітись мені від вогню! О ноче, ночуй мене! Днюй мене, дню; (І. Драч); Водо молоденька, Громе молодий, Слізонько тоненька, – Упади... Рученько біленька, – проведи (М. Вінграновський).

Закінчення іменників у кличному відмінку

Залежно від відміни й групи іменники в кличному відмінку мають такі закінчення:

Перша відміна
Тверда група – закінчення -о	Олено Миколо колего
М’яка та мішана групи – закінчення -е	Земле душе робітнице
М’яка група (якщо основа закінчується на й) – закінчення -є	Юліє сім’є
Зменшено-пестливі форми іменників – закінчення -ю	Валю Олю Наталю доню
Друга відміна
Тверда група – закінчення -е	Дмитре Іване друже
Тверда група:	батьку Олегу (і Олеже)
• іменники з суфіксами -ик, -ок, -к	братику зайчику Юрку
• іншомовні імена з основою на г, к, х – закінчення -у	Генріху Фрідріху
• деякі іменники мішаної групи (крім тих, основа яких закінчується на ж) – закінчення -у	товаришу
М’яка група:
• закінчення -ю	•Андрію Віталію вчителю
• слова із суфіксом -ець – закінчення -е	• хлопче женче кравче молодче АЛЕ: бійцю, знавцю
Третя відміна
закінчення –е	Любове радосте гордосте
Четверта відміна, іменники у формі множини
Форма, однакова з називним відмінком	маля плем’я колеги учні